Постанова № 29228949, 23.01.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2013 р. Справа № 804/132/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Барановського Р. А. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнтче підприємство "Поліпром" до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України у якому просить:

визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача за формою «П» №0001272305 від 25 липня 2012 року про зменшення скаржнику суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств у розмірі 547665 гривень, податкове повідомлення-рішення відповідача за формою «Р» № 0001262305 від 25 липня 2012 року про збільшення платнику податків суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 870879 гривень та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 28752, 5 гривень, податкове повідомлення-рішення відповідача за формою «В1» № 0001232305 від 25 липня 2012 року про зменшення платнику податків суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань з цього податку на суму 7692 гривень та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1 гривня, податкове повідомлення-рішення відповідача за формою «В4» № 0001242305 від 25 липня 2012 року про зменшення платнику податків розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 27179 гривень, а також податкове повідомлення-рішення відповіача за формою «Р» №0001252305 від 25 липня 2012 року про збільшення платнику податків суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 13945 гривень та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1 гривня.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач вийшов за межі своїх владних повноважень, внаслідок цього надав невірну правову оцінку досліджуваним господарським операціям позивача, неправильно застосував до відповідних відносин положення цивільного законодавства, а також дійшов до помилкових висновків про допущення позивачем низки порушень податкового законодавства.

Відповідач заперечень на адміністративний позов до суду не надав.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що за результатами планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю науково - виробничого підприємства «Поліпром» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 31 березня 2012 року Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби складено акт №1255/22-1/19155069 від 05 липня 2012 року.

На підставі зазначеного акту податковий орган вручив платнику податків податкове повідомлення-рішення за формою «П» № 0001272305 від 25 липня 2012 року про зменшення скаржнику суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств у розмірі 547665 гривень, податкове повідомлення-рішення за формою «Р» № 0001262305 від 25 липня 2012 року про збільшення платнику податків суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 870879 гривень та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 28752, 5 гривень, податкове повідомлення-рішення за формою «В1» № 0001232305 від 25 липня 2012 року про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань з цього податку на суму 7692 гривень та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1 гривня, податкове повідомлення-рішення за формою «В4» № 0001242305 від 25 липня 2012 року про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 27179 гривень, а також податкове повідомлення-рішення за формою «Р» № 0001252305 від 25 липня 2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 13945 гривень та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1 гривня (далі - рішення).

У акті перевірки податковий орган виклав висновки щодо:

заниження платником податку податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств за другий, третій та четвертий квартали 2011 року у загальній сумі 870879 гривень та завищення від'ємного значення податку на прибуток підприємств за другий, третій та четвертий квартали 2011 року на суму 547665 гривень внаслідок порушення положень підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, а також пункту 3 підрозділу 4 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України;

заниження платником податку зобов'язань з податку на додану вартість за квітень 2011 року на суму 13945 гривень та завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню шляхом зменшення податкових зобов'язань податку на додану вартість наступних податкових періодів за травень 2011 року на суму 7692 гривень, а також зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за березень 2012 року на суму 27179 гривень у результаті порушення пункту 198.2, 198.3 та 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Під час перевірки податковим органом встановлено факти господарських відносин платника податків з його контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю будівельно-виробничим підприємством «Строитель-Плюс» і.к. 31263808, а саме: придбання у квітні-вересні 2011 року послуг автомобільних перевезень на суму 232901, 40 гривень, у тому числі податок на додану вартість 38816, 90 гривень.

Незважаючи на повне документальне підтвердження здійснення кожної господарської операції платника податків із зазначеним контрагентом, перевіряючими вказано, що відповідні факти не знайшли свого підтвердження під час документальної перевірки.

Юридичні підстави для такого висновку податковий орган вбачає у змісті акту №37/22/31263808 від 11 квітня 2012 року, що відбиває результати перевірки вказаного контрагента Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01 січня 2009 року по 31 березня 2012 року.

Відповідно до акту БВП «Строитель-Плюс» з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, та формування кредиту та валових витрат третіх осіб здійснювало взаємовідносини з контрагентами без мети реального настання правових наслідків, оформлювало документи удаваних операцій без наслідків відбування події для виникнення податкових зобов'язань та кредиту, що свідчить про відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань по укладених угодах з такими підприємствами та відсутність мети створення правових наслідків. У зв'язку з цим, первинна бухгалтерська документація, будь-які інші первинні та фінансово-господарські документи, податкові накладні видані від імені БВП «Строитель-Плюс» не можуть бути дійсними, як такі, що підтверджують здійснення господарських операцій.

