Постанова № 29159939, 04.02.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2013 р. Справа№ 5011-16/10947-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Кондес Л.О.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Зеленська Н.В. - представник, дов. б/н від 01.09.2012;

від відповідача: Іванов А.О. - представник, дов. № 1-132000/8804 від 10.09.2012;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Приватної фірми "Валентина"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2012

у справі № 5011-16/10947-2012 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Приватної фірми "Валентина"

до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит"

про стягнення 339 364,69 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України у судових засіданнях 17.12.2012 та 21.01.2013 оголошені перерви до 21.01.2013 та 04.02.2013, відповідно.

Згідно із ст.ст.69, 99 ГПК України строк розгляду апеляційної скарги у справі № 5011-16/10947-2012 продовжено.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2012 у справі № 5011-16/10947-2012 позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 200 150,32 грн. основного боргу, 15 809,26 грн. річних, 24 283,24 грн. інфляційних втрат, 4 604,86 грн. судового збору; в решті позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що господарськими судами встановлено, що договір оренди від 10.10.2007 в установленому порядку не розірвано; відповідач свої зобов'язання за договором оренди своєчасно не виконав, орендну плату за період з 06.10.2009 по 12.05.2010 не сплатив; відповідачем заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності для нарахування неустойки; матеріалами справи підтверджено, що строк сплати орендних платежів за жовтень 2009р. настав 06.10.2009, таким чином, загальний строк позовної давності закінчився 06.10.2010; позивач звернувся з позовом 07.08.2012, тобто зі значним пропуском строку позовної давності, клопотання про поновлення строку позовної давності позивачем не заявлено, таким чином, вимоги позивача про стягнення 84 287,14 грн. пені за період з 16.10.2009 по 08.08.2012 за прострочення виконання зобов'язання задоволенню не підлягають за пропуском строку позовної давності, нараховані позивачем річні та інфляційні втрати визнані відповідачем та, після перевірки правильності нарахування, задовольняються судом.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2012 у справі № 5011-16/10947-2012 скасувати частково, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості по орендній платі за договором оренди від 10.10.2007 у розмірі 200 150,32 грн., пеню у розмірі 84 287,14 грн., судовий збір.

Також в апеляційній скарзі позивач просить поновити строки позовної давності на стягнення пені.

Підстави апеляційної скарги обгрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що хоча право на стягнення заборгованості виникло 06.10.2009, але відповідно до ст.ст.6, 7 ГПК України позивачем пред'явлено відповідачу претензію за № 27 від 05.10.2009; також щодо розірвання договору оренди від 10.10.2007 були прийняті: рішення Господарського суду Сумської області від 09.02.2010, постанова Харківського апеляційного господарського суду від 11.08.2010, постанова Вищого господарського суду України від 10.11.2010, постанова Верховного Суду України від 27.02.2012, постанова Вищого господарського суду України від 17.04.2012 та скаржник зазначає, що вказані обставини не дозволили позивачу вчасно звернутися до суду, при цьому скаржник посилається на прийняті рішення в аналогічній справі за № 61/146.

Як зазначає скаржник, із поданими відповідачем 04.10.2012 доповненням до відзиву про визнання заборгованості перед позивачем, заявою про застосування строку позовної давності, позивач не був ознайомлений, що порушує його процесуальні права.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів скарги, посилаючись, зокрема, на відсутність підстав для поновлення строку позовної давності для пред'явлення позову на стадії апеляційного провадження; те, що серед підстав, зазначених у ст.ст.263, 264 ЦК України відсутні така, як подання відповідачем позову або направлення позивачем претензії на адресу відповідача.

У письмовому доповненні до відзиву на апеляційну скаргу відповідач вказує на те, що судовий процес у справі № 2/52-09 щодо розірвання договору оренди та стягнення суми поліпшень орендованого майна, не є поважною причиною пропущення позивачем строку позовної давності в частині вимог зі стягнення пені; те, що у разі застосування норм ст.263 ЦК України про надзвичайні або невідворотні події (непереборної сили) до правових наслідків прийнятих судом рішень про розірвання договору оренди, позивач міг реалізувати своє право на пред'явлення позову щодо стягнення пені з дотриманням строку позовної давності, протягом наступних періодів, коли договір оренди був чинним: з 06.10.2009 по 19.02.2010 - 4 місяці та 13 днів; з 21.08.2010 по 10.11.2010 - 2 місяці та 20 днів; з 27.02.2012 до 25.07.2010 - 4 місяці та 29 днів, а оскільки позов було пред'явлено 06.08.2012, то строк позовної давності в частині стягнення пені позивачем було пропущено; у справі № 61/146 відповідачем не заявлялось про застосування позовної давності до вимог в частині стягнення пені.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу із письмовим доповненням, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем подано до суду першої інстанції позов про стягнення з відповідача суми заборгованості по орендній платі за договором оренди нерухомого майна від 10.10.2007 у розмірі 200 150,32 грн., суми пені у розмірі 88 530,25 грн., 34 429,10 грн. інфляційних збитків, 16 255,02 грн. 3% річних, судового збору.

