Постанова № 29162524, 06.02.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2013 р.Справа № 5016/2156/2012(8/78)

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

головуючого судді Жекова В.І.

суддів Сидоренко М.В., Аленіна О.Ю.

(склад колегії суддів змінено згідно розпорядження голови суду № 70 від 04.02.2013р. )

секретар судового засідання Щербатюк О.В.

за участю представників сторін 06.02.2013р.:

від ТОВ „Будівельної фірми „Житлобуд-Ніко" - Краснобаєв В.С.

від ВАТ „Миколаївзалізобетон-1"- не з'явився

від ПАТ „Марфін Банк "- Сергєєва К.О.

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з додатковою відповідальністю „Будівельної фірми „Житлобуд-Ніко"

на рішення Господарського суду Миколаївської області

від 13.11.2012 р.

по справі № 5016/2156/2012(8/78)

за позовом Публічного акціонерного товариства „Марфін Банк"

до відповідачів:

1) Відкритого акціонерного товариства „Миколаївзалізобетон-1";

2) Товариства з додатковою відповідальністю „Будівельної фірми „Житлобуд-Ніко"

про стягнення в солідарному порядку коштів у сумі 920958,96 грн.

Ухвалою Одеського апеляційного Господарського суду від 27.12.2012р., яка надіслана сторонам 28.12.2012р. апеляційна скарга Товариства з додатковою відповідальністю „Будівельної фірми „Житлобуд-Ніко" прийнята до провадження та призначена до розгляду на 16.01.2013р.

Розгляд справи за правилами ст. 77 ГПК України відкладався.

Учасники судового процесу відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялись про час і місце розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України судовий процес фіксується технічними засобами та відображається у протоколі судового засідання у порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 85 ГПК України в судовому засіданні, яке відбулось 06.02.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

15.10.2012р. Публічне акціонерне товариство „Марфін Банк" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства „Миколаївзалізобетон-1"; Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельної фірми „Житлобуд-Ніко", в якому просило стягнути з ВАТ „Миколаївзалізобетон-1" та ТОВ Будівельної фірми „Житлобуд-Ніко" в солідарному порядку на користь ПАТ „Марфін Банк" заборгованість за кредитним договором в сумі 920958, 96 грн., з яких: 1013738, 24 грн. - заборгованість за кредитом; 154461, 75 грн. - заборгованість за відсотками; 87050, 22 грн. - заборгованість по пені та стягнути з відповідачів в солідарному порядку на їхню користь судовий збір в розмірі 18419, 18 грн.

Позов обґрунтований тим, що 14.08.2009р. між ВАТ „Миколаївзалізобетон-1" та ПАТ „Марфін Банк" був укладений кредитний договір № 180/N, за умовами якого банк зобов'язався надати ВАТ „Миколаївзалізобетон-1" кредит на поповнення обігових коштів у вигляді не поновлювальної кредитної лінії на суму 1212000, 00 грн. з терміном погашення з 14.08.2009р. по 30.05.2014р. включно.

Обґрунтовуючи позов ПАТ „Марфін Банк" зазначає, що в забезпечення позичальником зобов'язань за кредитним договором, 14.08.2009р. був укладений договір поруки №402/СN з ЗАТ БФ „Житлобуд-Ніко", за умовами якого поручитель зобов`язався на умовах і в строки, визначених у кредитному договорі, повернути банку кредит і сплатити йому відсотки за користування кредитом. Взяті на себе по кредитному договору зобов`язання банк виконав в повному обсязі, а відповідач ВАТ „Миколаївзалізобетон-1" свої зобов`язання за договором кредитування не повернув.

