Постанова № 29234594, 31.01.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2013 р. Справа№ 5011-19/15311-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

при секретарі Сміленко А. А.

За участю представників:

від позивача: Лактіонова Т. М. (представник за довіреністю)

від відповідача: Корольова О. В. (представник за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дімеойл»

на рішення господарського суду міста Києва від 07.12.2012

у справі № 5011-19/15311-2012 (суддя Шаптала Є. Ю.)

за позовом Приватного підприємства «Інтекс Ком»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дімеойл»

про стягнення 757 821,72 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення основного боргу в сумі 739 544,80 грн. за поставлений за договором поставки нафтопродуктів № Б-12 від 20.02.2012, але неоплачений товар, пені в сумі 15 230,72 грн. та 3 % річних в сумі 3 046,20 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.12.2012, повний текст якого підписаний 12.12.2012, у справі № 5011-19/15311-2012 позов задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанцій ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведений факт порушення відповідачем своїх обов'язків по оплаті поставленого позивачем за умовами спірного договору товару на заявлену до стягнення суму.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дімеойл» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва по справі № 5011-19/15311-2012 від 07.12.2012 повністю та постановити нове рішення з урахуванням всіх доказів.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Дімеойл» посилається на те, що при винесенні спірного рішення суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а саме той факт, що 04.12.2012 відповідач перерахував позивачем в рахунок оплати спірної заборгованості 100 000 грн., що не враховано судом першої інстанції при вирішенні спору по суті.

Також відповідач зазначив і про те, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності представника відповідача та не задовольнив подане останнім через канцелярію клопотання про відкладення розгляду справи чим позбавив відповідач можливості надати відповідні докази для послідуючого встановлення фактичної суми боргу.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, представник позивача проти зменшення присудженої до стягнення суми основного боргу на 100 000 грн. не заперечив.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

20.02 2012 року позивач як постачальник та відповідач як покупець уклали договір поставки нафтопродуктів № Б-12 (далі Договір), відповідно до якого позивач зобов'язується передати в погоджені строки, а відповідач прийняти і оплатити на умовах, викладених в Договорі, нафтопродукти, найменування, кількість, ціна яких вказується в накладних документах на товар, які оформлюються на кожну окрему партію товару.

Згідно з п. 1.2 Договору номенклатура товару, його кількість, строки поставки, ціна встановлюються сторонами за спільною згодою на основі письмової заявки відповідача й зазначаються в розрахункових документах (рахунках-фактурах) та/чи в відвантажувальних документах (видаткових накладних, ТТН) на товар.

Відповідно до п. 3.1 Договору товар поставляється погодженими партіями. Постачання та приймання товару підтверджується накладними документами на товар (видатковими накладними та/або актами приймання-передачі товару, товаро-транспортними накладними), які підписуються представниками обох сторін.

Згідно п. 2.2.2 Договору покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату товару, а також якщо це передбачено відповідними умовами поставки -витрати, пов'язані з перевезенням товару.

На виконання умов Договору відповідно до видаткових накладних РН-0003983 від 31.08.2012, РН-0003984 від 31.08.2012, РН-0004052 від 04.09.2012, РН-0004097 від 05.09.2012, РН-0004129 від 07.09.2012, РН-0004398 від 21.09.2012, РН-0004424 від 24.09.2012 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1 209 700,55 грн. (а.с. 12-18) Факт поставки товару на зазначену суму відповідачем не заперечується та підтверджується також доданими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями довіреностей на отримання матеріальних цінностей (а.с.19-20).

Пунктом 4.1 Договору визначено, що відповідач здійснює оплату за товар шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача.

Відповідач здійснює оплату товару на підставі виставленого позивачем рахунку протягом трьох календарних днів з моменту поставки товару, згідно підписаних товарно-супровідних та\або накладних документів.(4.2 Договору).

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом зазначив, що відповідач товар поставлений за спірними накладними оплатив частково в сумі 470 155,75 грн.

Отже, станом на дату звернення позивача до суду з цим позовом, заборгованість відповідача перед позивачем становила 739 544,80 грн. (1 209 700,55-470 155,75).

Після порушення провадження у цій справі, 04.12.2012, в рахунок погашення спірної заборгованості відповідач перерахував позивачеві 100 000 грн., що підтверджується доданим до апеляційної скарги платіжним дорученням № 4627 від 04.12.2012.

Зазначеного платіжного доручення не було надано сторонами під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Колегія суддів зауважує позивачеві на тому, що згідно з ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, і, враховуючи що судом першої інстанції рішення винесено за відсутності представника відповідача, саме позивач мав надати відомості про часткову сплату відповідачем спірної заборгованості, чого ним зроблено не було, що призвело до прийняття судом першої інстанції помилкового рішення.

