Постанова № 29120173, 29.01.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Ірметова О.В.

Суддя-доповідач - Юрченко В.П.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2013 року справа №2а-7808/11/1270

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Юрченко В.П., Старосуд М.І., Чебанова О.О., при секретарі судового засідання Крамській С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Старобільський молокозавод» на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року по справі № 2а-7808/2011/1270 за позовом Публічного акціонерного товариства «Старобільський молокозавод» до Старобільської міжрайонної державної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби, за участю прокуратури Луганської області про визнання нечинним та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.03.2011 за № 0000072300 та № 0000062300, -

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство "Старобільский завод замінника незбираного молока" звернулось до суду з зазначеним позовом до Старобільської міжрайонної державної податкової інспекції Луганської області про визнання недійсним та скасування податкових-повідомлень рішень від 16.03.2011 за № 0000072300, яким збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 2599271 грн. та від 16.03.2011 року № 0000062300, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 520252.00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що вказані податкові повідомлення-рішення прийняті не на підставі первинних документів, які були надані податковому органу під час перевірки, та повністю підтверджують виконання договорів на поставку молока, а на підставі припущень про нікчемність правочину укладеного між позивачем та ТОВ «ТД «Схід-Ойл-Груп», ПП «БПФ «Мадлобт».

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року в задоволені позовних вимог відмовлено в повному обсязі. Суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність необхідних первинних документів, в тому числі товарно-транспортних накладних, на підставі яких можливо було б зробити висновок про реальність укладених договорів між позивачем та ТОВ «ТД «Схід-Ойл-Груп», ПП «БПФ «Мадлобт».

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач по справі подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, ЗАТ "Старобільский завод замінника незбираного молока" зареєстровано Старобільською районною державною адміністрацією 22.08.1996 року рішенням № 259, є платником податку на додану вартість.

25.01.2012 року проведено державну реєстрацію змін до установчих документів, а саме, змінено назву - з ЗАТ "Старобільский завод замінника незбираного молока" на Публічне акціонерне товариство «Старобільський молокозавод».

На підставі наказу Старобільської МДПІ № 448-ОД від 10.12.10 проведено виїзну документальну перевірку ЗАТ "Старобільский завод замінника незбираного молока" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 року по 30.09.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 30.09.2010 р, за результатами якої складено акт планової виїзної перевірки від 16.02.2011 року № 36/2300-00444837.

На підставі зазначеного акту податковим органом прийнято податкові повідомлення -рішення:

- від 16.03.2011 за № 0000072300, яким збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 2599271 грн., в зв'язку з порушенням п.п.5.1, п.п.5.2.1, п.п.5.3.9 ст. 5, п.6.1 ст.6 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств»;

- від 16.03.2011 року № 0000062300, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 520252.00 грн., в зв'язку з порушенням п.п.7.4.1, 7.4.2 п.п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

В акті перевірки суть порушення зазначено в тому, що договори, укладені між ЗАТ "Старобільский завод замінника незбираного молока" та «ТД «Схід-Ойл-Груп» від 01.12.2009 № б/н, від 01.01.2010 № б/н та додаткові угоди до них, а також договір, укладений між ЗАТ "Старобільский завод замінника незбираного молока" ПП «БПФ «Мадлобт» від 30.06.2010 р. №133 та додаткова угода до нього не спрямовані на реальне настання наслідків, суперечать інтересам держави і суспільства, а отже, відповідно до п.п. 1,2 ст.215, п.п. 1,5 ст.203, ст. 228 ЦК України є нікчемним, і в силу ст. 216 ЦК не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю та підлягають виключенню з податкового обліку підприємств.

Приймаючі спірні податкові повідомлення-рішення відповідач виходив з наявних ознак нікчемності угод.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про визначення позивачу грошових зобов'язань, суд першої інстанції не погодився з висновком податкового органу про визнання нікчемними укладених позивачем договорів, та зазначив про відсутність підстав та повноважень у податкового органу самостійно роботи такі висновки. Разом з тим, суд зазначив про відсутність первинних документів, які б підтверджувати фактичну поставку молока позивачу від зазначених контрагентів і погодився з висновками акту перевірки, відповідно до яких факт поставки молока позивачу знайшов своє підтвердження, але не від зазначених контрагентів.

Суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції в частині висновку про відсутність первинних документів про поставку молока позивачу від «ТД «Схід-Ойл-Груп» та ПП «БПФ «Мадлобт», що призвело до неправильного вирішення спору з таких підстав.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відтак, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні вищенаведеної норми є: здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності (продукція, роботи чи послуги), які мають вартісний характер і цінове вираження.

Зі Статуту позивача вбачається, що він здійснює наступні види діяльності: перероблення молока, виробництво масла і сиру; оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; роздрібна торгівля іншими продуктами харчування.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «ТД «Схід-Ойл-Груп», укладено договори від 01.12.2009 № б/н (том 1 а.с.11-12), від 01.01.2010 № б/н (том 1 а.с. 9-10); договір від 30.06.2010 №133 та додаткова угода до нього між ПП «БПФ «Мадлобт» та ЗАТ "Старобільский завод замінника незбираного молока".

Відповідно до договорів їх предметом є придбання молока. Відповідно до п.п.1.1. зазначених договорів, - покупець (ЗАТ "Старобільский завод замінника незбираного молока") придбає молоко після попередньої перевірки якості сировини і висновку лабораторії Покупця в кількості і якості відповідно до накладних.

