Ухвала суду № 29120278, 04.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" лютого 2013 р. м. Київ К-14726/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Вербицької О.В. Кошіля В.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Спецтранссервіс» на постановуГосподарського суду міста Києва від 17.04.2007та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2008у справі № 28/119-А (22а-2626/08)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Спецтранссервіс»ДоДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Провизнання недійсними податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецтранссервіс»звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення №556/23-3/0 від 29.06.2006 та рішення про застосування фінансових санкцій №000/332202/0 від 30.06.2006, №0002212202/0 від 05.10.2006.

Постановою Господарського суду міста Києва від 17.04.2007, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2008 у даній справі, в задоволенні вказаного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- з 27.04.2006 по 14.06.2006 Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м Києва була проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтранссервіс»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 по 31.12.2005;

- за результатами перевірки відповідачем складено акт №262/23-03/32670530 від 20.06.2006, яким встановлено порушення позивачем п.13.1 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.4 Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 470 від 06.05.2001, та п.2 ст.11 Конвенції між Урядом України та Урядом Латвійської республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно від 21.11.1995 (а саме - занижено податок на доходи іноземних юридичних осіб в сумі 103000,00 грн.); а також порушення позивачем вимог ст.1 Указу Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства»№734/99 від 27.06.2002, у зв'язку з отриманням позивачем кредитних коштів у розмірі 130900,00 дол. США від нерезидента без отримання реєстраційного свідоцтва Національного банку України;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийняті наступні рішення:

податкове повідомлення-рішення №556/23-3/0 від 29.06.2006, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 309000,00 грн., з яких 103000,00 грн. основного платежу та 206000,00 грн. штрафних санкцій;

рішення, про застосування штрафних (фінансових) санкцій №000/332202/0 від 30.06.2006, яким визначено суму штрафних санкцій за порушення вимог валютного законодавства в розмірі 6610,00 грн.;

- в результаті апеляційного оскарження спірні рішення залишені без змін та відповідно до рішення Державної податкової адміністрації у місті Києві №2505/10/25-114 від 29.09.2006 відповідачем прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №002212202/2 від 05.10.2006, яким позивачу визначено суму штрафних санкцій за порушення вимог валютного законодавства в розмірі 303,00 грн.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що між позивачем та АО «Trasta Komercbanka»(резидентом Латвійської республіки) укладено кредитний договір №К-18/2005 від 03.03.2005, відповідно до умов якого позивачеві надається кредит у розмірі 2300000,00 дол. США за процентною ставкою в розмірі 11% річних від суми кредиту за фактичний час використання для часткового погашення заборгованості позивача перед ВАТ «Родовід Банк», термін повернення якого 03.03.2012. Угодою №2 від 20.09.2005 про зміни у кредитному договорі №К-18/2005 суму кредиту збільшено до 2650000,00 дол. США.

Кредитний договір №К-18/2005 від 03.03.2005 на суму кредитування в розмірі 2300000,00 дол. США зареєстрований у Національному банку України, про що останнім видано реєстраційне свідоцтво №4032 від 15.03.2005. 06.10.2005 Національний банк України видав позивачеві додаток №1 до реєстраційного свідоцтва, яким внесено зміни до рядків реєстраційного свідоцтва, за якими загальна сума кредитного договору складає 2650000,00 дол. США.

Також, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, у 2005 році на поточний валютний рахунок позивача у ВАТ «Родовід Банк»в рамках кредитного договору №К-18/2005 загалом було зараховано 2786900 дол. США, з яких 2300000,00 дол. США зараховано 16.03.2005 та 486900 дол. США - 12.10.2005. За період з 01.04.2005 по 31.12.2005 ВАТ «Родовід Банк»перерахував на рахунок нерезидента АО «Trasta Komercbanka»кошти в розмірі 450684,44 дол. США, з яких 246420,00 дол. США перераховано на погашення кредиту, а 204264,44 дол. США - проценти за користування кредитом.

Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій, виходячи з того, що у період з 01.04.2005 по 31.12.2005 позивачем погашено процентів за кредитним договором №К-18/2005 на загальну суму 204264,44 дол. США. без нарахування та утримання з суми вказаних процентів податку на прибуток за ставкою 10% та отримано від нерезидента додаткові кредитні кошти в іноземній валюті у розмірі 136900,00 дол. США без попередньої реєстрації договору або змін до нього в Національному банку України, визнали обґрунтованим донарахування податкового зобов'язання та застосування штрафних санкцій контролюючим органом, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на наступне.

Чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Статтею 19 Закону України «Про систему оподаткування»встановлено, якщо міжнародним договором України, ратифікованими Верховною Радою України, встановлено інші правила ніж ті, що їх містять закони України про оподаткування, то застосовуються правила міжнародного договору. Аналогічні положення містяться у ст.18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З огляду на викладене та аналізуючи положення п.п. 13.1, 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та ст.ст. 11, 23 Конвенції між Урядом України і Урядом Латвійської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно, ратифікованої Законом України №331/96-ВР від 12.07.1996, судова колегія касаційної інстанції вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, що проценти, які виплачуються резидентом України резиденту Латвійської Республіки, можуть оподатковуватись в України відповідно до її законодавства з урахуванням норм міжнародних угод щодо максимального розміру ставки податку та інших особливостей оподаткування за цими угодами, а оскільки Конвенція між Урядом України і Урядом Латвійської Республіки не надає платнику податку права вибору, в якій саме з двох договірних держав буде здійснюватись оподаткування одержаного доходу, то доходи у вигляді процентів, що виплачувались позивачем на користь нерезидента, повинні оподатковуватись згідно із внутрішнім законодавством України з урахуванням обмеження, що стосується ставки податку, тобто, у розмірі 10%.

Разом з тим, позивач в силу положень п.1 Указу Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства»та п.п. 1.7, 1.9, 2.5, 2.8, 2.17 Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.062004 №270, зобов'язаний був зареєструвати договір до фактичного одержання кредиту шляхом отримання реєстраційного свідоцтва від Національного банку України, яке видається для реалізації тільки одного кредитного проекту (кредитної лінії), у разі зміни суми та валюти кредиту, строку погашення чи процентної ставки оформити додаток до реєстраційного свідоцтва (індивідуальної ліцензії), який є невід'ємною частиною раніше виданого реєстраційного свідоцтва (індивідуальної ліцензії).

Таким чином, відсутність зареєстрованого договору або змін до нього в Національному банку України на суму отриманих позивачем від нерезидента кредитних коштів в іноземній валюті у розмірі 136900,00 дол. США є законною підставою для застосування до позивача штрафних санкцій у відповідності до п.2 Указу Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства».

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про доведеність податковим органом правомірності та законності прийняття спірних рішень, у зв'язку з чим відсутні підстави для їх скасування.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч.3 ст.2, ч.2 ст.71 КАС України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п.3 ст.2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтранссервіс» залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду міста Києва від 17.04.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2008 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіО.В. Вербицька В.В. Кошіль