Постанова № 29241765, 28.01.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2013 р. Справа № 2а-1670/6429/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Калитки О. М. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Глобинського районного міжгосподарського виробничо-експлуатаційного підприємства по енергетиці та електрифікації сільського господарства "Райагропроменерго" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2012р. по справі № 2а-1670/6429/12

за позовом Глобинського районного міжгосподарського виробничо-експлуатаційного підприємства по енергетиці та електрифікації сільського господарства "Райагропроменерго"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Глобинське районне міжгосподарське виробничо - експлуатаційне підприємство по енергетиці та електрифікації сільського господарства "Райагропроменерго", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби, в якому просив визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000282301/818 від 13.07.2012 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2012 року відмовлено Глобинському районному міжгосподарському виробничо - експлуатаційному підприємству по енергетиці та електрифікації сільського господарства "Райагропроменерго" в задоволенні адміністративного позову.

Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2012р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач посилається на прийняття оскаржуваної постанови при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Відповідач не скористався правом подання письмових заперечень на апеляційну скаргу.

Представник позивача та представник відповідача в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.

Колегія суддів, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач, Глобинське районне міжгосподарське виробничо - експлуатаційне підприємство по енергетиці та електрифікації сільського господарства "Райагропроменерго", зареєстровано Глобинською районною державною адміністрацією Полтавської області як юридична особа, перебуває на податковому обліку в органах ДПС з 28.08.2007 р. № 897, станом на 25.05.2012 року перебуває на обліку в Кременчуцькій ОДПІ, зареєстрований платником податку на додану вартість 15.07.1997 р.

В період з 14.05.2012 року по 18.05.2012 року фахівцем Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області на підставі п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України проведено позапланову виїзну перевірку Глобинського районного міжгосподарського виробничо - експлуатаційного підприємства по енергетиці та електрифікації сільського господарства "Райагропроменерго" з питань взаємовідносин з ПП "Шале" за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р. у зв'язку з наданням неповного пояснення та документального підтвердження на запит Кременчуцької ОДПІ від 20.04.2012 р. № 8478/10/22-112.

За результатами перевірки складено акт № 1427/23-308/05443110 від 25.05.2012 року, згідно з висновками якого перевіркою встановлено, зокрема, порушення позивачем п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 5 667,00 грн., у т.ч. за серпень 2011 року - 5667 грн. (а.с. 66-77).

На підставі висновків вказаного акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ Полтавської області прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.07.2012 року № 0000282301/818, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 7 084,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 5 667,00 грн., за штрафними санкціями- 1 417,00 грн. (а.с. 9).

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що первинні документи, надані позивачем на підтвердження реальності правочину, укладеного 25.08.2011 р. з ПП "Шале", та правильності формування податкового кредиту, не відповідають вимогам щодо оформлення первинних бухгалтерських документів, оскільки не містять дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які підписали видаткову накладну, видали та отримали товар; в податковій накладній у відповідній графі відсутні посада, підпис і прізвище особи, яка її склала. Крім того, видаткова накладна не містять повну інформацію про одержувача та платника.

Позивачем, а ні з власної ініціативи, а ні на вимогу суду не надано доказів транспортування придбаного товару та не надано доказів наявності у нього власних чи орендованих транспортних засобів, якими можливо б було здійснити перевезення трансформаторної підстанції.

Враховуючи, що надані позивачем документи на підтвердження фактичного отримання придбаного товару не відповідають вимогам щодо оформлення первинних бухгалтерських документів, та не надано доказів транспортування придбаного товару, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність віднесення витрат по придбанню товару у ПП "Шале" до складу податкового кредиту.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується удвох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів (послуг) (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи із системного аналізу вказаних правових норм, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Тобто, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Письмові докази свідчать про те, що між Глобинським районним міжгосподарським виробничо - експлуатаційним підприємством по енергетиці та електрифікації сільського господарства "Райагропроменерго" та ПП «Шале» 25.08.2011 року укладено договір купівлі-продажу № 9, за умовами якого ПП "Шале" (продавець) продає комплектну трансформаторну підстанцію зовнішньої установки типу КТП 100 кВА 6/0,4 кВ, а Глобинське районне міжгосподарське виробничо - експлуатаційне підприємство по енергетиці та електрифікації сільського господарства "Райагропроменерго" (Покупець) зобов'язується прийняти товар на умовах самовивезення (а.с. 11).

Факт виконання сторонами договірних зобов'язань підтверджується рахунком-фактурою № ПС-0000020 від 30.08.2011, видатковою накладною № ПС-0000025 від 30.08.2011, податковою накладною № 20 від 30.08.2011 року на загальну суму 34000, 00грн., у тому числі ПДВ - 5666, 67 грн., та платіжними дорученнями № 158 від 31.08.2011 р., № 160 від 07.09.2011 р. (а.с. 12-16).

Суму податку на додану вартість за зазначеною податковою накладною включено позивачем до складу податкового кредиту за серпень 2011 року.

