Рішення № 29115874, 29.01.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-5/16144-2012 29.01.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Синтез"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Масюк Ігор Євгенович

про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису нотаріуса

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Синтез" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (далі - відповідач) про визнання вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Масюк Ігорем Євгеновичем виконавчого напису від 17.06.2010 р., зареєстрованого в реєстрі за № 1586, таким, що не підлягає виконанню.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що вчиняючи оспорюваний виконавчий напис нотаріус не перевірив факту наявності чи відсутності спору щодо заборгованості позивача перед відповідачем за лізинговими платежами, чим порушив приписи ч. 1 ст. 88 Закону України "Про нотаріат" в частині безспірності боргу. Крім того, зазначає, що після вчинення спірного виконавчого напису відповідач також звертався до суду з позовом про стягнення боргу з позивача за договором лізингу, що свідчить про саме про наявність спору між сторонами відносно суми заборгованості.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.11.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/16144-2012, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі в справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Масюка Ігоря Євгеновича, розгляд справи призначено на 18.12.2012 р.

10.12.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких вона стверджує, що відповідачем для вчинення оспорюваного виконавчого напису було надано всі документи, передбачені Постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 р., а відповідно підстави для відмови у вчиненні виконавчого напису були відсутні. Крім того, від третьої особи надійшло письмове клопотання розглядати справу у її відсутність.

17.12.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

18.12.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.12.2012 р. розгляд справи було відкладено на 09.01.2013 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 09.01.2013 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. у відпустці, справу № 5011-5/16144-2012 передано для розгляду судді Мельнику С.М.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.01.2013 р. суддею Мельником С.М. прийнято справу № 5011-5/16144-2012 до свого провадження та призначено її до розгляду на 29.01.2013 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 14.01.2013 р., у зв'язку з виходом судді Ломаки В.С. з відпустки, справу № 5011-5/16144-2012 передано для розгляду судді Ломаці В.С.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.01.2013 р. суддею Ломакою В.С. прийнято справу № 5011-5/16144-2012 до свого провадження та призначено її до розгляду на 29.01.2013 р.

22.01.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання розглядати справу без участі його представника.

29.01.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі та відзив на позовну заяву, відповідно до якого він проти позову заперечує, вказуючи, що на його думку, чинне законодавство не встановлює обов'язку повідомлення лізингоодержувача про намір лізингодавця здійснити повернення об'єкта лізингу на підставі виконавчого напису. Крім того, стверджує, що у випадку вчинення виконавчого напису договір вважається розірваним з моменту, коли лізингоодержувач дізнався або міг дізнатись про вчинення такого напису.

Представники учасників судового процесу в судове засідання 29.01.2013 р. не з'явились, про причини неявки не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників учасників судового процесу не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 29.01.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.04.2007 р. між відповідачем (лізингодавець) та позивачем (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №789/04/2007, згідно умов згідно умов п. 1.1. якого лізингодавець зобов'язувався набути в свою власність спеціальну техніку у відповідності з встановленою лізингоодержувачем Специфікацією: екскаватор - завантажувач 3 СХ SM, 2007 р. виписку, 1 одиниця та передати його без надання послуг з керування та технічної експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу у строкове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти його на умовах цього договору.

Положеннями п.п. 3.1. - 3.3. Договору визначено, що передача предмету лізингу позивачу з усіма необхідним приладдям, та його прийняття опосередковується складанням двосторонньою комісією акту приймання-передачі у двох примірниках.

Розділом 6 Договору фінансового лізингу передбачені розміри та порядок розрахунків, зокрема:

- п. 6.1. сторони визначили, що валютою договору є умовна одиниця, під якою розуміється сума, виражена у гривнях України, що дорівнює одному долару США за курсом згідно п.6.1.1., який передбачає використання у якості Курсу 1 - курс, встановлений НБУ для одного долара США на 27.04.2007 р., а Курсу 2 - курс, встановлений НБУ для одного долару США на дату проведення чергового лізингового платежу згідно Графіку внесення платежів;

- п. 6.1.2. договору сторони визначили формулу розрахунку поточного лізингового платежу з використанням значень Курсу 1, Курсу 2 та відомостей Графіку внесення платежів;

