Рішення № 29102637, 28.01.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2013 р.Справа № 5023/5141/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ковальчук Л.В.

при секретарі судового засідання Карчевської Д.Л.

розглянувши справу

за позовом ФОП ОСОБА_1, с. Кам`'Яя до Публічне АТ "Харківське підприємство автобусних станцій", м. Харків про визнання частково недійсною додаткової за участю :

позивача - ОСОБА_2, дов. б/н від 16.07.2012 року, ОСОБА_1, паспорт

відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсними п.п. 3.1, 3.2, 3.5 додаткової угоди №1 від 06.01.2011 року, складеної між ФОП ОСОБА_1, с. Кам'яна Яруга та Публічним АТ "Харківське підприємство автобусних станцій", м. Харків як додаток до договору про продаж квитків і надання послуг на автостанціях №457 від 11.12.2006р., а також віднести на відповідача судовий збір.

Ухвалою суду від 15.01.2013 року розгляд справи відкладено на 22.01.2013 року.

В судовому засіданні 22.01.2013 року оголошено переву до 28.01.2013 року. Після перерви судове засідання було продовжено.

Позивач в судовому засіданні 28.01.2013 року підтримує позовні вимоги, просить задовольнити позов в повному, також зазначив, що вважає, що угода суперечить податковому законодавству..

Відповідач в судове засідання 28.01.2013 року не з`явився, однак до суду 28.01.2013 року відповідач надав клопотання про відкладення розгляду справи.

За таких обставин, справа розглядається на підставі ст.75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши клопотання відповідача судом встановлено слідуюче.

Ухвалою суду від 18.12.2012 року строк розгляду справи за клопотанням відповідача продовжено до 28.01.2013 року.

Згідно п.1 ст. 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Згідно п.3 ст. 69 ГПК України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Враховуючи, що строк розгляду справи вже продовжувався та є граничним, суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача, судом встановлено, що між сторонами був укладений Договір №457 від 11.12.2006р. про продаж квитків і надання послуг на автостанціях. Предметом договору визначено надавати послуги і виконувати роботи, пов`язані із відправленням і прибуттям автобусів та пасажирів автобусних маршрутів згідно з затвердженими розкладами руху на автостанціях м. Харкова та Харківської області, які входять до складу ВАТ «ХПАС». За вказаним договором відповідач, ПАТ «ХПАС», за агентську винагороду надає позивачу (Перевізнику), послуги з попереднього продажу особам, що бажають отримати транспортні послуги (Пасажирам), квитків на проїзд автотранспортними засобами та на автобусних маршрутах Перевізника, а Перевізник сплачує відповідачу за це винагороду.

Як свідчать долучені до матеріалів справи квитки на проїзд, їх вартість складалась з вартості послуги перевезення, страхового внеску та станційного збору, які розподілялись наступним чином.

Згідно п.3.1 договору №457 від 11.12.2006р. виручка від реалізації квитків згідно з касовими відомостями Ф-20АСС, без урахування страхового збору, розподіляється у співвідношенні: винагорода ХПАС- 11% (в тому числі ПДВ), Перевізнику - 89%.

Згідно з п.3.2 того ж договору виручка від реалізації багажних квитків касами автостанцій розподіляється у співвідношенні : винагорода ХПАС - 50% (в тому числі ПДВ), Перевізнику - 50%.

В січні 2011 року сторонами була складена додаткова угода № 1 від 06.01.2011р. до договору, в якій передбачено збільшення вартості квитка за рахунок додавання до вартості проїзду 20% ПДВ, та визначено за відповідачем обов`язок нараховувати вищевказаний ПДВ при реалізації квитків і сплачувати його в бюджет.

Згідно з п.3.1. додаткової угоди Виручка від реалізації квитків згідно з касовими відомостями без урахування страхового збору та податку на додану вартість розподіляється у співвідношенні : винагорода ХПАС - 11%, Перевізнику - 89%.

Згідно п.3.2. додаткової угоди Виручка від реалізації багажних квитків касами автостанцій без урахування ПДВ розподіляється у співвідношенні: винагорода ХПАС - 50%, Перевізнику - 50%.

Згідно п.3.5 додаткової угоди При реалізації квитків на проїзд ПДВ в розмірі 20% ХПАС нараховує на вартість проїзду без страхового збору згідно з наданою Перевізником таблицею вартості проїзду, а також на вартість перевезення багажу та сплачує його до бюджету.

З матеріалів справи вбачається, що станом на дату укладення додаткової угоди, на 06.01.2011 року, позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем за розпорядженням Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області від 22.03.2001р. №24720020001001063. Позивач мав ліцензію на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 25.08.2010р. НОМЕР_1. На податковому обліку в Чугуївській ОДПІ перебував з 22.03.2001 року. Позивач здійснював діяльність на спрощеній системі оподаткування, платником ПДВ не зареєстрований.

