Ухвала суду № 29102888, 30.01.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-4292/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г.

Суддя-доповідач: Гром Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

30 січня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді - Гром Л.М.;

суддів - Бєлової Л.В.,

Міщука М.С.,

при секретарі судового засідання - Мотилю В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 липня 2012 року за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТНК-ВР Коммерс» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 липня 2012 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТНК-ВР Коммерс» задоволено, визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС № 0003832311/0 від 17.05.2006р., № 0003832311/1 від 01.08.2006р., № 0003832311/2 від 30.10.2006р., № 0003832311/3 від 29.12.2006р.

Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 липня 2012 року відповідач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Господарського суду м. Києва від 18.05.2007р. (справа № 32/8-а) позов задоволено в повному обсязі та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2007р. вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.03.2012р. № К-19868/07 рішення судів попередніх інстанцій скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд Вищий адміністративний суд України вказав на необхідність перевірити дослідження судами законності господарських операцій позивача з ТОВ «ТНК-ВР Україна» щодо договору № 29 від 30.0.2005р. про надання послуг та виконання робіт, договору № 0149 від 01.07.2005р. щодо надання інформаційно-консультаційних послуг і виконання робіт, та з ТОВ «Оіл Менеджмент Груп» щодо надання інформаційно-консультаційних послуг, згідно договору № 4-05/У від 01.06.2005р., а також відносно господарських операцій купівлі-продажу нафтопродуктів з контрагентами позивача -ТОВ ПКФ «Калина» (ЗАТ «Калина ЛТД»), та врахувати всі факти та обставини, що мають юридичне значення для правильного вирішення справи по суті.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва проведено планову документальну виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 18.04.2005р. по 31.12.2005р., за результатами якої складено акт від 03.05.2006р. № 178/23-10/33500195 (далі - акт).

У висновках вказаного акту встановлено порушення позивачем п. 1.32 ст. 1. п. 5.1. ст. 5.2.1, пп. 5.2.2 п. 5.2 ст. 5. ст. 5.3.9 п.5.3, пп. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334); пп. 6.1.1 п. 6.1, пп. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6, пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.1 пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.97р. (далі - Закон № 168).

На підставі висновків акту перевірки відповідачем зокрема прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003832311/0 від 17.05.2006 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2516040,00 грн. (1397800,00 грн. - за основним платежем, 1118240,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

За результатами адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень донараховані грошові зобов'язання позивачу залишені без змін, але після кожної стадії оскарження, товариству надіслані рішення з доведеними новими строками сплати зобов'язань: № 0003832311/1 від 01.08.2006р., № 0003832311/2 від 30.10.2006р.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується колегія суддів.

Як вбачається із матеріалів справи 30.05.2005р. між позивачем та ТОВ «ТНК-ВР Україна» було укладено договір № 29 на надання послуг та виконання робіт, згідно з умовами якого ТОВ «ТНК-ВР Україна» зобов'язалося надати позивачу послуги та/або виконати роботи, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити такі послуги та/або роботи.

Перелік робіт і послуг, які надаються згідно з умовами договору № 29, встановлений додатками до цього договору.

Підпунктом 1.4 п. 1 договору № 29 встановлено, що факт надання послуг та/або виконання робіт оформлюється та підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі наданих послуг/виконаних робіт за звітний місяць.

Актами наданих послуг/виконаних робіт від 31.07.2005р., 31.08.2005р., 30.09.2005р., 31.10.2005р., 30.11.2005р., 31.12.2005р. підтверджується, що за договором № 29 у липні-грудні 2005р. позивачу надано послуги консалтингу на загальну суму 2 497 141,70 грн., в т.ч. ПДВ 416 190,28 грн.

Також 01.07.2005 між позивачем і ТОВ «ТНК-ВР Україна» укладено договір № 0149 на надання інформаційно-консультаційних послуг і виконання робіт, згідно з умовами якого ТОВ «ТНК-ВР Україна» зобов'язався надати позивачу інформаційно-консультаційні послуги та/або виконати роботи, а позивач зобов'язався прийняти і оплатити такі послуги та/або роботи.

