Рішення № 29194465, 05.02.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-3/18642-2012 05.02.13

За позовом Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова

корпорація України»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС»

Про стягнення 143 679,03 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Мартиненко О.В. - по дов. № 157 від 06.11.2012

Від відповідача Цимбровська Ю.О. - по дов. № 130юр/Д-121/2012 від 29.10.2012

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС» 143 679,03 грн. заборгованості, яка складається з 140 296,33 грн. основного боргу та 3 382,70 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору про надання послуг № 275 від 27.05.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2012 порушено провадження у справі № 5011-3/18642-2012 та призначено її до розгляду на 17.01.2013.

Позивач в судовому засіданні 17.01.2013 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судовому засіданні 17.01.2013 проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві, що поданий до відділу діловодства суду 17.01.2013, а саме згідно п. 3.2. договору по акту здачі-прийняття робіт № ОУ-0000312 від 30.08.2011 оплата настає до 05.09.2011. Зазначений акт підписано повноважною особою відповідача та підлягає оплаті відповідачем. Відповідач вважає, що наступний акт № ОУ-0000376 від 30.09.2011 підписано не керівником відповідача, а отже він не може бути належним доказом існування заборгованості та оплати. Відповідач також не визнає існування наступних актів № ОУ-0000433 від 31.10.2011, № ОУ-0000512 від 30.11.2011 та № ОУ-0000589 від 30.12.2012. Позивач у позовній заяві стверджує що за січень-серпень 2012 між сторонами акти не підписувались проте всупереч цього нараховує штрафні санкції. Стосовно посилань на акт звірки відповідач зазначає, що вказаний акт містить посилання на невідомий відповідачу договір № 145 від 20.11.2011, який між сторонами не підписувався.

В судовому засіданні 17.01.2013 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 05.02.2013.

Позивачем 05.02.2013 до відділу діловодства суду подано письмові пояснення з приводу викладених відповідачем у відзиві обставин.

В судовому засідання 05.02.2013, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

27.05.2011 між Філією державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Одеський зерновий термінал» (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС» (сторона-2) було укладено договір про надання послуг № 275 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, сторона-1 зобов'язується надати відповідачу послуги за плату по розміщенню сільськогосподарської техніки - комбайнів та жаток (надалі майно), яке належить останньому на своїх площах, а сторона-2 зобов'язується прийняти і оплатити їх.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг у період з серпня 2011 року по серпень 2012 року, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість в розмірі 140 296,33 грн. та за несвоєчасне виконання зобов'язань позивачем нараховані 3% річних в сумі 3 382,70 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з п. 8.1. договору договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

Відповідно до п. 8.2. договору строк договору починає перебіг у момент, визначений у п. 8.1. договору та закінчується 31.12.2012.

В порядку та на умовах, визначених цим договором, сторона-2 зобов'язана передати стороні-1 майно, визначене в п. 1.1. даного договору (2.3.1. договору).

Відповідно до п. 2.1.1. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, сторона-1 зобов'язана за актом приймання-передачі, що є невід'ємною частиною цього договору, прийняти майно сторони-2 та розмістити його на своїх площах.

Сторонами не заперечується той факт, що майно було передано стороною-2 стороні-1 без складання акту приймання-передачі.

Пунктом 3.1. договору сторони домовились, що оплата за договором становить 20 000,00 грн. в місяць.

Відповідно до п. 3.2. договору оплата включає в себе : розміщення майна та його охорону, зовнішнє освітлення та прибирання площі, а також водопостачання та інші комунальні послуги.

Позивачем подано наступні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), які підписані та скріплені печатками обох сторін:

№ ОУ-0000312 від 31.08.2011 на суму 20 000,00 грн.,

№ ОУ-0000376 від 30.09.2011 на суму 20 000,00 грн.,

№ ОУ-0000433 від 31.10.2011 на суму 20 000,00 грн.,

№ ОУ-0000512 від 30.11.2011 на суму 20 0000,00 грн.,

№ ОУ-0000589 від 30.12.2011 на суму 20 000,00 грн.

В подальшому акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) сторонами не складались.

Посилання відповідача на те, що другий та наступні акти з боку відповідача підписані не керівником не приймаються судом до уваги, оскільки вони скріплені печаткою відповідача.

Слід відзначити, що умовами договору не передбачено, що обов'язковою підставою для здійснення оплати послуг за договором є складені акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), як і не передбачено обов'язковість їх складання.

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Пункт 1 статті 902 Цивільного кодексу України встановлює, що виконавець повинен надати послугу особисто.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачений обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Тобто, обов'язковою підставою для здійснення замовником свого обов'язку щодо оплати послуг є надання цих послуг.

Умовами п. 2.4.2. договору передбачено право сторони-2 забрати майно до закінчення строку дії договору.

Відповідачем належних доказів в підтвердження того, що він майно забрав у сторони-1 та послуги обумовлені договором не надавались не подано.

Згідно з п. 3.2. договору оплата здійснюється безготівково шляхом перерахування стороною-2 коштів на поточний рахунок стороні-1 до 5 числа місяця, наступного за звітним.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, матеріали справи свідчать, що в порушення взятих на себе зобов'язань за договором відповідач вартість наданих послуг у визначений договором строк не виконав, в зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем за період з серпня 2011 року по серпень 2012 року, яка складає 140 296,33 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача вартості наданих позивачем послуг в загальному розмірі 140 296,33 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги охорони не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті за надані послуги охорони, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь 3 382,70 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 3 382,70 грн. (за обґрунтованими розрахунками позивача).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. 49, ст.ст.82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС» (м. Київ, вул. Саксаганського, 1, код ЄДРПОУ 37702357) на користь Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (м. Київ, вул. Саксаганського, 1, код ЄДРПОУ 37243279) 140 296 (сто сорок тисяч двісті дев'яносто шість) грн. 33 коп. основного боргу, 3 382 (три тисячі триста вісімдесят дві) грн. 70 коп. - 3% річних, 2 873 (дві тисячі вісімсот сімдесят три) грн. 58 коп. витрат по сплаті судового збору.

Повне рішення складено 08.02.2013.

СуддяВ.В. Сівакова