Рішення № 29095499, 31.01.2013, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 2-7589/11 провадження № 22-ц/773/24/13 Головуючий у 1 інстанції:Івасюта Л.В. Категорія: 5 Доповідач: Лівандовська-Кочура Т.В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2013 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого-судді - Лівандовської-Кочури Т.В.

суддів -Осіпука В.В., Завидовської-Марчук О.Г.

при секретарі -Черняк О.В.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представників АТ «Дельта Банк»Зленка Т.О., Ткаченка О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства (далі по тексту АТ) «Дельта Банк», виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання квартири об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання договору іпотеки, рішення виконавчого комітету Луцької міської ради та свідоцтва про право власності на квартиру недійсними, за апеляційною скаргою відповідача Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 жовтня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А:

В жовтні 2011 року позивач ОСОБА_5 звернулася до суду із вищевказаним позовом. Вказує на те, що з 05.05.1984 року перебувала із відповідачем ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі, який 21.03.2003 року було розірвано. За час перебування у шлюбі, починаючи з 1988 року по 1992 рік ними сплачувались внески за кооперативну квартиру АДРЕСА_1. 07.08.2008 року між установою банку та відповідачем ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір № 1248-017/ФКВ-08 відповідно до якого було надано кредит в розмірі 60000 доларів США та Кредитний договір № 1249-017/ФК-08 із видачею кредитних коштів в розмірі 1200, 97 грн. Того ж дня, між установою банку та відповідачем ОСОБА_6, в рахунок забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаними Кредитними договорами, був укладений договір іпотеки, на підставі якого вищевказана квартира була передана в іпотеку без нотаріально посвідченої згоди та відому позивача, яка просила визнати за нею право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 та визнати недійсним договір іпотеки №1248-017/Zфкв-08 від 07.08.2008 року, укладений між ОСОБА_6 та ТОВ «Укрпромбанк».

В ході розгляду справи позивач збільшила розмір позовних вимог, доповнивши їх наступними вимогами:

про визнання квартири АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6;

визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 10.07.2008 року № 453-1 про оформлення права власності на вищевказану квартиру за ОСОБА_6;

визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 31.07.2008 року виданого на ім'я ОСОБА_6

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 17 жовтня 2012 року позов задоволено частково.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на ? частину вищевказаної квартири, як на частку майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя.

Визнано недійсним договір іпотеки № 1248-017/Zфкв-08 від 07 серпня 2008 року, укладений між ОСОБА_6 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрований в реєстрі № 3983/125.

В позові ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_2, виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Луцької міської ради та свідоцтва про право власності на квартиру відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач АТ «Дельта Банк»подав апеляційну скаргу, в якій із підстав неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

В суді апеляційної інстанції представники АТ «Дельта Банк»Зленко Т.О. та Ткаченко О.В. апеляційну скаргу з підстав у ній наведених підтримали та просили її задовольнити, а по справі ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

Представник позивача ОСОБА_5 -ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Колегія суддів заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції -скасуванню в частині розподілу судових витрат з ухваленням в цій частині нового рішення.

Відмовляючи у позові, місцевий суд виходив із того, що спірне майно набуте за час перебування подружжя у шлюбі та за спільні кошти, тому є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, із підстав відсутності нотаріально посвідченої згоди одного із подружжя на його укладення, визнав договір іпотеки недійсним.

Такі висновки суду є правильними, ґрунтуються на встановлених судом обставинах справи та повністю узгоджуються із нормами матеріального права.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_6 з 05.05.1984 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 21.03.2003 року.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року №9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи», при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям слід керуватися ст. 146 ЖК України, ст. 15 Закону України «Про власність», п. 43 Примірного статуту ЖБК і законодавством про шлюб та сім'ю, враховуючи, що пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.

До повної сплати пайового внеску за квартиру суд вирішує питання про право власності на частку у паєнагромадженні, а після завершення сплати - про право на частку у праві власності на квартиру залежно від належної особі частки у паєнагромадженні.

З повідомлення Луцької кооперативної житлово-експлуатаційної контори №8 ЖБК № 109 вбачається, що пайові внески за спірну кооперативну квартиру сплачувалися з 1988 року, залишок погашався рівними частинами до 1992 року. Відтак, були сплачені ОСОБА_6 в період шлюбу з ОСОБА_5 за рахунок коштів подружжя, а тому на момент остаточної сплати внесків в 1992 році квартира перейшла у власність сторін, як спільне майно подружжя (а.с.7).

