Постанова № 29231893, 11.02.2013, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

06.02.2013 р. справа №5009/3586/12

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Суддів:Малашкевича С. А. Азарової З.П., Радіонової О.О.при секретарі судового засіданняМаксименко Г.П.за участю представників сторін: від позивача:Соломаха О. О. - за довір.від відповідача:Кожушко С. В. - за довір.розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Преобразователь - комплекс», м. Запоріжжяна рішення господарського суду Запорізької областівід21.11.2012 р.у справі№ 5009/3586/12 (суддя: Зінченко Н.Г.)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Преобразователь - комплекс», м. Запоріжжядо відповідача: Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод «Перетворювач», м. Запоріжжяпро стягнення 270 600,00 грн. основного боргу за договором закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р., 20914,04 грн. пені, 19 237,27 грн. втрат від інфляції грошових коштів та 13862,34 грн. 3 % річних

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 21.11.2012 року у справі № 5009/3586/12 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Преобразователь-комплекс», м. Запоріжжя до Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод «Перетворювач», м. Запоріжжя про стягнення 270 600,00 грн. основного боргу за договором закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р., 20 914,04 грн. - пені, 19 237,27 грн. - втрат від інфляції грошових коштів та 13 862,34 грн. - 3 % річних - задоволений частково, а саме:

-визнано недійсним частину 2 пункту 5.1 договору закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2012 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Преобразователь-комплекс», м. Запоріжжя та Відкритим акціонерним товариством «Запорізький завод «Перетворювач», м. Запоріжжя;

-стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод «Перетворювач» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Преобразователь-комплекс» 270 600 (двісті сімдесят тисяч шістсот) грн. 00 коп. - основного боргу, 13 862 (тринадцять тисяч вісімсот шістдесят дві) грн. 34 коп. - 3 % річних, 11 485 (одинадцять тисяч чотириста вісімдесят п'ять) грн. 53 коп. - втрат від інфляції грошових коштів та 5 918 (п'ять тисяч дев'ятсот вісімнадцять) грн. 95 коп. - судового збору.

Відстрочено виконання рішення господарського суду Запорізької області від 21.11.2012 р. у справі № 5009/3586/12 про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод «Перетворювач», м. Запоріжжя на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Преобразователь-комплекс», м. Запоріжжя 270 600,00 грн. основного боргу, 11 485,53 грн. - втрат від інфляції грошових коштів та 13 862,34 грн. - 3 % річних на дев'ять місяців до 08.09.2013р.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, якою рішення місцевого господарського суду оскаржує частково, а саме в частині надання відповідачу відстрочки виконання судового рішення по справі та відмови у задоволенні позову про стягнення пені у розмірі 20914,04 грн. В обґрунтування підстав для його скасування в цій частині, апелянт посилається на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими та порушення норм матеріального і процесуального права. Зокрема, позивач зазначив, що суд першої інстанції всупереч ч.1 ст. 121 ГПК України надав відстрочку на виконання судового рішення по справі, не врахувавши при цьому, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави. Суд не встановив відсутність майна відповідача, на яке можна звернути стягнення. Визнав встановленими обставини, які не було доведено, зокрема апелянт вказує про недостатність коштів у відповідача для погашення заборгованості перед позивачем є недоведеною, оскільки банківські виписки свідчать тільки про рух коштів на рахунках відповідача, при чому тільки на тих рахунках, виписки з яких вибірково надав відповідач та тільки за ті періоди, які вибрав відповідач. Апелянт також зазначає, що висновок суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення пені за прострочення оплати товару, отриманого за Договором закупівлі є неправомірним та суперечить ст. 264 ЦК України, оскільки визнання відповідачем боргу в акті звірки взаємних розрахунків сторін від 01.11.2011 року перервало позовну давність на стягнення пені та з 01.11.2011 року перебіг позовної давності почався заново.

