Ухвала суду № 29147469, 25.01.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2013 р. Справа № 9104/89660/12 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Савицької Н.В.,

судді Запотічного І.І.

секретар судового засідання Васильків А.А.

за участю представників :

від позивача Жила В.

від відповідача Палій М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.04.2012 року у справі за позовом ЗТ «Завод комунального транспорту» до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові, третя особа ДПІ у Сихівському районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

В березні 2008 року ЗАТ «Завод комунального транспорту» (позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Львові про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Львові № 62301/0/1827 від 02.02.2007р, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 3 425 604,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 1 712 802,00 грн.

Справа розглядалась судами неодноразово. Постановою господарського суду Львівської області від 20.06.2008р. у справі № 13/40, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2009р. у справі

№ 22-а-11366/09/9104 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.01.2012р. у справі № 13/40 (к/с № К-17441/10) касаційну скаргу ЗАТ «Завод комунального транспорту» задоволено частково, рішення попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Скасовуючи попередні судові рішення, суд касаційної інстанції зазначив, що суди, відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачем річного строку звернення до суду, дали передчасну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими. При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України та ст.ст. 5, 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» строк для оскарження платниками податків податкових повідомлень-рішень становить 1095 днів.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03.06.2012р. у справі № 2а-1848/12/1370 справу за позовом ЗАТ «Завод комунального транспорту» до Державної податкової інспекції у місті Львові про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення прийнято до провадження.

В ході розгляду справи у суді першої інстанції, ЗАТ «Завод комунального транспорту» подано заяву про уточнення позовних вимог в якій позивач просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Львові № 62301/0/1827 від 02.02.2007р. В обґрунтування заявлених позовних вимог покликався на неправомірність винесеного податкового повідомлення-рішення та необґрунтованість висновків акту перевірки № 14/23-4/32483661 від 18.01.2007р., складного відповідачем, на підставі якого винесено оскаржуване рішення. При цьому позивач стверджував те, що між ЗАТ «Львівським автомобільним заводом» (правопопередник позивача) та ТзОВ «Дніпрометснаб» було укладено договір № ТР/ДС-08 купівлі-продажу, відповідно до умов якого ТзОВ «Дніпрометснаб» зобов'язалось поставити ЗАТ «Львівський автомобільний завод» продукцію (товар) згідно Додатків до договору, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити товар в строки, передбачені Договором. Виконання передбачених договором зобов'язань відбулось в повному обсязі, що підтверджується актами приймання-передачі та платіжними дорученнями про фактичний перерахунок коштів. У зв'язку із виконанням господарських зобов'язань, ТзОВ «Дніпрометснаб» видано позивачу податкові накладні, які останнім було правомірно включено до складу податкового кредиту за серпень 2004 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач також покликався на безпідставність висновків акту перевірки про те, що право на формування покупцем (позивачем) податкового кредиту та відшкодування ПДВ виникає лише при фактичному надходженні ПДВ до Державного бюджету України від продавця (ТзОВ «Дніпрометснаб»), а не з самого факту здійснення відповідної операції та сплати покупцем податку в ціні товару, оскільки спеціальний закон, який регулює спірні правовідносини не містить таких положень. Окрім цього, посилався на порушення відповідачем порядку проведення перевірок, оскільки, як вбачається із Акту перевірки ДПІ від 25.05.2006р. обставини правильності нарахування та сплати позивачем податку на додану вартість (в т.ч. за серпень 2004 року) були предметом такої виїзної планової перевірки, при цьому в ході якої порушень встановлено не було.

Відповідач проти позову заперечив повністю з підстав викладених у запереченні. Зокрема податковий орган покликався на те, що право на відшкодування ПДВ виникає лише при фактичному надходженні ПДВ до Державного бюджету від продавця, а не з самого факту здійснення відповідної операції та сплати покупцем податку в ціні товару. Крім того, посилається на те, що позивач не використовував придбаний товар у своїй господарській діяльності, тому вважає, що метою даної операції було незаконне відшкодування з бюджету значної суми коштів, вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду.

