Постанова № 29092344, 04.02.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2012 року Справа № 5023/4872/12

Колегія суддів у складі: головуючого судді Бородіної Л.І., судді Камишевої Л.М., судді Лакізи В.В.,

при секретарі Козікові І.В.

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО» нафтогазової промисловості Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Харків (вх. № 4026Х/2)

на рішення господарського суду Харківської області від 27.11.2012р.

у справі № 5023/4872/12

за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ

до відповідача Дочірнього підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО» нафтогазової промисловості Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Харків

про стягнення 40667717,23 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.11.2012р. (суддя Яризько В.О.) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Дочірнього підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО» нафтогазової промисловості Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» основну заборгованість у розмірі 36779000,00 грн., інфляційні втрати в сумі 331011,00 грн., 3% річних у сумі 983176,23 грн., судовий збір у сумі 64380,00 грн.; в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу в сумі 2574530,00 грн. відмовлено.

Рішення суду в частині задоволення позовних вимог з посиланням ст.ст.530, 611, 625 628, 1049 ЦК України мотивоване доведеністю матеріалами справи факту порушення умов договору про поворотну фінансову допомогу від 10.12.2010р. №23/10-1856 та наявністю заборгованості за вказаним договором в розмірі 36779000грн., а також обґрунтованістю нарахування 331011грн. інфляційних втрат з грудня 2011року по березень 2012року і 983176,23грн. 3% річних за період з 01.12.2011р. по 22.10.2012р.

В частину відмови у стягненні штрафу у розмірі 7% рішення суду мотивоване тим, що у розумінні ст.231 ГК України наявність у однієї із сторін правовідносин статусу суб'єкта господарювання, що належить до державного сектора економіки, не є достатньою підставою для стягнення з боржника вказаної суми штрафу. Крім того, вказує на те, що сторони у договорі не погодили конкретного розміру штрафу за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, а іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір санкцій за вчинення вказаного правопорушення не встановлено. Вказані зобов'язання мають грошовий характер, а отже, на думку суду, відсутні підстави для стягнення заявленого позивачем штрафу.

Дочірнє підприємство «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО» нафтогазової промисловості Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 27.11.2012р. у справі №5023/4872/12 в частині стягнення «штрафних санкцій у сумі 1314187,23 грн. (інфляційні втрати у сумі 331011,00 грн. та 3% річних у сумі 983176,23 грн.)». В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що ДП «ЛІКВО» у зв'язку із скрутним фінансовим становищем своєчасно не розрахувалось з позивачем, однак станом на 06.12.2012р. відповідач повністю погасив заборгованість. Також зазначає, що стягнення штрафних санкцій суперечить умовам договору від 10.12.2010р. №23/10-1856.

Дочірня компанія «Газ України» НАК «Нафтогаз України» у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її доводів та просить апеляційну скаргу ДП «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО» нафтогазової промисловості НАК «Нафтогаз України» залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 27.11.2012р. у справі №5023/4872/12 - залишити без змін з підстав дотримання судом норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначає, що відповідачем на момент звернення позивача до суду з позовом не виконано зобов'язання за договором про поворотну фінансову допомогу, а отже, позивач правомірно з урахуванням вимог ст. 625ЦК України нарахував на суму основного боргу 3% річних та інфляційні втрати.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, проте не скористались своїм правом на участь у судовому засіданні.

Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, а також те, що явка представників сторін не була визнана судом обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутністю представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування місцевим господарським судом обставин справи, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

10.12.2010р. між Дочірньою компанією «Газ України» НАК «Нафтогаз України» та Дочірнім підприємством «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО» нафтогазової промисловості НАК «Нафтогаз України» укладений договір про поворотну фінансову допомогу №23/10-1856, п.1.1 якого встановлено, що відповідно до рішення правління НАК «Нафтогаз України» від 08.12.2010р. та на умовах, визначених рішенням правління, ДП «Газ України» НАК «Нафтогаз України» надає на визначений строк безвідсоткову поворотну фінансову допомогу в сумі, визначеній у п.2.1 цього договору, а ДП «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО» зобов'язується повернути фінансову допомогу у строк, встановлений цим договором (10-11).

