Рішення № 29116029, 29.01.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-5/17742-2012 29.01.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан-Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ділайт-Україна"

про стягнення 55 236,33 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Мовчан А.О. за довіреністю б/н від 13.12.2012 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лан-Україна" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ділайт-Україна" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача 55 236,33 грн., в тому числі 53 920, 40 грн. основного боргу, 1 096, 70 грн. пені та 219, 23 грн. 3 % річних, за Договором поставки № К-319 від 01.05.2012 р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору поставки позивач поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань повністю не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.12.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/17742-2012 та призначено її до розгляду на 16.01.2013 р.

16.01.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі, в тому числі: платіжне доручення № 3009 від 10.01.2013 р. на суму 53 920, 40 грн. з призначенням платежу: "Опл.зг.дог.поставки NК-319 від 01.05.2012 р…" та № 3010 від 14.01.2013 р. на суму 1 609, 50 грн. з призначенням платежу: "Компенсація судових витрат по Договору поставки від 01.05.2012 р. NК-319…".

Також, 16.01.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення у справі, в яких він зазначає про те, що після порушення провадження у справі відповідач сплатив позивачу 10.01.2013 р. 53 920, 40 грн. та 14.01.2013 р. 1 609, 50 грн.

У судовому засіданні 16.01.2013 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 29.01.2013 р.

Представник відповідача в судове засідання 29.01.2013 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, судом відхилено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки до нього не додано доказів наявності обставин, на які він посилається в його обґрунтування та зважаючи на те, що він у відповідності до приписів ст. 28 ГПК України не позбавлений права мати декілька представників.

Крім того, відповідачем не обґрунтовано обставин, які б у даному випадку, перешкоджали б розгляду справи у відсутність представника відповідача.

Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 29.01.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.05.2012 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № К-382, відповідно до п. 1.1. якого постачальник приймає на себе зобов'язання поставити і передати у власність покупцю, а покупець приймає на себе зобов'язання приймати та оплачувати товар за ціною та в асортименті, погодженими сторонами в специфікаціях (додаток № 2 до Договору), що є невід'ємними частинами даного договору і в кількості, передбаченій підтвердженими постачальником замовленнями на товар.

Товари поставляються за цінами, вказаними в специфікаціях, які підписуються повноваженими представниками сторін і є невід'ємними частинами договору (п. 4.1.).

Право власності на поставлений товар переходить від постачальника до покупця з моменту фактичної передачі товару і підписанням сторонами товаросупровідних документів. Датою поставки товару вважається дата підписання покупцем товарно-транспортної та/або видаткової накладної.

Відповідно до п. 4.3. Договору покупець здійснює оплату товару протягом 42 календарних днів з дати поставки товару.

Згідно з п. 8.1. Договору він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2012 р.

У випадку, якщо після закінчення строку дії договору жодна зі сторін за 20 календарних днів не заявила про бажання розірвати договір, він вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах (п. 8.2.).

На виконання умов Договору він поставив відповідачу товар на загальну суму 106 483, 87 грн. відповідно до наступних накладних: від 07.05.2012 р. № 80235831, 80235832, 80235834, 80235833, 80235830; від 18.05.2012 р. № 80237001, 80237003, 80237004; від 24.05.2012 р. № 80237511, 80237510, 80237513, 80237515, 80237512, 80237514; від 01.06.2012 р. № 80238160, 80238165, 80238159, 80238163, 80238166, 80238161, 80238164; від 07.06.2012 р. № 80238766, 80238768, 80238770, 80238767, 80238769; від 21.06.2012 р. № 80239970, 80239969; від 27.06.2012 р. № 80240476, 80240544, 80240536, 80240477; від 05.07.2012 р. № 80241087, 80241090, 80241089, 80241088; від 12.07.2012 р. № 80241791, 80241789, 80241790, 80241788, 80241792; від 27.07.2012 р. № 80243244, 80243243; від 02.08.2012 р. № 80243764, 80243786, 80243787, 80243766; від 09.08.2012 р. № 802244302, 802244303, 802244471; від 16.08.2012 р. № 80245046, 80245049, 80245050, 80245047, 80245048; від 23.08.2012 р. № 80245933, 80245931, 80245934, 80245936; від 30.08.2012 р. № 80246469, 80246471, 80246474, 80246473, 80246470, 80246472; від 06.09.2012 р. № 80247160, 80247158, 80247162; від 08.09.2012 р. № 80247157, 80247159, 80247161; від 26.09.2012 р. № 80248950, 80248958, 80248956, 80248949, 80248957; від 28.09.2012 р. № 80249247; від 05.10.2012 р. № 80249905, 80249906, 80249908, 80249904, 80249907; від 11.10.2012 р. № 80250371, 80250522, 80250370, 80250528, 80250372, 80250523.

