Постанова № 29127305, 01.02.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 лютого 2013 року № 2а-16825/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Віруцькій О.В. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Місто"

до

Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000561530 від 12.10.2012

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро місто» звернулось до суду з вимогою про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.10.2012 №0000561530.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновок відповідача викладений в акті перевірки від 28.09.2012 №36/15-309/35909794 правомірності нарахування ТОВ «Євро Місто» залишку від’ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду є необґрунтований, оскільки відповідачем не було враховано поданої позивачем податкової звітності, а відтак податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Відповідач – Державна податкова інспекція у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби – заперечував з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи та зазначив, що позивачем в додатку 2до податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2012 року відображено залишок від’ємного значення з ПДВ, що виникло в квітні та червні 2009 року. Також, представник відповідача зазначив, що оскільки позивачем не було використано залишок від’ємного значення податку на додану вартість за квітень 2009 року та червень 2009 року протягом 1095 днів на підставі п. 102.5 ст. 102 Податкового кодексу України позивач позбавляється права на використання такого залишку.

21.01.2013 в судовому засіданні ухвалено про продовження розгляду справи у письмовому провадженні за згодою сторін, відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояснення сторін всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В С Т А Н О В И В:

Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби проведено документальну позапланову перевірку правомірності нарахування ТОВ «Євро Місто» залишку від’ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за липень 2012 року, за результатом якої складено акт від 28.09.2012 №36/15-309/35909794 (далі – акт перевірки).

Як вбачається з акту перевірки відповідач дійшов висновку, що на порушення вимог п. 102.5 ст. 102, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4, п. 200.6 ст. 200 Податкового кодексу України позивачем завищено залишок від’ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за липень 2012 року в розмірі 3002661 грн. На порушення вказаних вимог Податкового кодексу України позивач позбавляється права на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість та на використання від’ємного значення податку на додану вартість у розмірі 3002661 грн., в тому числі за квітень 2009 року – 288195 грн., за червень 2009 року – 117466 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.10.2012 №0000561530, яким позивачу зменшено суму від’ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 3002661 грн.

Отже предметом розгляду даної справи є правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення від 12.10.2012 №0000561530.

Щодо посилання позивача на безпідставність застосування відповідачем до вказаних правовідносин норм п. 102.5 ст. 102 Податкового кодексу України, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 102.5 ст. 102 Податкового кодексу України заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Підпунктом 14.1.115 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України дано визначення надміру сплачені грошові зобов'язання - суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Згідно пп. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована, згідно з п. 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового період.

Зазначена норма не передбачає строку давності для включення до складу податкового кредиту сум від'ємного значення податку на додану вартість, що залишилось після бюджетного відшкодування.

Враховуючи викладене, п. 102.5 ст. 102 Податкового кодексу України встановлює строк для подання заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, але не надає право податковому органу списувати переплати з податків, в даному випадку - суму ПДВ, в результаті закінчення терміну давності, встановленого для подання заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування, а отжеп. 102.5 ст. 102 Податкового кодексу України застосований відповідачем до спірних правовідносин безпідставно.

Щодо висновку відповідача про порушення позивачем вимог . 200.1, п. 200.3, п. 200.4, п. 200.6 ст. 200 Податкового кодексу України суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивачем у декларації з податку на додану вартість за липень 2012 року (у додатку 2 до декларації) було зазначено, що від’ємне значення ПДВ сформовано у квітні 2009 року на суму 2885195 грн. та у червні 2009 року на суму 117466 загалом на суму 3002661 грн.

Під час перевірки встановлено, що позивачем 20.05.2009 подано податкову декларацію з ПДВ за квітень 2009 року, де в рядку 21 відображено від’ємне значення різниці між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду в сумі 166 грн.

Судом встановлено, що 17.08.2009 позивачем подано уточнюючий розрахунок податкових зобов’язань з ПДВ у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок, яким було здійснено коригування суми податного кредиту у бік збільшення та у рядку 8.5 зазначено збільшення суми, що підлягала зарахуванню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у розмірі 2966345 грн.

Також, з матеріалів справи вбачається, що зазначений вище уточнюючий розрахунок не було прийнято відповідачем, оскільки позивачем пропущено двомісячний строк для подачі уточнюючого розрахунку встановлений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.07.2009 №383-р.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України від 21 грудня 2000 року №2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" зі змінами та доповненнями (далі – Закон №2181) та Порядком заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженим наказом ДПА України від 30.05.97 №166 зі змінами та доповненнями (далі – Порядок №166) передбачена можливість виправлення платником податку самостійно виявлених ним помилок у показниках раніше поданої податкової декларації (з урахуванням строків давності, визначених ст. 15 Закону №2181) шляхом подання уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок (далі – уточнюючий розрахунок) або шляхом зазначення відповідних показників у складі податкової декларації. Тобто, у разі якщо платником виявлені податкові накладні, які помилково не включені до податкового кредиту того звітного періоду, в якому вони отримані, то платник може подати уточнюючий розрахунок до податкової декларації з ПДВ за той звітний період, в якому платник мав право на включення сум ПДВ по зазначених податкових накладних до податкового кредиту.

Відповідно до п. 4.1.2 Закону №2181 (чинний на час подання уточнюючого розрахунку) податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право: надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу; оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.

Судом встановлено та позивачем не заперечується, що податковий орган листом від 31.08.2009 (а.с. 115) позивачу запропоновано подати нову належним чином оформлену звітність, тобто податковим органом не прийнято уточнюючих розрахунків як податкової звітності.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не вчинено передбачених п. 4.1.2 Закону №2181 дій, а саме не подано нової звітності та не оскаржено відмову у прийнятті уточнюючого розрахунку до суду.

Як зазначено вище, предметом спору даної справи є саме податкове повідомлення-рішення від 12.10.2012 №0000561530, вимога щодо протиправності відмови Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва у прийнятті уточнюючого розрахунку від 17.08.2009 не є предметом розгляду даної справи, а відтак суд вважає, що позивач погодився з правомірністю такої відмови відповідача та не досліджує правомірність згадуваної відмови.

Отже, в декларації з ПДВ за квітень 2009 року відображено від’ємне значення різниці між сумою податкового зобов’язання та податкового кредиту з ПДВ поточного (звітного) періоду у розмірі 166 грн.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п. 200.3, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Враховуючи, що перевіркою встановлено, що в декларації з ПДВ за квітень 2009 року відображено від’ємне значення різниці між сумою податкового зобов’язання та податкового кредиту з ПДВ поточного (звітного) періоду у розмірі 166 грн., оскільки уточнюючи розрахунки за квітень 2009 року та червень 2009 року не прийнято відповідачем, про що належним чином повідомлено позивача та позивач погодився з такою відмовою, суд дійшов висновку про обґрунтованість висновку відповідача про порушення позивачем вимог п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4, п. 200.6 ст. 200 Податкового кодексу України та, як наслідок, завищення залишку від’ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за липень 2012 року в розмірі 3002661 грн., отже податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим, а відтак позовні вимоги не підлягають задоволенню.

У відповідності зі статтею 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З огляду на викладене вище позивачем не доведено правомірності позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.І. Келеберда