Рішення № 29092656, 04.02.2013, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 1407/4895/2012

РІШЕННЯ

іменем України

"04" лютого 2013 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Вуїва О.В., при секретарях - Кашарайло А.А., Кожухар О.М.,

за участю: представника позивачки ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції в Миколаївській області, ОСОБА_6, про визнання права власності на ? частку земельної ділянки та будівельних матеріалів, зняття арешту з майна,

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2012 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання права власності на ?? частку нежитлової будівлі та зняття арешту з майна.

В подальшому надала суду уточнений позов про визнання права власності на ? частку земельної ділянки та будівельних матеріалів, зняття арешту з майна в якому вказувала на те, що вона перебуває з відповідачем ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі з 17 грудня 1961 року.

В період шлюбу ними спільною працею та за спільні кошти була набута (створена) незакінчена будівництвом нежитлова будівля (кафе), що знаходиться по АДРЕСА_1, а також набута за цією ж адресою земельна ділянка, площею 2500 кв.м., призначена для обслуговування цього об`єкту, на які відділом ДВС Вознесенського МРУЮ накладено арешт за боргами відповідача.

Враховуючи те, що арештоване майно було набуте нею разом з боржником спільною працею та за спільні кошти в період шлюбу, тобто таке майно вважається спільною сумісною власністю подружжя, а тому ОСОБА_5 просила визнати за нею право власності на ? частку земельної ділянки, площею 2500 кв.м., розташованої по АДРЕСА_1 та право власності на ? частку будівельних матеріалів та конструкцій, які були використані під час будівництва на вказаній ділянці житлового будинку, а в подальшому - для його переобладання в кафе та зняти зі своєї частки майна арешт.

Ухвалою суду від 08 листопада 2012 року до участі у справі в якості відповідача було залучено ОСОБА_3 та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ВДВС Вознесенського МРУЮ в Миколаївській області.

Ухвалою суду від 04 лютого 2013 року до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог залучено ОСОБА_6

В судовому засіданні, що проводилося без особистої участі позивачки, її представник ОСОБА_1 уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним в позові.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги визнав повністю, підтвердив викладені позивачкою обставини.

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 в судовому засіданні, що проводилося без особистої участі цього відповідача, позовні вимоги не визнав.

Свої заперечення проти позову в частині будівельних матеріалів та конструкцій, як предмета спору, обґрунтовував:

- недоведеністю стороною позивача наявності на ділянці ОСОБА_2 спірних будівельних матеріалів, конструкцій, відсутністю в матеріалах справи їх конкретного переліку та доказів ринкової вартості кожної з них;

- відсутністю в матеріалах справи доказів спільної участі подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_2 в створенні незавершеної будівлі зі спірного майна, їх спільних вкладень в придбання матеріалів для будівництва;

- неналежним вибором позивачкою способу захисту свого права, оскільки, як вважав представник, належним способом є реальний поділ матеріалів та конструкцій між подружжям, а не визначення ідеальної частки в праві власності на це майно;

- відсутністю належного правового обґрунтування обраного позивачкою способу захисту свого права.

Також останній вказував на безпідставність вимог ОСОБА_5 й щодо спірної ділянки, вважаючи її особистою власністю ОСОБА_2, а не спільною власністю подружжя.

Представник третьої особи без самостійних вимог - ВДВС Вознесенського МРУЮ в судове засідання не з'явився, проте направив на адресу суду письмову заяву про розгляд справи без його участі, питання щодо задоволення позову залишив на розсуд суду.

Третя особа без самостійних вимог ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, судом через представника за довіреністю належним чином про час та місце розгляду справи повідомлений, причину неявки суду не повідомив.

Оскільки матеріали справи містять всі необхідні відомості про права та взаємовідносини сторін, а тому суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі осіб, що беруть участь в справі, проте не з'явилися в судове засідання.

Заслухавши пояснення представника позивачки ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, оглянувши матеріали інвентарної справи щодо будівлі по АДРЕСА_1, суд прийшов до наступного.

Зокрема судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 перебувають в зареєстрованому шлюбі з 17 грудня 1961 року (а.с. 7).

В 2006 році ОСОБА_2 на безоплатно виділеній йому рішенням органу місцевого самоврядування для цієї мети земельній ділянці, на підставі відповідних дозволів, в тому числі й на будівництво та затвердженого проекту, розпочав будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 (матеріали інвентарної справи).

20 квітня 2007 року останній отримав на своє ім'я правовстановлюючий документ на земельну ділянку, площею 2500 кв.м., розташовану по АДРЕСА_1, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 9, матеріали інвентарної справи).

До завершення будівництва забудовник, отримавши дозвіл виконавчого комітету Новогригорівської сільської ради Вознесенського району (рішення №19 від 16 лютого 2011 року), розробивши та затвердивши проект, здійснив переобладнання недобудованого житлового будинку під нежитлову будівлю (кафе) з розширенням за рахунок прибудов (а.с. 8, матеріали інвентарної справи).

Додатково ОСОБА_2 отримав дозвіл Новогригорівської сільської ради Вознесенського району (рішення №4 від 19 листопада 2010 року) на виготовлення проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення частини наданої йому у власність для обслуговування будинку ділянки на ведення комерційної діяльності (а.с. 74).

З матеріалів цивільної та інвентарної справ вбачається те, що готовність будівлі на час розгляду справи складає 100 %, визначена оцінювачем вартість цього майна - 544 100 грн. (а.с. 75-80, 97-98, 117-118, матеріали інвентарної справи).

Незважаючи на це КП «Вознесенське міжміське бюро технічної інвентаризації» будівля віднесена до об'єкту незавершеного будівництва, оскільки вона не введена в експлуатацію в установленому законом порядку, забудовник не отримав правовстановлюючий документ на це майно та не зареєстрував своє право власності.

