Рішення № 29279263, 05.02.2013, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "05" лютого 2013 р. Справа № 7/5007/1491/12

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кудряшової Ю.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Котвицька О.Г. - дов. від 07.08.12р.

від відповідача: не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельної компанії "Полісся-Продукт (м.Житомир)

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (м. Житомир)

про стягнення 16747,49 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія "Полісся - Продукт" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення на свою користь з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 16747,49грн. боргу, з яких: 14769,36грн. основний борг; 417,66грн. пеня; 1476,94грн. 10% штрафу та 83,53грн. 3% річних.

В засіданні суду від 05.02.13р. представник позивача позов підтримала та надала суду довідку від 05.02.13р., згідно якої відповідач має заборгованість в сумі 16747,49грн. Також надає витяг ЄДР, згідно якого ФОП ОСОБА_2 в процесі припинення підприємницької діяльності не перебуває.

Відповідач в засідання суду не з'явився. Копія ухвали господарського суду від 17.01.13р., яка направлена на адресу відповідача, повернулась до суду без вручення адресату з відміткою пошти: "за закінченням терміну зберігання".

Слід зазначити, що копії ухвал господарського суду Житомирської області від 28.12.12р. про порушення провадження у справі та від 17.01.13р. про відкладення розгляду справи, які направлялись господарським судом рекомендованою кореспонденцією з повідомленням на адресу відповідача, а саме: 10029, АДРЕСА_1, повернулись до суду із відміткою пошти: "за закінченням терміну зберігання".

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 №01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що відповідача було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, проте, своїм правом приймати участь в судовому засіданні останній не скористався.

Неявка відповідача в судове засідання та неподання ним відзиву на позовну заяву не перешкоджають вирішенню спору по суті, за наявними матеріалами справи, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

17.10.11р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельною компанією "Полісся -Продукт" ( Суборендодавець ) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (Суборендар/відповідач) укладено договір суборенди (Договір) №180 нежитлового приміщення (а.с.10-15), за умовами якого Суборендодавець зобов'язується надати у строкове користування Суборендареві за плату частину нежитлового приміщення загальною площею 5 кв.м., яке розташоване за адресою : АДРЕСА_2 (п.1.1 договору суборенди).

На умовах, визначених цим Договором (п. п. 2.1,2.2 ,2.3), договір суборенди набуває чинності в перший день після його підписання обома сторонами. Приміщення, що орендується, вважається переданим Суборендодавцем в оренду з моменту підписання Акту приймання-передачі приміщення, який сторони зобов'язуються підписати протягом 5 календарних днів з моменту підписання цього Договору. Строк дії Договору суборенди - 12 місяців, за винятком, якщо дію цього Договору буде припинено раніше відповідно до умов, викладених у цьому Договорі.

Згідно п.3.1 Договору, за оренду приміщення протягом строку суборенди, Суборендар зобов'язується сплачувати щомісячну орендну плату, розмір якої з ПДВ становить 1500,00грн.

Відповідно до п.3.2 , орендна плата починає сплачуватись з моменту підписання акту приймання - передачі. Суборендар зобов'язується протягом 5 календарних днів з моменту підписання договору здійснити оплату суборендної плати за перший та останні місяці строку суборенди. Подальші орендні платежі сплачуються Суборендарем щомісячно, до 20 числа поточного місяця за поточний місяць, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок Орендодавця.

Як вбачається з п.3.5 Договору суборенди , орендна плата не включає в себе вартість комунальних послуг та інших витрат. Такі витрати та послуги Суборендар відшкодовує Суборендодавцю окремо згідно виставлених рахунків, протягом 5 календарних днів з моменту їх виставлення.

На виконання умов вищезазначеного договору 17.10.11р. сторонами підписано Акт прийому-передачі приміщення в Суборенду (а.с.16), відповідно до якого орендар передав, а суборендар прийняв в суборенду частину приміщення магазину, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_2, загальною площею 5 кв. м.

За даними позивача ФОП ОСОБА_2 зобов'язання по договору виконав частково, внаслідок чого на день звернення до суду заборгованість відповідача перед ТОВ ТК "Полісся-Продукт" склала 14769,36грн.

03.04.12р. відповідачу було пред'явлено претензію про сплату суми заборгованості (а.с. 18).

17.10.12р. відповідач звільнив суборендовану частину приміщення, але сума орендної плати за фактичний день використання приміщення відповідачем так і не була сплачена.

Беручи до уваги встановлені обставини, суд зважає на таке.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До договору суборенди застосовуються загальні положення про найм (оренду).

Відповідно до ст. ст. 759, 762 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості за Договором суборенди підлягають задоволенню в сумі 14769,36 грн.

Розглядаючи питання про правомірність та обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача 10% штрафу, пені та 3% річних , господарський суд враховує наступне.

Відповідно до п.8.1 Договору Суборенди у випадку несвоєчасної оплати суборендної плати , Суборендар сплачує неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період , за який нараховується пеня, за кожен день прострочення, а також штраф у розмірі 10 відсотків від простроченої суми.

Згідно розрахунку позивача сума 10% штрафу становить 1476,94грн.(а.с.4).

Відповідно до розрахунку позивача, наведеного в тексті позовної заяви (а. с. 4), розмір пені складає 417,66 грн.

Як вбачається з розрахунку позивача (а.с.5) , розмір 3% річних складає 83,53грн.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено настання правових наслідків, встановлених договором або законом, у разі порушення зобов'язання, зокрема, у вигляді сплати неустойки.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Перевіривши подані позивачем розрахунки, суд вважає, що вони здійснені правильно, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, в зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкцій підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.33,43,44,49,75,82-85 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (10029, АДРЕСА_1, ід.номер НОМЕР_1)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельної компанії "Полісся-Продукт" (10001, м. Житомир, вул. Кооперативна, 12, код ЄДРПОУ 32265298) - 16747,49 грн. заборгованості, з яких:

- 14769,36 грн. - основний борг;

- 417,66 грн. - пеня;

- 1476,94 грн. - 10% штрафу;

- 83,53 грн. - 3% річних, а також - 1609,50 грн. сплаченого судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Дата підписання : 08.02.13р.

Суддя Кудряшова Ю.В.

Віддрукувати:

1-у спр.

2-відпов.