Постанова № 29262764, 12.02.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2013 р.Справа № 5024/1564/2012Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,

Суддів: Головей В. М. та Шевченко В. В.,

(Склад судової колегії змінено (замінено суддю Лашина В.В. суддею Шевченко В.В.) згідно розпорядження голови суду В.С.Балуха №35 від 18.01.2013р.)

при секретарі судового засідання - Підгурському Д.Л.

за участю представників :

ТОВ „Торос Агро" - Вангородської Г.І.(за дорученням),

ТОВ „Вішва Ананда" - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одеса апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Вішва Ананда" на рішення господарського суду Херсонської області від 27.11.2012 р. у справі № 5024/1564/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Торос Агро" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Вішва Ананда" про стягнення 58 221,76 грн.

ВСТАНОВИЛА:

29.10.2012 р. Товариство з обмеженою відповідальністю „Торос Агро" (далі позивач) звернулось до господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Вішва Ананда" (далі відповідач), в якій просило стягнути з останнього 58 221,76 грн., з яких: 50 308,80 грн. заборгованості, 6 606,31 грн. пені та 1 306,65 грн. 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за договорами про виконання сільськогосподарських робіт № 287 від 02.09.2011р. та № 305 від 06.10.2011р. (далі договір №287 та договір № 305) (а.с. 2-7)

Ухвалою господарського суд Херсонської області від 30.10.2012 р. порушено провадження по справі. (а.с. 1)

Рішенням господарського суду від 27.11.2012 р. (повний текст складено та підписано 04.12.2012 р. суддею Соловйовим К.В.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 50 308,80 грн. основної заборгованості, 6 606,31 грн. пені, 1 303,36 грн. 3% річних, а також 1 609,34 грн. компенсація по сплаті судового збору. Рішення обґрунтовано тим, що позивач умови договору виконав у повному обсязі, що підтверджується наданими їм доказами, відповідач проти позовних вимог не заперечував, а відтак господарський суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач порушив умови договору. (51-53)

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати його та прийняти нове яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що рішення господарського суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначив, що договір № 287 не має юридичної сили і є нікчемним, оскільки його підписано директором товариства одноособово з перевищенням службових обов'язків, тоді як згідно п.9.7.11 та п.10.3 Статуту товариства таки договори (сума яких перевищує 10 000 дол. США в еквіваленті та 200 000 грн. ) повинні підписуватись трьома особами, а саме директорам , особою яка призначена фінансовим представником Зборів Учасників та особою, яка призначена уповноваженим представником зборів учасників, а відтак стягнення за цим договором неможливе Скаржник також зазначив, що штрафні санкції до нього за договорами 287 та №305 застосовуватись не можуть, оскільки є висновки Торгово-промислової палати, які підтверджують настання наслідків непередбаченої сили - форс-мажорні обставини.

Скаржник також заявив клопотання про відновлення йому пропущеного процесуального строку на подання цієї скарги.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 11.01.2013 р. скаржнику відновлено пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги, скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 12.02.2013 р. о 10:30 год., про що всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені.

Фіксація судового процесу здійснювалось за допомогою технічних засобів.

Представник скаржника (відповідача) в судове засідання не з'явився хоча був повідомлений належним чином про розгляд справи, клопотань про відкладення розгляду справи не заявив, про причини свого нез'явлення суд не повідомив .

Враховуючи вказані обставини колегія суддів прийняла рішення про розгляд справи за відсутністю скаржника. в усних поясненнях наданих суду підтримав скаргу і просив її задовольнити.

Колегія суддів відхилила клопотання представника позивача про витребування реєстраційної справи відповідача, оскільки в матеріалах міститься витяг з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про реєстрацію відповідача в якому є данні про керівництво відповідає та про наявність або відсутність обмежень щодо його представництва.

Колегія суддів, залучила до справи надані представником позивача заперечення на скаргу та додаткові письмові пояснення до відзиву.

Представники позивача просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно ст.85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши усні пояснення представника позивача учасників процесу, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, запереченнях на неї, дослідивши обставини справи і наявні ній докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Як зазначалось вище скаржник зазначив у скарзі два доводи, які на його думку є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову, а саме.

