Ухвала суду № 29217690, 07.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2013 року м. Київ К/9991/5804/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бившева Л.І., Маринчак Н.Є.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - Баришівська ОДПІ)

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011

у справі № 2-а-3390/10

за позовом закритого акціонерного товариства "Молнія" (далі -Товариство)

до Баришівської ОДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011, позов задоволено повністю; скасовано податкові повідомлення-рішення від 01.02.2010 № 0000432332/2 та № 0000422332/2 як незаконні.

На вказані судові акти Баришівською ОДПІ подано касаційну скаргу, в якій заявник просить їх скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпунктів 8.1.1, 8.1.2 пункту 8.1, підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Баришівською ОДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету сум податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.07.2006 по 3.06.2009, оформлену актом від 21.01.2010 № 54/23-2/05407746. За наслідками цієї перевірки (з урахуванням результатів процедури адміністративного оскарження) контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.02.2010 № 0000432332/2, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 34356,92 грн. (у тому числі 22904,61 грн. за основним платежем та 11452,31 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 01.02.2010 № 0000422332/2 про донарахування Товариству податку на прибуток у сумі 126637,50 грн. (у тому числі 84425 грн. за основним платежем та 42212,50 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для оспорюваних донарахувань став, зокрема, висновок Баришівської ОДПІ про незаконний облік позивачем у складі валових витрат Товариства витрат на сплату орендних платежів за договорами оренди приміщень від 03.11.2008 та від 05.05.2009 № 1/05-09, а також про неправомірне включення Товариством до податкового кредиту сум ПДВ у складі цих платежів з посиланням на відсутність доказів використання орендованих приміщень у господарській діяльності позивача. При цьому податкова інспекція посилається на відсутність на орендованих складах матеріально-відповідальних осіб, матеріальних звітів, дорожніх листів, товарно-транспортних накладних на поставку товарів, які б були свідченням провадження підприємницької діяльності у цих приміщеннях.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, право платника податковий кредит та на зменшення отриманих доходів на суму понесених витрат з метою обкладення податком на прибуток на безпосередньо залежить від надання платником відповідних документів, що підтверджують витрати, а також за умови понесення таких витрат у процесі провадження господарської діяльності. При цьому, як випливає зі змісту пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ознакою господарської діяльності є її спрямованість на отримання доходу.

Господарський характер витрат, що враховуються при обчисленні податкової бази, має оцінюватися з урахуванням обставин, які свідчать про намір платника одержати економічний ефект в результаті реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

Судами під час дослідження наявних у справі документів було з'ясовано, що спірні витрати на оплату оренди приміщень були понесені позивачем у зв'язку з необхідністю розміщення приміщення офісу та складу в процесі здійснення своєї статутної діяльності з виробництва застібок. Власне реальність операцій з передачі позивачеві в оренду спірних приміщень податковим органом не заперечується.

Матеріальні звіти, дорожні листи та товарно-транспортні накладні на поставку товарів, на відсутність яких Баришівська ОДПІ посилається на обґрунтування своєї правової позиції по справі, є документами, що оформлюються при поставці товару, тоді як спірні дані податкового обліку у розглядуваному випадку були сформовані позивачем за операціями з поставки послуг з оренди позивачеві.

Суди об'єктивно відхили як неспроможні і доводи Баришівської ОДПІ про відсутність належним чином оформленого права власності на нерухоме майно (що розташоване по вул. Торфяній, 26, у м. Баришівка Київської області) як обов'язкової умови для амортизації його вартості.

Відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

За змістом підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»амортизації підлягають, зокрема, витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання.

Як було з'ясовано судами, оспорювана сума амортизаційних відрахувань в розмірі 239807 грн. була нарахована позивачем на вартість спірного приміщення, придбаного правопопередником позивача (організацією орендарів орендованого підприємства Баришівського заводу «Молнія») у Фонду державного майна України за договором купівлі-продажу від 02.06.1993.

На час укладення цього договору момент виникнення права власності (права оперативного управління) у набувача майна за договором визначався з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором, згідно зі статтею 128 Цивільного кодексу Української РСР.

Оскільки стаття 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не обумовлює застосування наведених у ній правил визначення амортизаційних відрахувань дотриманням платником вимог цивільного законодавства, то невиконання позивачем вимог пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»щодо обов'язкової державної реєстрації речових прав на спірне нерухоме майно не може слугувати підставою для позбавлення позивача права на нарахування амортизації на спірний об'єкт нерухомості. Визначальною умовою виникнення у платника права на амортизацію основних фондів є реальне понесення витрат на їх придбання.

З урахуванням викладеного суди цілком обґрунтовано визнали незаконним донарахування позивачеві оспорюваних сум податкових зобов'язань та правомірно задовольнили позовні вимоги.

Враховуючи, що висновки судів, на яких ґрунтуються оскаржувані судові акти, відповідають наведеним нормам матеріального права та обставинам справи, встановленим на підставі правильної та об'єктивної оцінки наявних у справі доказів, та не спростовані доводами касаційної скарги, то підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції відхилити, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011 у справі № 2-а-3390/10 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:Л.І. Бившева Н.Є. Маринчак