Розмір фінансової допомоги становить 50000000грн. без урахування ПДВ (п.2.1 договору).

Відповідно до п.п.4.1,4.2 вказаного договору ДП «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО» зобов'язується повернути ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» отримані грошові кошти в сумі, визначеній у п.2.1 цього договору, до 30.11.2011р.

Фінансова допомога повертається шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок ДП «Газ України» НАК «Нафтогаз України».

У п.5.1 договору зазначено, що за порушення умов даного договору винна сторона несе відповідальність в порядку, встановленому чинним законодавством.

29.12.2010р. між тими ж сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору про поворотну фінансову допомогу від 10.12.2010р. №23/10-1856, п.1 якого сторони домовились внести зміни до п.п. 2.1,3.1 договору про поворотну фінансову допомогу від 10.12.2010р. №23/10-1856, виклавши їх в наступній редакції: «п.2.1. Розмір фінансової допомоги становить 36779000грн. без ПДВ»; « 3.1. ДП «Газ України» НАК «Нафтогаз України» перераховує ДП «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО» фінансову допомогу у розмірі 36779000грн. на придбання нової газозахисної апаратури, спеціального обладнання, автотранспорту, металообробних верстатів для проведення капітального ремонту, реконструкції та розвитку матеріальної бази ДП «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО» (а.с.12).

На виконання умов договору про поворотну фінансову допомогу від 10.12.2010р. №23/10-1856 ДК «Газ України» за платіжними дорученнями від 13.12.2010р. №8478 та від 22.12.2010р. №8597 перерахувало на розрахунковий рахунок ДП «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО» нафтогазової промисловості НАК «Нафтогаз України» грошові кошти у розмірі, відповідно, 32224000грн. та 4555000грн. (а.с.37,38).

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.11.2012р. у справі № 5023/4872/12 позов задоволено частково з підстав, викладених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості яка виникла на підставі договору про поворотну фінансову допомогу від 10.12.2010р. №23-10/1856, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів.

Відповідно до п.п.14.1.257 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

З умов договору про поворотну фінансову допомогу від 10.12.2010р. №23/10-1856 вбачається, що за своєю правовою природою цей договір є договором позики.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ст.1046 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1050 ЦК України визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» виконало прийняті на себе зобов'язання за договором про поворотну фінансову допомогу від 10.12.2010р. №23/10-1856, про що свідчать платіжні доручення від 13.12.2010р. №8478 та від 22.12.2010р. №8597, проте ДП «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО» нафтогазової промисловості НАК «Нафтогаз України» своєчасно не виконало прийняті на себе грошові зобов'язання та не повернуло фінансову допомогу у розмірі 36779000грн. у строк, встановлений п.4 договору про надання фінансової допомоги від 10.12.2010р. № 23/10-1856.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 983176,23грн. за період прострочення виконання зобов'язань з 01.12.2011р. по 22.10.2012р. та 331011грн. інфляційних втрат за період прострочення з грудня 2011року по березень 2012року.

Щодо відмови у задоволені позову в частині стягнення штрафу у розмірі 7% від невиконаного зобов'язання в сумі 2574530грн. колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 231 ГК України встановлено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до частини 2 статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для стягнення з Дочірнього підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО» нафтогазової промисловості Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на користь позивача штрафних санкцій, передбачених частиною 2 статті 231ГК України, оскільки останнім допущено прострочення грошових зобов'язань.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного рішення в апеляційному порядку та відхиляються судовою колегією апеляційної інстанції за необґрунтованістю.

З огляду на викладене, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства Дочірнього підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО» нафтогазової промисловості Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», не підлягає до задоволення, рішення місцевого господарського суду відповідає фактичним обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права і скасуванню не підлягає.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати за апеляційною скаргою покладаються на заявника апеляційної скарги - Дочірнє підприємство «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО» нафтогазової промисловості Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Керуючись ст.ст. 49, 91, 99, 101, 102, п.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

1.Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО» нафтогазової промисловості Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду Харківської області від 27.11.2012р. у справі №5023/4872/12 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови складений 04.02.2013р.

Головуючий суддя Бородіна Л.І.

Суддя Камишева Л.М.

Суддя Лакіза В.В.