Ухвала суду № 290921, 23.11.2006, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2006 р. Справа № 02/5155а

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Пащенко А.Д.,

із секретарем судового засідання Стовбун О.А., за участю представників:

позивача: Пасічник А.А., Перцева Н.А. –за дорученнями,

відповідача: Кузьменко К.М. - за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси справу

за позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Надія"

про стягнення 9 028 грн. 38 коп.,

ВСТАНОВИВ:

Заявлено вимогу про стягнення 9 028 грн. 38 коп. штрафних санкцій за незайняті інвалідами у відповідача в 2005 році 3 робочих місця, з мотивів порушення відповідачем вимоги статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Представники позивача у судовому засіданні позов підтримали у заявленій сумі.

Відповідач у письмовому поясненні від 23.11.2006р. заперечив проти позову з мотивів відсутності підстав для стягнення із відповідача штрафу, оскільки на території Вікнинської сільської ради, де знаходиться СТОВ “Надія”, проживає 5 інвалідів ІІІ групи, яким пропонувалася робота в товаристві, але вони категорично відмовилися від працевлаштування; із центру зайнятості інваліди для працевлаштування не направлялись.

Представник відповідача у судовому засіданні, заперечуючи проти позову, посилалася на доводи і міркування, викладені у поясненні на позов.

Оцінивши докази у їх сукупності, вислухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Згідно статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" у редакції від 5 липня 2001 року (далі - Закон) для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання в 2005 році встановлювався норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, якщо інше не передбачено законом. Тобто норматив встановлено Законом і не потребується встановлення його для кожного підприємства та доведення.

За Законом підприємства (об’єднання), установи, організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, не пізніше 15 квітня наступного року, штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об’єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Отже, у разі невиконання підприємством в 2005 році встановленого законом нормативу, воно зобов’язане сплатити штрафні санкції не пізніше 15 квітня 2006 року.

Як вбачається із Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, підписаного посадовими особами відповідача та скріпленого його печаткою, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу в 2005 році у відповідача складала 148 осіб. Чотири відсотки від цієї кількості –5,92. Оскільки робочі місця для працевлаштування інвалідів повинні визначатися у цілих числах та застосовуючи правила математичного округлення цифр відповідно до пункту 3.4. Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ поштова-річна “Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів”, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 року № 338, суд вважає, що для відповідача норматив на 2005 рік складав 6 робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Із вказаного звіту відповідача вбачається, що у нього в 2005 році працювали 3 інваліди. І це підтверджується відповідачем у своєму поясненні. Отже встановлений законом норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідачем у 2005 році не був виконаний.

Суд вважає недоведеними твердження відповідача про відсутність його вини в тому, що він не виконав встановлений законом норматив, виходячи із наступного.

Дійсно, відповідно до статті 18 Закону в редакції, яка діяла в 2005 році, працевлаштування інвалідів повинно було здійснюватися органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів (далі –органи працевлаштування інвалідів). Як вбачається із тексту абзацу 3 статті 18 Закону, підприємства зобов’язані створювати для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Пунктами 5, 10 Положення встановлено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, і працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Відповідно до пунктів 11, 12, 14 Положення місцеві органи соціального захисту населення виявляють інвалідів, які бажають працювати, державна служба зайнятості –веде облік інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні, сприяє працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з таким проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК, підприємства –створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Виходячи з викладеного, суд прийшов до висновку, що відповідач не вжив усіх заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році, як того вимагає закон. Доводи відповідача про те, що проживаючі в селі інваліди відмовилися працювати у товаристві, суд не приймає до уваги як такі, що не підтверджені належними доказами.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Оскільки відповідач не довів і належними доказами не підтвердив, що ним було вжито у 2005 році всіх залежних від нього заходів для недопущення порушення вимог Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” і забезпечення встановлено Законом нормативу створення робочого місця для працевлаштування інваліда, тому суд приходить до висновку про правомірність вимоги позивача про стягнення із відповідача штрафу за нестворення для працевлаштування інвалідів трьох робочих місць.

Як вбачається із даних звіту відповідача про зайнятість інвалідів за 2005 рік і не заперечується відповідачем, середня річна заробітна плата в 2005 році у відповідача складала 3009 грн. 46 коп. Таким чином, відповідач повинен сплатити штрафні санкції в сумі 9028 грн. 38 коп.

На підставі ст. 94 КАС України з відповідача підлягають стягненню до Державного бюджету 90 грн. 28 коп. судового збору.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 94, 160 –163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути із сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Надія” (20510, Черкаська область, Катеринопільський район, с. Вікнине, ідентифікаційний код 03792148):

а) на користь Черкаського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів (м. Черкаси, проспект Хіміків, 50) штрафні санкції в сумі 9 028 грн. 38 коп.;

б) в доход Державного бюджету України для зарахування на реєстраційний рахунок відділення державного казначейства у м. Черкаси № 31110095600002, банк - Управління державного казначейства в Черкаській області, МФО 854018, код 22809222, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095, через державну податкову інспекцію –90 грн. 28 коп. судового збору.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду може бути подана до Київського міжобласного апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом 10 днів з дня проголошення постанови, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя А.Д. Пащенко