- Договір № 287 не має юридичної сили і є нікчемним, оскільки його підписано директором товариства одноособово з перевищенням службових обов'язків, оскільки згідно п.9.7.11 та п.10.3 Статуту товариства таки договори (сума яких перевищує 10 000 дол. США в еквіваленті та 200 000 грн. ) повинні підписуватись трьома особами , а саме директорам, особою яка призначена фінансовим представником Зборів Учасників та особою, яка призначена уповноваженим представником зборів учасників.

- штрафні санкції за договорами №287 та №305 до нього застосовуватись не можуть оскільки є висновки Торгово-промислової палати, які підтверджують настання наслідків непередбаченої сили форс-мажорні обставини, в зв'язку з чим стягнення штрафних санкцій з скаржника є незаконним.

Аналіз зазначених доводів надає можливість зробити висновок що вони є непослідовними та взаємовиключними, з огляду на таке. Як що скаржник вважає, договір № 878 нікчемним, то його посилання на форс - мажорні обставини не мають сенсу, оскільки врахування або неврахування форс-мажорних обставини можливе лише при оцінки виконання зобов'язань за діючими (дійсним) договором, і навпаки якщо робиться посилання на форс-мажорні обставини то фактично визнається факт порушення зобов'язань, тобто факт дійсності договору, а відтак доводи про їх нікчемність також не мають сенсу.

Переглядаючи спір повторно з урахуванням вищезазначених доводів скаржника колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, позивач - ТОВ "Торос Агро" та відповідач ТОВ "Вішва Ананда" 02.09.2011р. уклали між собою договір про виконання сільськогосподарських робіт № 287 ( далі - договір №287), згідно до умов якого ( з урахуванням додаткової угоди №1 від 01.10.2011р. до нього) (а.с. 12-15) позивач (виконавець за договором) зобов'язався, за дорученням відповідача (замовника за договором), виконати сільськогосподарські роботи по механізованому збиранню сільськогосподарських культур комбайнами марки CLAAS MECA 218 у кількості чотири одиниці, а відповідач зобов'язався прийняти виконані роботи та оплатити їх.

У пункті п.2.1 договору №287 сторонами попередньо узгоджена вартість робіт та об'єм робіт, а саме :

загальний об'єм -1600 га ;

ціна за одиницю дорівнює 220,00 грн. (з урахуванням ПДВ) за 1 га;

загальна вартість повного обсягу робіт становить 352 000,00 грн.

Згідно п.2.2. цього договору загальна сума договору складається з усіх актів прийому передачі виконаних робіт.

Сторони також визначили, що оплата за виконані роботи повинна здійснюватись відповідачем на протязі 30 днів з дня підписання актів приймання - передачі робіт (п.3.3), а пунктом 5.2 договору сторони встановила що за несвоєчасну оплату виконаних робіт відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки до моменту виконання зобов'язання.

Згідно п. 7.1 договору № 287 він вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним.

З договору №287 (вступної частини та частині в який зазначено адресу та реквізити сторін) вбачається, що цей договір з боку відповідача укладено та підписано директором відповідача Гончаренко Р.А., якій діяв на підставі Статуту, та скріплено печаткою відповідача.

Крім того з матеріалів справи вбачається, і цей факт також встановлено судом першої інстанції, позивач і відповідач також уклали між собою 06.10.2011р договір про виконання сільськогосподарських робіт № 305. (далі договір №305) , згідно до умов якого позивач (виконавець за договором) зобов'язався, за дорученням відповідача (замовника за договором), виконати сільськогосподарські роботи по механізованому збиранню сільськогосподарських культур комбайнами марки CLAAS MECA 218 у кількості дві одиниці, а відповідач зобов'язався прийняти виконані роботи та оплатити їх.

У пункті п.2.1 договору № 305 сторонами попередньо узгоджена вартість робіт та об'єм робіт, а саме :

загальний об'єм - 600 га ;

ціна за одиницю дорівнює 330,00 грн. (з урахуванням ПДВ) за 1 га;

загальна вартість повного обсягу робіт становить - 198 000,00 грн.

Згідно п.2.2. цього договору №305 загальна сума договору складається з усіх актів прийому передачі виконаних робіт.

Сторони також визначили, що оплата за виконані роботи за договором повинна здійснюватись відповідачем на протязі 30 днів з дня підписання актів приймання - передачі робіт (п.3.3), а пунктом 5.2 договору сторони встановила що за несвоєчасну оплату виконаних робіт відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки до моменту виконання зобов'язання.

Згідно п. 7.1 договору № 305 він вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним .

З вступної частини та розділу про адресу та реквізити сторін договору №305 вбачається, що цей договір з боку відповідача укладено та підписано директором відповідача Гончаренко Р.А., якій діяв на підставі Статуту, та скріплено печаткою відповідача.

Зі змісту та суті вищевказаних договорів №287 та №305 вбачається що вони за своєю правовою природою є договорами на виконання робіт (договорами підряду) , а відтак відносини за цими договорами , крім їх умов , також регулюються нормами ЦК і ГК України в тому числі нормами щодо укладання та дійсності правочинів (договорів) , загальними нормами обов'язкового права та спеціальними нормами, які регулюють підрядні відносини.

Оцінюючи доводи скаржника щодо нікчемності договору №287 колегія суддів встановила таке.

З наданого відповідачем суду апеляційної інстанції Статуту відповідача вбачається, що дійсно п.9.7.11 та п.10.3 Статуту товариства передбачено що фінансові документи та договори сума яких перевищує 10 000 дол. США в еквіваленті та 200 000 грн. повинні підписуватись двома особами, а саме директорам та особою яка призначена фінансовим представником Зборів Учасників, а також погоджуватись з особою, яка призначена уповноваженим представником зборів учасників, тобто статутом встановлені певні обмеження щодо сум договорів, які має право укладати директор відповідача одноособово.

Проте відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з частиною 3 статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Водночас в абзаці другому вкачаної частини законодавчо визначено, що у відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків. коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Слід зазначити що в наявному у матеріалах справи витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про реєстрацію відповідача не зазначеного про наявність обмежень щодо представництва від імені цієї юридичної особи.

Вищий арбітражний суд України у своєму Роз'ясненні від 12.03.1999 № 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" ( з наступними змінами та доповненнями) також роз'яснив, що за загальним правилом передбачені установчими документами обмеження повноважень особи щодо укладення угод у порівнянні з визначеними у довіреності, законі не повинні впливати на відносини підприємства, установи, організації, від імені якої укладено угоду, з іншими особами. Винятком є випадки, коли сторона знала чи повинна була знати про існуючі обмеження. У цих випадках угода може бути визнана недійсною за позовом особи, в інтересах якої встановлено обмеження, але заявник повинен довести, що друга сторона знала чи повинна була знати про існуючі обмеження.

Відповідач у порушення приписів ст.33 ГПК України не довів що позивач знав про існуючі обмеження, в т.ч. був ознайомлений з вищевказаними положеннями Статуту (який є внутрішнім документом відповідача), а відтак ці обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не мають юридичної сили і не можуть підставою вважати цей договір нікчемним .

Крім того цей договір по вказаним відповідачем підставам може відноситись (при наявності цих підстав) до оспорюваних правочинів і його не можна вважати нікчемним, оскільки чинним законодавством не передбачена його нікчемність по вказаним відповідачем підставам, а позов про визнання його недійсним відповідач не заявляв.

Слід також зазначити, що додаткову угоду до цього договору (а.с.15) з боку відповідача, поряд з його директором, підписано також фінансовим представником відповідача, тобто особою передбаченою вищевказаними положеннями Статуту відповідача, що свою чергу свідчить про погодження та підтвердження з боку відповідача законності укладання цього договору (ч. ст. 241 ЦК України).

Згідно приписів ст.215 ЦК України, підставою для визнання правочину недійсним є недодержання стороною (сторонами) в момент вчинення правочину вимог встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу. Стаття 203 ЦК України визначає вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, а саме: - зміст правочину не може суперечити цьому кодексу іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства(ч.1); - особа, яка вчиняє правочин ,повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2); - волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати їх внутрішній волі (ч.3); - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5);

Однак договір №287 , як встановлено вище колегії суддів, на час його укладання відповідав вищезазначеним вимогам .

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла до висновку, що договір №287 вважати нікчемним не можливо, а відтак доводи скаржника щодо нікчемності цього договору не заслуговують на увагу суду .

Колегія суддів звертає увагу на те, що скаржник у скарзі не посилався на нікчемність договору №305, оскільки його підписано як директором відповідача так і фінансовим представником .

Оцінюючи обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення заборгованості по договорам №287 та №305 колегія суддів встановила наступне.

Щодо договору №287.

