Ухвала суду № 29086585, 28.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2013 року м. Київ К-32802/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.01.2010 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2010 р.

у справі №2-а-45785/09/1670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріо»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення-рішення від 23.06.2009 р. №0003342301/0/2035,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.01.2010 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2010 р., задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріо»(далі -позивач) до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі - відповідач), скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.06.2009 р. №0003342301/0/2035; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору в сумі 3, 40 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права просить їх скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками податкового органу було проведено невиїзну документальну позапланову перевірку позивача з питань правових відносин з ТОВ «Домінік-К» та ТОВ «Вісткар»за період з 17.03.2008 р. по 11.06.2009 р. згідно постанови слідчого СВ ПМ Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Одеса підполковника податкової міліції Маленчика І.Т. від 12.05.2009 р. у зв'язку з порушенням кримінальної справи №206200800002.

За результатами перевірки складено акт від 17.06.2009 р. №2589/23-209/30343190, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 28 695,00 грн., у тому числі за жовтень 2008 р. на 17 686,00 грн. та листопад 2008 р. на 11 009,00 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 23.06.2009 р. №0003342301/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 43 043,00 грн., у тому числі 28 695,00 грн. основного платежу та 14 348,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, підставою для проведення перевірки позивача стало порушення кримінальної справи за фактом навмисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України директором контрагента позивача ТОВ «Вісткар»Гелети В.В.

Встановлені перевіркою порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість»податковий орган обгрунтовує неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку за результатами господарських операцій із ТОВ «Домінік -К», яке входить до складу групи підприємств, діяльність яких направлена на безпідставне формування сум податкового кредиту з податку на додану вартість шляхом проведення безтоварних операцій.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Домінік-К»було укладено договір від 20.10.2008 р. №ДК 20-10/08 на придбання мазуту марки М-100, виконання умов якого позивачем підтверджується платіжними дорученнями про сплату коштів за виконані роботи.

Контрагентом ТОВ «Домінік-К»було виписано позивачу податкові накладні на загальну суму 172 170,25 грн., у т.ч. ПДВ -28 695,04 грн.

Товарність операцій між ТОВ «Домінік-К»та позивачем підтверджується договорами відповідно до яких позивач реалізовував придбаний мазут, як то - договір купівлі-продажу від 20.10.2008 р. №2-10 із ТОВ «Б.К. «Реконструкція», договір купівлі-продажу №3-02 із ТОВ «НВО «Спецпромкомплекс», що підтверджується договорами та податковими накладними наявними в матеріалах справи.

ТОВ «НВО Спецпромкомплекс»та ТОВ «Б.К. Реконструкція», яким позивач відвантажував мазут, здійснювали господарську діяльність в рамках реалізації програми поставок ГСМ для військових частин МЧС України. Таким чином, кінцевим отримувачем мазуту був підрозділ МЧС -оперативний загін, що підтверджується наданими позивачем письмовими документами.

Відповідно до п. 1.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Положеннями пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 вказаного Закону передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 зазначеної статті встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп.7.5.1 п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відтак, цілком правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні товарів, придбаних у ТОВ «Домінік-К» та відповідності його дій нормативним приписам Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.01.2010 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2010 р. у справі №2-а-45785/09/1670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М.СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,