Відповідач доводи апеляційної скарги заперечив, з мотивів, викладених ним у відзиві на апеляційну скаргу від 23.01.2013 р. № 35/15.

23.01.2013 р. відповідачем через канцелярію Донецького апеляційного господарського суду було подане клопотання № 35/14, в якому останній просив залучити до матеріалів справи додатковий доказ, а саме копію аудиторського висновку незалежної аудиторської фірми щодо фінансового стану ПАТ «Запорізький завод «Перетворювач» за період з 01.01.2012 р. по 30.09.2012 р. який він не мав можливості надати у суді першої інстанції, оскільки його було складено лише 28.12.12р.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання.

06.02.2013 р. позивачем також через канцелярію Донецького апеляційного господарського суду було надано письмове клопотання від 06.02.2013 р. про залучення до матеріалів справи документів, які не були наявні на час розгляду справи господарським судом Запорізької області, зокрема: копії заяв-зобов`язань ТОВ «НВП «Преобразователь-комплекс» до ПАТ «Банк Кредит Дніпро» від 22.01.2013 р. та від 30.01.2013 р. на отримання кредиту для виплати заробітної плати працівникам за грудень 2012 р. та січень 2013 р., копію наказу № 7к від 04.02.2013 р. «О режиме неполного рабочего времени (недели)».

Представник відповідача заперечував в судовому зсіданні проти залучення таких документів.

Судова колегія вважає, що вказані клопотання підлягають задоволенню, як такі, що мають обставини, передбачені ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, 06.02.2013 р. позивачем були надані письмові пояснення до апеляційної скарги від 02.02.2013 р., в яких останній доповнив доводи, викладені ним у апеляційній скарзі.

Представник позивача в судовому засіданні 06.02.2013 р. доводи апеляційної скарги підтримав, просив скаргу задовольнити, проти чого заперечував представник відповідача, який вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 11.05.2010 р. між ТОВ «НВП «Преобразователь-комплекс» (позивачем у справі) та ВАТ «Запорізький завод «Перетворювач», правонаступником якого є відповідач був укладений Договір закупівлі № 11/21-404/10 з відповідними додатковими угодами до нього (далі за текстом -Договір).

Згідно пункту 1.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 2 від 15.12.2010 р.) позивач (Продавець) зобов'язався передати відповідачу (Покупцю) шафу керування системи збудження ССТ-1800-220-2,5-УХЛ4 -1 шт. вартістю 133 400,00 грн. з ПДВ, автоматизоване робоче місце для ССТ-1800-220-2,5-УХЛ4 -1 шт. вартістю 177 600,00 грн. з ПДВ, шафу АГП -1 шт. вартістю 230 200,00 грн. з ПДВ, а всього вартістю 541 200,00 грн. з ПДВ, (іменовані далі як Товар), а відповідач зобов'язався прийняти товар та сплатити за нього грошову суму. (пункт 1.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 15.12.2010 р.).

Пунктом 2.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 31.08.2010 р. встановлено, що вартість Товару, що передається за Договором, становить 541 200,00 грн., в тому числі ПДВ -90 200,00 грн.

Згідно з п. 1.2 Договору позивач передає відповідачу Товар за номенклатурою, кількістю, цінами та в строки, на умовах поставки та оплати, що визначені в даному Договорі.

Відповідно до умов Договору оплата вартості Товару здійснюється в гривні України, порядок оплати -банківське перерахування на рахунок позивача, зазначений в договорі, вид розрахунків -безготівковий, форма розрахунків -банківський переказ датою оплати вважається дата списання коштів з банківського рахунку відповідача. (п., п. 5.2 -5.6 Договору).

Строк поставки Товару за Договором -75 днів з моменту виконання відповідачем першої оплати по пункту 5.1 Договору. (п. 6.1 Договору).

