Постанова № 29152088, 04.02.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2013 року 810/223/13-а

Приміщення суду за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1018

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Леонтовича А.М.

при секретарі - Бончева О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Чаус О.Я., Козинець Т.В., Крисько Л.В., Потюта О.О. (за довіреністю)

від відповідача: Ковальчук Л.М., Мороз В.М. (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом до проТовариства з обмеженою відповідальністю «Розподільчий центр «Плюс» Яготинської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Розподільчий центр «Плюс» (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Яготинської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Яготинської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 25 вересня 2012 року № 0000132300.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є незаконним, оскільки прийняте на підставі помилкових висновків про порушення ТОВ «Розподільчий центр «Плюс» вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України при формуванні показників податкового кредиту за господарськими операціями із ТОВ «Віп-Технології Плюс».

Позивач стверджує, що придбав послуги у ТОВ «Віп-Технології Плюс» правомірно і на законних підставах задекларував податковий кредит у сумі 4102,00 грн., тому підстави для донарахування податкових зобов'язань відсутні.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги у повному обсязі, просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що посадові особи Яготинської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області при проведенні перевірки позивача та оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим, оскільки у ході перевірки встановлено факт порушення вимог законодавства, що свідчить про заниження ТОВ «Розподільчий центр «Плюс» грошових зобов'язань з податку на додану вартість.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Розподільчий центр «Плюс» (ідентифікаційний код юридичної особи 32395764) зареєстроване Яготинською районною державною адміністрацією Київської області 13 лютого 2006 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А 00 № 491462 (а.с. 76).

Згідно із свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість від 22 березня 2006 року № 14109722, на податковому обліку ТОВ «Розподільчий центр «Плюс» перебуває в Яготинській міжрайонній державній податковій інспекції Київської області (а.с. 75).

Відповідно до матеріалів справи, у період з 30 серпня 2012 року по 3 вересня 2012 року посадовою особою Яготинської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 79, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України та на виконання наказу від 30 серпня 2012 року № 107 проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Розподільчий центр «Плюс» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства, відображення в податковому обліку операцій та взаєморозрахунків з ТОВ «Віп-Технології Плюс» за період з 1 серпня 2011 року по 30 вересня 2011 року. Результати перевірки оформлено актом від 10 вересня 2012 року № 278/2200/32395764 (а.с. 64-73).

У ході перевірки встановлено факт порушення ТОВ «Розподільчий центр «Плюс» вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредиту за серпень 2011 року на 2452.00 грн. та за вересень 2011 року на 1650,00 грн. Виявлене порушення пов'язане з безпідставним, на думку перевіряючих, формуванням ТОВ «Розподільчий центр «Плюс» показників податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Віп-Технології Плюс».

На підставі висновків акту перевірки, 25 вересня 2012 року Яготинською міжрайонною державною податковою інспекцією Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000132300, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Розподільчий центр «Плюс» з податку на додану вартість на 4102,00 грн. та застосовано штрафну санкцію у сумі 1025,00 грн. (а.с. 56).

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Суд погоджується з висновком податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства, вважає доводи податкового органу обґрунтованими, а спірне податкове повідомлення-рішення правомірним, виходячи з наступного.

Законодавчим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Зі змісту зазначених положень слідує, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум до податкового кредиту є факт придбання товарів з метою їх використання в господарській діяльності.

Тому, при розгляді тверджень органу державної податкової служби про безтоварність господарської операції підлягає перевірці факт здійснення господарської операції.

В такому випадку дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти здачі прийняття робіт, проектно-кошторисна документація, видаткові накладні, документи про перевезення, зберігання витратних матеріалів, використання у господарській діяльності товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, 23 серпня 2011 року між ТОВ «Розподільчий центр «Плюс» та ТОВ «Віп-Технології Плюс» укладено договір на виконання робіт № 23/08 (а.с. 33-34). Згідно умов вказаного договору, Замовник (ТОВ «Розподільчий центр «Плюс») доручає, а Виконавець (ТОВ «Віп-Технології Плюс») приймає на себе зобов'язання виконати роботи з фарбування огорожі дільниці ремонту піддонів на території Розподільчого центру, а Замовник в свою чергу бере на себе зобов'язання прийняти й оплатити такі роботи.

9 вересня 2011 року між ТОВ «Розподільчий центр «Плюс» та ТОВ «Віп-Технології Плюс» укладено договір на виконання робіт № 09/09 (а.с. 30-31), згідно умов якого Замовник (ТОВ «Розподільчий центр «Плюс») доручає, а Виконавець (ТОВ «Віп-Технології Плюс») приймає на себе зобов'язання виконати роботи з фарбування металевих сходів евакуаційних виходів на території Розподільчого центру.