Перелік робіт і послуг, які надаються згідно з умовами договору № 0149, встановлений додатками до цього договору.

Пунктом 1.4 договору № 0149 встановлено, що факт надання послуг та/або виконання робіт оформлюється та підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі наданих послуг/виконаних роби за звітний місяць.

Актами приймання-передачі наданих послуг/виконаних робіт від 31.08.2005р. та від 31.10.2005р. підтверджується, що за угодою № 0149 у серпні та жовтні 2005 р. позивачу надано послуги на загальну суму 9 260,00 грн., у т.ч. ПДВ 1 543,33 грн.

Також 01.06.2005р. між позивачем та ТОВ «Оіл Менеджмент груп» укладено договір № 4-05/У на надання інформаційно-консультаційних послуг, згідно з умовами якого позивач доручив і зобов'язався оплатити, а ТОВ «Оіл Менеджмент груп» - надати інформаційно-консультаційні послуги, визначені у додатках до договору.

Пунктом 1.3 договору № 4-05/У встановлено, що послуги вважаються виконаними з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі наданих послуг.

Актами наданих послуг/виконаних робіт від 29.07.2005р., 31.08.2005р., 30.09.2005р., 31.10.2005р., 30.11.2005р., 30.12.2005р. підтверджено надання у липні-грудні 2005 р. послуг за угодою № 4-05/У на суму 6 058 800,00 грн., в т.ч. ПДВ 1 009 800,00 грн.

У пп. 2.2.3 пп. 2.2 п. 2 договору № 4-05/У від 01.06.2005р. визначено, що на умовах, передбачених в додатках до даного договору, виконавець зобов'язується надати позивачу методичний матеріал (печатну продукцію, книги) по послугам.

Додатками договору у п. 1 зазначено, додаткові консультації та необхідні роз'яснення в доповнення до вищевказаного переліку послуг надаються виконавцем у письмовому вигляді, згідно додатку до договору з переліком таких послуг.

Отже, вказані положення договору та додатків до нього виконуються на вимогу замовника, шляхом укладення відповідного додатку.

Таким чином, судова колегія погоджується з доводами суду першої інстанції, що посилання відповідача про обов'язковість надання послуг/виконання робіт з передачею позивачу матеріальних ресурсів є виключно припущенням податкового органу, яке обґрунтовується лише актом перевірки.

Крім того, договори № 29 від 30.05.2005, № 4-05/У від 01.06.2005, № 0149 від 01.07.2005 не містять обов'язкових умов щодо виготовлення і передачі носіїв інформації в матеріальному вигляді і не передбачають документування або публічного оголошення відомостей про події та явища, що мали або мають місце в суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

Предметом договорів № 29 від 30.05.2005, № 4-05/У від 01.06.2005, № 0149 від 01.07.2005 є надання інформаційно-консультаційних послуг, які використовуються у господарській діяльності позивача, і надання яких оформлюється актами наданих послуг/виконаних робіт, та надаються у оперативному порядку.

Порядок надання послуг регулюється главою 63 ЦК України і не містить будь-яких особливих умов щодо підтвердження факту надання та одержання інформаційно-консультаційних послуг, у тому числі вимоги щодо обов'язкової передачі виконавцем замовнику носія інформації.

Матеріалами справи повністю підтверджено, що надані позивачу, згідно з договорами № 29, № 4-05/У, № 0149 послуги на суму 7 137 668,09 грн., безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача.

Зв'язок зазначених витрат з господарською діяльністю позивача підтверджується наступним.

Зі змісту договорів № 29 від 30.05.2005, № 4-05/У від 01.06.2005, № 0149 від 01.07.2005 та актів наданих послуг/виконаних робіт до цих договорів вбачається, що послуги, які надаються, і роботи, що виконуються, на підставі цих договорів, призначені для використання в господарській діяльності позивача.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону № 334, господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Закон «Про оподаткування прибутку підприємств» не містить обмежень щодо можливості віднесення до складу витрат на оплату інформаційно-консультаційних послуг.

Відповідно до абз. 4 п. 5.3.9 ст. 5 Закону № 334, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до ст. 1 цього Закону, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Надання послуг/виконання робіт підтверджується наявними у справі актами наданих послуг/виконаних робіт, які містять всі необхідні для первинних документів реквізити.