Частиною 1 пункту 5.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 31.08.2010 р. сторони узгодили, що відповідач перераховує на рахунок позивача, зазначений в Договорі, авансовий платіж в розмірі 225 500,00 грн. та ПДВ -45 100,00 грн. Всього з ПДВ - 270 600,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивач надав відповідачу рахунок на оплату вартості Товару № 113 від 09.09.2010 р. на суму 541 200,00 грн. з ПДВ.

21.09.2010 р. платіжним дорученням № 4095 відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача авансовий платіж в розмірі 162 360,00 грн.

Матеріалами справи доведено, що передбачений умовами Договору товар позивачем був поставлений, а відповідачем прийнятий за наступними видатковими накладними: № 100 від 29.12.2010 р. -шафа АГП АТЛА.656453.225, 1 шт., вартість 230 200,00 грн. з ПДВ; № 1 від 04.01.2011 р. -шафа керування системи збудження ССТ-1800-220-2,5-УХЛ4 АТЛА.656453.217, 1 шт., вартість 133 400,00 грн. з ПДВ; № 2 від 06.01.2011 р. - автоматизоване робоче місце для ССТ-1800-220-2,5-УХЛ4 АТЛА.656335.003, 1 шт., вартість 177 600,00 грн. з ПДВ, а всього на загальну суму 541 200,00 грн. з ПДВ.

Зазначений товар був отриманий уповноваженою особою відповідача, про що свідчить довіреність на отримання товару (форма № М-2) № 1419 від 29.12.2010 р. дійсна до 07.01.2011 р., видана на ім'я Лукашевич В.І.

Платіжним дорученням № 5564 від 30.12.2010 р. відповідачем на користь позивача було сплачено 108 240,00 грн. з призначенням платежу: «За шафу керування».

Отже, всього з урахуванням авансового платежу за отриманий за умовами Договору закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р. товар відповідач перерахував позивачу 270 600,00 грн.

Решту суми за поставлений товар відповідач позивачу не сплатив.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 270 600,00 грн. за поставлений товар, 11 485,53 грн. - втрат від інфляції грошових коштів та 13 862,34 грн. - 3 % річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню. При цьому, позовні вимоги в частині стягнення пені за прострочення оплати товару у розмірі 20 914,04 грн., отриманого за Договором закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р. не підлягають задоволенню, у зв'язку з пропуском позивачем спеціального (скороченого) строку позовної давності, передбаченого ст. 258 ЦК України. Позовні вимоги про стягнення з відповідача втрат від інфляції грошових коштів за порушення строків оплати за Договором задоволені частково в сумі 11 485,53 грн., виходячи з середнього індексу інфляції за спірний період 1,0424, оскільки, як вбачається з розрахунку позивача середній індекс інфляції за спірний період по розрахунку позивача становить 1,07109. При цьому, місяці спірного періоду, в яких інфляція становила менше одиниці позивачем до розрахунку не включалися. Крім того, місцевий господарський суд, користуючись правами, встановленими п. 1 ст. 83 ГПК України визнав недійсною частину 2 пункту 5.1 договору закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2012 р. і, врахувавши фінансовий стан ПАТ «Завод «Перетворювач» та матеріальні інтереси сторін, частково задовольнив клопотання відповідача про надання відстрочки виконання цього рішення та відстрочив виконання рішення суду в частині стягнення 270 600,00 грн. - основного боргу за поставлений товар, 11 485,53 грн. - втрат від інфляції грошових коштів та 13 862,34 грн. - 3 % річних на дев'ять місяців, до вересня 2013 року.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, предметом спору у даній справі є виконання відповідачем зобов`язання за договором в частині оплати за отриманий товар, а також застосування до нього відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, за порушення відповідного зобов`язання.

Спірний договір № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р. за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу та є двостороннім.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити повну ціну переданого товару.

В спірному договорі, зокрема в частині 2 пункту 5.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 31.08.2010 р. сторони встановили, що на протязі 3-х календарних днів з моменту отримання коштів від Основного замовника відповідач зобов'язаний перерахувати на рахунок позивача остаточні кошти в сумі 270 600,00 грн. з ПДВ.

