Постанова № 29124856, 05.02.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2013 р. Справа № 5004/859/12 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого - суддів:Грейц К.В. , Бакуліної С.В., Поляк О.І. (доповідач)розглянувши у відкритому судовому засіданніматеріали касаційної скарги Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради Українина постановуРівненського апеляційного господарського суду від 10.10.2012 рокуу справі № 5004/859/12господарського судуВолинської області за позовомДержавного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради УкраїнидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Міліуса" простягнення 15 874,00 грн. за участю представників: від позивача -Мартинюк Л.А. дов. від 05.02.2013 року від відповідача -не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Волинської області від 16.08.2012 року у справі № 5004/859/12 (суддя - Костюк С.В.) позов Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міліуса" про стягнення 15 874,00 грн. задоволено повністю.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.10.2012 року (головуючий суддя - Філіпова Т.Л., судді - Саврій В.А., Дужич С.П.) вказане рішення господарського суду Волинської області скасовано. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Міліуса" 804,75 грн. судового збору.

Не погоджуючись з вказаною постановою суду апеляційної інстанції у даній справі, Державний будівельний комбінат Управління справами Верховної Ради України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить її скасувати, залишивши в силі рішення місцевого господарського суду, посилаючись при цьому на неправильне застосування норм матеріального права, а саме: ст. ст. 651, 653, 849 ЦК України.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Представник відповідача своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористався.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 25.06.2011 року між Державним будівельним комбінатом Управління справами Верховної Ради України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Міліуса" (підрядник) було укладено договір № 25/06-11, згідно з п. 1.1 якого замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання виконати в установлений договором термін та відповідно до виданої робочої документації роботи по вдавлюванню металевого шпунта (двотавр № 45, L = 15 м в кількості 146 шт.) на об'єкті "Будівництво під'їзної автомобільної дороги від Червонозоряного проспекту (поблизу примикання вул. Кіровоградської) до міжнародного аеропорту "Київ" (Жуляни) у Солом'янському районі м. Києва", а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи.

Вартість робіт по вдавлюванню металевого шпунта без вартості металевого шпунта (постачання замовника) визначається договірною ціною згідно з існуючими цінниками з урахуванням ринкових умов і складає: без ПДВ - 209 565,00 грн., ПДВ (20%) - 41 913,00 грн., разом з ПДВ - 251 478,00 грн. (п. 2.1 договору).

Відповідно до п. 2.4 договору після підписання договору замовник протягом 3-х календарних днів перераховує аванс на перебазування машин і механізмів, обладнання та на підготовчі роботи в сумі 85 000,00грн.

Приймання робіт оформлюється щомісяця актами приймання виконаних робіт (ф. КБ-2В, ф. КБ-3), підписаних уповноваженими представниками сторін (п. 2.5 договору).

Оплата виконаних робіт проводиться на основі актів приймання виконаних робіт (ф. КБ-2В; ф. КБ-3) протягом 3 банківських днів після підписання актів. Погашення авансу при оплаті за виконані роботи по актах (ф. КБ-2В; ф. КБ-3) здійснюється з врахуванням об'ємів виконаних робіт пропорційно від суми договору (п. 2.6 договору).

Терміни виконання робіт становлять 25 робочих днів та обчислюються від дати підписання акту передачі осей, котловану та робочої документації (п. 3.1 договору).

У п. 3.5 договору зазначено, що він набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором і остаточних фінансових розрахунків.

На виконання договору ДБК УС ВР України 11.07.2011 року перерахував відповідачу 85 000 грн. авансу за платіжним дорученням № 836.

Згідно акта виконаних робіт за липень 2011 року та довідки про вартість виконаних робіт за липень 2011 року відповідачем були виконані роботи на суму 69 126,00 грн.

Актом від 30.08.2011 року ТОВ "Міліуса" засвідчило, що вдавлюючий пристрій та гусеничний кран в період з 23.07.2011 року по 30.08.2011 року не виконували будівельні та монтажні роботи на об'єкті, оскільки замовник своєчасно не забезпечив матеріалами для виконання обумовлених робіт, що призвело до простою.