Колегія суддів вважає, що оформлені сторонами договору купівлі-продажу первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкова накладна - вимогам пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, оскільки будь-яких порушень щодо оформлення податкової накладної не встановлено під час перевірки, зауваження до змісту та форми зазначених документів у податкового органу відсутні.

Враховуючи, що реальність господарської операції з придбання позивачем за договором купівлі-продажу № 9 від 25.08.2011 року товару повністю підтверджена належними первинними документами, а придбаний товар використаний позивачем у власній господарській діяльності, оскільки був реалізований і позивач отримав прибуток, колегія суддів дійшла висновку, що позивач мав право на відображення цих господарських операцій у податковому обліку при визначенні об'єкту оподаткування податком на додану вартість, зокрема, формування податкового кредиту.

Встановленим є факт, що на момент придбання товару у ПП «Шале» у позивача вже був покупець на комплексну трансформаторну підстанцію - ТОВ «Компанія Нафтотрейд», за умовами договору з яким позивач за видатковою накладною № 20 від 31.08.2011 р. і передав зазначений товар (а.с. 17-23). Тобто, посилання суду першої інстанції, як на доказ нереальності господарської операції, на відсутність відомостей щодо транспортування трансформаторної підстанції від ПП «Шале» до позивача є безпідставним.

Суд першої інстанції не надав цим доказам належної правової оцінки, безпідставно вважаючи, що ненадання позивачем до суду першої інстанції деяких документів є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів відхиляє доводи податкового органу про відсутність факту реального вчинення господарської операції між позивачем та ПП «Шале» у серпні 2011 року з посиланням на акт від 02.11.2011 року № 7530/15-3223/31194373 документальної позапланової перевірки податкової декларації з ПДВ ПП «Шале» за серпень 2011 року , яким встановлено завищення податкового кредиту за серпень, вересень 2011 року тощо, вважаючи нікчемним договір № 9 від 25.08.2011 року (а.с. 61-65), враховуючи наступне.

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що контрагент позивача у спірних правовідносинах на час видачі спірної податкової накладної є право - і дієздатною юридичною особою, зареєстрований як платник податку на додану вартість, тобто, у відповідності до вимог ст.201 Податкового кодексу України мав право на нарахування податку та складання податкової накладної, за якою позивачем віднесено до складу податкового кредиту відповідні суми ПДВ. Свідоцтво платника ПДВ ПП «Шале» анульовано 26.09.2011 року, тобто після здійснення господарської операції за договором купівлі-продажу № 9 від 25.08.2011 року та надання податкової декларації.

Твердження відповідача про відсутність ПП «Шале» за місцезнаходженням спростовується фактичними обставинами, встановленими у справі та не позбавляє правового значення виписаної ним податкової накладної та первинних документів по реальній господарській операції, факт здійснення та оплати якої підтверджений документально; спрямованість спірного правочину на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Факт оплати позивачем отриманих позивачем послуг сторонами не заперечується.

З приводу викладеного в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочину, колегія суддів зазначає що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

З 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, є виключною компетенцією судових органів.

З огляду на приписи наведених вище норм права, до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів відповідачем не надано ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Згідно ч. 1 ст. 244 - 2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Так, Верховним Судом України (постанова від 09.09.2008 у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень) зазначено, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Колегія суддів звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Колегія суддів зазначає, що відповідач, в порушення вимог ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів правомірність своїх заперечень проти адміністративного позову, законність та обґрунтованість прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст. 71 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів вважає, що дії відповідача, пов'язані з прийняттям оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, не кореспондуються з приписами ч.2 ст. 19 Конституції України.

Керуючись приписами ч.2 ст. 19 Конституції України, ст. ст. 69, 70, 71 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000282301/818 від 13.07.2012 року підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

З урахуванням встановлених обставин у справі та допущених судом першої інстанції порушень норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2012 р. по справі № 2а-1670/6429/12 не відповідає вимогам ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, відповідно до ч.2 ст. 205 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог позивача.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1, п.4 ст. 198, п.1. п.3, п. 4 ч.1 ст. 202, ч.2 ст. 205, ст. ст. 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Глобинського районнго міжгосподарського виробничо - експлуатаційного підприємства по енергетиці та електрифікації сільського господарства "Райагропроменерго" задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2012 р. по справі № 2а-1670/6429/12 за позовом Глобинського районного міжгосподарського виробничо-експлуатаційного підприємства по енергетиці та електрифікації сільського господарства "Райагропроменерго"до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення рішення - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги Глобинського районнго міжгосподарського виробничо - експлуатаційного підприємства по енергетиці та електрифікації сільського господарства "Райагропроменерго".

Скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби № 0000282301/818 від 13.07.2012 року.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання постановою законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.Судді(підпис) (підпис) Калитка О. М. Калиновський В.А.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Бенедик А.П.