Водночас відповідно до приписів ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Враховуючи, що, як слідує з матеріалів справи, розгляд справи відбувався за відсутності представника відповідача, колегія суддів вважає за можливе долучити до справи додатковий доказ, а саме платіжне доручення № 4627 від 04.12.2012.

Пунктом 4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Згідно з п. 4.4. вказаної Постанови, господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

За обставин, що склалися, провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 100 000 грн. підлягає припиненню з підстав п. 1-1 ст. 80 ГПК України, згідно з яким господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З огляду на вказані обставини, фактично, станом на дату винесення спірного рішення, заборгованість відповідача перед позивачем, з врахуванням часткової оплати в сумі 100 000 грн., становила 639 544,80 грн. (739 544,80-100 000).

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 627 УК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за поставлений за Договором товару в сумі 639 544,80 грн. належним чином доведений і відповідачем не спростований.

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого за Договором товару на загальну суму 639 544,80 грн., тому суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача в частині стягнення зазначеної суми основного боргу. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Згідно з п. 5.3 Договору у випадку прострочення строків оплати за товар передбачених умовами Договору, відповідач зобов'язаний оплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від суми заборгованості.

Позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача в сумі 15 230,72 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 3 046,72 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 3 046,72 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неповне з'ясування обставин справи, тому рішення господарського суду міста Києва від 07.12.2012 у справі № 5011-19/15311-2012 підлягає зміні, позов задовольняється частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджується основний борг в сумі 639 544,80 грн., пеня в сумі 15 230,72 грн., 3 % річних в сумі 3 046,20 грн., провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 100 000 грн. припиняється.

Відповідно до приписів ст. 44, 49 ГПК України судові витрати за подачу позову покладаються на відповідача з врахуванням розміру заборгованості, яка існувала на дату звернення позивача до суду з цим позовом.

З огляду на підстави зміни рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі (скасувати оспорюване рішення в повному обсязі), апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Дімеойл» задовольняється частково.

Щодо витрат відповідача за подачу апеляційної скарги слід зазначити наступне.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» встановлені ставки судового збору в таких розмірах:

- за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат;

- за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру 1 розмір мінімальної заробітної плати;

- за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Зі змісту прохальної частини апеляційної скарги слідує, що позивачем рішення суду першої інстанції фактично оскаржено в повному обсязі, а отже з урахуванням приписів Закону України «Про судовий збір», судовий збір за подачу апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції підлягає сплаті у розмірі 7 578,22 грн.

Враховуючи, що, як встановлено колегією суддів, судом першої інстанції безпідставно задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 100 000 грн., та те, що зазнаних висновків суд першої інстанції дійшов саме з вини позивача, який не повідомив суду про часткове погашення відповідачем основного боргу, витрати відповідача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги щодо цієї суми, а саме 1 000 грн. слід покласти на позивача, решту - на відповідача.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дімеойл» на рішення господарського суду міста Києва від 07.12.2012 у справі № 5011-19/15311-2012 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 07.12.2012 у справі № 5011-19/15311-2012 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 07.12.2012 у справі № 5011-19/15311-2012 в наступній редакції:

"1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дімеойл» (юридична адреса: 04053, м. Київ, вул. Смірнова - Ласточкіна, 3\5, код ЄДРПОУ 37270318) на користь Приватного підприємства «Інтекс Ком» (04074, м. м. Київ, вул. Замковецька, 5, код ЄДРПОУ 33404266),- борг в сумі 639 544 (шістсот тридцять дев'ять тисяч п'ятсот сорок чотири) грн. 80 коп., пеню в сумі 15 230 (п'ятнадцять тисяч двісті тридцять) грн. 72 коп., 3% річних в сумі 3 046 (три тисячі сорок шість) грн. 20 коп., судовий збір в розмірі 15 156 (п'ятнадцять тисяч сто п'ятнадцять шість) грн. 43 коп.

3. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 100 000 грн. припинити".

4. Стягнути з Приватного підприємства «Інтекс Ком» (04074, м. м. Київ, вул. Замковецька, 5, код ЄДРПОУ 33404266) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дімеойл» (юридична адреса: 04053, м. Київ, вул. Смірнова-Ласточкіна, 3\5, код ЄДРПОУ 37270318), витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 1 000 (одна тисяча) грн.

5. Видачу наказів доручити господарському суду м. Києва.

6. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 5011-19/15311-2012.

Головуючий суддя Іоннікова І.А.

Судді Зубець Л.П.

Мартюк А.І.