Пунктом 5.11 ст. 5 Закону № 334 передбачено, що не дозволяється встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до валових витрат платника податку, крім тих, що передбачені самим законом.

Отже, наведений у акті перевірки висновок про безпідставне віднесення позивачем до складу валових витрат у розмірі 7 137,70 тис. грн., пов'язаних з виконанням договорів № 29 від 30.05.2005, № 4-05/У від 01.06.2005, № 0149 від 01.07.2005, матеріалами та обставинами справи не підтверджується.

Крім того, висновком судово-бухгалтерської експертизи від 30.03.2007 № 1845/2135/2136 підтверджено нормативну та документальну обґрунтованість віднесення витрат у розмірі 7 137,70 тис. грн. до складу валових витрат.

За таких обставин, колегія суддів вважає правомірним віднесення позивачем витрат до складу валових, які пов'язані з виконанням договорів № 29 від 30.05.2005, № 4-05/У від 01.06.2005, № 0149 від 01.07.2005.

Також, як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2005р. між позивачем і ТОВ ПКФ «Калина ЛТД» укладено договір придбання нафтопродуктів № 3-05/К, згідно з умовами якого ТОВ ПКФ «Калина ЛТД» зобов'язалося передати, а позивач прийняти та оплатити нафтопродукти в кількості, за цінами та строками поставки відповідно до умов договору.

Крім того, 01.07.2005р. між позивачем і ТОВ ПКФ «Калина ЛТД» укладено договори поставки нафтопродуктів № 33-05/ПДж, № 34-05/ПДж, № 35-05/ПДж, відповідно яких, позивач зобов'язався передати, а ТОВ ПКФ «Калина ЛТД» прийняти та оплатити нафтопродукти на базисі поставки, в кількості, по номенклатурі, цінах та у строки поставки, згідно умов договорів та додатків до них, які є невід'ємними частинами договорів. Додатковими угодами від 01.05.2005р. до договорів № 33-05/ПДж, № 34-05/ПДж, № 35-05/ПДж визначено, що у зв'язку з реорганізацією ТОВ ПКФ «Калина ЛТД» шляхом перетворення в ЗАТ «Калина ЛТД», яке є повним правонаступником ТОВ ПКФ «Калина ЛТД», покупцем по зазначених договорах слід вважати ЗАТ «Калина ЛТД».

В акті перевірки зазначено, що позивач неправомірно відніс до складу валових витрати суму 2 767,80 тис. грн., що виникла внаслідок реалізації нафтопродуктів за цінами нижчими цін їх придбання, оскільки, на думку відповідача, дані витрати не пов'язані з веденням господарської діяльності та не направлені на одержання доходу.

Згідно положень ст. 190 ГК України вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін.

Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи, відповідно до ст. 9 Закону України «Про ціни і ціноутворення», встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України.

Для нафтопродуктів, з якими здійснювалися господарські операції, на підставі договорів № 3-05/К, № 33-05/ПДж, № 34-05/ПДж, № 35-05/ПДж, на момент проведення таких операцій не встановлено регулювання цін і тарифів. Отже, відповідно до ст. 7 Закону України «Про ціни та ціноутворення» і ст. 190 Господарського кодексу України, до нафтопродуктів, з якими позивачем та ТОВ ПКФ «Калина ЛТД» проводилися господарські операції, мають застосовуватися вільні ціни, визначені суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін.

Судом першої інстанції було вірно зазначено, що законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта господарювання одержувати прибуток від здійснюваної ним діяльності. Одержання прибутку, відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України, є лише метою підприємництва.

Згідно із п. 4.1 ст. 4 Закону № 168, у разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Господарські операції між позивачем та ТОВ ПКФ «Калина ЛТД» (ЗАТ «Калина») не перевищили вказаного ліміту, і не встановлено порушення щодо продажу товарів не за звичайними цінами.

Крім того, висновком судово-бухгалтерської експертизи від 30.03.2007 № 1845/2135/2136 підтверджено нормативну та документальну обґрунтованість віднесення сум до складу валових витрат.

