Ухвала суду № 29240546, 29.01.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2013 р. № 9104/116001/12 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого - судді: Гінди О.М.

суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.

за участі секретаря судових засідань: Грущенко І.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 травня 2012 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень та стягнення бюджетного відшкодування, -

встановив:

22 грудня 2011 року позивач - ДП МО України «ЛДАРЗ» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача - СДПІ ВПП у м. Львові у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив: 1) скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000430804/14792 від 25.07.2011 року повністю, № 0000420804/14790 від 25.07.2011 року в частині на суму 619763,9 грн., № 0000600804//0/2094 та № 0000610804/0/2095 від 30.08.2011 року повністю; 2) стягнути з державного бюджету України на користь позивача заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість в розмірі 940 042,25 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що викладені в акті перевірки висновки СДПІ ВПП у м. Львові є безпідставним та необґрунтованими, оскільки підставою для формування податкового кредиту є податкові накладні, видані у відповідності до вимог чинного законодавства та первинні бухгалтерські документи, які підтверджують суми податкового кредиту. Позивачем правомірно включено суми ПДВ до податкового кредиту на підставі податкових накладних отриманих від ТзОВ «Тіком», ТзОВ «Авіанормаль», ТзОВ «Галілея», ПП «Юрма Плюс», ПП «Стимул», МПП «Шаір В», ТзОВ «Соломія-Текс», ПП «Фірма «Кадекс і К», ПАТ «НТК «Електронприлад», ТзОВ «Авіаремонт «Аір», ТзОВ «Пласт Трейд». Податкові накладні, видані у відповідності до вимог чинного законодавства, а реальність господарських операцій підтверджується первинними бухгалтерськими документами. Операції по яких сформовано податковий кредит, реальні та пов'язані з власною господарською діяльністю позивача. Сама по собі несплата податків продавцем товарів (послуг) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового зобов'язання покупцем. З урахуванням наведеного, ДП «ЛДАРЗ» має право на відшкодування податку на додану вартість за квітень 2011 року на суму 619763,90 грн. та травень 2011 року на суму 329278,35 грн., а всього на суму 940042,25 грн. в зв'язку з правильним формуванням податкового кредиту за квітень-травень 2011 року. Крім того, сплачений покупцем в ціні придбання товару податок на додану вартість не перераховується продавцем безпосередньо до бюджету, а враховується в податкових зобов'язаннях останнього та сплачується за підсумками відповідного періоду. Необґрунтованим вважає і висновок СДПІ в м. Львові, згідно з яким сума ПДВ, утримана комісіонером у складі вартості послуг, не враховується до суми податку, сплаченого позивачем постачальникам товарів у попередніх податкових періодах.

В процесі судового розгляду, суд першої інстанції допустив до участі у справі правонаступника позивача - Державне підприємство «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод», а також правонаступника відповідача - Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11.05.2012 року позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення СДПІ ВПП у м. Львові № 0000430804/14792 від 25.07.2011 року повністю, № 0000600804/0/2094 та № 0000610804/0/2095 від 31.08.2011 року повністю, а № 0000420804/14790 від 25.07.2011 року в частині суми завищення бюджетного відшкодування в розмірі 619763,90 грн.. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» бюджетну заборгованість з відшкодування податку на додану вартість в розмірі 940 042,25 грн..