Листом від 09.12.2011 року ТОВ "Міліуса" просило Державний будівельний комбінат Управління справами Верховної Ради України вирішити питання щодо забезпечення фронтом робіт та матеріалами для їх виконання, а також визначитися з якнайшвидшим продовженням робіт згідно договору. Однак, даний лист був залишений позивачем без відповіді.

25.04.2012 року позивачем на адресу відповідача була направлена претензія про повернення заборгованості в сумі 15 874,00 грн., яка була залишена відповідачем без задоволення.

Звертаючись до господарського суду з позовом про стягнення 15 874,00 грн., позивач зазначив, що спірна сума фактично є невикористаною частиною сплаченого авансу, яка підлягає поверненню замовнику на підставі ст. 840 ЦК України.

Встановивши вказані обставини справи, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення грошових коштів у розмірі 15 874,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Однак, господарський суд апеляційної інстанції, не погоджуючись з таким висновком суду першої інстанції, зазначив про передчасність заявленої позивачем вимоги про стягнення 15 874,00 грн. авансу, оскільки наявна в матеріалах справи претензія від 25.04.2012 року не може бути оцінена судом як відмова замовника від договору підряду.

Утім, колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення заявленої Державним будівельним комбінатом Управління справами Верховної Ради України вимоги з огляду на наступне.

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду, а відтак підпадає під правове регулювання глави 61 ЦК України.

Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

В силу ч. 4 ст. 849 ЦК України замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

У розумінні наведеної норми одностороння відмова від договору здійснюється без звернення до суду і, відповідно, в силу само лише факту її здійснення договір вважається розірваним.

Однак, посилаючись на передчасність позовної вимоги та у зв'язку з цим відмовляючи у її задоволенні, господарський суд апеляційної інстанції залишив поза увагою обставини справи стосовно фактичної відмови замовника від подальшого виконання договору підряду, що усвідомлював сам підрядник та про що останній зазначав у відзиві на позовну заяву (а. с. - 50).

При цьому суд попередньої інстанції, обґрунтовано зазначивши, що наявна в матеріалах справи претензія від 25.04.2012 року не може бути оцінена як відмова замовника від договору підряду, оскільки у своєму змісті не містить відповідного волевиявлення сторони, не врахував ту обставину, що дана претензія була пред'явлена підряднику в підтвердження фактичної відмови замовника від договору з метою повернення безпідставно утримуваної суми попередньої оплати у розмірі 15 874,00 грн., сплаченої за роботи, які не виконуються.

Таким чином, приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції неповно з'ясував дійсні обставини справи, у зв'язку з чим припустився помилкового висновку щодо скасування рішення місцевого господарського про задоволення позовних вимог.

Крім цього, колегія суддів не погоджується з твердження суду апеляційної інстанції про відмову у позові з мотивів того, що позовна заява Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України не містить належного правового обґрунтування заявленої вимоги, оскільки відповідно до ст.4 ГПК України господарський суд вправі самостійно визначатися стосовно законодавства, яке підлягає застосуванню при вирішенні конкретного господарського спору незалежно від змісту вимог, викладених у позовній заяві, та не застосовує лише акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. При цьому самостійне визначення судом законодавства, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин, у даному випадку не є порушенням ст.83 ГПК України та виходом за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України підлягає задоволенню, а постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 10.10.2012 року - скасуванню з залишенням в силі рішення господарського суду Волинської області від 16.08.2012 року у справі № 5004/859/12.

В силу ст. 49 ГПК України судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на відповідача.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України задовольнити.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.10.2012 року у справі № 5004/859/12 скасувати, залишити в силі рішення господарського суду Волинської області від 16.08.2012 року у справі № 5004/859/12.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міліуса" на користь Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України 804,75 грн. витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити місцевому господарському суду.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Поляк