Ухвалою суду першої інстанції, у зв'язку із реорганізацією відповідача, замінено Державну податкову інспекцію у місті Львові на Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у місті Львові Державної податкової служби, та залучено до участі у справі третю особу без самостійних вимог на стороні відповідача Державну податкову інспекцію у Сихівському районі місті Львова.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20.04.2012р. по справі № 2а-1848/12/1370 адміністративний позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Львові № 62301/0/1827 від 02.02.2007р. яким ЗАТ «Завод комунального транспорту» визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 3 425 604,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 1 712 802,00 грн., стягнено з Державного бюджету України в користь ЗАТ «Завод комунального транспорту» 3,70 грн. судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон України «Про податок на додану вартість» не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету від постачальника, чи його контрагентів; якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Крім того, судом встановлено відсутність правових підстав для проведення невиїзної документальної перевірки, за результатами якої прийняте оскаржуване рішення, так як Державною податковою інспекцією у місті Львові було проведено планову виїзну перевірку ЗАТ «Завод комунального транспорту» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2004 року по 31.12.2005 року і будь-яких порушень норм закону чи інших нормативних актів, що регулюють нарахування та сплату податку на додану вартість відповідачем по даних відносинах в ході такої перевірки встановлено не було.

Не погодившись з таким рішенням суду, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у місті Львові ДПС звернулась до суду з апеляційною скаргою на вищезазначену постанову суду та просить її скасувати, та прийняти нове рішення у справі, яким у позовних вимогах ЗАТ «Завод комунального транспорту» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач покликався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неврахування судом наступних обставин: пропуск позивачем строку звернення до суду, відсутність доказів здійснення господарської операції, фактичну несплату контрагентом позивача ПДВ до бюджету, невикористання придбаних товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності позивача тощо.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Державною податковою інспекцією у місті Львові проведено невиїзну документальну перевірку ЗАТ «Завод комунального транспорту» (ЗАТ «Львівський автомобільний завод») з питань достовірності нарахування суми відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за серпень 2004р. За результатами перевірки, складено Акт № 14/23-4/32483661 від 18.01.2007р., яким встановлено, що на порушення 1.3, п.1.7, п.1.8 ст.1, пп. 7.4.1 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» ЗАТ «Львівський автомобільний завод» завищено суму ПДВ, яка підлягає відшкодуванню з бюджету за серпень 2004 року на 3 425 604,00 грн.

На підставі Акту перевірки Державною податковою інспекцією у місті Львові винесено податкове повідомлення-рішення № 62301/0/1827 від 02.02.2007р., яким ЗАТ «Завод комунального транспорту» визначено податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 3 425 604,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 1 712 802,00 грн.

Відповідно до Акту перевірки, основу порушення відповідач вбачає у завищені податкового кредиту з податку на додану вартість по договору купівлі-продажу № ТР/ДС-08 від 30.08.2004р. із ТзОВ «Дніпрометснаб» через фактичну несплату контрагентом позивача суми податку на додану вартість до бюджету.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до укладеного між ТзОВ «Дніпрометснаб» та ЗАТ «Львівський автомобільний завод» (правопопередник ЗАТ «Завод комунального транспорту») договору купівлі-продажу № ТР/ДС-08 від 30.08.2004р., ТзОВ «Дніпрометснаб» зобов'язалось поставити ЗАТ «Львівський автомобільний завод» продукцію (товар), вказану в Додатках (долота шарошкові, труби обсадні та труби бурові), а позивач зобов'язався прийняти та оплатити товар в строки, передбачені Договором.

ТзОВ «Дніпрометснаб» поставило ЗАТ «Львівський автомобільний завод»:

- долота шарошкові в кількості 500 шт. на загальну суму 5 320 555,61 грн. (в т.ч. ПДВ 886 759,27 грн.), що підтверджується Актом прийому-передачі продукції б/н від 30.08.2004р.;

- труби обсадні та труби бурові в кількості 2 504,85 т на загальну суму 15 233 070,00 грн. (в т.ч. ПДВ 2 538 845,00 грн.), що підтверджується Актом прийому-передачі продукції б/н від 30.08.2004р.

Оплата за вказаний товар була здійснена позивачем у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями № 43 від 04.11.2004р. та № 44 від 04.11.2004р. на загальну суму 20 553 625,61 грн., в т.ч. ПДВ 3 425 604,27 грн.

ТзОВ «Дніпрометснаб» видано ЗАТ «Львівський автомобільний завод» податкові накладні № 6 від 30.08.2004р. на загальну суму 15 233 070,00 грн. (в т.ч. ПДВ 2 538 845,00 грн.) та № 7 від 30.08.2004р. на загальну суму 5 320 555,61 грн. (в т.ч. ПДВ 886 759,27 грн.).

Суд критично ставиться до доводів і міркувань про відсутність фактичної поставки товарно-матеріальних цінностей в силу наступних обставин.