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, а тому просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт посилається на те, що позивачем не підтверджено реальне здійснення операцій з ТзОВ «Автотехніка», ТзОВ «Тіком», ТзОВ «Авіанормаль», ТзОВ «Галілея», ПП «Юрма Плюс», ПП «Стимул», МПП «Шаір В», ТзОВ «Соломія-Текс», ПП «Фірма «Кадекс і К», ПАТ «НТК «Електронприлад», ТзОВ «Авіаремонт «Аір», ТзОВ «Пласт Трейд» у зв'язку з неподанням до перевірки товарно-транспортних накладних на поставку товарів. Відтак, податковий кредит за квітень, травень 2011 року сформовано неправомірно. За таких обставин не підлягають бюджетному відшкодуванню суми ПДВ за квітень 2011 року на суму 619 763,90 грн. та травень 2011 року на суму 329 278,35 грн., а всього - на суму 940 042,25 грн.. Також апелянт вказує, що при утриманні комісіонером винагороди, за відсутності платіжного доручення на перерахування суми ПДВ в ціні послуг, така винагорода не враховується до суми податку, сплаченого позивачем постачальникам товарів у попередніх податкових періодах.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що СДПІ ВПП у м. Львові проведено документальні позапланові виїзні перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за квітень-травень 2011 року, результати яких оформлені актами №822/08-04/07684556 від 14.07.2011 року та № 950/08-04/07684556 від 19.08.2011 року.

Зі змісту акту перевірки № 950/08-04/07684556 від 19.08.2011 року вбачається, що між ДП «ЛДАРЗ» (покупцем) та ТзОВ «Тіком» (продавцем) було укладено договір купівлі-продажу запасних частин та комплектуючих виробів до літаків за № 11-АР від 26.05.2010 року та додаткову угоду до нього № 1. На підставі вказаного договору, ТзОВ «Тіком» у травні 2011 року, відвантажило обумовлений договором товар, що підтверджується відповідними видатковими та податковими накладними на загальну суму 4 548 508,04 грн., у т.ч. ПДВ 758 084,67 грн. Суми податку на додану вартість по зазначеним податковим накладним включено ТзОВ «Тіком» до податкових зобов'язань відповідного періоду та відображено у реєстрі виданих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за травень 2011 року. На підставі отриманих податкових накладних, ДП «ЛДАРЗ» сформувало податковий кредит у травні 2011 року на суму 758 084,67 грн. Однак, за результатами аналізу даних картки особового рахунку ТзОВ «Тіком» та показників декларацій з ПДВ за відповідні періоди, податковим органом було встановлено, що внаслідок наявної у ТзОВ «Тіком» суми податкового кредиту в розмірі 737 785 грн., фактично сплачено до державного бюджету лише 20 300 грн.. На підставі наведеного, а також того, що до перевірки не було представлено товарно-транспортних накладних на перевезення товарів, в акті перевірки зроблено висновок, що ДП «ЛДАРЗ» завищено розмір податкового кредиту за травень 2011 року по контрагенту ТзОВ «Тіком» на суму 758 084,67 грн..

До аналогічних висновків прийшов податковий орган і щодо взаємовідносин ДП «ЛДАРЗ» у травні 2011 року із ТзОВ «Авіанормаль», ТзОВ «Галілея», ПП «Юрма Плюс», ПП «Стимул», МПП «Шаір В», ТзОВ «Соломія-Текс», ПП «Фірма «Кадекс і К», ПАТ «НТКНТК «Електронприлад», ТзОВ «Авіаремонт «Аір». При цьому, сума завищеного податкового кредиту ДП «ЛДАРЗ» у травні 2011 року по вказаних контрагентах склала 22 975,40 грн., 43 609,60 грн., 15 584,75 грн., 7 144,48 грн., 11 353,73 грн., 2 171,62 грн., 41 502,74 грн., 241 грн., 640,77 грн., 44 809,05 грн. відповідно. Загальна сума завищеного податкового кредиту у травні 2011 року ДП «ЛДАРЗ» склала 1 188 876,86 грн. Також в акті зазначається, що утримана Державною компанією «Укрспецекспорт» у попередніх податкових періодах сума ПДВ у складі комісійної винагороди в розмірі 126 292,79 грн., не підлягає включенню до суми бюджетного відшкодування, оскільки у ДП «ЛДАРЗ» відсутні платіжні доручення про таку сплату. Окрім того, податковим органом встановлено здійснення ДП «ЛДАРЗ» оплати завищеного залишку від'ємного значення попередніх періодів (березень-квітень 2011 року) на загальну суму 193 985,56 грн. Такий, із наведених вище підстав, також було неправомірно задекларовано ДП «ЛДАРЗ» по взаєморозрахунках із контрагентами ТзОВ «Галілея», ТзОВ «Тіком», ПП «Юрма Плюс», ПП «Стимул», ТзОВ «Пласт Трейд». Вказане відповідач обґрунтовує висновками свого акту перевірки за № 822/08-04/07684556 від 14.07.2011 року. Враховуючи наведене, ДП «ЛДАРЗ» неправомірно заявило про здійснення бюджетного відшкодування у травні 2011 року суми 320 278,35 грн. (126292,79 грн. + 193985,56 грн.). А також в порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.п. 200.1-200.4 ст. 200 ПК України завищило залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до суми податкового кредиту наступного податкового періоду (ряд. 26 декларації), за травень 2011 року на суму 380 942,23 грн..