Крім цього, у згаданому акті Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим посилається на отриману нею постанову слідчого органу по кримінальній справі № 69-0146 порушеної за ознаками злочинів, передбачених частиною 2 статті 28, частиною 2 статті 205, частиною 5 статті 27, частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України у відношенні директора БВП «Строитель-Плюс» за фактами фіктивного підприємництва, створення та придбання суб'єктів господарювання з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала у сприянні директору ТОВ «Союз КДС» в мінімізації ним податкових зобов'язань, а також пособництва ними в умисному ухиленні від сплати податків директору ТОВ «Союз КДС», що призвело до ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах.

На підставі вищевикладеного СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим встановлено порушення БВП «Строитель-Плюс» статей 203, 215, 216, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених по ланцюгу постачання БВП «Строитель-Плюс» до реальних вигодонабувачів за період з 01 січня 2009 року по 31 березня 2012 року.

Наведене створило підстави для висновку СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим про те, що БВП «Строитель-Плюс» здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб, отже фінансово-господарська діяльність вказаного підприємства здійснюється поза межами правового поля, що, у свою чергу, свідчить про ненабуття належним чином цивільної право-дієздатності БВП «Строитель-Плюс»; фінансово-господарські взаємовідносини між даним підприємством та його контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами (стаття 234 ЦК України).

З огляду на зміст тільки вищевказаних документів, які безпосередньо не стосуються платника податків та господарських операцій, що утворювали предмет податкової перевірки, податковим органом викладено висновок про безпідставність віднесення ТОВ НВП «Поліпром» до складу валових витрат другого та третього кварталу 2011 року вартості зазначених послуг в сумі 194085 гривень (арк. 9 акту) та безпідставність віднесення сум сплаченого згаданому контрагенту податку на додану вартість до податкового кредиту платника податків у відповідних періодах в сумі 38817 гривень (арк. 40 акту).

Реальний характер господарських операцій з придбання послуг перевезення автомобільним транспортом у ТОВ БВП «Строитель-Плюс» підтверджується відповідним договором та первинними документами, складеними відповідно до вимог чинного законодавства та наданими до перевірки у повному обсязі.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку підприємств та організацій України є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складення; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Разом з тим, законодавець відсутність будь-якого з наведених вище реквізитів, некоректне або невірне заповнення реквізитів, не пов'язує з визнанням його нечинним, недійсним, тощо.

Дослідження первинних документів, що опосередковують господарські відносини з ТОВ БВП «Строитель-Плюс» в цілях їх відображення в бухгалтерському обліку показало, що вони складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Всі передбачені законом реквізити є в наявності.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин. якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У постанові Пленуму від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (пункт 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина 1 статті 216 ЦК України ) (пункт 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини. спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (пункт 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 року № 9).

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел підприємства на укладення договорів з контрагентом ТОВ БВП «Строитель-Плюс» (та його умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені відповідними договорами. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо придбання та оплати послуг перевезення платником податків.

Це підтверджується не лише документами, але й фактичним використанням вказаних послуг у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку, реальністю дій підприємства щодо оплати за одержані послуги. Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема платника податків, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за статтею 228 ЦК України. Це означає, що висновки «фіктивність» або «нікчемність» відповідних правочинів є необгрунтованими припущеннями перевіряючого.

Відносини між ТОВ БВП «Строитель-Плюс» та його іншими контрагентами не мають безпосереднього впливу на факт реальності господарської операції, вчиненої між ним та ТОВ НВП «Поліпром».

Так, чинне законодавство не передбачає обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності, в даному випадку платника податків, бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента.

Законодавством не передбачено обов'язку та не надано право вимагати від іншого платника податку будь-яких відомостей (в тому числі наявність основних засобів та трудових ресурсів, ведення податкового обліку, сплати податків до бюджету тощо). Також закони України не передбачають обов'язку чи права одного платника податку контролювати показники податкової звітності з податку на додану вартість іншого платника податку.

Єдині відомості, що є обов'язковими для перевірки суб'єктом підприємницької діяльності стосовно контрагента - це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, наявність свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ на час здійснення господарських операцій.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців» установлено наступне: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до вимог податкового законодавства України платник податків не може нести відповідальність як за несплату податків своїми контрагентами, так і за можливу недостовірність даних про них, які включені в Єдиний державний реєстр, при умові/що він не знав про такі факти. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього.

Такий висновок випливає також зі статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Норми податкового законодавства не ставлять в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, виникнення у платника податку на прибуток права на віднесення понесених витрат до складу валових витрат, від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Згідно статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції», а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Податковий орган не навів жодних доказів на підтвердження того, що платник податків діяв без належної обачності і йому мало бути відомо про ймовірні або дійсні порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарської операції було одержання платником податків податкової вигоди. Податковий орган не зазначив, які дії платник податків зобов'язаний вчинити, але не вчинив, та діяв в супереч норм законодавства з метою укладання нікчемних угод, які суперечать інтересам держави. Не вказано також й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника податків.