Відповідно до п. 1.1 договору Основний замовник товару є ВАТ «ММК» (Росія, м. Магнітогорськ).

Разом з тим, ВАТ «ММК» не є стороною двостороннього Договору закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р., який укладений тільки між позивачем та відповідачем.

Тобто, фактично виконання зобов`язання з оплати товару за поставлений товар, згідно цієї умови договору, залежить від дії особи, яка при цьому не є стороною договору.

Відповідно до ст. 511 ЦК України зобов`язання не може створювати обов`язку для третьої особи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зобов'язання відповідача в частині оплати отриманого товару виключно за умови надходження коштів від Основного замовника товару, суперечить правилу, встановленому ч. 1 ст. 692 ЦК України. Будь-яких положень, які б надавали покупцю можливість здійснювати розрахунок з продавцем в залежності від надходження фінансування від третіх осіб дана норма ЦК України не містить.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 -3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Пункт 1 частини 1 статті 83 ГПК України надає право господарському суду при прийняті рішення визнати недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Враховуючи, що частина 2 пункту 5.1 Договору закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р. суперечить ст. 692 ЦК України щодо порядку розрахунку між контрагентами за отриманий товар, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно скористався правами, наданими йому п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України та дійшов вірного висновку про визнання договору в цій частині недійсним.

Позивач вірно зазначає, що остаточний розрахунок за отриманий товар відповідач мав здійснити 06.01.2011 р. - з моменту отримання товару за останньою видатковою накладною № 2 від 06.01.2011 р. у спірному періоді.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно норм ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов договору закупки № 11/21-4-4/10 від 11.05.2010 р. передав відповідачу товар, обумовлений цим договором, на загальну суму 541 200,00 грн., однак всупереч умовам договору оплату відповідач в повному обсязі не здійснив.

Отже, борг відповідача перед ТОВ «НВП «Преобразователь-комплекс» за вказаним договором складає 270 600,00 грн., який відображений, у тому числі в акті звірки взаємних розрахунків від 01.11.2011 р.

Враховуючи вищевикладене та те, що на момент прийняття судом першої інстанції рішення по справі, відповідач, відповідно до вимог статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції письмових належних та допустимих доказів оплати позивачу вказаної заборгованості, Донецький апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції правомірно зроблений висновок про неналежне виконання відповідачем його договірних зобов'язань всупереч вимогам статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України та задоволення позовних вимог в цій частині.

Також позивач, в позові просив стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України за загальний період з 07.01.2011 р. по 21.09.2012 р. у сумі 13 862,34 грн. та інфляційні нарахування згідно приписів ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України за період з 07.01.2011 р. по 21.09.2012 р. у розмірі 19 237,27 грн.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарський суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача інфляційні лише у розмірі 11 485,53 грн., виходячи з середнього індексу інфляції за спірний період 1,04244… та 3% річних у сумі 13 862,34 грн., як плату за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов»язання з відмовою у задоволенні решти позову в частині стягнення інфляційних через невірний розрахунок позивача.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь пеню за прострочення оплати товару, отриманого за договором закупки № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р. за період з 07.01.2011 р. по 07.07.2011 р. у розмірі 20 914,04 грн.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 2. ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно приписів ст.ст. 1, 3 Закону України від 22.11.96 р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в суді першої інстанції заявлялось клопотання про застосування до заявлених позивачем вимог про стягнення пені наслідків спливу позовної давності, з посиланням на те, що позовна заява подана позивачем до суду 21.09.2012 р., тоді як нарахування пені позивачем здійснювалося починаючи з 07.01.2011р.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем не були дотримані вимоги ст. 258 ЦК України щодо застосування спеціальної (скороченої) позовної давності.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Вищий господарський суд України в своєму Інформаційному листі від 21.11.2011 р. № 01-06/1624/2011 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» зазначив, що нарахування неустойки за прострочення виконання зобов'язання за шість місяців, що передують моменту звернення з позовом можливе лише в тому випадку, якщо період нарахування неустойки не перевищує одного року від дня коли зобов'язання мало бути виконано. Окрім того, сторони можуть визначити початок нарахування пені інакше, ніж від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, але в межах одного року від цього дня.