На підтвердження факту виконання господарських зобов'язань за договорами на виконання робіт виписано: акт здачі-прийняття виконаних робіт від 31 серпня 2011 року № 1 по договору від 23 серпня 2011 року № 23/08 (а.с. 28), акт здачі-прийняття виконаних робіт від 31 серпня 2011 року № 2 по договору від 23 серпня 2011 року № 23/08 (а.с. 29), акт здачі-прийняття виконаних робіт від 30 вересня 2011 року № 1 по договору від 9 вересня 2011 року № 09/09 (а.с. 27), податкову накладну від 31 серпня 2011 року № 35 на загальну суму 18975,00 грн. в т.ч. ПДВ 3162,50 грн. (а.с. 14), податкову накладну від 30 вересня 2011 року № 31 на загальну суму 9900,00 грн. в т.ч. ПДВ 1650,00 грн. (а.с. 13).

Суми податку на додану вартість в загальному розмірі 4102,00 грн. за податковими накладними, отриманими від ТОВ «Віп-Технології Плюс» позивачем включено до складу податкового кредиту.

Згідно із базою автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено розбіжності між сумами задекларованого ТОВ «Розподільчий центр «Плюс» податкового кредиту та сумами задекларованих ТОВ «Віп-Технології Плюс» податкових зобов'язань: за серпень 2011 року у розмірі 3162,50 грн., за вересень 2011 року у розмірі 1650,00 грн. (а.с. 115-116).

Вирішуючи питання про реальність здійснення господарських операцій та використання позивачем у господарській діяльності послуг, придбаних за господарськими договорами з ТОВ «Віп-Технології Плюс», суд звертає увагу та те, що надання послуг за договором про виконання робіт на будь-яких умовах не звільняє учасників господарської операції від обов'язку щодо складання первинних документів, якими супроводжується виконання відповідного договору.

Необхідно зазначити, що специфіка виконання фарбувальних робіт обумовлена необхідністю використання певних витратних матеріалів, обладнання, залучення кваліфікованих працівників.

Так, пунктом 2 договорів на виконання робіт встановлено, що Виконавець (ТОВ «Віп-Технології Плюс») зобов'язаний виконати роботи з фарбування використовуючи матеріал Замовника (ТОВ «Розподільчий центр «Плюс»).

Таким чином, ТОВ «Віп-Технології Плюс» могло виконати умови вищезазначених договорів за умови отримання відповідних фарбувальних матеріалів від ТОВ «Розподільчий центр «Плюс».

Разом з тим, незважаючи на вимогу суду позивачем не надано жодних доказів на підтвердження факту приймання-передачі фарбувальних матеріалів для виконання робіт від ТОВ «Розподільчий центр «Плюс» до ТОВ «Віп-Технології Плюс», що свідчить про неможливість виконання останнім умов договорів від 23 серпня 2011 року № 23/08 та від 9 вересня 2011 року № 09/09.

Відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року N 99 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12 червня 1996 року за N 293/1318, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

У силу вимог пункту 13 вказаної Інструкції, довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) з поміткою на ній номера довіреності та дати її видачі. В цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а другий - додається до залишеної у постачальника довіреності і використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно довіреності, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

В порушення вищезазначених вимог Інструкції ТОВ «Розподільчий центр «Плюс» не отримувало від працівників ТОВ «Віп-Технології Плюс» довіреностей для отримання товарно-матеріальних цінностей, що також вказує на неможливість отримання контрагентом позивача матеріалів для виконання робіт.

Наявну в матеріалах справи накладну від 25 серпня 2011 року № 659 суд до уваги не бере, оскільки у вказаному документі зазначено про передачу матеріалів головному механіку ТОВ «Розподільчий центр «Плюс» ОСОБА_7, а не працівникам ТОВ «Віп-Технології Плюс» (а.с. 11).

Суд також звертає увагу на те, що пунктом 4 договорів на виконання робіт встановлено обов'язок Замовника (ТОВ «Розподільчий центр «Плюс») на час виконання робіт надати Виконавцю (ТОВ «Віп-Технології Плюс») виробничі приміщення для зберігання і підготовки матеріалів та побутове приміщення для робочих. Проте, документи про виділення та передачу приміщень для тимчасового зберігання фарбувальних матеріалів у справі відсутні.

Надані позивачем акти здачі-прийняття виконаних робіт від 31 серпня 2011 року № 1 по договору від 23 серпня 2011 року № 23/08; від 31 серпня 2011 року № 2 по договору від 23 серпня 2011 року № 23/08; від 30 вересня 2011 року № 1 по договору від 9 вересня 2011 року № 09/09 не є належними доказами виконання ТОВ «Віп-Технології Плюс» фарбувальних робіт, зважаючи на наступне.