Згідно акту перевірки № 822/08-04/07684556 від 14.07.2011 року, у квітні 2011 року ДП «ЛДАРЗ» отримало від постачальників ТзОВ «Авіанормаль», ТзОВ «Галілея», ПП «Юрма Плюс», ПП «Стимул», ТзОВ «Пласт Трейд» товар, передбачений умовами відповідних договорів. На підставі отриманих податкових накладних, ДП «ЛДАРЗ» сформувало податковий кредит у вказаних періодах на загальну суму 647 407 грн.. Також з акту перевірки вбачається, що загальна сума оплати товару постачальникам склала 747 680,00 грн. та була включена ДП «ЛДАРЗ» до суми бюджетного відшкодування у квітні 2011 року. За результатами аналізу даних особових рахунків у відповідних періодах постачальників товару та їх контрагентів по ланцюгах, податковим органом було встановлено що, отримана у ціні товару сума податку на додану вартість була лише частково перерахована останніми до державного бюджету. На підставі наведеного, а також того, що у позивача відсутні товарно-транспортні накладні на перевезення товарів, в акті перевірки зроблено висновок, що ДП «ЛДАРЗ» здійснило оплату завищеного залишку від'ємного значення попередніх періодів (лютий-березень 2011 року) на загальну суму 485 215,51 грн., а також за відсутності платіжного доручення, безпідставно включило до бюджетного відшкодування суму 134 710,27 грн., утриману Державною компанією «Укрспецекспорт» за договорами комісії, внаслідок чого завищило суму бюджетного відшкодування на 619925,78 грн. (485215,51 грн. + 134710,27 грн.). Окрім того, завищило від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за квітень 2011 року на суму 83 543,29 грн.

На підставі вказаних вище актів перевірки, відповідачем винесено відповідні податкові повідомлення-рішення №№ 0000430804/14792, 0000420804/14790 від 25.07.2011 року та №№ 0000600804/0/2094, 0000610804/0/2095 від 31.08.2011 року.

Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до ДПА у Львівській області та ДПА України, однак дані скарги були залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