- п. 6.1.3 - штрафи та пеня, додаткові грошові кошти, які підлягають сплаті згідно умов цього договору, сплачуються на підставі виставлених рахунків лізингодавця та розраховуються на підставі курсу НБУ на день виставлення рахунку;

- п. 6.3 - загальна сума лізингових платежів, які підлягають лізингоодержувачем лізингодавцю, складає 104030,4у.о., враховуючи ПДВ в розмірі 20% від суми, що відносяться до погашення вартості майна 14116,67у.о.;

- п. 6.4 - лізингоодержувач зобов'язується вносити на розрахунковий рахунок лізингодавця авансові платежі, зазначені в Додатку №1 до договору;

- п. 6.5 - Лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу визначений в Додатку №1 до договору;

- п. 6.6 - порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів визначений в графіку внесення платежів.

- п. 6.8. Договору передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний вносити всі грошові кошти в рахунок сплати лізингових платежів в обсягах та строки, визначені в Графіку внесення платежів, незалежно від фактичного користування майном, у тому числі - в період технічного обслуговування, ремонту втрати майна, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення договору.

Розділом 8 Договору фінансового лізингу сторони дійшли згоди щодо забезпечення виконання зобов'язань, зокрема:

- забезпеченням виконання зобов'язань лізингоодержувача за цим договором є порука Пласконь Ю.С. (п. 8.1.1);

- у разі якщо лiзингоодержувач у встановлені Договором строки не здійснює сплату встановлених Договором платежів, то лізингодавець має право вимагати сплати неустойки в розмірі 0,1% від суми поточного боргу за кожний день прострочення платежу (п. 8.5.).

Додатковою угодою № 789/04-2007-ДС/1 від 20.04.2007 р. до договору фінансового лізингу сторони змінили певні умови вказаного договору, зокрема щодо здійснення лізингових платежів, та виклали в новій редакції графік внесення платежів.

У відповідності до п. 3.1 Договору фінансового лізингу, майно, що є предметом лізингу, було передано в користування відповідачу, про що сторонами були складені відповідні акт здачі-приймання майна від 04.06.2007 р. та видаткова накладна № РН-0000194 від 04.06.2007 р.

Як зазначає відповідач, позивачем було порушено строки сплати лізингових платежів за Договором, у зв'язку з чим він звернувся до позивача з заявою-вимогою № 934-05/10 від 19.05.2010 р., отриману останнім 01.06.2010 р., в якій повідомляв, що за позивачем рахується заборгованість в сумі 334 398, 74 грн. та вимагав погасити її до 07.06.2010 р. або повернути майно, отримане по Договору.

Вказана заява-вимога була направлена третьою особою 28.05.2010 р. в порядку ст. 84 Закону України "Про нотаріат".

В подальшому, як стверджує відповідач, він скористався приписами п. 12.1.9. Договору, які передбачають право лізингодавця відмовитись від Договору та вимагати повернення майна від лізингоодержувача в безспірному порядку на основі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не оплатив лізинговий платіж частково або в повному об'ємі і строк прострочення становить більше ніж 30 календарних днів.

Так, 16.06.2010 р., враховуючи наявність заборгованості позивача по сплаті лізингових платежів, відповідач звернувся до третьої особи з заявою № 1374-06/10 щодо вчинення виконавчого напису на Договорі фінансового лізингу щодо повернення від позивача на користь відповідача відповідно об'єкта лізингу.

Заява не містить інформації про додатки про неї, а відповідно у суду немає можливості достовірно встановити, які саме документи були пред'явлені відповідачем третій особі для вчинення виконавчого напису.

У той же час, з Листа третьої особи № 67-02-24 від 26.05.2010 р., яким вона в порядку ст. 84 Закону України "Про нотаріат" направляла позивачу заяву-вимогу відповідача від 19.05.2010 р., вбачається, що в розпорядження приватного нотаріуса надавались консолідовані рахунки від 28.02.2010 р., 31.07.2009 р., 31.08.2009 р., 30.09.2009 р., 31.03.2009 р., 31.10.2009 р., 12.11.2009 р., 30.11.2009 р., 31.12.2009 р., 30.04.2009 р., 11.05.2010 р., 31.01.2010 р., рахунок на сплату неустойки від 19.05.2010 р., розрахунок заборгованості та неустойки.