Нарахування податковим органом штрафних санкцій є мірою юридичної відповідальності за порушення податкового законодавства. Однак порушення порядку здійснення господарської діяльності третіми особами не впливають на результати діяльності платника податків та не можуть бути підставою для притягнення останнього до відповідальності.

Отже, позивач, як добросовісний платник податків не може нести відповідальність за негативні наслідки господарської діяльності контрагентів, а тим більше за відносини між його контрагентами та іншими особами. Враховуючи, що правочини за участі платника податків укладені, виконані та документально підтверджені належним чином - немає жодних правових підстав збільшувати грошові зобов'язанні по сплаті податків та застосовувати штрафні санкції до останнього.

Враховуючи вищевикладене, зміст акту №37/22/31263808 від 11 квітня 2012 року за результатами перевірки ТОВ БВП «Строитель-Плюс» СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим не є належним доказом «фіктивності», «нікчемності» або «удаваності» правочинів та господарських операцій між вказаним контрагентом та ТОВ НВП «Поліпром».

Не є таким доказом також і витяг з постанови слідчого по кримінальній справі № 69-0146 порушеної у відношенні директора ТОВ БВП «Строитель-Плюс», адже податковим органом не зазначено вироку суду, який би підтверджував умисел певної особи на здійснення незаконної господарської діяльності від імені ТОВ БВП «Строитель-Плюс». Факт порушення вказаної кримінальної справи не має доказового значення у спірних правовідносинах, з огляду на встановлений статтею 62 Конституції України принцип презумпції невинуватості особи, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.

Щодо посилань на фіктивність вказаного контрагента слід зазначити, що відповідно до статті 55-1 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено підстави для звернення до суду щодо припинення юридичної особи, яка є фіктивною, статтею 205 Кримінального кодексу України встановлено кримінальну відповідальність за здійснення фіктивного підприємництва. Виходячи з цього, чинне законодавство України містить підстави та порядок визнання юридичної особи фіктивною та її подальше припинення у зв'язку з цим. Однак в акті перевірки не міститься посилань на рішення суду, відповідно до якого ТОВ БВП «Строитель-Плюс» визнано фіктивним підприємством, вирок у кримінальній справі, відповідно до якого визнано винними фізичних осіб щодо створення фіктивного підприємства ТОВ БВП « Строитель-Плюс ».

Із акту перевірки (арк. 16 акту) вбачається, що у ході перевірки податковий орган надсилав до територіального управління Головавтотрансінспекції Дніпропетровської області лист з питанням чи видавалася ТОВ БВП «Строитель-Плюс» ліцензія на здійснення транспортних послуг та перевезення вантажів. У той же час, Законом України від 19.10.2010 року № 2608-УІ внесено зміни до деяких законодавчих актів України щодо обмеження державного регулювання господарської діяльності. Зокрема, внесено зміни до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», якими було скасовано ліцензування низки видів господарської діяльності. З набуттям чинності згаданим Законом надання послуг з перевезення вантажів (крім небезпечних вантажів) повітряним, річковим, морським, автомобільним, залізничним транспортом не підлягає ліцензуванню.

У акті перевірки податковим органом зазначено про придбання позивачем у Приватного підприємства «Геліос Д» послуг перевезення в другому кварталі 2011 року на загальну суму 59985 гривень у тому числі податок на додану вартість в сумі 9997, 50 гривень.

Податковим органом отримано від Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська акт позапланової невиїзної перевірки Приватного підприємства «Геліос Д» з питання правильності формування останнім податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за січень, лютий, березень, квітень 2011 року від 07 лютого 2012 року № 543/23-3/35448064.

Зі змісту зазначеного акту випливає, що за результатами позапланової невиїзної перевірки вказаного контрагента у Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська відсутня інформація щодо використання Приватним підприємством «Геліос Д» офісного, складського приміщень, а також виробничих потужностей. За результатами аналізу документів, які є в обліковій справі підприємства, даних податкової звітності та інших джерел встановлено відсутність інформації щодо виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання.

Керуючись тільки вищезгаданими обставинами, викладеними у акті перевірки контрагента платника податків, податковий орган дійшов до висновку щодо нікчемності договору перевезення автомобільним транспортом, укладеного між замовником ТОВ НВП «Поліпром» та перевізником ПП «Геліос Д».