Тобто, за умовами договору, контрагенти зобов'язані поставити молоко Покупцю, та після перевірки його якості в лабораторії воно переходить у власність позивача у кількості, зазначеної у накладних. Таким чином, взагалі відсутня необхідність транспортування молока від контрагентів до Покупця (позивача), оскільки в момент переходу права власності, воно знаходилось на території Покупця на зберіганні, але право власності належало контрагентам.

Договором відповідального зберігання від 01.12.2009 року, укладеного між ТОВ «ТД «Схід-Ойл-Груп» та позивачем, підтверджується факт, що молоко до передачі права власності на нього Покупцю, має знаходитись на відповідальному зберіганні в ЗАТ "Старобільский завод замінника незбираного молока". (том 2 а.с.16). Крім того, на виконання умов відповідального зберігання надано листи, за змістом яких вбачається, що молоко, яке знаходиться на зберіганні відповідно до договору відповідального зберігання передається у власність ЗАТ "Старобільский завод замінника незбираного молока". (том 2 а.с. 17, 19, 21, 23,25,27, 29, 31).

Аналогічний договір відповідального зберігання укладено позивачем з ПП «МФ «Мадлобт» від 30.06.2010 року. (том 2 а.с.51).

Вказаний факт залишився поза увагою суду першої інстанції, та який має суттєве значення для правильного встановлення всіх фактичних обставин по справі. При таких договірних умовах поставки, товаро-транспортні накладні мають бути лише у постачальника товару. Крім того, податковий орган не заперечує, що факт поставки молока та його наявність знайшло своє підтвердження під час перевірки та в судовому засіданні суду першої інстанції.

Факт виконання договорів поставки молока підтверджується накладними, а саме: № 161201 від 16.12.2009 р., № 310104 від 31.01.2010 р., № 280204 від 28.02.20010 року, №310303 від 31.03.20010 року, № 300403 від 30.04.2010 року, № 060501 від 06.05.2010 року, № 200501 від 20.05.2010 року, № 250501 від 25.05.2010 року, № 300604 від 30.06.2010 року(2 том а.с. 22, 24, 26, 28, 30, 32, 34), накладними за період: червень-липень 2010 року. (том 2 а.с.52-125), зведеними актами приймання-передачі (том 1 а.с.182-185, том 3, а.с. 179-199).

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-XIV, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Законів України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР та «Про оподаткування прибутку підприємств» 28.12.1994 року № 334/94-ВР (чинних на час виникнення спірних правовідносин).

Так, виходячи з змісту п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5. пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Підстави для включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат передбачені пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР, згідно якого валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

При цьому, згідно ч. 2 ст. 9 Закону № 996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, молоко, придбане позивачем в силу характеру його діяльності, безпосередньо використовувалось в основній господарській діяльності підприємства.

Крім того, слід зазначити, що надані позивачем документи на підтвердження здійснення господарських операцій, а саме: договори; акти приймання молока, видаткові та податкові накладні - мають силу первинних документів та повністю відповідають документам бухгалтерського обліку в розумінні Закону № 996-ХIV.

Отже, господарські операції позивача із контрагентами здійснювалися у межах звичайної господарської діяльності підприємства, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, які розкривають зміст та обсяг господарської операції.

При цьому, на час здійснення фінансово-господарських операцій позивачем з його контрагентами, останні були право- та дієздатними юридичними особами, створеними та зареєстрованими у відповідності до діючого законодавства України.

Доводи апелянта відносно безтоварного характеру проведених операцій з метою отримання необгрунтованої вигоди не заслуговують на увагу, оскільки податковим органом не доведено, що позивач та його контрагенти при укладанні угод мали умисел на їх укладання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, намірів їх на ухилення від оподаткування, безтоварність операції, тощо.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про нікчемність та фіктивність зазначених договорів. Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Тобто, головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку. Крім того, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року роз'яснено, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судами першої та апеляційної інстанції не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави. Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Також, судом першої інстанції не прийнято до уваги, що відповідно до рішення Господарського суду Луганської області від 05.12.2011 року по справі за позовом ЗАТ «Старобільський завод замінника незбираного молока» до ТОВ «ТД «Схід-Ойл Груп» встановлено факт поставки молока позивачу за період з 31.01.2010 р. по 30.06.2010 року на загальну суму 10160550.94 грн. (том 2 а.с.2,3). Вказане судове рішення набрало законної сили, та підтверджує реальність виконання угод про поставку молока між позивачем та ТОВ «ТД «Схід-Ойл Груп».

Податковий орган доводить суду, що під час перевірки податковому органу надано товаро-транспортні накладні, якими підтверджується факт закупівлі та поставки молока позивачу від населення, а не від ТОВ «ТД «Схід-Ойл Груп» та ПП «МФ «Мадлобт». Колегія суддів зазначає, що поставки товару позивачу від зазначених контрагентів повністю знайшов своє підтвердження на підставі наданих первинних документів бухгалтерського обліку. При цьому позивач не заперечує факт придбання молока особисто у населення, крім поставок молока, які здійснювались ТОВ «ТД «Схід-Ойл Груп» та ПП «МФ «Мадлобт».

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не правильно встановлено обставини по справі, апеляційна скарга позивача спростувала висновки суду першої інстанції, а тому підлягає задоволенню.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 2, 11, 160, 184, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 202, ст. 205, ст. 206, 211, 212, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Старобільський молокозавод» - задовольнити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року - скасувати.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Старобільський молокозавод» до Старобільської міжрайонної державної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Старобільської міжрайонної державної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби від 16.03.2011 № 0000072300, № 0000062300.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

В повному обсязі постанова складена 01 лютого 2013 року.

Колегія суддів: В.П. Юрченко

М.І. Старосуд

О.О. Чебанов