Судом встановлено, що 15.09.2004р. між ЗАТ «Львівський автомобільний завод» та Буровим управлінням «Укрбургаз» ДК «Укргазвидобування»було укладено Договір на відповідальне зберігання №502/05-04 відповідно до умов якого позивач передав Буровому управлінню «Укрбургаз» ДК «Укргазвидобування» на відповідальне зберігання наступну продукцію: труби обсадні та труби бурові в кількості 2 504,85 т, що підтверджується Актом прийому-передачі продукції №1 від 15.09.2004р., та долота шарошкові в кількості 500 шт., що підтверджується Актом прийому-передачі продукції №2 від 15.09.2004р.

В подальшому, мокрім цього, між ЗАТ «Львівський автомобільний завод» та ВАТ «Дніпродзержинський автомобільний завод» було укладено Договір на відповідальне зберігання № 122 від 04.11.2004р., відповідно до якого ЗАТ «Львівський автомобільний завод» передало ВАТ «Дніпродзержинський автомобільний завод» на відповідальне зберігання долота шарошкові -500 шт. (акт прийому-передачі продукції №1 від 04.11.2004р.).

Як вбачається із акту перевірки, за результатами зустрічних перевірок встановлено:

- за результатами зустрічної перевірки Бурового управління «Укрбургаз»ДК «Укргазвидобування» на предмет обстеження складських приміщень, що знаходяться у м. Красноград, та підтвердження факту зберігання товару, який належить ЗАТ «ЛАЗ». Красноградською ОДПІ повідомлено, що відповідно до листа БУ «Укрбургаз»№03/481 від 31.01.2005р. станом на 10.12.2004р. на відповідальному зберіганні знаходилась труба обсадна у кількості 2354,491 тн. та труба бурова у кількості 150,359 тн., що належать ЗАТ «ЛАЗ». Складські приміщення, що знаходяться у м. Красноград належать БУ «Укрбургаз» і є його власністю.

- за результатами зустрічної перевірки ТОВ «Дніпрометснаб»з питань відвантаження товарів по взаєморозрахунках із ЗАТ «ЛАЗ» по податкових накладних №6 та №7 від 30.08.2004р. ДПІ у Голосіївському районі м. Києва повідомлено, що підприємство ТОВ «Дніпрометснаб» є посередником, а постачальником реалізованої продукції є ТОВ «Укрспецрезерв» (м. Київ), і зазначена продукція придбана по податкових накладних №3 від 29.01.2004р. в кількості 3267,648 тн. на суму 18 654 163,79 грн., в т.ч. ПДВ - 3 109 027,30 грн. та №2 від 29.01.2004р. в кількості 500 шт. на суму 5 307 514,01 грн., в т.ч. ПДВ - 884 585,67 грн. Крім того, в довідці перевірки ТОВ «Дніпрометснаб» № 18/26-20/31808266 від 21.02.2005 зазначено, що ТОВ «Дніпрометснаб» включило до податкових зобов'язань у серпні 2004 суму ПДВ у розмірі 2 538 845,00 грн. (ПДВ з вартості труб обсадних та бурових) та 15.02.2005 року подано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок, включивши до складу податкових зобов'язань суму ПДВ в розмірі 886 759,7 грн. (ПДВ з вартості долот шарошкових).

Окрім цього, судом апеляційної інстанції, на підставі договору поставки товарно-матеріальних цінностей № УГВ3039/11-05 від 22.03.2005р., додаткових угод, накладних, актів приймання-передачі, банківських виписок, книг обліку продажу ЗАТ «Завод комунального транспорту» за березень та травень 2005 року, тощо (копії документів наявні у матеріалах справи), встановлено, що придбані у ТзОВ «Дніпрометснаб» товарно-матеріальні цінності (труби бурові та обсадні, долота шарошкові) вподальшому були реалізовані ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України».

З матеріалів справи вбачається, що надані позивачем документи щодо взаємовідносин з ТОВ «Дніпрометснаб» відповідають вимогам щодо первинних документів, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України за № 88 від 24.05.1995р.

Відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Згідно із п.2.4 вказаного Положення, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції ( у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. З матеріалів справи вбачається, що надані позивачем документи зазначеним вимогам відповідають. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що представлені позивачем первинні документи підтверджують товарність вказаних операцій. Таким чином наведені докази в своїй сукупності вказують на реальність господарських операцій, та є прямим в підтвердження зазначених обставин.

Суд не приймає до уваги покликання відповідача про те, що відсутність у матеріалах справи товарно-транспортних накладних на поставку товарно-матеріальних позивачеві є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту.