Договором та первинними документами, складеними відповідно до вимог чинного законодавства підтверджено юридичні факти укладення договору перевезення та його виконання сторонами шляхом здійснення відповідних господарських операцій.

Зв'язок вказаних операцій з господарською діяльністю платника податків та їх реальний характер випливає зі змісту вказаних документів, а також із фактів оплати послуг перевезення замовником - ТОВ НВП «Поліпром» достовірно встановлених податковим органом під час перевірки.

До того ж, актом перевірки ПП «Геліос Д» № 543/23-3/35448064 від 07 лютого 2012 року встановлена тільки відсутність інформації щодо використання вказаним суб'єктом офісного, складського приміщень, а також виробничих потужностей у Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська. Зазначена перевірка була невиїзною та здійснювалася тільки за результатами аналізу документів, які є в обліковій справі вказаного підприємства, даних податкової звітності.

Таким чином, акт позапланової невиїзної перевірки Приватного підприємства «Геліос Д» Лівобережною міжрайонною державною податковою інспекцією м. Дніпропетровська з питання правильності формування останнім податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за січень, лютий, березень, квітень 2011 року № 543/23-3/35448064 від 07 лютого 2012 року не може свідчити про порушення ТОВ НВП «Поліпром» вимог пунктів 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, пункту 1 статті 216 та статті 228 ЦК України а також статей 207, 208 ГК України під час укладання та виконання договору перевезення з ПП «Геліос Д».

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 1 cm. 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Зміст наведеної норми свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого позивач посилається як на підставу позовних вимог, є злочином., відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати, податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов 'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть грунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодними законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням..

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органа.» державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Щодо правомірності включення платником податків від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємств, яке утворилося на 01 січня 2012 року до витрат другого кварталу 2011 року.

Із аналізу податкового законодавства та господарського законодавства, що діяло у вказані податковим органом «збиткові» періоди, а також визначення господарської діяльності, викладеної у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вбачається, що це будь-яка діяльність особи направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, який діяв у період здійснення податкової перевірки позивача, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», що діяв на час виникнення відповідних відносин, визначені об'єкти оподаткування для платників податку на прибуток - прибуток, визначений шляхом зменшення суми скорегованого валового прибутку на суму валових витрат і суму амортизаційних відрахувань.

Наведене підтверджується і визначенням поняття валового доходу, що міститься у пункті 4.1 статті 4 названого Закону, відповідно до якого валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Тобто Законом передбачено розрахунок прибутку від господарської діяльності платника (тобто сукупності операцій, деякі з яких, можливо, і не були прибутковими з певних причин) за певний період. Право підприємства на включення витрат до валових безпосередньо визначається зв'язком цих витрат з господарською діяльністю, спрямованістю цих витрат на отримання доходу, але не обов'язково прибутковістю кожної окремої операції чи податкового періоду.

У акті перевірки, складеному податковим органом не наведено жодних доказів на підтвердження обставин, які виключають можливість віднесення витрат перелічених у акті періодів до валових, як-от завідоме ненаправлення операції на отримання доходу, вчинення цієї операції виключно з метою отримання податкової вигоди, фіктивність операції тощо.

Згідно з пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Виходячи із юридичного змісту наведених правових норм, основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання таких товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності. Господарська діяльність, це сукупність господарських операцій за певний звітний період, за підсумками яких господарюючий суб'єкт може отримати доход.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податковий кодекс України не містять жодної норми, яка б вимагала віднесення до складу валових витрат лише витрат податкового періоду, за результатами котрого отримано позитивне значення об'єкту оподаткування податку на прибуток підприємств.

Висновки податкового органу про те, що господарська діяльність в межах перелічених у акті податкових періодів не є господарською діяльністю, суперечать чинному законодавству. Законодавцем не визначено обов'язку платника податку здійснювати лише прибуткову господарську діяльність, оскільки характерною ознакою господарської діяльності є її здійснення на власний ризик суб'єкта господарювання, що передбачає неоднозначність наслідків такої діяльності і не виключає її збитковості. Статтею 57 Господарського кодексу України передбачено, що статут суб'єкта господарювання обов'язково повинен містити відомості про порядок розподілу збитків. Отже, Господарський кодекс України передбачає, що від ведення господарської діяльності можна отримати не лише прибуток, але і збитки, і від цього господарська діяльність не перестає бути господарською.

Положення 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статті 3, 42 Господарського кодексу України встановлюють, що одержання прибутку не е неодмінним результатом і визначальною ознакою господарської діяльності, а є її метою, яка може як бути досягнутою, так і не бути досягнутою, при цьому жодним нормативно-правовим актом не встановлено, що низькорентабельна господарська діяльність не є господарською.