Суд першої інстанції задовольняючи адміністративний позов виходив з того, що для виникнення права на бюджетне відшкодування платнику податку необхідне від'ємне значення суми податку та фактична сплата податку в ціні товару (послуг) їх постачальникам у попередніх податкових періодах в розмірі, що підлягає бюджетному відшкодуванню. Матеріалами справи встановлено що, у позивача протягом квітня - травня 2011 року було наявне від'ємне значення податку на додану вартість. Також, із наявних у матеріалах справи розрахунків сум бюджетного відшкодування, доданих до декларацій з податку на додану вартість за відповідні періоди, вбачається що позивачем було сплачено у попередніх податкових періодах постачальникам товарів (послуг) кошти, що відповідають сумі заявленого бюджетного відшкодування. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач правомірно заявив до бюджетного відшкодування суму податку на додану вартість в загальному розмірі 1 466 259,12 грн., у т.ч. за квітень 2011 року - 747 518,12 грн., за травень 2011 року - 718 741,00 грн.. Також, суд першої інстанції зазначив, що позивачем вірно визначено у відповідних податкових періодах суми податкового кредиту, а також залишки від'ємного значення, які після бюджетного відшкодування включаються до податкового кредиту наступного податкового періоду, оскільки п. 198.6 ст. 198 ПК України встановлює відповідальність платника податку тільки у випадку включення в податковий кредит сум податку на додану вартість, не підтверджених податковими накладними, митними деклараціями чи іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України. Отже, позивач одержавши у встановленому порядку податкові накладні, згідно положень ст. 198 ПК України правомірно включив суми податку на додану вартість до податкового кредиту у відповідних звітних періодах. Крім того, суд першої інстанції вказав на безпідставність висновків відповідача про те, що утримана Державною компанією «Укрспецекспорт» у попередніх податкових періодах (березень-квітень 2011 року) сума ПДВ у складі комісійної винагороди в розмірі 126292,79 грн. та 134710,27 грн., за відсутності платіжних доручень, не враховується до суми податку, сплаченого позивачем постачальникам товарів у попередніх податкових періодах. Відповідно до пп. «а» п. 200.4 ПК України, бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг. При цьому, згідно зі ст. 1020 ЦК України, комісіонер має право відраховувати належні йому за договором суми з усіх грошових коштів, що надійшли до нього для комітента, якщо інші кредитори комітента не мають переважного перед ним права на задоволення своїх вимог із грошових коштів, що належать комітентові. Таким чином, законодавчою підставою для здійснення бюджетного відшкодування є фактична оплата за товари/послуги у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг, а не наявність платіжного доручення. При цьому, факт проведення оплати послуг комісіонера підтверджується договорами комісії, звітами комісіонера, виданими ним податковими накладними, які відображені в актах перевірки та не заперечується самим відповідачем. На підставі викладеного суд першої інстанції прийшов до висновку, що викладені в акті перевірки висновки відповідача не є обґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому винесені на їх підставі податкові повідомлення-рішення № 0000430804/14792 від 25.07.2011 року та № 0000600804/0/2094, № 0000610804/0/2095 від 31.08.2011 року повністю, № 0000420804/14790 від 25.07.2011 року частково, в сумі 619763,90 грн. є протиправними, а тому підлягають скасуванню. Також, суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовної вимоги щодо стягнення з Державного бюджету України на користь позивача заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість в розмірі 940042,25 грн. (619763,90 грн. + 320278,35 грн.).

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, виходячи з наступних підстав.

Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, а також порядок формування податкового кредиту з цього податку за правовідносинами, які виникли після 01.01.2011 року врегульовані Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI (далі - ПК України).

В підпункті 14.1.181 пункту 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит визначено як сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 цієї статті, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, визначені Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (тут та далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 9 цього Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що визначальним фактором для формування платником податку податкового кредиту є наявність у нього виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог ст. 201 ПК України. При цьому, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні придбаного товару (отриманих робіт, послуг) сум ПДВ до складу податкового кредиту, є підтвердження реальності господарської операції належним чином оформленими первинними документами, які є характерними для тої чи іншої господарської операції. Разом з тим, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Порядок складання податкової накладної визначений ст. 201 ПК України, відповідно до п. 201.4 якої, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Як зазначено у п. 201.7 цієї статті, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із матеріалів справи суд апеляційної інстанції вбачає, що позивачем укладено ряд договорів з ТзОВ «Авіанормаль», ТзОВ «Галілея», ПП «Юрма Плюс», ТзОВ «Автотехніка», ПП «Стимул», ТзОВ «Шаір В», ТзОВ «Пласт Трейд», ТзОВ «Тіком», ТзОВ «Соломія-Текс», ПП «Фірма «Кадекс і К», ПАТ «НТК «Електронприлад», ТзОВ «Авіаремонт «Аїр» на виконання умов яких, останніми здійснювалася поставка товарів згідно видатковими накладними, які оформлені у відповідності до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» та відповідають вимогам первинних документів та виписувалися податкові накладні, з яких суд вбачає, що такі оформлені у відповідності до вимог ст. 201 ПК України, що фактично не заперечується і податковим органом.

