Рішення № 29145575, 31.01.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

31.01.13 р. Справа № 5006/36/60пд/2012

Господарський суд Донецької області у складі колегії суддів:

головуючий суддя Харакоз К.С., судді Сажнева М.В., Колесник Р.М.,

при помічнику судді Дубовик А.Є.,

розглянувши справу за позовом прокурора Київського району м. Донецька в інтересах держави в особі: 1. територіальної громади м. Донецька, від імені якої діє Донецька міська рада, м. Донецьк; 2. Інспекції архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області, м. Донецьк,

до відповідачів: 1. фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк, 2. фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Донецьк,

про визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування його державної реєстрації, -

За участю сторін:

прокурор Федько К.Г. за посвідченням;

представник позивача 1 не з'явився;

представник позивача 2 не з'явився;

представник відповідача 1 ОСОБА_3 за довіреністю;

представник відповідача 2 ОСОБА_4 за довіреністю

СУТЬ СПОРУ:

Прокурор Київського району м. Донецька 03.04.2012 року звернувся до господарського суду Донецької області в інтересах держави в особі територіальної громади м. Донецька, від імені якої діє Донецька міська рада, м. Донецьк та Інспекції архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області, м. Донецьк до відповідачів фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Донецьк про визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування його державної реєстрації.

В обґрунтування позовних вимог прокурор та позивачі посилаються на недійсність договору купівлі-продажу від 11.12.2009 року у зв'язку з наявністю дефекту його суб'єктного складу, відсутність у продавця права власності на продане майно, а також умов, які могли стати чинниками визнання за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 права власності на майно, оскільки рішення господарського суду Донецької області від 29.10.2009р. по справі №37/162пн про визнання права власності на об'єкт нерухомості капітальне будівництво - нежитлове приміщення майстерні з ремонту взуття загальною площею 45,40 кв.м, розташоване на земельній ділянці площею 0,0150 га по АДРЕСА_1, скасовано постановою Вищого господарського суду України від 14.02.2012 року. Прокурор посилається на те, що за договором не можна передати більше прав, ніж можуть бути у продавця, у тому числі і прав на земельну ділянку відповідно до ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України. Крім того, прокурор вважає, що взагалі відсутній предмет договору купівлі-продажу - нежитлова капітальна будівля, а є будівельні матеріали, що складені у вигляді будівлі та належать фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1; в результаті укладення оспорюваного договору в господарський та цивільний обіг введено майно, що згідно з законом не набуло статусу завершеного будівництва та не введено в експлуатацію. На підставі вказаного прокурор вважає, що зміст спірного договору купівлі-продажу від 11.12.2009р. не відповідає вимогам закону та в позовній заяві просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу будівлі майстерні з ремонту взуття літ. А-1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, укладений 11.12.2009р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, скасувати його державну реєстрацію в державному реєстрі правочинів за №3752258.

Рішенням господарського суду Донецької області від 24.05.2012 року в задоволенні позову прокурора Київського району м. Донецька було відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.07.2012 року рішення господарського суду Донецької області від 24.05.2012 року у справі №5006/36/60пд/2012 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.10.2012 року по справі №5006/36/60пд/2012 рішення господарського суду Донецької області від 24.05.2012 року та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 02.07.2012 року скасовані, справу передано на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Ухвалою суду від 25.10.2012 року справу прийнято до розгляду та призначено судове засідання на 13.11.2012 року.

09.11.2012 року до суду надійшла заява прокурора про пред'явлення додаткових позовних вимог, а саме прокурор просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу будівлі майстерні з ремонту взуття від 11.12.2009 року, стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 52 893,00 гривень, передані за оспорюваним договором, а також визнати об'єкт незавершеного будівництва та зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 передати об'єкт незавершеного будівництва - реконструкцію кіоску з ремонту взуття по вул. Челюскінців фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1.