Також, необхідно зазначити, що податковий орган в акті перевірки навів розрахунки та порівняння цін і в різницях досліджених рахунків прийшов до висновку про реалізацію товару за заниженими цінами.

Однак такі висновки контролюючого органу є необґрунтованими, оскільки ним не було проведене порівняння з цінами за умовами договорів, не з'ясовані на кожний період оптові ціни на нафтопродукти, не визначено, за якими конкретно угодами були занижені ціни від 3% до 10%.

Крім того, в акті перевірки відсутні будь-які порівняльні розрахунки на підставі дослідження первинних документі, які б свідчили про відсутність отримання прибутку з цих операцій позивачем.

Також, судом першої інстанції було встановлено, що на виконання зобов'язань за договором № 0187-05/ЮР від 27.04.2005р., договором уступки прав вимоги від 27.04.2005, 213 субліцепзійними договорами, 01.06.2005 між позивачем і ТОВ «ТНК-Збут» укладено договір № 0005-05/У про надання послуг.

Згідно з договором № 0005-05/У ТОВ «ТНК-Збут», зобов'язалося надати позивачу послуги з відбору проб і контролю якості нафтопродуктів на нафтобазах і автозаправних станціях на умовах, встановлених договором і додатками до нього, які є невід'ємною частиною договору. Пунктом 1.3 договору передбачено, що послуги з відбору проб і контролю якості нафтопродуктів надаються виконавцем (ТОВ «ТНК-Збут») на автозаправних станціях та/або нафтобазах, з якими у позивача укладені субліцензійні договори.

На виконання договору № 0005-05/У ТОВ «ТНК-Збут» уклало договори з субпідрядними організаціями, зокрема, ТОВ «Бі Ес Ай Інспекторейт» (договір №33-05 ПЦ від 01.07.2005) та ТОВ "Випробувальний центр паливно-мастильних матеріалів" (договір №34-05 ПЦ від 01.07.2005), відповідно до яких ТОВ «Бі Ес Ай Інспекторейт» та ТОВ «Випробувальний центр паливно-мастильних матеріалів» здійснювали безпосередній відбір та аналіз проб па автозаправних станціях.

Відповідно до п. 2.3 договору № 0005-05/У, позивач здійснює оплату послуг ТОВ «ТНК-Збут» щомісячно до закінчення місяця, наступного за звітним, за фактом надання послуг, на підставі підписаного сторонами акту наданих послуг.

Надання послуг за договором № 0005-05/У підтверджується актами виконаних робіт від 31.07.2005р., 31.08.2005р., 30.09.2005р., 31.10.2005р., 30.11.2005р., 31.12.2005р., копії яких залучені до матеріалів справи. Відповідно до зазначених актів, у період з липня до грудня 2005 р. за договором № 0005-05/У позивач одержав послуги на загальну суму 2934200,00 грн., у т.ч. ПДВ у розмірі 489033,33 грн.

Факт надання послуг за договором № 0005-05/У підтверджується також актами відібрання проб нафтопродуктів та паспортами якості, що видавалися ТОВ «Бі Ес Ай Інспекторейт» та ТОВ «Випробувальний центр паливно-мастильних матеріалів» на користь ТОВ «ТНК-Збут», а в подальшому передавалися від ТОВ «ТНК-Збут» на користь позивача.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону № 334, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт. послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 № 334, господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу у грошовій, матеріальній або нематеріальних формах.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що здійснення контролю за якістю нафтопродуктів, які реалізуються з використанням знаку для товарів і послуг «ТНК», безпосередньо пов'язане з господарською діяльністю позивача, оскільки зобов'язання здійснювати контроль якості нафтопродуктів безпосередньо випливає із ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», умов договору уступки прав вимоги від 27.04.2005р., 213 субліцензійних договорів.

Правомірність включення позивачем сум до складу валових 2 445 166,67 грн., понесених у зв'язку з виконанням договору № 0005-05/У, підтверджується також висновком від 30.03.2007 № 1845/2135/2136 судово-бухгалтерської експертизи.

