Постанова № 29261403, 08.02.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2013 року 2а-5275/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників сторін

від позивача: Нестеренко О.С.,

від відповідача: Дубовик В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Лерой»доБілоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській областіпроскасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лерой» (надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 24.10.2012 № 24340000722230, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 29174,00 грн. та від 24.10.2012 № 24350000732230, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 102131,00 грн. ( за основним платежем 76543,00 грн. та штрафними санкціями 25588,00 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог пунктів 138. 4, 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 та пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених податкових накладних сформовано валові витрати та податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладеної між позивачем та його контрагентом угоди та неправомірно нарахував грошове зобов'язання по податку на прибуток та по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представником позивача у судовому засіданні підтримано позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ «Скай метр» є нікчемним, оскільки спрямований на порушення публічного порядку, а контрагентом позивача надавалися послуги без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного віднесення позивачем сум до податкового кредиту та валових витрат. Таким чином, на думку відповідача, оскаржувані рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як то вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 05.10.2012 по 11.10.2012 посадовими особами Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Скай метр».

У ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем положень пунктів 138. 4, 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 та пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що виявилось:

- у заниженні податку на додану вартість на суму 76543,00 грн., у тому числі: у червні 2011 року на суму 25369,00 грн., у липні 2011 року на суму 8727,00 грн., у серпні 2011 року на суму 24146,00 грн. та у вересні 2011 року на суму 18301,00 грн.;

- у безпідставному віднесенні позивачем у ІІІ кварталі 2011 року до валових витрат суми коштів у розмірі 126845,00 грн., перерахованих ТОВ «Скай метр» за послуги по перевезенню продукції у червні 2011 року, що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 29174,00 грн.

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочин, укладений між ТОВ «Лерой» та ТОВ «Скай метр» є нікчемним і в силу статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських правовідносин позивача та ТОВ «Скай метр» матеріалів Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва, а саме акту від 19.06.2012 № 1970/22-4/37000760 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Скай метр» з питань правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 19.02.2010 по 31.03.2012 (а.с.215-220 Том І).

Так, Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва зазначено, що ТОВ «Скай метр» за юридичною адресою не знаходиться. Ураховуючи той факт, що документів, підтверджуючих правомірність формування податкового кредиту та податкових зобов'язань підприємством не надано, перевірку проведено на підставі інформації з наявних у податковій інспекції баз (АРМ «ТАХ», АРМ «Звіт», АІС «ОР», АІС «РПП», системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України), а також із врахуванням пояснень засновника та директора ТОВ «Скай метр» - ОСОБА_3

Додатково, Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва отримано лист від СДПІ по роботі з ВПП м. Запоріжжя із поясненнями громадянина ОСОБА_3, який за реєстраційними документами є засновником та директором ТОВ «Скай метр». Допитаний 15.03.2012 у якості свідка, гр. ОСОБА_3 пояснив, що у лютому 2010 року ним було за винагороду надано паспортні дані для реєстрації підприємства; про те, що він є засновником та директором ТОВ «Скай метр» йому стало відомо від правоохоронних органів, фінансово-господарську діяльність не проводив, жодних документів (договори, податкові накладні, податкову звітність інше), що засвідчують факт фінансово-господарських відносин, не видавав та не підписував.

Тому, на думку податкового органу, діяльність вказаного підприємства здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про нікчемність укладених ним угод, як із постачальниками, так і з покупцями та відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг).

Таким чином, податковим органом зроблено висновок про те, що підприємствами-покупцями безпідставно сформовано податковий кредит та валові витрати по взаємовідносинах із ТОВ «Скай метр», оскільки підприємство здійснювало діяльність, спрямовану на проведення операцій, пов'язаних із наданням податкової вигоди третім особам.

З огляду на вказане, на думку податкового органу, у результаті порушення контрагентом позивача приписів цивільного та господарського законодавства правочин, укладений з ним, має протиправний характер та є нікчемним. Тому надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

За даними перевірки позивача встановлено, що ТОВ «Лерой» за рахунок операцій із ТОВ «Скай метр» занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на суму 76543, 00 грн. та податок на прибуток на суму 29174, 00 грн.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 18.10.2012 № 3585/22-3/35046321 (надалі - Акт перевірки).