Як вказує позивач на момент укладення Договору у відповідача перед позивачем також існувала заборгованість за поставками, які відбувались до 01.05.2012 р. в сумі 11 872, 68 грн.

Відповідачем було частково оплачено поставлений позивачем товар, у зв'язку з чим на момент подачі даного позову до суду у нього існував борг в сумі 53 920, 40 грн., про що сторонами було підписано Акт звірки за період з 01.05.2012 р. по 29.11.2012 р. та Акт звірки за період з 01.06.2012 р. по 31.10.2012 р.

При цьому, згідно з поясненнями позивача до розрахунку заборгованості платежі на загальну суму 11 872, 68 грн. від 17.05.2012 р., 22.05.2012 р., 31.05.2012 р. та 20.06.2012 р. (частково в сумі - 1 227, 60 грн.) було зараховано в оплату товарів, поставлених до 01.05.2012 р.

У свою чергу, вже після порушення провадження у даній справі, відповідач оплатив вказану заборгованість у повному обсязі, що підтверджується Платіжним дорученням № 3009 від 10.01.2013 р. на суму 53 920, 40 грн. з призначенням платежу: "Опл.зг.дог.поставки NК-319 від 01.05.2012 р…"

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, відповідно до п. 4.3. Договору покупець здійснює оплату товару протягом 42 календарних днів з дати поставки товару.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Станом на момент розгляду справи по суті відповідач повністю розрахувався за поставлений позивачем товар.

Відповідно до п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу.

Що стосується позовних вимог про стягнення пені та відсотків річних суд відзначає наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Як вбачається зі змісту укладено між сторонами Договору, відповідно до п. 6.4. у випадку несвоєчасної оплати вартості товару покупець зобов'язаний сплатити постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент виконання зобов'язання, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивачем нараховано відповідачу пеню в розмірі 1 096, 70 грн. та 3% річних у розмірі 219, 23 грн., розрахунок яких є вірним.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження виконання взятих на себе зобов'язань у визначений Договором строк, а отже він має сплатити визначену Договором пеню за період прострочення відповідних платежів та 3 % річних як плату за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням зазначеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, в тому числі в частині основного боргу, провадження щодо якого припинено, оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, який лише після звернення позивача до суду вирішив повністю виконати взяті на себе зобов'язання з оплати поставленого йому товару.

При цьому, оскільки відповідно до матеріалів справи відповідач добровільно відшкодував позивачу витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, суд не здійснює його розподілу між сторонами.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 80, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ділайт-Україна" (04074, м. Київ, Оболонський район, вулиця Лугова, будинок 12; код ЄДРПОУ 35847906) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан-Україна" (04116, м. Київ, Шевченківський район, вулиця Довнар-Запольського, будинок 5; код ЄДРПОУ 30384724) 1 096 (одну тисячу дев'яносто шість) грн. 70 коп. пені та 219 (двісті дев'ятнадцять) грн. 23 коп. 3 % річних.

3. Провадження в частині стягнення 53 920 (п'ятдесяти трьох тисяч дев'ятсот двадцяти) грн. 40 коп. основного боргу припинити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.02.2013 р.

Суддя В.С. Ломака