На думку Публічного акціонерного товариства „Марфін Банк" ці обставини і стали підставою для звернення до Господарського суду Миколаївської області з відповідним позовом щодо стягнення заборгованості з ВАТ „Миколаївзалізобетон-1" та ПАТ „Марфін Банк" у розмірі 920958, 96 грн.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 13.11.2012р. (суддя Гриньова-Новицька Т.В.) позов задоволено повністю та стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Миколаївзалізобетон-1"(54040, м. Миколаїв, вул. Індустріальна,1; ідентифікаційний код 05514962) та Товариства з додатковою відповідальністю Будівельна фірма "Житлобуд- Ніко"( 54007, м. Миколаїв, вул. Казарського, 2-В; ідентифікаційний код 19289428) в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства "Марфін Банк"(68003, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Леніна,28; ідентифікаційний код 21650966) грошові кошти у сумі: 814738, 24 грн., заборгованість за кредитом; 31917, 57грн., заборгованість за відсотками; 74303, 15 грн., пеня 18419, 18 грн. - судові витрати.

Рішення мотивоване тим, що відповідачем ВАТ „Миколаївзалізобетон-1" не були виконані умови кредитного договору у відповідності до вимог ст. 526 ЦК України та відповідачем Товариства з додатковою відповідальністю Будівельна фірма „Житлобуд-Ніко" були порушені зобов'язання за договором поруки у відповідності до приписів ст.ст. 553, 554 ЦК України.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Товариство з додатковою відповідальністю Будівельна фірма „Житлобуд-Ніко" звернулось до Одеського апеляційного Господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області по справі №5016/2156/2012(8/78) в частині стягнення пені та призначити пеню у розмірі 20000 грн.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарським судом першої інстанції було стягнуто пеню у розмірі 74 303, 15грн., яка є великою по відношенню до стягуваної суми, а отже апелянт вважає, що справедливим стягнення штрафних санкцій є грошова сума у розмірі 20000 грн.

Крім того, апелянт наполягає на тому, що при розгляді справи Господарським судом Миколаївської області не було направлено жодного повідомлення про розгляд даної справи, у зв`язку з зазначеним представник відповідача Товариства з додатковою відповідальністю Будівельна фірма „Житлобуд-Ніко" не брав участь у судовому засіданні.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередньою судовою інстанцією належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 14.08.2009р. між Відкритим акціонерним товариством „Морський транспортний Банк", в особі керуючого філією Банку у м. Миколаєві Гуменюка М.І., що діє на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою І.В. 03.07.2008р. по реєстру №3767, з однієї сторони, і Відкрите акціонерне товариство „Миколаївзалізобетон-1", в особі голови правління Гаркуна В.І., що діє на підставі Статуту, з іншої сторони, надалі сумісно іменовані-„Сторони", а окремо - „Сторона" було укладено кредитний договір №180/N (т.1, а.с. 13-16).

За умовами вищезазначеного договору, відповідно до п.1.1. договору визначено, що Банк зобов'язується надати Позичальнику кредит на погашення факторингової заборгованості договору факторинга №001/NF-Ф від 06.11.2007р. у вигляді непоновлюваної кредитної лінії на суму 1 212 000, 00 грн. (надалі - Кредит) з 14.08.2009р. і терміном погашення по 30 травня 2014р. включно, із сплатою 19% річних за фактичний період користування кредитними коштами (із розрахунку 360 календарних днів у році) від фактичної суми заборгованості за кредитом, з урахуванням умов п.6.2.1. цього договору, а Позичальник зобов'язується на умовах, в розмірі та в строки, встановлені в цьому договорі, повернути банку кредит, сплатити відсотки за користування кредитними коштами, а також сплатити комісії, пені та штрафи, та інші платежі, які передбачені умовами цього договору.

Пунктом 1.2. договору визначено, що за цим договором позичальник має право отримувати кошти за кредитом таким чином, щоб загальна сума отриманих коштів (траншів) за кредитом не перевищувала встановленої п. 1.1. даного договору суми.

Відповідно до положень пункту 2.1. договору визначено, що позичальник є юридичною особою, яка зареєстрована та діє згідно з чинним законодавством України і має повне право вчиняти правочини, укладати договори, отримувати кредити та відповідати по своїх зобов'язаннях.

Пунктом 4.1. договору визначено, що забезпеченням виконання зобов'язань позичальником за цим договором є: застава товарів обігу на загальну суму 478 604, 97 грн., що належать на праві власності ВАТ „Миколаївзабетон-1".

Згідно з пунктом 5.1. договору визначено, що погашення зобов'язань за даним договором виконується в наступній послідовності: 1) прострочені платежі; 2) сума відсотків; 3) сума комісійних винагород; 4) сума неустойки; 5) сума кредиту. Погашення за кожним видом заборгованості відбувається залежно від терміну її прострочення. У першу чергу погашаються прострочені платежі за кожним видом заборгованості, у другу чергу поточні платежі за кожним видом заборгованості.

Положеннями пункту 6.1. договору визначено, що при порушенні позичальником будь-яких термінів повернення кредиту, передбачених п.п.1.1., 3.2.3, 3.3.2 цього договору, сплати відсотків, передбачених п.п.3.2.2, 5.5. та комісій, передбачених п.п.3.2.5., 5.6. даного договору, позичальник виплачує банку пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який виплачується пеня, від простроченої суми. Пеня сплачується у грошовій одиниці України на рахунок №63975607844 відкритий у ВАТ „МТБ".

Згідно з пунктом 6.2. договору визначено, що при порушенні позичальником зобов'язань, передбачених п.п.3.2.7., 3.2.11., 8.1., 8.2., 8.3., 8.4. даного договору, позичальник сплачує банку за кожен випадок порушення штраф у розмірі 10% від суми отриманого кредиту, у грошовій одиниці України.

Пунктом 6.2.1. договору встановлено, що при порушенні позичальником зобов'язань передбачених п.3.2.13. цього договору, банк має право встановити відсоткову ставку за користування кредитними коштами у розмірі 20% річних за фактичний період користування кредитними коштами (із розрахунку 360 календарних днів у році) від фактичної суми заборгованості за кредитом.

Згідно з пунктом 6.3. договору визначено, що позичальник сплачує банку штраф у розмірі 25% від суми кредиту, використаної не за цільовим призначенням. При порушенні позичальником зобов'язань, передбачених п.3.2.16. цього договору, позичальник сплачує банку штраф у розмірі 0,1% від суми кредиту, за кожний місяць порушення зобов'язання.

Пунктом 7.1. договору визначено, що данний договір набирає сили з моменту його підписання обома сторонами, скріплення підписів печатками і діє до повного виконання зобов'язань сторонами за даним договором.

Також з матеріалів справи вбачається, що 14.08.2009р. між ВАТ „Морський транспортний Банк", що іменується надалі „Кредитор", в особі керуючого філією Банка у м. Миколаїв Гуменюка М.І., що діє на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою І.В. 03.07.2008р. по реєстру №3767, з однієї сторони та ЗАТ „Житлобуд-Ніко", що іменується надалі „Поручитель", в особі голови правління Назаренко С.С., що діє на підставі Статуту, з другої сторони, надалі за текстом сумісно іменовані „Сторони", а окремо „Сторона", було укладено договір поруки №402/СN (т.1, а.с.17).

За умовами вищезазначеного договору, відповідно до п.1.1. договору визначено, що поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за виконання зобов'язань ВАТ „Миколаївзалізобетон-1", о іменується надалі - „Боржник", за кредитним договором №180/N від 14.08.2009р. та всіма додатковими угодами до нього (надалі -„Кредитний договір") відповідно до якого кредитор зобов'язується надати боржнику кредит у вигляді непоновлюваної кредитної лінії на суму 1 212 000, 00 грн. з 14.08.2009р. і терміном погашення до 30.05.2014р. включно (надалі Кредит) на погашення факторингової заборгованості по договору факторинга №001/NF-Ф від 06.11.2007р. зі сплатою кредитору відсотків у розмірі 19% річних за фактичний період користування кредитними коштами (із розрахунку 360 календарних днів у році) від фактичної суми заборгованості за кредитом, зі сплатою комісії та оформлення кредитного договору, в розмірі 250 грн. та комісії за супроводження кредиту в розмірі 1 000 грн. щомісяця, починаючи з серпня 2009р. по вересень 2010р. на рахунки відповідно до умов кредитного договору.