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.10.2012 № 24340000722230, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 29174,00 грн. та від 24.10.2012 № 24350000732230, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 102131,00 грн. ( за основним платежем 76543,00 грн. та штрафними санкціями 25588,00 грн.).

В той же час, позивач вважає податкові повідомлення-рішення щодо визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказані рішення, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Спірні правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Податкового кодексу України, законами України та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 14.1.27 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2. статті 138 Податкового кодексу України).

Згідно положень підпункту 139.1.9 пункту 139. 1 статті 139 Податкового Кодексу України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV.

Відповідно до положень статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, тобто документами, які містять відомості про господарську операцію і підтверджують її здійснення (фіксують факт здійснення господарської операції) та складаються під час її здійснення, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення). Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21 грудня 2010 року № 969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Із системного аналізу положень статей 198-201 Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Отже, наявність податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, не є єдиною умовою формування податкового кредиту. При цьому будь-які документи, складені на підтвердження факту здійснення окремої господарської операції, набувають статусу документа за своїм суттєвим навантаженням лише у разі фактичності здійснення господарської операції, з приводу якої складається відповідний документ, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою.

Відтак, відсутність хоча б одного з наведених елементів, навіть за наявності певних первинних документів, виключає можливість формування платником податків валових витрат та податкового кредиту, оскільки господарська операція має бути фактично здійснена, а первинні документи мають відображати її реальність, що і є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи суд під час судового розгляду справи витребував від позивача докази на підтвердження факту поставки товарів та надання послуг за спірними угодами.

Судом встановлено, що 01.06.2011 між позивачем та ТОВ «Скай метр» укладено договір транспортно-експедиторського обслуговування № 010606 (а.с.173-176 Том І).

За умовами договору, експедитор - ТОВ «Скай метр» від свого імені за рахунок замовника - ТОВ «Лерой», забезпечує здійснення перевезення вантажів замовника автомобільним транспортом у міському, приміському й міжміському сполученні. Експедитор в інтересах замовника виконує пов'язані з перевезенням транспортно-експедиційні операції: розроблення маршруту перевезення, пошук перевізника, організація забезпечення відправлення та одержання вантажу, вантажні роботи, інші операції, пов'язані з перевезенням.

Розрахунок між сторонами проводиться після підписання акту прийму-передачі виконаних послуг (пункт 5.1 договору від 01.06.2011 № 010606).

При цьому, у розділі 5 договору від 01.06.2011 № 010606 «вартість послуг», у графі розмір винагороди експедитору проставлено прочерки.

На виконання вищевказаних умов договору ТОВ «Скай метр» надано позивачеві рахунки фактури, згідно яких позивачеві надано послуги з організації перевезення вантажів на загальну суму 459255, 00 грн., а саме:

- від 30.06.2011 № 30/06-4 на загальну суму 152214,00 грн. (у тому числі ПДВ - 25369,00 грн.) (а.с.172 Том І);

- від 29.07.2011 № 000000011 на загальну суму 52362,00 грн. (у тому числі ПДВ - 8727,00 грн.) (а.с.146 Том І);

- від 31.08.2011 № 000000001 на загальну суму 144874,00 грн. (у тому числі ПДВ - 24145,00 грн.) (а.с.127 Том І);

- від 30.09.2011 № 000000002 на загальну суму 109805,00 грн. (у тому числі ПДВ - 18300,83 грн.) (а.с.101 Том І).