Проте у п.3.5 додаткової угоди №1 від 06.01.2011р. позивач доручив відповідачу нараховувати ПДВ на вартість проїзду та вартість перевезення багажу та сплачувати його в бюджет.

Згідно п.40 Постанови КМУ від 18.02.1997р. №176 «Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту" за договором перевезення пасажира автобусом перевізник зобов'язується безпечно перевезти пасажира до пункту призначення, а в разі здавання ним багажу - доставити до пункту призначення багаж та видати його пасажиру або уповноваженій ним особі. Пасажир зобов'язується внести установлену плату за проїзд, а в разі здавання багажу до багажного відділення - плату за його перевезення.

Згідно підпункту 6 пункту 2 розділу I Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою КМУ від 18.02.97р. №176 вартість проїзду - сума, за якою автомобільний перевізник, автомобільний самозайнятий перевізник здійснює перевезення, що включає вартість за тарифом, страховий платіж та податок на додану вартість.

Відповідно до підпункту «б» пункту 185.1 ст.185 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування податком на додану вартість є, зокрема, операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до п.п. в) п.п.1 п.1 підрозділу 8 розділу XX Податкового кодексу України в редакції станом на 01.01.2011 року встановлено, що з 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб'єктів малого підприємництва, платники єдиного податку не є платниками податку на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України.

Пунктом 2.2.2 договору № 457 від 11.12.2006р. на позивача, як Перевізника покладений обов`язок надавати ХПАС таблиці вартості проїзду пасажирів на свої маршрути.

Приймаючи до уваги те, що послуга перевезення надається пасажиру безпосередньо перевізником на підставі укладаємого між ним та пасажиром договору перевезення - ціна якого формується безпосередньо перевізником шляхом складення таблиць вартості проїзду та виходячи з аналізу вищенаведених норм законодавства суд дійшов висновку, що на послуги з перевезення пасажирів та багажу, які надаються підприємцями-платниками єдиного податку на митній території України не повинен нараховуватись податок на додану вартість, оскільки нормами п.п. в) п.п.1 п.1 підрозділу 8 розділу XX Податкового кодексу України такі підприємці звільнені від оподаткування ПДВ.

Згідно підпункту 10 пункту 2 розділу I Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою КМУ від 18.02.97р. №176 квиток на проїзд - документ установленої форми, який підтверджує факт укладення договору перевезення.

Відповідно до підпункту «а» пункту 185.1 ст.185 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування податком на додану вартість є, зокрема операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до підпункту 14.1.191 пункту 14.1 ст.14 Податкового кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Постачанням товарів відповідно до підпункту 14.1.191 пункту 14.1 ст.14 Податкового кодексу України вважається також передача матеріальних та нематеріальних активів, які передаються у межах балансу платника податків.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм суд доходить висновку, що квиток на проїзд, як документ установленої форми, який підтверджує факт укладення договору перевезення, не відноситься нормами податкового закону до складу товарів, оскільки за своєю юридичною природою квиток на проїзд та провіз багажу не є ані матеріальним, ані нематеріальним активом, і не враховується на балансі платника податку в складі товарів для реалізації. За своєю юридичною природою квиток є правочином (договором перевезення), який укладається із пасажиром безпосередньо перевізником, яким є позивач або його представником, яким є відповідач - від імені перевізника та в порядку глави 17 Цивільного кодексу України.

Згідно п.1 ст.237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно п.115 Постанови КМУ від 18.02.1997р. №176 «Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту" перевізники відповідно до укладених договорів здійснюють продаж квитків через автостанції, агентства з продажу квитків та/або самостійно. Примірну форму договору про продаж квитків затверджує Мінінфраструктури.

Таким чином правовідносини представництва по укладенню договору перевезення пасажирів і багажу від імені перевізника, які склались між позивачем та відповідачем за договором №457 від 11.12.2006р. не відносяться нормами підпункту 14.1.191 пункту 14.1 ст.14 Податкового кодексу України до операцій з постачання товарів, а тому безпосередньо операція з реалізації квитка на проїзд автобусами перевізника не є об`єктом оподаткування ПДВ. Такі висновки суду ґрунтуються також на дослідженні квитка на проїзд автобусами позивача, загальна вартість якого не була об`єктом оподаткування податком на додану вартість, оскільки страховий збір, який також входив до вартості квитка, податком на додану вартість не обкладався.

