Ухвала суду № 29270515, 24.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2013 року м. Київ К-18759/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2010

у справі № 2а-36244/09/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика етикетки «Мікко»

до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова

про визнання недійсними податкових повідомлень -рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фабрика етикетки «Мікко»звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова про визнання недійсними податкових повідомлень -рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2009 позов задоволено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2010 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2009 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням судів, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить суд скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2010 та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідачем була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 по 30.06.2008 та складено акт №4518/233/31513752 від 12.11.2008.

Перевіркою виявлені порушення позивачем вимог пп.5.2.1 п.5.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

На підставі вказаного акту відповідач прийняв податкове повідомлення -рішення № 0001722330/0 від 20.11.2008, яким позивачу донараховано суму податку на прибуток в розмірі 112416 грн., у тому числі за основним платежем 74944 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 37472 грн.

За наслідками адміністративного оскарження вказаного повідомлення -рішення, відповідач прийняв податкові повідомлення -рішення № 0001722330/1 від 12.12.2008 та № 0001722330/2 від 10.02.2009.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 11.06.2008 та 06.02.2007 між позивачем та Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк»були укладені генеральні договори факторингу з регресом №5-Ф та №1-Ф, предметом яких було право грошової вимоги до дебетора, строк за якою настав та право вимоги, яке виникне в майбутньому. Відповідно до договору, протягом періоду що перевірявся, позивач поніс витрати на оплату послуг банку.

Відповідно до п.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які набуваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1. п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно п.1.10 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»факторинг -операція з переуступки першим кредитором права вимоги боргу третьої особи другому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору.

Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»відсутні будь-які спеціальні правила оподаткування операцій по сплаті послуг факторингу, оскільки платежі за договорами факторингу не підпадають під визначення процентів.

Відповідно до п.1.10 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»проценти -дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються: платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит. платіж за використання коштів, залучених у депозит, платіж за придбання товарів у розстрочку. Платежі за іншими цивільно -правовими договорами, незалежно від того, чи встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках до суми договору або до іншої вартісної бази, не є процентами.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що стосовно грошових коштів, які позивач отримував від ВАТ «Всеукраїнський акціонерний банк»на підставі вказаного договору факторингу не передбачався термін повернення та цільове використання. Отримані згідно договору кошти позивач використовував для придбання матеріалів, які використовував у у виробництві продукції підприємства.

Нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не встановлено додаткових умов чи спеціальних правил щодо віднесення до складу валових витрат платежів згідно договору факторингу.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, стосовно того, плата позивачем банку за договором факторингу не відноситься до процентів, а віднесення позивачем плати банку за надання послуг факторингу до складу валових витрат мало здійснюватись на підставі загальної норми, визначеної пп. 5.2.1. п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2010 у справі № 2а-36244/09/2070 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2010 у справі № 2а-36244/09/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров

С.Е. Острович

О.І. Степашко