Поряд із цим, ТОВ «Скай метр» виписало на адресу позивача податкові накладні:

- від 30.06.2011 № 103 на загальну суму 152214,00 грн. (у тому числі ПДВ - 25369,00 грн.) (а.с.169 Том І);

- від 29.07.2011 № 255 на загальну суму 52362,00 грн. (у тому числі ПДВ - 8727,00 грн.) (а.с.143 Том І);

- від 31.08.2011 № 303 на загальну суму 144874,00 грн. (у тому числі ПДВ - 24145,00 грн.) (а.с.124 Том І);

- від 30.09.2011 № 295 на загальну суму 109805,00 грн. (у тому числі ПДВ - 18300,83 грн.) (а.с.295 Том І).

Також, між сторонами підписано акти здачі-приймання робіт:

- від 30.06.2011 № 30/06-4 на загальну суму 126845,00 грн. (а.с.170 Том І);

- від 29.07.2011 № 000000011 на загальну суму 43635,00 грн. (а.с.144 Том І);

- від 31.08.2011 № 000000027 на загальну суму 120728,33 грн. (а.с.125 Том І);

- від 30.09.2011 № 000000028 на загальну суму 91504,17 грн. (а.с.99 Том І).

Загальна вартість послуг, наданих позивачеві ТОВ «Скай метр» становить 459255,00 грн. (у тому числі ПДВ - 76542,50 грн.).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується копіями платіжних доручень (а.с.171, 145, 126, 100 Том І).

Як вже зазначалось судом, податкові зобов'язання визначено позивачеві у зв'язку з формуванням податкового кредиту та валових витрат за рахунок сум податку, сплачених контрагенту у складі ціни наданих послуг. Оскільки, на думку податкового органу, послуги фактично не надавались, а учасниками правочинів переслідувалась мета мінімізації податкових зобов'язань, такі угоди є нікчемними, тому формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат вчинено позивачем незаконно.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та їх отримання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд зазначає таке.

Як то встановлено судом, предметом спірного правочину є надання послуг з організації перевезення вантажів.

Відповідно до Закону України від «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004 № 1955-IV транспортно-експедиторська діяльність визначена, як підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.

Учасниками транспортно-експедиторської діяльності є клієнти, перевізники, експедитори тощо (стаття 1 Закону України від «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004 № 1955-IV ).

За приписами статті 9 Закону України від «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004 № 1955-IV, транспортно-експедиторська послуга здійснюється за договором транспортного експедирування, відповідно до якого одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Окрім того, підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади. Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та пункту 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна накладна визначена як обов'язковий документ, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом та зберігатися як у вантажовідправника, так і у вантажоодержувача. Згідно пункту 1 зазначених Правил, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відтак, для отримання транспортних послуг, оприбуткування товарів та підтвердження їх отримання обов'язковою є наявність ТТН. Проте, позивачем не надано суду товарно-транспортних накладних, з огляду на їх відсутність.

Згідно пунктів 2.1-2.2 договору від 01.06.2011 № 010606, експедитор (ТОВ «Скай метр») організовує перевезення вантажів на підставі накладних, що подаються замовником (ТОВ «Лерой»). Заявка на транспортно-експедиторське обслуговування надається замовником не менше ніж за 3 години до моменту подання автомашини в пункт завантаження при здійсненні міжміських перевезень.

Разом із тим, в матеріалах справи відсутні належні докази щодо замовлення послуг, що були визначені умовами договору, оскільки відповідних заявок позивачем до матеріалів справи не надано. За поясненнями представника позивача такі послуги замовлялися телефоном.

Між тим, обов'язки сторін визначено у розділі 3 договору від 01.06.2011 № 010606.

Так, експедитор зобов'язується, зокрема, дотримуватись вказівок замовника, подавати під завантаження справний рухомий склад у стані, придатному для перевезення вантажу; здійснювати своїми силами й засобами, з дотриманням вимог безпеки руху та забезпечення збереження вантажів і рухомого складу; завантаження на автомобілі на складах замовника, а також забезпечити розвантаження в пунктах призначення.