Тобто визначальним є саме наявність мети на отримання прибутку та здійснення платником діяльності у відповідності з визначеними цілями, однак у разі неотримання від діяльності очікуваного результату з незалежних від платника причин чи виникнення заздалегідь незапланованих негативних фінансово-економічних наслідків, останню не можна розглядати як таку, що не передбачає мети отримання прибутку.

Слід окремо відзначити, що правомірність формування платником податків сум від'ємного значення з податку на прибуток за 2008 рік, 2009 рік та перший квартал 2011 року підтверджена перевіркою та не заперечується платником податків.

Відповідно до пункту 1 підрозділу 4 Особливості справляння податку на прибуток підприємств розділу XX Перехідних положень, (у редакції, що діяла у другому кварталі 2011 року - першому кварталі 2012 року) розділ III податок на прибуток цього кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом. Разом з тим, відповідно до розділу XIX прикінцевих положень ПК України, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» втрачає чинність лише з 01.04.2011 року.

З наведених положень ПК України вбачається, що в період з 01.01.2011 року по 01.04.2011 року правовідносини щодо визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, складу валового доходу та валових витрат регулювались саме Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», а починаючи з 01.04.2011 року - положеннями ПК України.

Відповідно до пункту 3 підрозділу 4 «Особливості справляння податку на прибуток підприємств» розділу XX Перехідних положень ПК України пункт 150.1 статті 150 Кодексу застосовується у 2011 році (тобто, з II кварталу 2011) з урахуванням такого:

якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого - четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

З наведеного пункту 3 підрозділу 4 розділу XX Перехідних положень ПК України вбачається, що в ньому йдеться про порядок обрахунку в 2011 році від'ємного значення об'єкта оподаткування з наростаючим підсумком без встановлення особливостей щодо методології його розрахунку за підсумками 1 кварталу 2011 року. Так, наведене положення не встановлює порядку розрахунку об'єкта оподаткування податку на прибуток підприємств в І кварталі 2011 року, а лише визначає порядок врахування результату розрахунку об'єкта оподаткування за підсумками І кварталу 2011 p., коли таким результатом є від'ємне значення.

Одночасно положення пункту 150.1 статті 150 ПК України передбачає, якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Таким чином, пункт 150.1 статті 150 ПК України передбачає включення збитків, сформованих в 2010 році до I, II та наступних кварталів 2011 року.

В період до 01.04.2011 року положення ПК України не діяли, а діяв Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств». Тому платник податків, розраховуючи та декларуючи від'ємне значення об'єкта оподаткування має керуватись положеннями саме цього Закону.

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

У 2010 році норми цього пункту діяли з урахуванням особливостей, встановлених пунктом 22.4 статті 22 цього Закону. Відповідно до пункту 22.4 статті 22 цього Закону у 2010 році у складі валових витрат платника податку враховується 20 відсотків суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 1 січня 2010 року.

У 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом.

З наведених положень закону вбачається, що правомірним є формування платником цього податку валових витрат у І кварталі 2011 року в тому числі з сумою від'ємного значення об'єкта оподаткування за результатами 2010 року, що являє собою результат розрахунку об'єкта оподаткування за підсумками І кварталу 2011 року, який після формування є неподільним.

Таким чином, оскаржувані рішення податкового органу ґрунтуються на висновках з питань, вирішення яких виходить за межі його повноважень, неправильному застосуванні норм цивільного законодавства, та, як наслідок, помилковому визначенні податкових наслідків досліджуваних операцій платника податків з його окремими контрагентами, а також хибному розумінні змісту положень пункту 3 підрозділу 4 «Особливості справляння податку на прибуток підприємств» розділу XX «Перехідні положення», пункту 150.1 статті 150 ПК України та пункту 6.1 статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З огляду на викладене, рішення, що оскаржено є протиправними. Тому, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби за формою «П» № 0001272305 від 25 липня 2012 року про зменшення скаржнику суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств у розмірі 547665 гривень, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби за формою «Р» № 0001262305 від 25 липня 2012 року про збільшення платнику податків суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 870879 гривень та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 28752, 5 гривень, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби за формою «В1» № 0001232305 від 25 липня 2012 року про зменшення платнику податків суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань з цього податку на суму 7692 гривень та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1 гривня, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби за формою «В4» № 0001242305 від 25 липня 2012 року про зменшення платнику податків розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 27179 гривень, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби за формою «Р» №0001252305 від 25 липня 2012 року про збільшення платнику податків суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 13945 гривень та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1 гривня.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково - виробничого підприємства «Поліпром» судові витрати в сумі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп.

Постанова суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, предбачені статтями 186 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.А. Барановський