Крім того, в актах перевірки зазначається, що під час проведення перевірки позивачем було представлено накладні на отриманий товар з відмітками про повне отримання товару та прийняття такого на склад комірниками із зазначенням відповідної дати приходу. Жодних зауважень щодо правильності оформлення накладних на отриманий товар, у т.ч. щодо наявності усіх необхідних реквізитів передбачених чинним законодавством, податковим органом висловлено не було.

З актів перевірок вбачається, що усі вище перелічені продавці товарів на час здійснення господарських операцій із ДП «ЛДАРЗ» були зареєстровані платниками податку на додану вартість і мали право надавати покупцю відповідні податкові накладні.

Розрахунки між суб'єктами господарювання за придбаний позивачем товар здійснювалися в безготівковій формі, оплата за який проведена у повному обсязі, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями.

Сплачені позивачем в ціні придбаного товару суми ПДВ на підставі вказаних вище податкових накладних, ним віднесені до складу податкового кредиту у відповідних періодах.

Таким чином, господарські операцій між позивачем та його контрагентами є реальними, оскільки такі підтверджуються усіма характерними для даного виду правовідносин первинними документами оформленими відповідно до вимог чинного законодавства. Оплата за отриманий товар позивачем реально проведена, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням

При цьому, як вбачається із матеріалів податкової перевірки, відповідач як на підставу для зменшення суми податкового кредиту та від'ємного значення посилається на несплату контрагентами позивача ПДВ до бюджету. Про те, положення ПК України, які регулюють порядок формування податкового кредиту не встановлюють зв'язку між моментом виникнення права на податковий кредит та моментом оплати в бюджет податку на додану вартість. Отже, для відшкодування з бюджету податку на додану вартість ПК України не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету від постачальника, чи його контрагентів по ланцюгах. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. За таких обставин позивач не може нести відповідальність за надходження від продавців товару чи їх контрагентів до державного бюджету суми податку на додану вартість у меншому від сплаченого ним розміру. До того ж сплачений покупцем в ціні придбання товару податок на додану вартість не перераховується продавцем безпосередньо до бюджету, а враховується в податкових зобов'язаннях останнього. Остаточна ж сума податкових зобов'язань, в тому числі наявність таких на кінець звітного податкового періоду, визначається продавцем за правилами ст. 200 Податкового кодексу України.

Даний висновок суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «Бульвес» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Щодо посилання відповідача на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно умов договорів, які укладені між позивачем та його контрагентами, поставка товарів здійснюється продавцями.

Згідно ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року № 2344-III документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України.

Пунктом 2 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 року № 207 для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб обов'язковою є - накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж.

Суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання відповідача на обов'язковість наявності товарно-транспортних накладних згідно Наказу Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України № 488/346 від 29.12.1996 року, оскільки вказаний наказ не був зареєстрований Міністерством Юстиції України і відповідно є нечинним згідно п. 3 Указу Президента України від 03.10.1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», яким передбачено, що вказані нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Крім того, відповідно до преамбули «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року, правилами визначено права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників. Норми цих правил не поширюються на відносини, пов'язані з переходом права власності на майно, набуте за угодами купівлі-продажу, та їх подальше відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

З аналізу наведених вище правових положень вбачається, що обов'язок ведення, зберігання товарно-транспортних накладних покладено на особу, яка здійснює діяльність по наданню послуг з перевезення, а тому виникнення у позивача права на формування податкового кредиту не ставиться в залежність від наявності чи відсутності ТТН при наявності у нього інших належним чином складених та оформлених первинних документів, як того вимагає ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

З наведених вище обставин справи та досліджених первинних документів, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки такі підтверджуються усіма характерними для даного виду правовідносин первинними документами оформленими відповідно до вимог чинного законодавства. Оплата за отриманий товар позивачем реально проведена, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням.

Згідно пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Відповідно до п.п. 200.1-200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового)(податкового) періоду. Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З наведеного вбачається, що для виникнення права на бюджетне відшкодування платнику податку необхідне від'ємне значення суми податку та фактична сплата податку в ціні товару (послуг) їх постачальникам у попередніх податкових періодах в розмірі, що підлягає бюджетному відшкодуванню.