17.01.2010 р. третьою особою було вчинено відповідний виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 1586, згідно з яким вирішено вилучити у позивача та передати відповідачу у зв'язку з невиплатою в строк до 17.06.2010 р. заборгованості в розмірі 11 063, 18 грн. ескаватор марки JCB 3 CX SITEMASTER, 2007 року випуску, заводський номер JCB3CX4TL70983724, реєстраційний номер 11520 КС, вартістю 439 350, 00 грн.

Позивач, вважаючи, що зазначений виконавчий напис було вчинено з порушенням норм чинного законодавства, вирішив звернутись до господарського суду з позовом про визнання його таким, що не підлягає виконанню.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до приписів ст. ст. 11, 15 Цивільного кодексу України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Положеннями ст. 16 ЦК України встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Виходячи з приписів частини другої статті 50 Закону України "Про нотаріат", право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, а також нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 р. "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам статті 1 ГПК. При цьому за змістом статей 1, 2, 18, 22, 27 ГПК, статей 1 і 3 названого Закону нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а залучається до участі в ньому як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача.

Тож, з аналізу вищенаведених норм законодавства вбачається, що суд може захистити порушене право, зокрема, шляхом визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.

Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Таким чином, за змістом приписів вказаної норми Закону, відмова лізингодавця від договору лізингу повинна передувати у часі реалізації лізингодавцем права вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 214 ЦК України відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.

За відсутності письмової відмови у лізингодавця взагалі не виникає право вимагати повернення предмета лізингу у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Вказаної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові № 2/5005/9903/2011 від 19.04.2012 р., № 1/144 від 15.12.2011 р., № 9/61 від 04.10.2011 р.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів відмови відповідача від Договору фінансового лізингу № 789/04/2007 від 19.04.2007 р. до моменту вчинення оспорюваного виконавчого напису суду не надано.

Таким чином, враховуючи, що Договір фінансового лізингу не був припинений на момент вчинення виконавчого напису і відповідач не повідомляв позивача про відмову від вказаного Договору (як це передбачено ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг"), суд вважає, що відповідач не набув права вимоги повернення предмету лізингу.

Доводи відповідача, викладені у відзиві, щодо припинення договору з моменту, коли позивач дізнався про вчинений виконавчий напис, є необґрунтованими та додатково підтверджують те, що відповідач до вчинення такого виконавчого напису до позивача з відповідною письмовою заявою не звертався.

Відповідно до ст. 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Пунктом з 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що була чинною на момент вчинення спірного виконавчого напису, було встановлено, що для вчинення виконавчого напису стягувачем або уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, має бути зазначено: відомості про найменування і адресу стягувана та боржника; дата та місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код в ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

Згідно з пунктом 284 зазначеної Інструкції нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 р. (далі - Перелік).

Так, слід зазначити, що відповідно до п. 8 Переліку для одержання виконавчого напису подаються оригінал договору лізингу та засвідчена лізингодавцем копія рахунку, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.

Однак, в матеріалах справи доказів того, що нотаріусом при вчиненні виконавчого напису було отримано від відповідача засвідчені копії рахунків направлені лізингоодержувачу з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення, немає.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що спірний виконавчий напис було вчинено з порушення вимог чинного законодавства.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що нотаріусом було вчинено оспорюваний виконавчий напис не у відповідності до вимог чинного законодавства, позовні вимоги підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Масюка Ігоря Євгеновича від 17.06.2010 р., що зареєстрований в реєстрі за № 1586.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (03150, місто Київ, вулиця Димитрова, 5, корпус 2, код ЄДРПОУ 33104543) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Синтез" (83056, місто Донецьк, вулиця Молодих шахтарів, 8-а, код ЄДРПОУ 13526258) 1 073 (одну тисячу сімдесят три) грн. 00 коп. витрат по оплаті судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.02.2013 р.

Суддя В.С. Ломака