Пунктом 1.2. договору визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом комісій, штрафі, пені та інших платежів відшкодування збитків.

Пунктом 2.1. договору визначено, що при невиконанні (частковому невиконанні) позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором поручитель зобов`язується здійснити виконання порушеного позичальником зобов`язання протягом двох банківських днів із дня пред`явлення до нього вимоги банком або повідомлення позичальника про неможливість сплати зазначених сум.

З наявної в матеріалах справи додаткової угоди №1 до кредитної угоди № 180/N від 14.08.2009р. вбачається, що 17.08.2009р. між ВАТ „Морський транспортний Банк" та ВАТ „Миколаївзалізобетон-1" була укладена вищезазначена угода (т.1, а.с.18).

Вищезазначеною угодою були внесені відповідні зміни до пунктів 3.3.1, 4.1. кредитного договору № 180/N від 14.08.2009р.

Відповідно до листа Публічного акціонерного товариства „Морський транспортний Банк" від 29.09.2010р. за вх. №648/03 вбачається, що Відкрите акціонерне товариство „Миколаївзалізобетон-1" та Товариство з додатковою відповідальністю „Будівельної фірми „Житлобуд-Ніко" повідомлені про необхідність виконання умов кредитного договору №180/N від 14.08.2009р. та договору поруки №402/СN від 14.08.2009р. (т.1, а.с.20).

З наявного в матеріалах справи листа Публічного акціонерного товариства „Морський транспортний Банк" від 04.05.2011р. за вх. №241/03 вбачається, що ТОВ „Будівельної фірми „Житлобуд-Ніко" повідомлено про необхідність виконання умови договору поруки №402/СN від 14.08.2009р. щодо погашення заборгованості, яка виникла на підставі договору кредиту №180/N у ВАТ „Миколаївзалізобетон-1" (т.1, а.с.22).

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується із доводами наведеними в оскаржуваному судовому рішенні, а відтак і не погоджується з доводами викладеними в апеляційній скарзі виходячи з наступного.

Приписами статті 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до положень статті 13 ЦК України визначено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Стаття 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до приписів статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Положеннями статті 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно з приписами статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Таким чином, твердження апелянта щодо того, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарським судом першої інстанції було стягнуто пеню у розмірі 74 303,15 грн. є значно великими по відношенню до стягуваної суми, колегією суддів апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки зазначена пеня була стягнута у відповідності до умов договору кредитування та поруки.

Що стосується тверджень апелянта щодо того, що при розгляді справи Господарським судом Миколаївської області не було направлено жодного повідомлення про розгляд даної справи, колегією суддів апеляційної інстанції також до уваги не приймаються, оскільки з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції на адресу відповідача направлялися відповідні повідомлення про розгляд справи, але поверталися у зв'язку з незнаходженням за юридичною адресою (т.1, а.с. 50-51, 143).

Отже, при розгляді справи в апеляційному порядку апелянт не спростував викладені в рішенні суду обставин, а отже, відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Крім того, відповідно до вимог ст.38 ГПК України, (в редакції Закону № 2453 -V1), забезпечення судового процесу доказами покладено виключно на сторони у справі.

З огляду на викладене, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що оскаржуване рішення прийняте з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак останнє підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 77, 85,99,101-105 ГПК України,

колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.11.2012р. у справі № 5016/2156/2012(8/78) - залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 7 лютого 2013р.

Головуючий суддя: Жеков В. І.

Судді: Сидоренко М.В.

Аленін О.Ю.