Оскільки господарським процесуальним законодавством не передбачено подання до суду заяв про пред'явлення додаткових позовних вимог, суд розцінює заяву як заяву про зміну предмета позову. Дана заява за формою та змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 цього кодексу.

У вирішенні питання про прийняття поданої заяви прокурора про зміну предмету позову до розгляду господарський суд виходить з наступного.

Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 ГПК господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

При цьому, згідно з положеннями п.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року №7 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам», якщо прокурор у позовній заяві не вказав обставин, пов'язаних з порушенням інтересів держави або з обґрунтуванням необхідності захисту таких інтересів, то господарський суд повертає позовну заяву без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 63 ГПК.

З огляду на вищевикладене, судом заяву прокурора не було прийнято до розгляду у зв'язку з недоведеністю прокурором необхідності та можливості захисту інтересів держави шляхом застосування обраних прокурором способів захисту при заявленні додаткових позовних вимог.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 26 грудня 2012 року призначено судову колегію для нового розгляду справи №5006/36/60пд/2012 у складі: головуючого судді - Харакоза К.С., суддів Сажневої М.В., Колесника Р.М.

Прокурор в судове засідання 31.01.2013 року з'явилась, позовні вимоги про визнання недійсним договору підтримала, просила позов задовольнити.

Представник позивача 1 в судове засідання не з'явився. 31.01.2013 до суду надійшли письмові пояснення Донецької міської ради, в яких позов прокурора було підтримано. Позивач 1 просив суд позов задовольнити та розглянути справу без участі його представника.

Представник позивача 2 в судове засідання не з'явився. 15.11.2012 року до суду надійшли письмові пояснення Інспекції архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області по справі, відповідно до яких інспекція позов прокурора підтримує та просить його задовольнити, посилаючись на відсутність у продавця за спірним договором права продавати майно, а також порушення порядку створення майна та набуття права власності на нього.

В судове засідання з'явився представник відповідача 1, проти задоволення позову не заперечував, просив позов прокурора задовольнити. 04.12.2012 року від фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення по справі, в яких відповідач 1 зазначив, що він не був власником проданого нерухомого майна на момент його продажу. Фактично він був лише власником об'єкта незавершеного будівництва - реконструкції кіоску з ремонту взуття, а тому договір купівлі-продажу може бути визнано судом недійсним у зв'язку з дефектом його суб'єктного складу.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала. Відповідачем 2 було подано письмові заперечення по справі від 12.11.2012 року, від 28.11.2012 року, від 04.12.2012 року, від 13.12.2012 року та від 14.01.2013 року, в яких зазначив, що в момент вчинення спірного правочину сторонами дотримано усі вимоги діючого законодавства, що унеможливлює застосування до договору купівлі-продажу від 11.12.2009 року норми статті 215 ЦК України. Крім того, волевиявлення сторін спірного договору не було направлене на зміну суб'єкта прав на земельну ділянку, а лише стосувалося зміни суб'єкта прав на нерухоме майно, яке є об'єктом приватної власності. Перехід прав на земельну ділянку відбувся на підставі закону. Також посилався невідповідність обраного способу захисту порушеному праву, а також відсутність порушеного інтересу держави при зверненні прокурора з даним позовом.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення прокурора та представників сторін, суд -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 29.10.2009 року по справі №37/162пн було задоволено позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Донецької міської ради про визнання права власності на об'єкт нерухомості - капітальне будівництво, нежитлове приміщення майстерні з ремонту взуття загальною площею 45,40 кв.м, розташоване на земельній ділянці площею 0,0150 га. по АДРЕСА_1.

11.12.2009 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (продавцем) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до п.1.1 якого продавець передав, а покупець прийняв у власність будівлю майстерні з ремонту взуття літ. А-1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с.15-18) (далі - договір купівлі-продажу).

Даний договір купівлі-продажу було посвідчено приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі правочинів за №6586.