Матеріалами справи встановлено (акти перевірок, декларацій позивача з податку на додану вартість) що, у позивача протягом квітня - травня 2011 року було наявне від'ємне значення податку на додану вартість. Також, із наявних у матеріалах справи розрахунків сум бюджетного відшкодування, доданих до декларацій з податку на додану вартість за відповідні періоди, вбачається що позивачем було сплачено у попередніх податкових періодах постачальникам товарів (послуг) кошти, що відповідають сумі заявленого бюджетного відшкодування. Таким чином, позивач правомірно заявив до бюджетного відшкодування суму податку на додану вартість в загальному розмірі 1466259,12 грн., у т.ч. за квітень 2011 року -747518,12 грн., за травень 2011 року -718741,00 грн.

Висновок відповідача про те, що утримана Державною компанією «Укрспецекспорт» у попередніх податкових періодах (березень-квітень 2011 року) сума ПДВ у складі комісійної винагороди в розмірі 126 292,79 грн. та 134 710,27 грн., за відсутності платіжних доручень, не враховується до суми податку, сплаченого позивачем постачальникам товарів у попередніх податкових періодах, не відповідає чинному законодавству.

Відповідно до пп. «а» п. 200.4 Податкового кодексу України, бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг. При цьому, згідно із ст. 1020 Цивільного кодексу України, комісіонер має право відраховувати належні йому за договором суми з усіх грошових коштів, що надійшли до нього для комітента, якщо інші кредитори комітента не мають переважного перед ним права на задоволення своїх вимог із грошових коштів, що належать комітентові. Таким чином, законодавчою підставою для здійснення бюджетного відшкодування є фактична оплата за товари/послуги у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг, а не наявність платіжного доручення. При цьому, факт надання послуг комісіонера підтверджується договорами комісії, звітами комісіонера, виданими ним податковими накладними, які відображені в актах перевірки та не заперечується самим відповідачем. Із даних первинних документів вбачається, що комісіонер самостійно відраховував належні йому за договором комісії суми з усіх грошових коштів, що надходили на його рахунок для комітента, а тому платіжні документи не видавалися.

Таким чином, висновки податкового органу не є обґрунтованими та безпідставними, а тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність податкових повідомлень-рішень № 0000430804/14792 від 25.07.2011 року, № 0000600804/0/2094, № 0000610804/0/2095 від 31.08.2011 року повністю, № 0000420804/14790 від 25.07.2011 року в частині на суму 619763,90 грн..

Також, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги позивача про стягнення з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод»заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість в розмірі 940042,25 грн. (619763,90 грн. + 320278,35 грн.).

Згідно п. 200.23 ст. 200 ПК України, суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість.

Пунктом 200.14 ст.200 Податкового кодексу України передбачено, що якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки орган державної податкової служби виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування.

Відповідно до ч. 2 п. 200.15 ст. 200 Податкового кодексу України, після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження орган державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Згідно п. 200.18 ст. 200 Податкового кодексу України платники податку, які мають право на бюджетне відшкодування відповідно до цієї статті, подали відповідну заяву та відповідають критеріям, визначеним пунктом 200.19 цієї статті, мають право на автоматичне бюджетне відшкодування податку.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем у квітні та травні 2011 року подано заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, однак відповідач всупереч наведеного законодавства не подав до органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету. У зв'язку з цим суд апеляційної інстанції вважає, що платник податків вправі скористатись свої правом на судове оскарження шляхом звернення з позовом про стягнення суми коштів з Державного бюджету України, а тому суд першої інстанції правильно задовольнив позовні вимоги про стягнення цих коштів з Державного бюджету України.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 травня 2012 року у справі № 2а-14395/11/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів з дня складання її у повному обсязі може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: О.Б. Заверуха

В.В. Ніколін

Ухвала у повному обсязі складена та підписана 31.01.2013 року.