Рішення № 29121994, 29.01.2013, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2013 року справа № 5020-1059/2012за позовом публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

(01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6)

до комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради

(99011, м. Севастополь, вул. Л. Павліченко, 2)

про стягнення 13 718 525,08 грн.,

Суддя Щербаков С.О.

за участю:

представника позивача - Ященка Р. Ю, довіреність № 14-328 від 16.03.2012,

представника відповідача - Ільєнка А. Б, довіреність № 01-юр. від 03.01.2013,

Суть спору:

20.09.2012 публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до комунального підприємства «Севтеплоенерго» Севастопольської міської Ради, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму основного боргу у розмірі 87 658 248,30 грн., пеню у розмірі 5 591 532,81 грн., 7% штрафу у розмірі 6 616 812,86 грн., суму на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 359 897,41 грн. та 3% річних у розмірі 1 140 282,00 грн., а всього 101 376 773,38 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 14/2582/11 від 30.09.2011 на купівлю-продаж природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, в частині розрахунків за отриманий природний газ.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 21.09.2012 порушено провадження у справі, призначено до розгляду в судовому засіданні на 09.10.2012 (суддя Альошина С.М.).

У порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 09.10.2012 оголошувалась перерва до 01.11.2012 та 01.11.2012 до 19.11.2012.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Севастополя № 287 від 19.11.2012, у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Альошиної С.М., відповідно до пункту 3.3 Рішення зборів суддів від 28.12.2010 був призначений повторний автоматичний розподіл справи №5020-1059/2012.

За результатами автоматичного розподілу справа №5020-1059/2012 передана до провадження судді Щербакову С.О.

Ухвалою суду від 19.11.2012 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 12.12.2012.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 12.12.2012 оголошувалась перерва до 15.01.2013. У судовому засіданні 15.01.2013 було продовжено строк розгляду спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 29.01.2013.

Ухвалою суду від 29.01.2013 у зв'язку із погашенням відповідачем під час розгляду справи основної суми заборгованості перед позивачем в розмірі 87 658 248,30 грн. провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 87 658 248,30 грн. було припинено.

У судовому засіданні 29.01.2013 представник позивача підтримав позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкцій в розмірі 13 718 525,08 грн. Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій, раніше 09.10.2012 надав відповідний відзив на позов та доповнення до відзиву, в яких зокрема просив відмовити у задоволенні вимог в частині стягнення інфляційних витрат у зв'язку із дефляцією та зменшити розмір пені на 99,9% посилаючись на те, що їх стягнення суттєво погіршить фінансове становище відповідача та буде мати негативні наслідки, а також на те, що відповідачем не була отримана з місцевого бюджету субвенція на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги централізованого опалення для додаткової можливості погашення заборгованості перед позивачем.

Заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

30.09.2011 між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», правонаступником якої є публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - продавець) та комунальним підприємством «Севтеплоенерго» Севастопольської міської Ради (далі - Покупець) укладено Договір № 14/2582/11 на купівлю-продаж природного газу (далі - Договір) (а.с. 10-15), за яким продавець зобов'язався передати у власність покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору (пункт 1.1 Договору).

Пунктом 2.1. Договору встановлено, що продавець передає покупцеві з 01.10.2011 по 31.12.2012 газ в обсязі до 132 342,00 тис. куб м.

Пунктом 5.2 Договору в редакції Додаткової угоди №2 від 19.01.2012 до Договору визначено, що ціна за 1 000 кубічних метрів газу, що використовується для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням становить 1 091,00 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та податку на додану вартість. До сплати за 1000 кубічних метрів природного газу - 1091,00 грн., крім того ПДВ - 20 %, всього з ПДВ - 1309,20 грн.

Ціна за 1000 куб. м природного газу, що використовується для виробництва теплової енергії, яка споживається релігійними організаціями становить 1248,08 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без врахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 1248,08 грн., крім того ПДВ: на газ - 0%, на послуги з транспортування - 20% - 61,12 грн., всього з ПДВ - 1309,20 грн.(а.с.17).

Пунктом 6.1 Договору визначено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п.6.1. цього Договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем п. 6.1. умов цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

Пеня сплачується протягом 3 банківських днів з моменту отримання покупцем вимоги продавця. У разі несплати пені у вказаний строк покупець вважається таким, що має заборгованість за цим Договором.

Пунктом 11.1 Договору встановлено, що цей Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.10.2011 по 31.12.2012, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг його транспортування - до повного погашення заборгованості.

На виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 106 403 406,30 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу за жовтень 2011 від 31.10.2011, за листопад 2011 від 31.11.2011, за грудень 2012 та від 31.12.2011, за січень 2012 від 31.01.2012, за лютий 2012 від 29.02.2012, за березень 2012 від 31.03.2012, за квітень 2012 від 30.04.2012, за травень 2012 від 31.05.2012, за червень 2012 від 30.06.2012 (а. с. 18-26).

Проте відповідач свої зобов'язання щодо своєчасного та повного внесення плати за договором № 14/2582/11 на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011 належним чином не виконував, внаслідок чого у нього за період з жовтня 2011 року по червень 2012 року утворилась заборгованість у сумі 87 658 248,30 грн.

В зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором позивач надіслав на адресу відповідача вимогу № 26-4574/1.2-12 від 08.08.2012 щодо вжиття заходів протягом трьох днів з моменту отримання даної вимоги до сплати основної суми боргу у розмірі 87 658 248,30 грн. та штрафних санкцій у розмірі 12 208 345,67 грн. (а.с. 27-28).

Однак, заборгованість відповідачем погашена не була, що і стало підставою звернення позивача до суду із даним позовом.

Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (частина перша статті 173 Господарського кодексу України).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом встановлено, що 30.09.2011 між сторонами був укладений договір № 14/2582/11, який за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.509 ЦК України та ст.173 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України та ст.174 ГК України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1ст. 612 ЦК України).

Статті 525 та 526 Цивільного кодексу України встановлюють, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині першій статті 193 ГК України.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вже зазначалось, пунктом 6.1 Договору встановлений строк виконання покупцем зобов'язання щодо оплати отриманого товару (газу), згідно з яким остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється до 14 числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Отже, остання поставка газу (за червень 2012 року) мала бути оплачена відповідачем в строк до 14.07.2012.

Судом встановлено, що позивач під час дії Договору поставив відповідачу газ на суму 106 403 406,30 грн., проте станом на 06.08.2012 відповідач не в повному обсязі сплатив суму заборгованості за договором, в зв'язку із чим залишок основної суми заборгованості відповідача перед позивачем складав 87 658 248,30 грн.

Таким чином, аналізуючи сукупність встановлених обставин, вищенаведені приписи матеріального закону, судом встановлений факт порушення відповідачем зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати за отриманий природний газ по договору № 14/2582/11 від 30.09.2011 на суму 87 658 248,30 грн.

Втім, судом також встановлено, що після звернення позивача до суду з даним позовом відповідачем була сплачена основна сума заборгованості за договором № 14/2582/11 від 30.09.2011 на суму 87 658 248,30 грн., в зв'язку із чим, ухвалою суду від 29.01.2013 провадження у справі в цій частині було припинено.

Крім цього позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 5 591 532,81 грн., 7% штрафу у розмірі 6 616 812,86 грн., суму на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 359 897,41 грн. та 3% річних у розмірі 1 140 282,00 грн., а всього 13 718 528,08 грн.

Що стосується вимог відповідача щодо стягнення пені в розмірі 5 591 532,81 грн. та 7% штрафу у розмірі 6 616 812,86 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 610, ч.3 ст. 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Згідно з частиною першою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною другою статті 217 Господарського кодексу України унормовано, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 549 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) визначена як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання та обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, відповідно до статей 3, 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, встановленому за погодженням сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня. Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Також, відповідно до частини другої статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зважаючи на те, що судом встановлений факт порушення відповідачем зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати за Договором, суд вважає правомірним нарахування позивачем суми пені від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання.

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п.6.1. цього Договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем п. 6.1. умов цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми пені та 7% штрафу, суд знаходить їх вірними, а вимоги позивача, щодо сплати відповідачем суми пені у розмірі 5 591 532,81 грн. та 7% штрафу у розмірі 6 616 812,86 грн. є обгрунтованими.

Представник відповідача у своєму відзиві просив зменшити розмір пені на 99,9%, посилаючись на те, що стягнення цих сум суттєво погіршить фінансове становище відповідача та буде мати негативні наслідки, а також на те, що відповідачем не була отримана з місцевого бюджету субвенція на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги централізованого опалення для додаткової можливості погашення спірної заборгованості перед позивачем.

З цього приводу суд зазначає таке.

Відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У частині 2 цієї статті зазначено, що якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Пунктом 3 частини 1 статті 83 ГПК України також встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Як зазначив Вищий господарський суд України у п. 3.17.4. постанови Пленуму "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011, №18 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії. Тобто, застосовуючи пункт 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, суду належить об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення у виконанні зобов'язання; невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення; негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Однак, виходячи з інтересів сторін, суд не може погодитись з вищевказаними доводами відповідача, оскільки з огляду на приписи п.3. статті 83 ГПК України, ч.1 ст. 233 ГК України можливість погіршення фінансового стану, а також не надходження субвенцій з місцевого бюджету за різницю в тарифі по наданню послуг з теплопостачання не є винятковим випадком, а тому не є безумовною підставою для зменшення розміру пені та штрафу.

Крім того, слід зауважити, що частина перша статті 229 Господарського кодексу України встановлює виняток із загального правила статей 218 ГК України та 614 ЦК України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

В матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження наявності саме виняткових обставин, які призвели до порушення відповідачем грошового зобов'язання.

З огляду на викладене, у суду відсутні підстави для зменшення розміру штрафних санкцій.

В зв'язку з тим що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання відповідно до умов Договору від 30.09.11 № 14/2607/11, позивач правомірно нарахував пеню у розмірі 5 591 532,81 грн. та 7% штрафу у розмірі 6 616 812,86 грн.

Що стосується вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 1 150 282,00 грн. та інфляційні втрати в сумі 359 897,41 грн., суд зазначає таке.

Відповідач позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат не визнав, зазначивши у своєму відзиві що у спірному періоді була дефляція.

З цього приводу слід зазначити таке.

У пункті 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 за №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» визначено, що згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

З наданого позивачем розрахунку інфляційних витрат, сума на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення складає 359 897,41 грн.

Проте, як вбачається з вказаного Інформаційного листа Вищого господарського суду України, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний день (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Перевіривши розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції здійснений відповідачем, суд вважає його вірним та вірним посилання відповідача на те, що у спірний період мала місце дефляція.

А отже, в задоволені вимог в частині стягненні інфляційних втрат в сумі 359 897,41 грн. слід відмовити.

В силу вимог ч.2 ст.625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення 3% річних підлягають задоволенню, з відповідача підлягає стягненню 3% річних у розмірі 1 150 282,00 грн.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 13 358 627,67 грн., з яких: пеня у розмірі 5 591 532,81 грн., 7% штрафу в розмірі 6 616 812,86 грн. та 3% річних у розмірі 1 150 282,00 грн.

Відповідно до положень ст.49 ГПК України, враховуючи що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, понесені позивачем при зверненні з даним позовом до суду витрати зі сплати судового збору відшкодовуються йому за рахунок відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 64 151,44 грн. (101 016 875,97 х 64380,00)/101 376 773,38), з яких 101 016 875,97 грн. - основна сума заборгованості разом із задоволеною сумою штрафних санкцій (основна сума заборгованості враховується оскільки була погашена після звернення позивача з відповідними вимогами), 64380,00 грн. - сплачений позивачем судовий збір при подачі позову, 101 376 773,38 грн. - заявлена сума позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 43, 49, 82- 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Л. Павліченко, 2; ЄДРПОУ 03358357; р/р 2600030131378 в ВАТ «Ощадбанк», МФО 384027, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем) на користь публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; ЄДРПОУ 20077720; р/р 26002301921 в ПАТ «Державний ощадний банк України», МФО 300465, або на будь-який інший рахунок, зазначений стягувачем) заборгованість у розмірі 13 358 627,67 грн. (тринадцять мільйонів триста п'ятдесят вісім тисяч шістсот двадцять сім грн. 67 коп): з яких: пеня у розмірі 5 591 532,81 грн., 7% штрафу в розмірі 6 616 812,86 грн. та 3% річних у розмірі 1 150 282,00 грн.

3. Стягнути з комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Л. Павліченко, 2; ЄДРПОУ 03358357; р/р 2600030131378 в ВАТ «Ощадбанк», МФО 384027, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем) на користь публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; ЄДРПОУ 20077720; р/р 26002301921 в ПАТ «Державний ощадний банк України», МФО 300465, або на будь-який інший рахунок, зазначений стягувачем) судовий збір у розмірі 64 151,44 грн. (шістдесят чотири тисячі сто п'ятдесят одна грн. 44 коп).

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення складено відповідно до вимог

статті 84 Господарського процесуального

кодексу України та підписано 04.02.2013

Суддя С.О. Щербаков