У порядку ст.22 ГПК України у клопотанні від 02.10.2012 позивач просив суд стягнути з відповідача 200 150,32 грн. заборгованості по орендній платі, 84 287,14 грн. пені, 24 283,24 грн. інфляційних збитків, 15 809,26 грн. 3% річних.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд застосувати строк позовної давності до позовних вимог про стягнення пені та відмовити у задоволенні позову про стягнення пені повністю, також 04.09.2012 відповідачем подано заяву про застосування до позовної вимоги про стягнення пені позовну давність та відмовити у задоволенні позовної вимоги у частині стягнення пені.

Як вбачається із матеріалів справи, 10.10.2007 між позивачем та Відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" укладено договір оренди нерухомого майна.

Як видно із виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців № 597095, Відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" ідентифікаційний код 09807856 змінено найменування на Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" ідентифікаційний код 09807856.

Згідно із п.1.1 договору від 10.10.2007 позивач, за договором орендодавець, зобов'язується передати, а відповідач, за договором орендар, прийняти у строкове платне користування, на умовах, визначених договором, частину нежитлового приміщення на першому поверсі, що розташоване в м. Суми по пров. 9-го Травня під номером 10"а", а саме: коридор 6 площею 3,4 кв.м, підсобне 7 площею 5,5 кв.м, сходова клітина 8 площею 5,1 кв.м, кухня 9 площею 24,1 кв.м, мийка 10 площею 8,7 кв.м, коридор 11 площею 8,7 кв.м, санвузол 12 площею 8,7 кв.м, санвузол 12 площею 2,2 кв.м, санвузол 13 площею 3,1 кв.м, торговельний зал 14 площею 97,6 кв.м, що становить 154,0 кв.м від загальної площі 465,0 кв.м.

Відповідно до п.п.2.1-2.3 договору від 10.10.2007 відповідач сплачує позивачу орендну плату за час фактичного користування майном; орендна плата за 1 кв.м майна на місяць складає 180,00 грн. на момент підписання договору; розмір орендної плати за майно в цілому на місяць складає 27 720,00 грн., в тому числі ПДВ; позивач сплачує орендну плату щомісячно, не пізніше п'ятого числа поточного місяця згідно з п.2.1 цього договору на підставі рахунків, виставлених позивачем на ім'я відповідача.

Договором від 15.04.2009, про внесення змін до договору від 10.10.2007, сторони погодили умову про доповнення пункту 2.2 розділу 2 договору від 10.10.2007 реченням наступного змісту: "З 01.05.2009 по 31.10.2009 орендна плата за користування одним кв.м майна в місяць складає суму 150,00 грн., в тому числі ПДВ; розмір орендної плати за користування майном в цілому в місяць складає суму 23 100,00 грн., в тому числі ПДВ; з 01.11.2009 орендна плата за користування одним кв.м майна в місяць складає суму 180,00 грн., в тому числі ПДВ; розмір орендної плати за користування майном в цілому в місяць складає суму 27 720,00 грн., в тому числі ПДВ."

Згідно з п.5.2.2 договору від 10.10.2007 відповідач зобов'язується сплачувати орендну плату за користування майном в порядку, строки та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п.11.6 договору від 10.10.2007 сторони визначили, що оренда майна за цим договором положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не регулюється.

Згідно з ч.ч.1, 6 ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності; до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

В ч.1 ст.193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивачем пред'явлена вимога про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі за період жовтень 2009р. - 12.05.2010 у розмірі 200 150,32 грн.

Докази сплати відповідачем зазначеної орендної плати у матеріалах справи відсутні.

У відзиві на позовну заяву відповідач не заперечує проти нарахування відповідачем заборгованості по орендній платі на суму 200 150,32 грн.

Отже, позов у частині стягнення основного боргу є таким, що відповідає нормам чинного законодавства та підтверджений матеріалами справи.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

В ч.2 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховано відповідачу інфляційні втрати за періоди, починаючи з 06.10.2009, по 06.08.2012, всього у розмірі 24 283,24 грн. та три проценти річних всього в розмірі 15 809,26 грн.

Зазначені розміри нарахування інфляційних втрат та 3% річних відповідають розрахунку відповідача, наведеному ним у відзиві від 04.09.2012 на позовну заяву.

Перевіривши, апеляційна інстанція погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних у вказаних розмірах.

Згідно з ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У п.6.2 договору від 10.10.2007 сторони погодили умову про те, що у випадку несвоєчасного виконання стороною своїх зобов'язань за цим договором винна сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочки, від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Як вбачається із розрахунку позивача, доданого до вищезгаданого клопотання від 02.10.2012, ним нараховано пеню за період з 06.10.2009 по 31.08.2012. Слід зазначити, що до позовної заяви позивачем додано розрахунок пені за період з 06.10.2009 по 12.07.2012.

Позов подано до суду 07.08.2012.