З даною позовною заявою позивач звернувся до суду 21.09.2012 р., тоді як відповідно до розрахунку позивача пеня за прострочення оплати товару, отриманого за Договором закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р., розрахована за період з 07.01.2011 р. по 07.07.2011 р., тобто, на час звернення до суду строк позовної давності був пропущений.

При цьому, судова колегія не приймає до уваги доводи апелянта про переривання строку позовної давності визнанням відповідачем свого боргу в акті звірки взаємних розрахунків сторін, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Отже, для встановлення факту переривання перебігу позовної давності слід встановити, чи наявні в матеріалах справи докази вчинення відповідачем дій, які свідчать про визнання ним спірної заборгованості.

Такими діями можуть бути будь-які дії боржника, які свідчать, що боржник визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до кредитора, зокрема, повне або часткове визнання претензії, часткове погашення самим боржником чи за його згодою іншою особою основного боргу і (або) неустойки, сплата процентів по основному боргу; прохання про відстрочку виконання. (п. 23Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. № 01-8/211).

Колегія суддів зазначає, що акт звірки розрахунків, на який посилається позивач, як на підставу для переривання строку позовної давності, свідчить лише про стан розрахунків між сторонами на певну дату та звірку бухгалтерського обліку операцій і не може вважатись доказом визнання відповідачем боргу за товар, отриманий за договором закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2010 року, тому підписання його відповідачем не є доказом визнання ним боргу, а є лише фіксацією стану розрахунків за договором. Тим більше, що акт звірки не містить відомостей про будь-які нарахування пені.

Отже, суд першої інстанції вмотивовано відмовив в задоволенні позову в частині стягнення пені у розмірі 20914, 04 грн. за прострочення оплати товару, отриманого за Договором закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2010 року.

Щодо наданої судом першої інстанції відстрочки виконання рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 121 ГПК України за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, суд у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити виконання рішення.

Отже, надання заявнику відстрочки виконання рішення є правом господарського суду, при цьому, закон не обмежує це право точним переліком господарських спорів або обставин, за яких суд має право надання відстрочки. Визначальним фактором при наданні відстрочки є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.

Виходячи з цієї норми, питання задоволення заяви сторони у справі про відстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Відповідно до п.п. 7.1.1 п. 7 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» від 17.10.2012р. № 9, відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Відповідно до п.п. 7.2 п. 7 вказаної постанови, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в обґрунтування заяви про відстрочення виконання рішення суду першої інстанції посилається на скрутний фінансовий стан, внаслідок чого на підприємстві запроваджено трьохденний робочий тиждень; наявні непокриті збитки підприємства; на рахунках відповідача недостатньо коштів для здійснення у нормальному режимі господарської діяльності та своєчасної сплати всіх існуючих заборгованостей перед кредиторами. На думку відповідача, відстрочення виконання рішення суду надасть йому можливість виконати рішення суду у добровільному порядку та уникнути додаткових витрат, відповідач буде мати можливість здійснювати у нормальному режимі свою господарську діяльність. При цьому, відповідач зазначає, що стягнення за судовим рішенням всієї суми заборгованості одразу може негативним чином вплинути на роботу підприємства, позбавити його можливості оплачувати поточні платежі, що спричинить виникнення заборгованості, яка буде накопичуватись , та як наслідок може призвести до банкрутства підприємства. В той же час, відповідач є роботодавцем для близько 600 працівників. До того ж, у відповідача вже існує декілька судових рішень про стягнення з нього заборгованості, які він намагається виконати у добровільному порядку. В даний час в іпотеці знаходиться все нерухоме майно відповідача. Однак, з метою поліпшення фінансового стану відповідач у 2013 році планує укладення контракту з ВАТ «Виробниче об'єднання «Північне машинобудівельне підприємство» - найбільшим суднобудівельним комплексом у Російській Федерації, підпорядкованим Міністерству промисловості та торгівлі РФ, що підтверджується листами від 20.09.2011 р. № 5823/2029ф та від 20.09.2011 р. № 5823/2121ф, який дозволить поліпшити фінансовий стан відповідача, та відповідно, погасити заборгованість перед позивачем.