Суд першої інстанції цілком обґрунтовано, що відповідає ст. 15 Закону України «Про власність», ст. 146 ЖК УРСР, ст. ст. 22, 24, 28, 29 КпШС України, п. 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, чинних на час виникнення спірних правовідносин, прийшов до висновку, що спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін.

Частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. Оскільки праця є основою створення і примноження власності громадян, розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається ступенем його трудової участі, якщо інше не випливає із законодавства України. Розмір часток у спільній сумісній власності подружжя визначається за нормами Кодексу про шлюб та сім'ю. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

Тобто, позивачу та відповідачу відповідно до норм чинного законодавства після повної сплати пайових внесків належить на праві власності по 1/2 частині спірного нерухомого майна.

Установлено, що між ТОВ «Укрпромбанк», правонаступником якого є АТ «Дельта Банк»та відповідачем ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір № 1248-017/ФКВ-08 від 07.08.2008 року, згідно якого було надано кредит в розмірі 60 000 доларів США зі сплатою річних 10,20 % та з кінцевим терміном їх повернення 04 серпня 2023 року та Кредитний договір № 1249-017/ФК-08 від 07.08.2008 року, згідно якого було надано кредит в розмірі 1200, 97 грн. зі сплатою річних 22 % та з кінцевим терміном їх повернення 04 серпня 2023 року (а.с.19-22, 24-27).

В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між ТОВ «Укрпромбанк», правонаступником якого є АТ «Дельта Банк»та відповідачем ОСОБА_6 було укладено Договір іпотеки № 1248-017/Zфкв-08 від 07.08.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрований в реєстрі вчинення нотаріальних дій за № 3983/125 (а.с. 17-18).

Відповідно до Договору іпотеки відповідачем було передано в іпотеку нерухоме майно -трьохкімнатну квартиру, загальною площею 66,1 кв.м., житловою площею 39, 5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про іпотеку»майно, що є у спільній власності, може бути передано в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників.

Згідно з ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним з подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Як установлено судом першої інстанції та вбачається із кредитної справи, оглянутої в суді апеляційної інстанції, позивач ОСОБА_5 нотаріально посвідченої згоди на укладення договори іпотеки не надавала.

Таким чином, умови щодо отримання згоди одного з подружжя на вчинення правочину щодо нерухомого майна дотримано не було. Спірний іпотечний договір було укладено сторонами без додержанням всіх приписів законодавства. Відтак, висновок місцевого суду про визнання зазначеної угоди недійсною є вірним.

Згідно з ч. 3 ст. 29 КпШС України для захисту порушеного права відносно спільного майна подружжя встановлено трирічний строк позовної давності.

Ст. 10 КпШС України встановлювала, що в тих випадках, коли для захисту порушеного права встановлено строк позовної давності, він обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Згідно з ч. 2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

Отже, і раніше чинним КпШС України і нині чинним СК України початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

У позовній заяві та у суді першої інстанції позивач покликається на те, що про наявність оспорюваного правочину їй стало відомо лише в жовтні 2011 року, що не було спростовано протилежною стороною. З огляду на це, місцевий суд правомірно не застосував строки позовної давності.

Рішення суду про відмову у позові про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Луцької міської ради та свідоцтва про право власності на квартиру сторонами не оскаржується, тому на предмет законності та обґрунтованості колегією суддів не перевіряється.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Як убачається із змісту ст. 215 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначаються висновки суду по суті позовних вимог. Ураховуючи, що визнання оспорюваної квартири об'єктом спільної сумісної власності є встановленою обставиною на підставі якої суд прийшов до відповідних висновків по справі, така обставина підлягає виключенню із резолютивної частини.

Як слідує із ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Суд першої інстанції безпідставно стягнув в користь позивача із установи Банку судовий збір по вимозі про поділ майна подружжя та залишив поза увагою те, що позивачем при зверненні до суду судовий збір сплачено не в повному обсязі.

Отже, рішення суду першої інстанції в частині стягнення із відповідачів в користь позивача судового збору в розмірі по 850 грн. з кожного із-за порушення норм процесуального права підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 жовтня 2012 року в даній справі в частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 1473 (одну тисячу чотириста сімдесят три) грн. судового збору та 90 (дев'яносто) грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

Стягнути з ОСОБА_6 в дохід держави 110 (сто десять) грн. 32 коп. судового збору на рахунок № 31212206780002, одержувач коштів УДКСУ у м.Луцьку, 22030001, код одержувача 38009628, банк одержувача ГУДКСУ у Волинській області, МФО 803014.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»на користь ОСОБА_5 понесені нею судові витрати в розмірі 47 (сорок сім) грн.

Виключити з резолютивної частини рішення другий абзац «Визнати квартиру № АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6».

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: