Постанова № 29261374, 11.02.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2013 року 2а-6299/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю. за участю представників сторін

від позивача: Мамаєв Д.Ю.

від відповідача: Коваль А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом комунального підприємства Київської обласної ради «Тетіївтепломережа»доТетіївської міжрайонної державної податкової інспекції у Київській областіпроскасування податкового повідомлення-рішення та зобов'язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство Київської обласної ради «Тетіївтепломережа» (надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції у Київській області (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 12.07.2012 № 0000261503, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання зі сплати штрафних санкцій по податку на додану вартість у розмірі 4186,20 грн. та зобов'язання відповідача відобразити у картках особового рахунку позивача сплату податкових зобов'язань відповідно до призначених платежів, вказаних у платіжних дорученнях за червень-вересень 2010 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-III від 21.12.2000, чинних на час виникнення спірних відносин, є необґрунтованими, оскільки положення Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не наділяють відповідача повноваженнями змінювати цільове призначення бюджетного платежу, призначення платежу визначається лише платником податку. Позивач зазначає, що ним у строки, встановлені законодавством, своєчасно сплачено самостійно нараховані податкові зобов'язання по податку на додану вартість за червень-вересень 2010 року. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідачем позов не визнано, заперечення надано суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що зазначений пунктом 7.7. статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-III від 21.12.2000 механізм зарахування коштів є єдиним для всіх платників податків та органів державної податкової служби України. Також відповідачем зазначено, що, незважаючи на бажання платника податків спрямувати кошти на сплату поточних надходжень всупереч законодавчо встановленій черговості зарахування таких платежів у рахунок погашення податкового боргу, податкові органи мають правові підстави здійснювати зарахування таких податкових платежів в автоматичному режимі. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як то вбачається з наявних матеріалів справи, 15.07.2012 посадовими особами Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції у Київській області проведено камеральну перевірку позивача щодо своєчасності сплати платежів до бюджету з податку на додану вартість.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 15.07.2012 № 53/152/24879282 (надалі - Акт перевірки) (а.с.18).

У ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем положень вимог підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-III від 21.12.2000, чинного на час виникнення спірних відносин. Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що позивачем порушено граничний термін сплати податку на додану вартість, а саме податкового зобов'язання, самостійно визначеного позивачем у податкових деклараціях з податку на додану вартість:

- за червень 2010 року (від 16.07.2010 № 9002612918) у сумі 4731,00 грн., термін сплати 30.07.2010, фактична сплата відбулася 18.05.2012 та 08.06.2012, тобто із затримкою на 657 та 679 днів;

- за липень 2010 року (від 20.08.2010 № 9003510209) у сумі 4734,00 грн., термін сплати 30.08.2010, фактична сплата відбулася 08.06.2012, тобто із затримкою на 648 днів;

- за серпень 2010 року (від 17.09.2010 № 9003800498) у сумі 5633,00 грн., термін сплати 30.09.2010, фактична сплата відбулася 08.06.2012 та 15.06.2012, тобто із затримкою на 617 та 624 дні;

- за вересень 2010 року (від 18.10.2010 № 9004284789) у сумі 6193,00 грн., термін сплати 30.10.2010, фактична сплата відбулася 26.06.2012, тобто із затримкою на 603 дні.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.07.2012 № 0000261503, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання зі сплати штрафних санкцій по податку на додану вартість у розмірі 4186, 20 грн., на підставі статті 126 Податкового кодексу України.

У той же час, позивач вважає неправомірним прийняття відповідачем зазначеного рішення, а тому оскаржив його, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Починаючи з 01.01.2011, регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, кола суб'єктів податкових правовідносин та відповідальності за порушення податкового законодавства належать до сфери дії Податкового кодексу України.

Статтею 20 Податкового кодексу України передбачено права органів державної податкової служби, до яких відноситься, зокрема, право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Матеріалами справи встановлено, що відповідачем проведено камеральну перевірку позивача щодо своєчасності сплати платежів до бюджету з податку на додану вартість та нараховано грошове зобов'язання зі сплати штрафних санкцій по податку на додану вартість за несвоєчасну сплату самостійно визначеного позивачем у податкових деклараціях по податку на додану вартість за січень - травень 2010 року.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 №2181-III, чинний на момент існування відповідних правовідносин, був спеціальним законом з питань оподаткування і встановлював порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків.

Судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли внаслідок різного тлумачення норм законодавства, що стосується процедури погашення податкових зобов'язань по податку на додану вартість.

Як то встановлено у ході судового розгляду справи, донарахування штрафних санкцій позивачеві по податку на додану вартість відбулося внаслідок того, що сплачену позивачем суму податку на додану вартість за січень-травень 2010 року у розмірі 45746, 00 грн. зараховано податковим органом у рахунок погашення податкового боргу.

Положеннями пункту 10.6 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що форми декларації та податкових розрахунків з цього податку встановлюються відповідно до закону.

Підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-III, чинного на момент спірних правовідносин, передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

При цьому, приписами підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» встановлено, що податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

З урахуванням вказаних норм права, граничний термін подачі декларацій по податку на додану вартість за червень-вересень 2010 року встановлено, відповідно, до 20.07.2010, 20.08.2010, 20.09.2010, 20.10.2010, а сплату нарахованих зобов'язань позивач повинен був здійснити до 30.07.2010, 30.08.2010, 30.09.2010 та 30.10.2010.

Матеріали справи свідчать, що 16.07.2010 позивачем, засобами електронного зв'язку, подано до державної податкової інспекції податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2010 року (вхід. № 9002612918), із самостійно визначеним податковим зобов'язанням на суму 4731,00 грн. (а.с.10-11). Платіжними дорученнями від 14.07.2010 за № 338 та від 22.07.2010 за № 353 позивачем перераховано до державного бюджету кошти в сумі 4731,00 грн. із зазначенням призначення платежу - «податок на додану вартість за червень 2010 року» (а.с.7). Згідно відмітки банківської установи, платіжні доручення прийняті 14.07.2010 та 22.07.2010.

20 серпня 2010 року позивачем до державної податкової інспекції, засобами електронного зв'язку, подано податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2010 року ( вхід. № 9003510209), з самостійно визначеним податковим зобов'язанням на суму 4374,00 грн. (а.с.12-13). Платіжним дорученням від 18.08.2010 за № 388 позивачем перераховано до державного бюджету кошти в сумі 4374,00 грн. із зазначенням призначення платежу - «податок на додану вартість за липень 2010 року» (а.с.8). Згідно відмітки банківської установи платіжне доручення прийнято 19.08.2010.

17 вересня 2010 року позивачем до державної податкової інспекції, засобами електронного зв'язку, подано податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2010 року ( вхід. № 9003800498), з самостійно визначеним податковим зобов'язанням на суму 5633,00 грн. (а.с.14-15). Платіжним дорученням від 21.09.2010 за № 455 позивачем перераховано до державного бюджету кошти в сумі 5633,00 грн. із зазначенням призначення платежу - «податок на додану вартість за серпень 2010 року» (а.с.9). Згідно відмітки банківської установи, платіжне доручення прийнято 21.09.2010.

18 жовтня 2010 року позивачем до державної податкової інспекції, засобами електронного зв'язку, подано податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2010 року ( вхід. № 9004284789), з самостійно визначеним податковим зобов'язанням на суму 6193,00 грн. (а.с.16-17). Платіжним дорученням від 15.10.2010 за № 489 позивачем перераховано до державного бюджету кошти в сумі 6193,00 грн. із зазначенням призначення платежу - «податок на додану вартість за вересень 2010 року» (а.с.9). Згідно відмітки банківської установи, платіжне доручення прийнято 18.10.2010.

Суд зауважує, що вищевказані дії також відображено в обліковій картці позивача по податку на додану вартість за 2010 рік, витяг з якої наявний у матеріалах справи.

Таким чином, судом встановлено, що декларації з податку на додану вартість за червень-вересень 2010 року позивачем подано, а визначену в ньому суму податкового зобов'язання сплачено у повному обсязі, у строки, встановлені наведеними вище нормами законодавства, що унеможливлює наявність податкового боргу саме за вказаний період та щодо вказаного податку.

Про те, відповідачем на підставі пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000, зараховано сплачену суму не в рахунок сплати узгоджених сум податкових зобов'язань за вказаний у платіжному дорученні період, а в рахунок сплати податкового боргу в порядку календарної черговості.

Відповідно до пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-III від 21.12.2000, податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення, за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Як то визначено підпунктом 7.1.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-III від 21.12.2000, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку, а грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно пункту 6 статті 7 Закону України «Про Національний банк України» №679-XIV від 20.05.1999 , систему, порядок і форми платежів визначає Національний банк України.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за №377/89/76, передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому, згідно з пункту 3.8 зазначеної Інструкції, реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Із наведеного випливає, що право визначати призначення платежу до 01.01.2011 року, тобто до прийняття Податкового кодексу України, яким по-іншому врегульовано питання зарахування сплачених платником податків сум, належало виключно платнику.

Відтак, суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-III від 21.12.2000, слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-III від 21.12.2000 визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів відсутня зміна призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-III від 21.12.2000, податковий орган не був наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин суд вважає, що самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, було проведено неправомірно.

Аналогічна позиція знайшла своє відображення й у листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби».

Враховуючи вищевикладене, дії податкового органу щодо розподілу і спрямування на погашення податкового боргу, сплачених позивачем платіжними дорученням сум податку на додану вартість за січень-травень 2010 року в рахунок погашення податкового боргу не ґрунтуються на нормах законодавства, яке діяло на час існування відповідних правовідносин.

Викладені обставини справи у співвідношенні з нормами права дають суду підстави зробити висновки про відсутність порушення з боку позивача щодо перерахування до бюджету сум податкових зобов'язань у строк, встановлений законом, та у сумах, самостійно узгоджених у відповідній податковій звітності.

Щодо посилання відповідача на норми статті 87 Податкового кодексу України, суд зазначає таке.

Пунктом 87.9 статті 87 Податкового кодексу України встановлено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Водночас, згідно з підпункту14.1.175. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

З аналізу вищезазначених норм випливає, що органи державної податкової служби вправі застосовувати пункт 87.9 статті 87 Податкового кодексу України лише щодо погашення податкового боргу, який виник після набрання чинності Податковим кодексом України, тобто з 01 січня 2011 року, а на податковий борг, який виник до 01.01.2011 року, відповідно до статті 58 Конституції України норми пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України не розповсюджуються.

Суд звертає увагу на те, що відповідач не мав права здійснювати зарахування коштів, що сплачувались по податковим зобов'язанням з податку на додану вартість, які виникли у 2012 році, в рахунок погашення податкового боргу з цього податку, який виник протягом 2010 року, всупереч напряму сплати, визначеному платником податків.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що за умови дотримання контролюючим органом положень Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-III від 21.12.2000 та Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, в обліковій картці позивача був би відсутній податковий борг станом на 01.01.2011 зі сплати податку на додану вартість за червень-вересень 2010 року, а відтак доводи відповідача щодо застосування пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України, в даних правовідносинах, є помилковими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства України.

З огляду на зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що податкове повідомлення-рішення від 12.07.2012 № 0000261503 прийнято відповідачем безпідставно та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача внести зміни до карток особових рахунків платника податку, шляхом відображення сплати податкових зобов'язань відповідно до призначених платежів, вказаних у платіжних дорученнях за червень-вересень 2010 року, суд зазначає таке.

Облік, контроль і складення звітності щодо платежів, що надходять до бюджету, здійснюється органами державної податкової служби у відповідності з пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 18.07.05 № 276, з використанням автоматизованої інформаційної системи, що забезпечує єдиний технологічний процес уведення, контролю інформації обробки документів.

З метою обліку нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету органами державної податкової служби відкриваються особові рахунки за кожним платником податків та кожним видом платежу, які повинні сплачуватись таким платником. У картках особових рахунків платників податків відображаються умови справляння платежу та дані про платника податків, стан розрахунків платника з бюджетом (суми нарахованого та сплаченого платежу, пені, штрафних (фінансових) санкцій, плати за кредит щодо розстрочених (відстрочених) податкових зобов'язань, суми податкового боргу, надміру та/або помилково сплачені, та суми, заявлені до відшкодування, й інше).

Відповідно до пункту 5.3 Інструкції дані про надходження платежів до бюджету відображаються органом державної податкової служби в особових рахунках платників і в реєстрі надходжень та повернень у день отримання від органів Державного казначейства України відомостей про зарахування та повернення надміру сплачених платежів у вигляді електронного реєстру розрахункових документів.

Саме на підставі облікових даних карток особових рахунків платників податків засобами програмного забезпечення формуються податкові вимоги на суми податкового боргу та реєструються у реєстрі виданих податкових вимог за кожним боржником окремо (пункт 11.3 Інструкції).

Відтак суд зазначає, що відображення податковим органом в особових картках платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань спричиняють правові наслідки саме для платника податку, оскільки від правомірності таких дій фактично залежить фінансовий стан платника податків у розрізі розрахунків із бюджетом, зокрема, щодо наявності та вірному розрахунку заборгованості перед бюджетом з урахуванням періоду її виникнення.

Зазначене свідчить про наявність такого способу захисту порушеного права позивача, як зобов'язання відповідача внести зміни до картки особового рахунку платника податків.

Враховуючи той факт, що судом встановлено відсутність у податкового органу повноважень змінювати призначення платежу, яке було визначено самостійно платником податків у платіжних дорученнях під час виконання ним свого конституційного обов'язку по своєчасній сплаті сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість, та направляти такі суми при веденні оперативного обліку платежів на погашення податкового боргу за інший податковий період, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача внести зміни до карток особових рахунків платника податку.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своїх рішень.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 94, 157-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції у Київській області від 12.07.2012 № 0000261503, за яким комунальному підприємству Київської обласної ради «Тетіївтепломережа» нараховано грошове зобов'язання зі сплати штрафних санкцій по податку на додану вартість у розмірі 4186, 20 грн.

3. Зобов'язати Тетіївську міжрайонну державну податкову інспекцію у Київській області відобразити у картках особового рахунку комунального підприємства Київської обласної ради «Тетіївтепломережа» сплату податкових зобов'язань по податку на додану вартість відповідно до призначень платежів, вказаних у платіжних дорученнях за червень-вересень 2010 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 12 лютого 2013 р.