У силу вимог частин 1 та 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа ( форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Згідно із пунктами 2.15, 2.16 вказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Зі змісту зазначених приписів чинного законодавства вбачається, що для підтвердження правомірності включення витрат на виконання робіт до складу податкового кредиту підприємством має бути складено первинний бухгалтерський документ, який повинен містити необхідні відомості, у тому числі про зміст господарської операції та її обсяги. У випадку виконання фарбувальних робіт, у первинному документі має бути конкретизовано, які саме роботи були виконані (зміст та обсяг господарської операції) із зазначенням їх вартості (вартісний вираз), площі пофарбованої поверхні, годин виконання робіт (одиниця виміру господарської операції).

Разом з тим, у наданих позивачем актах здачі-прийняття робіт вказано лише загальне найменування робіт «фарбування огорожі дільниці ремонту піддонів, фарбування металевих сходів евакуаційних виходів» та їх вартість і не визначено обсягу робіт які були виконані (площа пофарбованої поверхні), годин виконання робіт (одиниця виміру господарської операції), переліку матеріалів, що використовувались при виконанні робіт, кількості працівників, які виконували роботи, що робить неможливим встановлення змісту господарської операції та факту використання її результатів у господарській діяльності позивача.

Акт комісії ТОВ «Розподільчий центр «Плюс» від 30 вересня 2011 року (а.с. 12) також не може бути використаний у якості належного доказу виконання господарських зобов'язань за договорами від 23 серпня 2011 року № 23/08 та від 9 вересня 2011 року № 09/09, оскільки він складений виключно працівниками позивача та не містить підпису відповідальної особи ТОВ «Віп-Технології Плюс».

У вказаному акті зазначено, що усі роботи ТОВ «Віп-Технології Плюс» виконало у вересні 2011 року, однак згідно актів здачі-прийняття виконаних робіт від 31 серпня 2011 року № 1 та № 2, фарбування огорожі дільниці ремонту піддонів здійснено у серпні 2011 року.

Твердження представника позивача про те, що роботи на території Розподільчого центру виконували працівники ТОВ «Віп-Технології Плюс» ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які увійшли на територію підприємства за службовою запискою, складеною від імені головного механіка ТОВ «Розподільчий центр «Плюс» ОСОБА_7 23 серпня 2011 року (а.с. 196), суд вважає безпідставним, оскільки згідно відомостей з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів, у штаті ТОВ «Віп-Технології Плюс» в період виконання договорів працювали ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 (а.с. 201-203).

Крім того, згідно службової записки від 23 серпня 2011 року, працівникам ТОВ «Віп-Технології Плюс» дозволено вхід на територію підприємства для проведення робіт по фарбуванню дільниці ремонту піддонів, у той час як дозволу на вхід для проведення робіт з фарбування металевих сходів евакуаційних виходів у вересні 2011 року надано не було.

Відповідно до висновку податкової міліції щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Віп-Технології Плюс», встановлено, що станом на 9 вересня 2011 року за юридичною адресою ТОВ «Віп-Технології Плюс» не знаходилось. Основним видом діяльності ТОВ «Віп-Технології Плюс» є «діяльність у сфері інжинірингу». 24 жовтня 2011 року свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Віп-Технології Плюс» анульовано (а.с. 113-114).

За таких обставин, досліджені судом документи не дають підстав вважати, що ТОВ «Віп-Технології Плюс» виконувало роботи за договорами від 23 серпня 2011 року № 23/08 та від 9 вересня 2011 року № 09/09.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин 1 та 4 статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Ураховуючи вищезазначене суд констатує, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту виконання господарських зобов'язань за договорами із ТОВ «Віп-Технології Плюс».

Водночас, за відсутності факту придбання товарів (послуг) або в разі якщо придбані товари (послуги) не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, висновок відповідача про порушення ТОВ «Розподільчий центр «Плюс» вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України при формуванні показників податкового кредиту за господарськими операціями із ТОВ «Віп-Технології Плюс» є законним та обґрунтованим. Тому, податкове повідомлення рішення Яготинської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 25 вересня 2012 року № 0000132300 є правомірним і скасуванню не підлягає.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи, що органом державної податкової служби доведено законність та обґрунтованість прийнятого рішення, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ТОВ «Розподільчий центр «Плюс» задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат відповідача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 70, 71, 86, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Леонтович А.М.

Повний текст постанови виготовлено 8 лютого 2013 року.