Відповідно до п.1.2 договору зазначене нерухоме майно належить продавцю на підставі рішення господарського суду Донецької області від 29.10.2009 року, ухвали про роз'яснення рішення від 02.12.2009 року, зареєстрованих 09.12.2009 року в Комунальному підприємстві «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька» в книзі 19чн за номером 10166, про що надано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №24726447 за реєстраційним номером 29126213.

Згідно з описом, наведеним у Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, на земельній ділянці Донецької міської ради розташовані наступні будівлі та споруди: літ. А-1 - будівля майстерні з ремонту взуття, шлакобл., загальною площею 45,4 кв.м. (п.1.3 договору).

Згідно з п.1.4 договору будівля, що є об'єктом цього договору, розташована на земельній ділянці (кадастровий номер 1410136600:00:424:0171) загальною площею 0,0150 га, яка знаходиться у продавця на праві оренди згідно з договором оренди земельної ділянки, зареєстрованим в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі №0400914600048 від 17.06.2009 року (далі - договір оренди землі).

Відповідно до п.1 договору оренди землі (т.1 а.с.22-26) орендодавець - Донецька міська рада надає, а орендар - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення для реконструкції кіоску з ремонту взуття, яка знаходиться на території Київського району м. Донецька по вулиці Челюскінців (на південний захід від буд.277).

Пунктом 13 договору оренди землі визначено, що земельна ділянка передається в оренду для реконструкції кіоску з ремонту взуття під павільйон з легких збірних конструкцій з ремонту взуття.

14.12.2009 року КП «БТІ м. Донецька» було зареєстровано право власності на будівлю майстерні з ремонту взуття за адресою: АДРЕСА_2 за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №24784443 від 14.12.2009 року (т.1 а.с.21).

При цьому, згідно з листом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області від 13.12.2011 року вих.№7/5-01-2303 станом на 11.12.2009 року в Інспекції інформація про введення в експлуатацію відповідно до діючого законодавства будівлі майстерні по ремонту взуття за адресою: АДРЕСА_2 відсутня (т.1 а.с.27).

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 30.11.2011 року рішення господарського суду Донецької області від 29.10.2009 року по справі 37/162пн було залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.02.2012 року по справі №37/162пн рішення господарського суду Донецької області від 29.10.2009 року скасовано та справу передано на новий розгляд до господарського суду Донецької області (т.1 а.с.9-14).

Рішенням господарського суду Донецької області від 20.03.2012 року по справі №37/162пн відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на об'єкт самовільного будівництва за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1

Згідно з вказівками Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 04.10.2012 року по справі №5006/36/60пд/2012, господарському суду першої інстанції при новому розгляді справи необхідно врахувати вимоги ст.658 Цивільного кодексу України, а також ті обставини, що продане майно за спірним договором є об'єктом самовільного будівництва, не введеним в експлуатацію.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, врахувавши вказівки Вищого господарського суду України, суд вважає, що позовні вимоги, заявлені прокурором, підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст.658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Згідно з положеннями ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч.8 ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

При цьому, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (ч.1 ст.376 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Як було встановлено судом, 11.12.2009 року відповідачем 1 було продано відповідачу 2 нерухоме майно, належне йому на підставі рішення господарського суду Донецької області по справі №37/162пн від 29.10.2009 року, яке було скасовано постановою Вищого господарського суду України від 14.02.2012 року. Рішенням господарського суду Донецької області від 20.03.2012 року за результатами нового розгляду справи №37/162пн було відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 права власності на об'єкт самочинного будівництва.

Тобто, продавець за спірним договором не був власником проданого нерухомого майна, що суперечить положенням ст. 658 ЦК України, а продана будівля майстерні з ремонту взуття є об'єктом самочинного будівництва, право власності на який не оформлено належним чином, зокрема, який не було введено в експлуатацію.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними, якими в даному випадку є невідповідність договору вимогам закону.