Розглядаючи відповідну заяву, господарський суд повинен також враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але, перш за все, повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Стаття 42 Господарського кодексу України визначає, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Приписами ст. 115 ГПК України встановлено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Враховуючи диспозитивність норм Господарського процесуального кодексу України щодо повноважень суду при відстроченні виконання рішення, ухвали, постанови, зміні способу та порядку їх виконання; наявність реальних доказів, що підтверджують тяжкий фінансовий стан відповідача та їх виключний характер, як до того дійшов суд першої інстанції та такими, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом правомірно задоволена заява відповідача про надання відстрочки виконання рішення господарського суду Запорізької області від 21.11.2012р. у справі № 5009/3586/12. Суд першої інстанції врахував інтереси обох сторін по справі.

Розглядаючи заяву ПАТ «Запорізький завод «Перетворювач» про відстрочку виконання рішення, апеляційний господарський суд, виходячи з вищевикладеного вважає, що відповідачем надано достатньо доказів того, що даний випадок є винятковим, і зазначені в заяві обставини роблять неможливим або ускладнюють виконання рішення суду.

Згідно наданого відповідачем аудиторського висновку незалежної аудиторської фірми «Аудит-ВІД» щодо фінансового стану ПАТ «Запорізький завод «Перетворювач» за період з 01.01.12р. по 30.09.12р., за результатами аналізу фінансового стану підприємства встановлено, що ПАТ «Запорізький завод «Перетворювач» не має можливості негайно погасити кредиторську заборгованість перед контрагентами. Фінансовий результат від звичайної діяльності за 9 місяців 2012р. є збитковим. Виходячи із системи показників, які відображають наявність, розміщення, структуру джерел засобів, ступінь залежності від інвесторів та кредиторів, використання фінансових ресурсів Публічного акціонерного товариства «Запорізьких завод «Перетворювач», можна зробити висновок, що фінансовий стан Товариства є незадовільним. Коефіцієнт загальної ліквідності (покриття) відображає, що для погашення 1 гривні поточних зобов'язань (за умови своєчасного розрахунку з дебіторами) Товариство станом на 30.09.2012р. має 0,76грн.

Разом із тим, судова колегія зазначає, що згідно вказаного аудиторського висновку встановлено, що станом на 27.12.12р. зокрема підписано два договори з контрагентом з Росії на виготовлення продукції ПАТ «Запорізький завод «Перетворювач», загальна договірна вартість яких становить більше ніж 74500000,00 російських рублів. Відповідно до умов контрактів надходження коштів від ведення фінансово-господарської діяльності буде відбуватись протягом півтора років.

Отже, відстрочка виконання судового рішення надасть цілком реальну змогу відповідачу розрахуватися з позивачем за рахунок укладених контрактів і продовжити свою подальшу господарську діяльність.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що обставини, на які посилається відповідач як на підставу відстрочення виконання рішення суду є винятковими та такими, що ускладнюють виконання судового рішення.

За таких обставин, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам у справі, рішення прийнято з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Преобразователь-комплекс» задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Запорізької області від 21.11.2012 р. у справі № 5009/3586/12 слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст. ст. 49, 91, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Преобразователь - комплекс», м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 21.11.2012 р. у справі № 5009/3586/12 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 21.11.2012 р. у справі № 5009/3586/12 - залишити без змін.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя С. А. Малашкевич

Судді: З. П. Азарова

О. О. Радіонова