В свою чергу, замовник зобов'язується до прибуття автомобіля під завантаження підготувати вантаж до перевезення, підготувати супровідні документи, а також пропуски на право проїзду до місця завантаження ти вивантаження вантажів; повідомляти експедитору всю необхідну для здійснення перевезення інформацію про вантаж, у заявці зазначити особливі властивості вантажу; своєчасно надати в розпорядження експедитора супровідні документи встановленої форми (ТТН), за якими проводиться приймання вантажу до перевезення; забезпечувати своєчасне й належне оформлення у встановленому порядку дорожніх листів і супровідних документів; відмічати фактичний час прибуття і вибуття автомобілів із пунктів завантаження і вивантаження та пройдений кілометраж.

Відтак, на підтвердження факту отримання послуг від ТОВ «Скай Метр» з організації перевезення вантажів, позивачем, як під час перевірки, так і під час судового розгляду надано лише рахунки-фактури, податкові накладні, акти прийому-здачі виконаних робіт та платіжні доручення.

Суд критично ставиться до наданих позивачем документів, які на думку позивача, свідчать про організацію перевезень вантажів, з тих підстав, що вони не містять конкретного переліку послуг, наданих ТОВ «Скай метр». Зміст наявних документів не містить найменування вантажу, точної адреси завантаження та розвантаження, що унеможливлює встановити, який фактично вантаж було транспортовано, звідки, ким та куди.

Крім того, позивачем було надано суду рахунки-фактури . Однак, названі рахунки-фактури не мітять прізвища та посади особи, яка їх виписала, що є порушенням вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а тому також не можуть бути належним доказом підтвердження товарності господарських операцій між позивачем та ТОВ "Скай Метр".

Судом неодноразово зобов'язувалось позивача надати суду належні та допустимі докази на підтвердження факту виконання спірних договірних відносин, зокрема і ті, наявність яких визначена обов'язковими умовами розділу 3 договору від 01.06.2011 № 010606.

Однак, представником позивача у ході судового розгляду справи зазначено, що інші документи, на підтвердження своєї позиції, крім тих, що містяться в матеріалах справи, у позивача відсутні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи не дозволяють ідентифікувати перелік послуг та зробити висновок щодо обсягу наданих позивачеві послуг ТОВ «Скай метр», оскільки жодних супровідних документів на транспортування вантажу та інших документів, що дають можливість ідентифікувати зміст послуги з організації перевезення вантажу, зокрема, заявок на транспортно-експедиційне перевезення вантажу, дорожніх листів, товарно-транспортних накладних, пропусків або інших, позивачем суду не надано.

Окрім того, суд звертає увагу, що згідно статті 9 Закону України від «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004 № 1955-IV, істотними умовами договору транспортного експедирування є, зокрема, розмір плати експедитору та порядок розрахунків. Так, договір транспортного експедирування чітко розмежовує, що є оплатою експедитору, а що є оплатою третій особі - перевізнику. Між тим, наявний у матеріалах справи договір від 01.06.2011 № 010606, не містить інформації щодо вартості наданих послуг (пункт 5.1 договору від 01.06.2011 № 010606).

Відтак, зміст договору на транспортно-експедиторське обслуговування від 01.06.2011 № 010606, укладений між позивачем та ТОВ «Скай метр» не відповідає вимогам законодавства.

Суд зауважує, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків на відповідності їх дійсному економічному змісту.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Зокрема, якщо наведені у договорах товари (послуги) фактично не поставлялися (не надавалися), то придбання таких товарів (послуг) не відбулося.

Дана позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в листі від 02.06.2011 p. N 742/11/13-11, відповідно до якого витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Досліджені судом первинні документи надані позивачем не відповідають вимогам для первинних документів, встановлених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме, не містять інформації про зміст господарських операцій, виду послуг, які надавались контрагентом позивача, учасників відповідних господарських операцій, обсягу господарської операції, одиниці виміру таких операцій, осіб, які безпосередньо брали участь у здійсненні операцій. Наведені документи також не дозволяють ідентифікувати, організацію перевезень яких саме товарів здійснювалося контрагентом позивача.