Згідно з п. 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.95 р. № 88, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Мінстатом України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Відповідно до Закону «Про автомобільний транспорт» та наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», обов'язок щодо наявності товарно-транспортної накладної покладено на перевізника та його водія. Пунктом 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Зважаючи на наведене, суд констатує, що товарно-транспортна накладна відноситься лише до основної первинної транспортної документації. Враховуючи зазначене, у разі відсутності первинної транспортної документації, що підтверджує отримання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, платник податку не має підстав віднести витрати по отриманню послуг з перевезення вантажів до складу валових витрат. Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що позивачем віднесено до складу податкового кредиту вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, а не вартість транспортних послуг. Суд зазначає, що правилами ведення податкового обліку не передбачено обов'язковості ведення і зберігання товарно-транспортних накладних на перевезення вантажів автомобільним транспортом на підтвердження обставин щодо правомірності віднесення до складу податкового кредиту придбаних позивачем ТМЦ.

Окрім цього, відповідно у п. 2.1.2 листа ДПА України від 03.02.2009 р.

№ 2012/7/10-1017 зазначено, що податковим органам при проведенні перевірок слід врахувати, що не може бути доказом безтоварності посилання в акті перевірки на відсутність інформації щодо підтвердження чи спростування будь-яких фактів: переміщення товарів, наявності транспортних засобів, тощо.

Таким чином, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства. Наведена позиція узгоджується із висновками касаційної інстанції, що викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 13.11.2012р. по справі № К/9991/65729/11, від 13.11.2012р. по справі № К/9991/75008/11, від 17.11.2010р. по справі К-21633/07, від 29.05.2008р.по справі № К-20650/06 та ін.

При цьому колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що зазначені матеріали зустрічних перевірок, представлені позивачем докази передання придбаного майна на відповідальне зберігання третім особам, а вподальшому його реалізація ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» та інші докази в сукупності підтверджують факти придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей у ТзОВ «Дніпрометснаб» та подальше їх використання у господарській діяльності платника податків у спосіб його реалізації іншому суб'єкту господарювання.

Не заслуговують на увагу покликання апелянта на обставини несумісності основного виду господарської діяльності позивача (виробництва автобусів) та спірних господарських операцій з придбання ТМЦ в силу наступного: по-перше, судом встановлено, що здійснення такого виду господарської діяльності як торгівля ТМЦ, передбачено у статуті позивача та в довідці з ЄДРПОУ виданого Головним управлінням статистики у Львівській області; по-друге, відповідачем не доведено та нормативно не обґрунтовано неможливість здійснення, поряд із основним видом діяльності, інших видів господарської діяльності.

За таких обставин справи колегія суддів приходить до висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги податкового органу про відсутність фактів поставки придбаних у у ТзОВ «Дніпрометснаб» ТМЦ.

Досліджуючи правомірність формування податкового кредиту у серпні 2004 року по операції з придбання товарно-матеріальних цінностей у ТзОВ «Дніпрометснаб» суд відзначає наступне.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», чинному на час існування правовідносин з приводу яких виник спір, визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів ( у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 та п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 вищенаведеного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.2.3, 7.2.4, 7.2.6. п.7.2 ст.7 вищенаведеного Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкового зобов'язання продавця у двох примірниках, є звітним та одночасно розрахунковим документом. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, виходячи зі змісту Закону України «Про податок на додану вартість», передбачено лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду, а саме: придбання товарів (послуг), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податків, та відсутність податкової накладної.

Як випливає з вищенаведеного позивач поніс витрати на придбання товару у постачальника для використання у господарській діяльності (подальша реалізація), що в свою чергу свідчить про те, що господарські операції фактично відбулися та спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Актом перевірки підтверджено, що на момент здійснення господарських операцій постачальник позивача знаходився у Єдиному державному реєстрі, а також мав Свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість. Відтак, позивачем правомірно віднесено сум ПДВ з вартості придбаних товарів до податкового кредиту по ПДВ, а тому висновки відповідача про порушення позивачем пп. 7.2.3 п.7.2, пп.7.5.1, п.7.5, пп. 7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є неправомірними.

У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на включення відповідних сум до податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. За таких обставин платник податків не може нести відповідальність за стверджувану несплату податку контрагентом.

Отже, вищевикладеним підтверджується, що товариством правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ по придбаних товарно-матеріальних цінностях, правомірно визначено суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість у звітному періоді та неправомірність висновків ДПІ в Акті перевірки. Наведеним спростовуються в повному обсязі висновки ДПІ про начебто порушення платником податків норм Закону України «Про податок на додану вартість».