В акті перевірки також зазначено, що згідно з платіжними дорученнями №№ 2240, 2241, 2242, 2243, 2244, 2245, 2246, 2247, 2248 позивачем добровільно перераховано суми грошових коштів неприбутковим організаціям. Загальна сума перерахованих коштів становить 160,0 тис грн.

Відповідач стверджує, що позивач, в порушення пп. 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334, відніс зазначені витрати в сумі 160,0 тис. грн. до складу валових витрат.

На підставі наданої позивачем виписки банку від 13.12.2005р. судом встановлено, що 13.12.2005р. позивач платіжними дорученнями №№ 2241, 2242, 2243, 2244, 2245, 2246, 2247, 2248 перерахував на користь неприбуткових організацій грошові кошти загальною сумою 145,0 тис грн.

Надана позивачем у судове засідання виписка банку від 13.12.2005р. свідчить про те, що платіжним дорученням № 2240, на яке є посилання в акті перевірки, перераховано 2 777,0 тис. грн. на користь ТОВ «Линос»в оплату нафтопродуктів, одержаних за договором № 1-05/к/146 від 01.05.2005р. Тобто, в акті перевірки відповідач неправильно визначив суму коштів, перерахованих позивачем на користь неприбуткових організацій.

Підпунктом 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334 встановлено, що до складу валових витрат включаються суми коштів або вартість товарів (робіт, послуг), добровільно перераховані (передані) протягом звітного року до Державного бюджету України або бюджетів місцевого самоврядування, до неприбуткових організацій, визначених у п. 7.11 ст. 7 цього Закону, сума коштів, що перераховані юридичним особам, у тому числі неприбутковим організаціям - засновникам постійно діючого третейського суду у розмірі, що перевищує два відсотки, але не більше п'яти відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року.

Відповідно до п. 7.11 ст. 7 Закону № 334, органи державної влади України, органи місцевого самоврядування та створені ними установи або організації, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів, є неприбутковими організаціями.

Абзацом 3 п. 11.1 ст. 11 Закону № 334 встановлено, що у разі, коли особа береться на облік податковим органом як платник цього податку всередині податкового періоду, то перший звітний податковий період починається з дати, на яку припадає початок такого обліку, та закінчується останнім календарним днем наступного податного періоду.

У матеріалах справи наявне свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи №10741020000006628 від 18.04.2005р. Згідно з відміткою, зробленою на свідоцтві №10741020000006628, позивача взято на податковий облік у Державній податковій інспекції у Шевченківському районі м. Києва 19.04.2005р. за № 21991. Отже, оподатковуваний прибуток позивача за попередній звітний рік визначити неможливо, оскільки у 2004 р. позивач ще не був створений.

У зв'язку з цим, кошти в сумі 145,0 тис. грн., перераховані позивачем на користь неприбуткових організацій, не могли відноситися до складу валових витрат. Відповідно до даних декларації з податку на прибуток підприємства за 2005 р., що складена згідно з наказом ДПА України від 29.03.2003р. №143, рядок 04.8 не заповнено, що свідчить про те, що 145,0 тис. грн., перераховані позивачем на користь неприбуткових організацій, до складу валових витрат не включалися.

Отже, наведений в акті перевірки висновок про неправомірне віднесення до складу валових витрат позивача витрат у сумі 160,0 тис. грн. помилковий і не ґрунтується на матеріалах справи.

Висновком судово-бухгалтерської експертизи від 30.03.2007 № 1845/2135/2136 підтверджено, що позивач не відносив до складу валових витрат витрати в сумі 160,0 тис. грн., зроблені у зв'язку з перерахуванням коштів неприбутковим організаціям.

Враховуючи зазначене вище, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо незаконності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та необхідності їх скасування.

В свою чергу, відповідачем не було надано доказів на підтвердження вимог апеляційної скарги, а тому висновки суду першої інстанції є такими що відповідають вимогам закону і доводами апеляційної скарги не спростовуються.

Отже, судова колегія визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апелянта є безпідставними.

Керуючись статтями 195, 196, 200, 205, 206 КАС України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 липня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Ухвала складена у повному обсязі 04.02.2013 року.

Головуючий суддя Гром Л.М.

Судді: Бєлова Л.В.

Міщук М.С.