Крім цього, як вбачається з матеріалів справи, при будівництві відбулося незначне відхилення від проекту в частині розмірів та площі зведених будівель та споруд, частина таких будівель (сіни а1-1, площею 25,2 кв.м.) побудована самочинно (матеріали інвентарної справи).

Також судом встановлено, що в лютому 2012 року відділом ДВС Вознесенського МРУЮ Миколаївської області відносно ОСОБА_2, як боржника, відкрито виконавче провадження в процесі здійснення якого на спірне майно накладено арешт та в подальшому цей об'єкт виставлено на реалізацію в якості окремого об'єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі (кафе).

Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі - постанова Пленуму) зазначає, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Поділ здійснюється за взаємною згодою подружжя, а в разі недосягнення згоди - судом.

Положення ч. 1 ст. 70 СК України, п. 30 постанови Пленуму вказують на те, що в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Виходячи зі змісту частини другої статті 331 ЦК України, частини першої статті 182 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди, тощо) виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об'єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.

До прийняття об'єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає. До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (ч. 3 ст. 331 ЦК України).

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» судам роз'яснено, що право власності на жилий будинок виникає лише з моменту прийняття його в експлуатацію та державної реєстрації. За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, ураховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, та технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. В іншому випадку за цими особами може бути визнано право власності на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин справи залишити його одній з сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Таким чином з встановлених судом обставин та норм закону вбачається наступне.

Позивачкою ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_2 в період шлюбу було набуте майно у вигляді будівельних матеріалів та конструкцій, які були використані під час будівництва на належній відповідачу ділянці житлового будинку, а в подальшому - для його переобладання в кафе.

Вказане майно, враховуючи принцип спільності майна, придбаного чоловіком та дружиною в період шлюбу та відсутності в матеріалах справи жодних доказів його набуття в період припинення між ними сімейних відносин або за рахунок коштів одного з них, вважається їх спільною сумісною власністю.

Доводи однієї зі сторін про недоведеність позивачкою наявності на належній ОСОБА_2 ділянці спірних будівельних матеріалів, конструкцій, відсутністю в матеріалах справи їх конкретного переліку та доказів їх ринкової вартості повністю спростовуються матеріалами цивільної та інвентарної справ.

Також не може бути прийняте до уваги посилання представника відповідача ОСОБА_4 щодо не обрання позивачкою належного способу захисту свого права, яким, як вважав представник, є реальний поділ матеріалів та конструкцій між подружжям, оскільки закон не виключає можливість пред'явлення учасниками спільної сумісної власності вимоги щодо визначення ідеальних часток в праві власності на це майно без його реального поділу.

За встановлених обставин, враховуючи рівність часток подружжя, суд вважає, що ОСОБА_5 має право на ? частку спірного майна, а тому її вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також, враховуючи те, що згідно ч. 1 ст. 73 СК України за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, в той час як відповідно до частин 1, 5 статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт в процесі здійснення виконавчого провадження, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на це майно і про зняття з нього арешту, а тому арешт з належної ОСОБА_5 ? частки будівельних матеріалів та конструкцій слід зняти.

Що стосується вимог позивачки в частині іншого нерухомого майна, тобто земельної ділянки, то суд виходить з наступного.

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 20 квітня 2007 року ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка площею 2500 кв.м, що розташована по АДРЕСА_1 та призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Вказана ділянка була набута відповідачем безоплатно в порядку приватизації.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до положень ст. ст. 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Законом України від 11 січня 2011 року № 2913-VI «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 8 лютого 2011 року, ст. 61 СК України, яка передбачає перелік майна, що складає об'єкт спільної власності подружжя, доповнено частиною п'ятою.

Вказана частина передбачала, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Законом України від 17 травня 2012 року № 4766-VI частину 5 статті 61 СК України було виключено.

Акти законодавства за загальним принципом регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, на час набуття ОСОБА_2 права власності на спірну ділянку, вона не вважалася спільною сумісною власністю подружжя, а тому не підлягає поділу між ними.

Закон, зокрема ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України, дійсно надає право особі, яка набула право власності на будинок, іншу будівлю, споруду або частку цього майна претендувати й на земельну ділянку (частку ділянки), що належить попередньому власнику такої будівлі в межах та розмірах, необхідних для обслуговування набутого майна.

Тобто таке правило застосовується за наступних умов: наявності на ділянці нерухомого майна (будинку, будівлі, споруди), як окремого об'єкту, належність цієї ділянки попередньому власнику будівлі та набуття будівлі (частини будівлі) новим власником.

Судом встановлено, що на ділянці ОСОБА_2 такі об'єкти нерухомого майна в сенсі положення ст.ст. 182, 331 ЦК України відсутні, а наявне лише майно у вигляді будівельних матеріалів та конструкцій, а тому суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_5 про визнання право власності на ? частку земельної ділянки та про зняття з неї арешту є безпідставними, тобто в їх задоволенні слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції в Миколаївській області, ОСОБА_6, про визнання права власності на ? частку будівельних матеріалів, зняття арешту з цього майна - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_5 право власності на ? частку будівельних матеріалів, конструкцій, які були використані під час будівництва житлового будинку (з господарськими будівлями і спорудами), а в подальшому - для його переобладнання у кафе, що складають собою об`єкт незавершеного будівництва з відсотком готовності 100%, ринковою вартістю 544 100 (п`ятсот сорок чотири тисячі сто) гривень, розміщений на належній ОСОБА_2 земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, призначеній для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Зняти арешт з належної ОСОБА_5 ? частки будівельних матеріалів та конструкцій, накладений державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області в процесі виконання рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 лютого 2012 року по цивільній справі №1407/2-2167/2011 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Вуїв О