Наведена правова позиція узгоджується із правовою позицією, що викладена у постановах Верховного Суду України у справах № 21-42а10, № 21-47а10, 21-3а10, 21-30а10 та 21-21а10, які, в силу положень ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України; суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України. Аналогічні висновки викладені і в Рішеннях Європейського суду з прав людини по справах «Iнтерсплав проти України» (заява N 803/02) від 09.01.2007р. та «BULVES AD v. BULGARIA» («Булвес АД проти Болгарії», заява № 3991/03) від 22.01.2009р.

Колегія суддів не приймає до уваги покликання відповідача на пропуск ЗАТ «Завод комунального транспорту» строку звернення до суду із заявленими позовними вимогами в силу наступного.

Загальний строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи визначено ч. 2 ст. 99 КАС України (в редакції на момент звернення до суду із адміністративним позовом та відкриття провадження у справі) становив один рік. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 3 ст. 99 КАС України).

Підпунктом 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» встановлює, що платник податків вправі оскаржити до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення з урахуванням строків давності. В свою чергу, строки давності визначені статтею 15 зазначеного Закону і становлять 1095 днів.

Таким чином, строк звернення платника податків з позовом до адміністративного суду щодо оскарження рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання визначається на підставі норм статей 5 та 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та становить 1095 днів з моменту отримання відповідного податкового повідомлення. Наведена позиція узгоджується із висновками Вищого адміністративного суду України в інформаційному листі № 1624/13/13-09 від 01.12.2009р.

Окрім цього, скасовуючи попередні рішення по справі та направляючи справу на новий розгляду у суд першої інстанції, Вищий адміністративний суд України відзначав, що строк звернення платника податків з позовом до адміністративного суду щодо оскарження рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання визначається на підставі норм статей 5 та 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» і становить 1095 днів з моменту отримання відповідного податкового повідомлення. Відповідно до положень ч. 5 ст. 227 КАС України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Суд також критично ставиться до міркувань податкового органу в апеляційній скарзі про начебто порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо оцінки доказів, принципу офіційності з'ясування обставин справи, оскільки відповідач жодним чином не аргументував у чому полягали такі порушення як і не довів яким саме чином такі порушення вплинули на винесення рішення.

Колегія суддів зауважує, що однією із підстав заявлених позовних вимог, які суд першої інстанції визнав підставними, було порушення податковим органом порядку проведення перевірки та відповідно винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у місті Львові було проведено планову виїзну перевірку ЗАТ «Завод комунального транспорту» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2004 року по 31.12.2005 року, за результатами якої складено Акт № 28/23-0/32483661 від 25.05.2006 року. Будь-яких порушень норм закону чи інших нормативних актів, що регулюють нарахування та сплату податку на додану вартість відповідачем по даних відносинах в ході такої перевірки встановлено не було. Таким чином ДПІ у місті Львові проведено повторну перевірку діяльності ЗАТ «Завод комунального транспорту» за серпень 2004 року. Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі).

Відповідно до п. 4 Указу Президента України «Про деякі заходи з регулювання підприємницької діяльності», вищестоящий контролюючий орган може за власною ініціативою перевірити достовірність висновків нижчестоящого контролюючого органу шляхом перевірки документів обов'язкової звітності суб'єкта підприємницької діяльності або висновків акта перевірки, складеного нижчестоящим контролюючим органом. Вищестоящий контролюючий орган вправі прийняти рішення щодо повторної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності лише у тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб контролюючого органу, які проводили планову або позапланову перевірку зазначеного суб'єкта, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу.

Проте такі обставини для повторної перевірки були відсутні. Зокрема в Акті перевірки відсутнє посилання на службове розслідування або порушену кримінальну справу відносно посадових або службових осіб ДПІ у м. Львові, які проводили у 2006 році планову перевірку позивача, відсутній відповідний наказ ДПА України. Крім того, право на повторну перевірку має вищестоящий контролюючий орган.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин справи суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що правові підстави для проведення повторної перевірки позивача були відсутні, оскаржуване рішення прийнято із порушенням встановленого законом порядку, що є додатковою підставою для його скасування. Проте, з апеляційної скарги вбачається, що відповідач не оспорює висновків суду першої інстанції в цій частині.

Відповідно до п. 4.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним рішення. Висновки органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки не є достатньо обґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними належними та допустимими доказами.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, п. 1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.04.2012 року у справі № 2а-1848/12/1370 без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Довга О.І.

Судді Савицька Н.В.

Запотічний І.І.