З наявних у матеріалах справи актів виконаних робіт за вказаним договором, підписаних трьома посадовими особами відповідача та скріплених його печаткою, вбачається, що позивача виконав, а відповідач прийняв в нього роботи передбачені цим договором на загальну суму 396 756,80 грн., без будь-яких зауважень щодо якості, об'ємів та вартості робіт строків їх виконання (а.с. 16-20).

Зазначені акти на переконання колегії суддів у відповідності до умов договору №287 та приписів статей 853 і 854 ЦК України свідчать про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором № 287 і відповідно виникнення у відповідача обов'язку (враховуючи строки виконання робіт) по їх оплаті.

Позивач посилаючись на наявний у справі акт взаємозвірки, підписаний обома сторонами та скріплений їх печатками, зазначив у позові що відповідач розрахувався з ним за договором №287 в лише частково, а саме в сумі 360 000 грн. і має заборгованість в сумі 36 756, 80 грн.

Відповідач у порушення приписів ст. 33 ГПК України не надав суду доказів здіснення ним оплати вказаної заборгованості, тобто доказів належного виконання своїх зобов'язань .

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано, правильно застосувавши при цьому норми матеріального права, стягнув з відповідача зазначену заборгованість на користь позивача, а відтак правові підстави для скасування рішення суду першої інстанції в цієї частині відсутні.

Щодо договору № 305

З наявного у матеріалах справи акту виконаних робіт за вказаним договором, підписаних трьома посадовими особами відповідача та скріплених його печаткою, вбачається, що позивача виконав, а відповідач прийняв в нього роботи передбачені цим договором на загальну суму 13 552, 00 грн., без будь-яких зауважень щодо якості, об'ємів та вартості робіт строків їх виконання (а.с. 16-20) .

Зазначені акти на переконання колегії суддів у відповідності до умов договору №305 та приписів статей 853 і 854 ЦК України свідчать про належне частково виконання позивачем своїх зобов'язань за договором № 305 і відповідно виникнення у відповідача обов'язку (враховуючи строки виконання робіт) по їх оплаті.

Позивач посилаючись на наявний у справі акт взаємозвірки, підписаний обома сторонами та скріплений їх печатками, зазначив у позові, що відповідач взагалі не розрахувався з ним за договором №305 має заборгованість в сумі 13 552, 00 грн..

Відповідач у порушення приписів ст. 33 ГПК України не надав суду доказів здіснення ним оплати вказаної заборгованості, тобто доказів належного виконання своїх зобов'язань.

Проте з наявної у справі підписаної обома сторонами та скріпленої їх печатками додаткової угоди №1 від 25.10.2011р. до договору №305 ( яка не визнана недійсною а відтак її умови є обов'язковими для сторін) , вбачається, що сторони дійшли згоди про дострокове розірвання цього договору та визначили що з моменту підписання цієї угоди сторони не є зобов'язаними за договором і не мають будь-яких претензій сторін одна до одної.

Враховуючи умови вказаної додаткової угоди колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за договором №305 не обґрунтовані з огляду на таке.

Згідно ч.2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання припиняються, а згідно ч.3 вказаної статті у разі розірвання договору зобов'язання припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору , якщо інше не встановлено договором .

Верховний Суд України у своєї постанові від 19.12.2011р. по справі №7/114/10 надав тлумачення застосування положень ст. 653 ЦК України в частині наслідків розірвання договору, які (ці тлумачення), згідно ст.111-28 ГПК України, є обов'язковими для господарських судів при розгляді спорів пов'язаних з застосуванням вказаної норми права. Так у цій постанови зазначено, що домовленість сторін про розірвання договору не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання договору, в тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань.

З цих роз'яснень вбачається, що сторона перед якою у іншої сторони існує заборгованість, що виникла до розірвання договору, має права вимагати погашення та /або стягнення в судовому порядку цієї заборгованості.

Проте вказані висновки, виходячи зі змісту та суті спору по вищевказаній, розглянутій ВСУ, справі , на переконання судової колегії, стосуються випадків коли при розірванні договору сторони у документі, що засвідчує його розірвання, лише б тільки констатували свою домовленість про розірвання договору і не визначили і не домовлялись про правові наслідки цього розірвання, в т.ч. в частині здіснення розрахунків по зобов'язанням.