Викладені обставини у їх сукупності свідчать про недотримання сторонами вимог ст. 658 ЦК України, якою передбачено право особи продавати товар, право власності на який він має. Недотримання цієї норми є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладений 11.12.2009 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2.

Посилання відповідача 2 на відсутність порушеного інтересу держави при зверненні прокурора до суду з даною позовною заявою, спростовується положеннями ст.121 Конституції України, ст.ст.5, 36-1 Закону України «Про прокуратуру». В даному випадку прокурор діє в інтересах держави в особі Донецької міської ради та Державної інспекції архітектурно-будівельного контролю Донецької області.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про архітектурну діяльність» державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, тобто Державна архітектурно-будівельна інспекція України та її територіальні органи.

Оскільки відповідачем 1 було порушено встановлений законом порядок будівництва, який передбачає введення об'єкта нерухомості в експлуатацію, необхідним є захист інтересу держави.

При цьому, згідно з положеннями ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, у тому числі, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства тощо.

Відповідно до ч.2 ст.152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Господарський суд погоджується з висновком позивача по справі Донецької міської ради, що в контексті ст. ст. 124, 134 Земельного кодексу України місцева рада повинна надавати в оренду земельні ділянки, вільні від забудови, за результатами проведення земельних торгів. Такий порядок сприяє забезпеченню найбільш ефективного використання земель територіальної громади та надходженню коштів до бюджету. Проте дії відповідачів, що виражені у самовільній забудові земельної ділянки та подальшому перепродажу об'єкта самочинного будівництва, порушують права та інтереси територіальної громади міста як власника земель комунальної власності, та Донецької міської ради - як органу, уповноваженого від імені власника розпоряджатися зазначеною земельною ділянкою.

Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з даним позовом в інтересах держави, вірно обрав органи, уповноважені здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, та належним чином обґрунтував необхідність захисту інтересів держави. Позивачі у даному випадку є заінтересованими особами, права та інтереси яких порушено договором купівлі-продажу нерухомого майна від 11.12.2009 року, укладеним між відповідачами, та на вимогу яких згідно зі ст.215 ЦК України спірний договір може бути визнано недійсним.

Оскільки відповідно до ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, то його державна реєстрація в Державному реєстрі правочинів за №3752258 підлягає скасуванню.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про те, що доводи прокурора є обґрунтованими, а його позов підлягає задоволенню.

При розгляді даної справи предмет доказування доведений прокурором, позивачами відповідними доказами, при чому, їх аналіз дозволяє зробити висновок про те, що вони є належними, допустимими та достовірними як кожний окремо, так і у взаємному зв'язку у їх сукупності.

Оскільки законом прокурора звільнено від сплати судового збору, судові витрати згідно з ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суд стягує з відповідачів на користь держави у розмірі, який було встановлено на дату звернення прокурора з позовною заявою.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 203, 215, 236, 331, 376, 655, 658 Цивільного кодексу України, ст. ст. 12, 124, 134, 152 Земельного кодексу України, ст. 10 Закону України «Про архітектурну діяльність», ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст.ст. 1, 2, 22, 33, 43, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги прокурора Київського району м. Донецька в інтересах держави в особі: 1. територіальної громади м. Донецька, від імені якої діє Донецька міська рада, м. Донецьк; 2. Інспекції архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області, м. Донецьк, до відповідачів: 1. фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк, 2. фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Донецьк, про визнання договору купівлі-продажу недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна - будівлі майстерні з ремонту взуття літ. А-1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, укладений 11 грудня 2009 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, та скасувати його державну реєстрацію в Державному реєстрі правочинів за №3752258.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк, на користь держави судовий збір у розмірі 536 (п'ятсот тридцять шість) гривень 50 копійок.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Донецьк, на користь держави судовий збір у розмірі 536 (п'ятсот тридцять шість) гривень 50 копійок.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 05 лютого 2013 року.

Суддя Харакоз К.С.

Колесник Р.М.

Колесник Р.М.