Згідно з ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

В ч.ч.3-5 ст.267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Статтею 99 ГПК України встановлено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі; апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно із ст.84 ГПК України описова частина рішення господарського суду має містити стислий виклад, зокрема, клопотань сторін та їх представників, а у мотивувальній частині, зокрема, вказуються доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання сторін. Отже, клопотання про поновлення строку позовної давності на стягнення пені позивачу слід було подати до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, та керуючись ст.101 ГПК України, апеляційна інстанція не приймає та залишає без розгляду клопотання позивача в апеляційній скарзі про поновлення строку позовної давності на стягнення пені.

Разом із тим, керуючись ст.99 ГПК України та положеннями ч.5 ст.267 ГПК України, суд апеляційної інстанції, за наявності поважних причин пропущення позовної давності станом на момент пред'явлення позову, може відновити пропущений строк.

Як вбачається із матеріалів справи, останнім місяцем, із періоду нарахування позивачем заборгованості по сплаті орендної плати, є травень 2010р., за який заборгованість по сплаті орендної плати становить суму 10 730,32 грн., оскільки з 13.05.2010 позивач вже не був власником приміщення.

Враховуючи умови п.2.3 договору від 10.10.2007, прострочення заборгованості по орендній платі за травень 2010р. почалося з 06.05.2010, отже, згідно із положеннями ст.256 ЦК України, позовна давність в один рік, встановлена статтею 258 ЦК України, спливла 06.05.2011.

Разом із тим, враховуючи норми ч.6 ст.232 ГК України про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, нарахування пені за прострочення сплати орендної плати за травень 2010р. припинилось ще 06.11.2010.

Матеріалами справи не підтверджено наявності поважних причин для пропущення позивачем позовної давності.

Розгляд справи № 2/52-09 та перегляд прийнятих у цій справі судових рішень немає підстав вважати поважною причиною для пропущення позовної давності за вимогами про стягнення пені у справі № 5011-16/10947-2012.

Як вбачається із постанови Верховного Суду України від 27.02.2012 у справі № 2/52-09, рішення Господарського суду Сумської області, яким розірвано договір оренди від 10.10.2007, було прийняте 09.02.2010, постанова Харківського апеляційного господарського суду, якою скасовано рішення суду першої інстанції, в частині розірвання договору від 10.10.2007, прийнята 11.08.2010, а постанова Вищого господарського суду України, якою скасовано постанову апеляційного господарського суду та залишено без змін рішення суду першої інстанції, прийнята 10.11.2010. Таким чином, враховуючи, що згідно із ст.85 ГПК України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом, рішення про розірвання договору від 10.10.2007 набрало законної сили лише у зв'язку із прийняттям постанови Вищого господарського суду України від 10.11.2010, а постановою Верховного Суду України від 27.02.2012 вже було скасовано постанову Вищого господарського суду України від 10.11.2010.

Отже, у позивача було достатньо часу для пред'явлення позову про стягнення пені за прострочення платежу за договором від 10.10.2007, як до прийняття постанови Вищого господарського суду України від 10.11.2010, так і після скасування цієї постанови.

Оскільки відповідно до умов договору прострочення сплати орендної плати починається з 6 числа поточного місяця, то позовна давність за вимогами про стягнення пені за прострочення сплати орендної плати за жовтень 2009р. та інші місяці періоду до травня 2010р., спливли, відповідно, раніше, ніж за позовною вимогою у частині стягнення пені за прострочення платежу за травень 2010р., отже, для пред'явлення позову про стягнення пені за прострочення платежів за зазначені місяці у позивача було ще більше часу.

Із доводами апеляційної скарги немає підстав погодитись, зважаючи на викладене та наступні обставини.

Оскільки чинним законодавством не встановлено обов'язковість пред'явлення претензії, то немає підстав для висновку, про те, що пред'явлення позивачем претензії є поважною причиною для пропущення позовної давності.

Враховуючи те, що предметом позову у справі № 61/146 було порушення зобов'язання за іншим договором ніж у справі № 5011 16/10947 2012 та господарський спір у справі № 61/146 вирішено за наявністю матеріалів саме у цій справі, то рішення, прийняте у справі № 61/146, не впливає на рішення у даній справі.

Оскільки про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені позивач заявив ще у відзиві на позову заяву, поданому до суду 04.09.2012, а відповідач у клопотанні від 02.10.2012 вказував про те, що посилання відповідача на застосування позовної давності вважає необґрунтованим, то у останнього відсутні підстави для твердження про порушення його процесуальних прав.

Також, як вбачається із протоколу судового засідання від 04.10.2012 та оскаржуваного рішення, представник позивача був присутнім у судовому засіданні, отже, мав можливість у разі необхідності, відповідно до ст. 22 ГПК України, ознайомитись із доповненням до відзиву.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи, для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2012 у справі № 5011-16/10947-2012 залишити без змін, а скаргу Приватної фірми "Валентина" без задоволення.

2. Справу № 5011-16/10947-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Ропій Л.М.

Судді Кондес Л.О.

Рябуха В.І.