Адже , оскільки в даному конкретному випадку , укладаючи угоду про розірвання договору №305, сторони визначили в умовах цієї угоди своє вільне волевиявлення не тільки на його розірвання, а й зазначили про відсутність взаємозобов'язань та претензій одне до одного за цим договором ( тобто фактично погодили факт відсутності у відповідача заборгованості перед позивачем), то правові підстави для стягнення вказаної позивачем заборгованості за цим договором, при існування вказаної домовленості сторін, на переконання колегії суддів, відсутні.

Суд першої інстанції не звернув уваги на ці обставини, в т.ч. числі на факт укладання сторонами вищевказаної угоди про розірвання договору №305 та на її зміст, і як наслідок дійшов помилкового, тобто такого що не відповідає фактичним обставинам та наявним у справі доказам, висновку, щодо обґрунтованості позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором №305 в розмірі 13 552, 00 грн. і похідних вимог.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в цієї частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором №305 в розмірі 13 552, 00 грн..

Оцінюючи вимоги позивача щодо стягнення пені та 3% річних, висновки місцевого суду з цього питання та доводи вкладені в апеляційній скарзі колегія суддів встановила таке.

Приймаючи до уваги, що колегія суддів дійшла до вищенаведеного висновку про те, що, вимоги позивача про стягнення заборгованості за договором за договором №305 є необґрунтованими (відсутні правові підстави для такого стягнення) то відповідно заявлені позивачем похідні вимоги про стягнення за цим договором пені та 3 % річних , нараховані на цю заборгованість також є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Водночас вимоги позивача про стягнення пені та 3% річних за договором №287 є мотивованими, оскільки, по -перше, судом встановлено факт порушення відповідачем умов договору (виконання зобов'язання), а по-друге, можливість стягнення пені за порушення умов договору, а також 3% річних передбачена умовами договору (щодо пені) та ст. 625 ЦК України (щодо 3% річних).

Враховуючи, що позивач здійснив розрахунок пені та 3 % річних за обома договорами сумісно (хоча повинен був здійснити ці розрахунки окремо, а потім вже вивести загальний їх розмір) колегія суддів самостійно зробила це перерахування за договором №287 і встановила наступне.

За вказаним договором роботи приймались п'ятьма окремими актами в яких зазначені різні дати закінчення робіт, а саме:

в акті на суму 135898, 40 грн. дата закінчення робіт -08.09.2011р.(а.с. 16);

в акті на суму 41 800, 00 грн. дата закінчення робіт -16.09.2011р.(а. с17);

в акті на суму 48681, 60 грн. дата закінчення робіт -23.09.2011р.(а.с 18);

в акті на суму 49073, 20 грн. дата закінчення робіт -30.09.2011р.(а.с. 19);

в акті на суму 121303, 60 грн. дата закінчення робіт -15.10.2011р.(а.с. 20);

Згідно умов цього договору відповідач повинен був розрахуватись з позивачем по вказаним актам на протязі тридцять днів після прийняття робіт, тобто з урахування дати прийняття робіт у наступні строки: 09.10.2011р. - по першому акту; 07.10.2011р. - до другому акту; 24.10.2011р. - по третьому акту; 30.10.2011р.- по четвертому акту ; 16.11.2011р. - по п'ятому акту. ( у зазначеній вище послідовності).

Позивач просив стягнути пеню та 3% річних за період з 7.12.2011р. по дату звернення до суду з цим позовом - 19.10.2012р., хоча, враховуючи вищевикладене, мав право здійснити розрахунки цих стягнень з біль ранніх строків.

Однак враховуючи на те, що позивач згідно приписів ГПК України має право на свій розсуд заявляти вимоги про стягнення грошових сум за менший ніж дозволяють йому умови договору та фактичні обставини строк, то колегія суддів розраховує ці нарахування з заявленої позивачем дати - 07.12.2011р.

З огляду на викладене розмір пені та 3 % річних за договором №287 дорівнює наступному:

пеня з боргу в розмірі 36 756,80 грн. за період з 07.12.2011р.по 19.10.2012р.- 4830, 80 грн.

3% річних з боргу в розмірі 36756,80 грн. за період з 07.12.2011р. по 19.10.2012р.- 955,50 грн.

При стягненні пені за період більше ніж за шість місяців колегія суддів також враховує умови договору №287, які передбачать можливість нарахування пені до повного виконання зобов'язань, тобто в даному випадку більш ніж шість місяців , що узгоджується і передбачено приписами ч.6 ст.232 ГК України.