Відповідно до листа Державної податкової служби у Харківській області від 23.04.2012 року №2135/10/15-319, який було видано на виконання листа ДПС України від 13.04.2012року №10834/7/15-3417-20 «транспортний квиток, що містить загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, одночасно є документом, який дає право на отримання податкового кредиту без отримання податкової накладної, а тому не може бути підставою ні для визначення податкових зобов`язань, ні для формування податкового кредиту в особи, яка прийняла замовлення на його оформлення та здійснила продаж такого документа, якщо ця особа не є перевізником або його структурним підрозділом. З урахуванням викладеного, суб`єкт підприємницької діяльності, який не є перевізником та здійснює прийом замовлень на продаж квитків на проїзд автобусами, прийом коштів за продані квитки та повернення коштів за невикористані квитки, повинен визначати свої податкові зобов`язання та зобов`язання з податку на додану вартість та податковий кредит без урахування вартості проїзду (визначення вартості проїзду надане підпунктом 6 пункту 2 розділу I Правил №176) отриманої ним від особи, яка здійснила замовлення квитка на проїзд автобусом. При цьому в податковій накладній, що має бути виписана суб`єктом підприємницької діяльності, який здійснює прийом замовлень та продаж квитків на проїзд автобусом, не повинні враховуватися кошти, отримані в оплату вартості проїзного документа. Така податкова накладна виписується на вартість послуг, наданих у зв`язку з таким замовленням та поверненням (посередницьких послуг), оскільки ці послуги є об`єктом оподаткування податком на додану вартість на загальних підставах відповідно до підпункту «б» пункту 185.1 ст.185 Кодексу».

Таким чином при визначенні об`єкта оподаткування у вартості квитка повинен враховуватись податковий статус кожного з учасників : перевізника, агента, страховика. В разі відсутності реєстрації однієї із сторін договору в якості платника ПДВ, вартість надаваних ним послуг при реалізації квитка податком на додану вартість не оподатковується.

Зважаючи на викладене суд доходить висновку, що норми п.3.5 додаткової угоди не відповідають розділу V та п.п. в) п.п.1 п.1 підрозділу 8 розділу XX (в редакції станом на 01.01.2011 року) Податкового кодексу України.

Згідно п.6.1 ст.6 Податкового кодексу України податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Згідно підпункту 14.1.178 пункту 14.1 ст.14 Податкового кодексу України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Згідно п.116 Постанови КМУ від 18.02.1997р. №176 «Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту" за надання обов'язкових послуг, передбачених статтею 36 Закону України "Про автомобільний транспорт", з пасажира справляється автостанційний збір, що входить у вартість квитка. Розмір автостанційного збору визначається власником автостанції за погодженням з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими держадміністраціями, на території яких розташована автостанція. Порядок визначення розміру автостанційного збору затверджує Мінінфраструктури.

Долучений до матеріалів справи Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців Сер. АА № 873194 щодо юридичної особи відповідача станом на 07.09.2012 року, свідчить про відсутність у відповідача такого виду діяльності, як перевезення пасажирів і багажу. Тому відповідач не мав права формувати свої податкові зобов`язання з урахуванням вартості проїзду та видавати відповідні податкові накладні, що є необхідною складовою спрямування до держбюджету податку на додану вартість. Відповідач не надав суду переконливих доказів, що кошти, які надходили йому у касу від Пасажирів в якості 20% ПДВ, нарахованого на вартість проїзду, в повному обсязі перераховувались ним до державного бюджету України, а не спрямовувались на отримання додаткових фінансових вигод за рахунок позивача, що до ціни послуг якого ці кошти фактично додавались. Позивач не довів суду, що за рахунок вказаних коштів ним не придбавались додатково товари, роботи послуги, які не були ним закладені у його 11% тариф на агентську винагороду. Зважаючи на відсутність законодавчого права відповідача формувати свої податкові зобов`язання з урахуванням ПДВ, нарахованого на вартість проїзду та видавати відповідні податкові накладні, та відсутність у справі доказів спрямування цього ПДВ до бюджету в спосіб, визначений розділом V Податкового кодексу України, суд доходить висновку, що п.п. 3.1 та 3.2 додаткової угоди не відповідають п.6.1 ст.6 Податкового кодексу України, оскільки не передбачають неодмінного та в повному обсязі спрямування до держбюджету ПДВ, який нараховувався відповідачем на вартість проїзду за спірною додатковою угодою.

Згідно п.1 ст.215 ЦК України Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно п.1 ст.203 ЦК України Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Розглянувши позовні вимоги, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 14, 178, 185 Податкового кодексу України ст.ст.203, 215, 237 ЦК України, ст.ст. 82-85 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсними пункти 3.1, 3.2, 3.5 додаткової угоди №1 від 06.01.2011р., складеної між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1с. Кам`яна Яруга та відповідачем, Приватним акціонерним товариством «Харківське підприємство автобусних станцій» м. Харків, як додаток до договору від 11.12.2006р. №457 «Про продаж квитків і надання послуг на автостанціях».

Повне рішення складено 01.02.2013 р.

Суддя Ковальчук Л.В.