За поясненнями представника позивача, наданими у ході судового розгляду справи, вищевказані послуги отримані позивачем з метою транспортування виготовленої ним продукції, зокрема, м'ясної, що відноситься до основного виду діяльності підприємства. На підтвердження даного факту представником позивача надано договір підряду на виготовлення продукції з матеріалів замовника від 01.01.2011, договір оренди обладнання від 01.08.2011 № 1, договір оренди нежитлового приміщення від 01.01.2011, які укладені ТОВ «Лерой» із ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5, а також інші документи, що стосуються виконанню сторонами зазначених правочинів (акти приймання-передачі та платіжні доручення) (а.с.6-26 Том І).

Водночас суд критично ставиться до наданих доказів з тих підстав, що за своїм змістом вони лише посвідчують наявність у позивача певних ресурсів для здійснення основного виду діяльності, проте жодним чином не засвідчують використання ним отриманих послуг від ТОВ «Скай Метр» у власній господарській діяльності.

Наведені вище обставини виключають можливість ідентифікувати зв'язок зазначених вище витрат із здійсненням позивачем господарської діяльності, у той час як вимогами законодавства однозначно визначена така умова використання витрат у розрахунку суми податку на прибуток, а також сум податку на додану вартість.

Відтак, позивачем не доведено факту здійснення господарських операцій з організації перевезень саме цим контрагентом.

За наведених обставин у суду відсутні підстави вважати товарними вищевказані господарські операції.

З огляду на те, що позивачем не доведено фактичного здійснення господарських операцій з ТОВ «Скай Метр» суд вважає, що надані до матеріалів справи первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні) всупереч приписам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не відображають реального змісту господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Відтак, за відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Поряд із цим суд звертає увагу на таке.

Як то вбачається з матеріалів справи, за поясненнями громадянина ОСОБА_3, який, за офіційними реєстраційними документами, є засновником та керівником ТОВ «Скай метр», реєстраційні дії він вчинив за винагороду, без мети займатися фінансово-господарською діяльністю. У подальшому ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства не мав, жодних документів (договори, податкові накладні, податкову звітність інше), що засвідчують факт фінансово-господарських відносин, не видавав та не підписував.

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що спірний договір та податкові накладні від імені ТОВ «Скай метр» підписано ОСОБА_3

Суд зазначає, що у випадку документального підтвердження того факту, що договори, податкові накладні тощо, з боку контрагента платника податків підписані не уповноваженою особою, правові підстави для формування платниками податків податкового кредиту за наслідками проведення господарських операцій з такими контрагентом відсутні. Такі правочини слід вважати нікчемними, відповідно здійснені господарські операції за такими правочинами не повинні бути відображені у податковому обліку платника податків, а податкові накладні, видані його контрагентами, але підписані неналежною особою, не мають правового значення та не є підставою для формування податкового кредиту.

Наведені обставини та досліджені судом докази в їх сукупності є достатніми для висновку про те, що господарські операції не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами, а оформлені лише документально невстановленими особами, що в свою чергу призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту та валових витрат.

З урахуванням вищезазначеного суд зазначає, що наслідки в бухгалтерському та відповідно, в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Відтак, у разі фіктивності (безтоварності) операцій визначення податкового кредиту та валових витрат слід визнати безпідставними, незважаючи на наявність у платника податку, а даному випадку у позивача, податкових накладних та інших документів первинного обліку.

Наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним саме по собі не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності .

З огляду на те, що позивачем не підтверджено витрат на придбання послуг належними первинними документами та їх зв'язку із його господарською діяльністю, віднесення сум за спірною угодую до валових витрат, а сум податку на додану вартість з вартості таких послуг (товарів) - до податкового кредиту, суд дійшов висновку про правомірність зняття податковим органом позивачеві валових витрат, податкового кредиту та донарахування йому грошового зобов'язання по податку на прибуток і податку на додану вартість із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність своїх рішень та фіктивність боспорських операцій з надання послуг.

Водночас, докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог та були спростовані доводами відповідача, а відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єктів владних повноважень, звільнених від сплати судового збору, а також за відсутності їх витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-164, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в

Відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 12 лютого 2013 р.