Оцінюючи доводи скаржника щодо неможливості нарахування та стягнення з нього заборгованості , пені та 3 % річних, оскільки невиконання зобов'язань виникло у зв'язку з форс - мажорними обставинами, що на думку скаржника підтверджується доданим ним до апеляційної скарги висновком Торгово-промислової палати України від 19.11.2012р. за №2690/05-4 (далі - Висновок), колегія суддів встановила таке.

Згідно ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Зі змісту та суті вказаної статті вбачається, що при наявності непереборної сили (форс-мажорних обставин) особа звільняється лише від відповідальності за порушення зобов'язання, однак не звільняється від обов'язку його виконання, тобто відповідач у будь якому випадку повинен сплатити заборгованість, а відтак вимоги позивача про стягнення цієї заборгованості та 3 % річних (які не є штрафною санкцією) обґрунтовано задоволено судом першої інстанції і правових підстав у відмови в задоволенні цих вимог колегія суддів не вбачає.

Крім того колегія суддів звертає увагу на наступне.

По-перше, матеріали справи свідчать що відповідач був обізнаний про призначення цієї справи до розгляду (а.с .36-37) і відповідно мав можливість надати цей висновок суду першої інстанції, що ним зроблено не було, а відтак його посилання на помилковість висновку суду першої інстанції щодо обґрунтованості стягнення пені та 3% річних не може прийматись до уваги, оскільки цей суд не мав вказаного висновку і відповідно не міг надати йому оцінку.

По-друге, у вказаному висновку відображено , що обставини що зазначені в ньому є форс-мажорними станом на 4.06.2012р. та 15.10.2012р., а відповідач повинен був виконати зобов'язання по оплаті робіт за останнім актом до 16.12.2011р., тобто до настання вказаних обставин, а тому вони не можуть враховувати та прийматись до уваги .

Як зазначалось вище згідно ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Проте при вирішенні питання щодо врахування форс-мажорних обставин крім встановлення самого факту їх наявності слід обов'язково встановлювати та враховувати причинно-слідчий зв'язок між цими обставинами та невиконанням зобов'язання.

Однак скаржник з посиланням на вказані у висновку обставини не доводить факту наявності причинно-слідчого зв'язку між цими обставинами та невиконанням ним зобов'язання , а колегія суддів не вбачає такого зв'язку .

Крім того з наявного у справі витягу з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) та наданої скаржником суду апеляційної інстанції копії Статуту вбачається, що скаржник займається і іншими видами діяльності, тобто не тільки вирощуванням сільськогосподарських культур, а відтак мав можливість виконати зобов'язання за договором з прибутку отриманого з інших видів діяльності.

Відповідно п. п. 1, 2 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Враховуючи викладене апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню , а рішення місцевого суду зміні, з ухваленням нової редакції його резолютивної частині про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. 99, 101-105 ГПК України колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

1). Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Вішва Ананда" - задовольнити частково.

2). Рішення господарського суду Херсонської області від 27.11.2012 р. у справі № 5024/1564/2012 - змінити, виклавши його резолютивну частину в такий редакції:

„ Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Торос Агро" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Вішва Ананда" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Вішва Ананда" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Торос Агро" :

-36 756 (тридцять шість тисяч сімсот п'ятдесят шість), грн. 80 коп. заборгованості за договором №287 від 02.09.2011р.;

- 4830 (чотири тисячі вісімсот тридцять) грн. 80 коп. - пені, нарахованої на заборгованість за договором №287 від 02.09.2011р за період з 07.12.2011р. по 19.10.2012р.;

- 955 ( дев'ятисот п'ятдесят п'ять ) грн. 50 коп. - 3% річних нарахованих на заборгованість за договором №287 від 02.09.2011р за період з 07.12.2011р. по 19.10.2012р.;

- 1609 (дна тисяча шістсот дев'ять) грн. 50 коп. - відшкодування понесених витрат по сплаті судового збору при поданні позову.

В решті частині позову відмовити."

3). Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Торос Агро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Вішва Ананда" -185 (сто вісімдесят п'ять) грн. - часткового відшкодування понесених витрат по сплаті судового збору при апеляційної скарги..

4). Зобов'язати господарський суд Херсонської області видати накази відповідно до резолютивної частини цієї постанови з зазначенням у них всіх необхідних реквізитів сторін.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 12.02.2013 р.

Головуючий: Мирошниченко М. А.

Судді: Головей В.М.

Шевченко В.В.