Ухвала суду № 29086327, 16.01.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2013 р.Справа № 2а-7483/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.

представника позивача Акопян М.О.

представника відповідача Тетанчука Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2012р. по справі № 2а-7483/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Т-ПЛАСТ"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Т-ПЛАСТ" (далі по тексту позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі по тексту відповідач), в якому просить скасувати податкове повідомлення - рішення № 0002442305 від 06 березня 2012 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2012р. зазначений адміністративний позов задоволено.

Скасовано податкове повідомлення рішення від 06.03.2012 року № 0002442305.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2012р. скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198, п. 201.10 ст. 201, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача та представника відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 09.02.2012 року по 17.02.2012 року фахівцями відповідача проведено позапланову документальну виїзну перевірку позивача з питань документального підтвердження господарських відносин із ТОВ "Укрстройсервіс ЛТД" їх реальності та повноти відображення в обліку за червень 2011 року. За результатами проведеної перевірки складено акт від 24.0.2012 року № 970/2305/32759393, яким встановлено порушення п.198.2, 198.3198.6 ст.198, п.201.1,201.4 ст.201 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 62102,59 грн.

Порушення, встановлені актом перевірки стали підставою для винесення податкового повідомлення рішення від 06.03.2012 року № 0002442305, яким підприємству збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 62102,59 грн. та нарахована штрафна санкція у розмірі 1,00 грн.

Не погодившись із висновками акту перевірки та винесеним податковим повідомленням-рішенням відповідач скористався правом адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення -рішення, відповідно до приписів ст. 56 ПК України, за результати якого податкове повідомлення рішення залишено без змін, а скарга без задоволення.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржене податкове повідомлення - рішення від 06.03.2012р. № 0002442305 суперечать вимогам ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, прийняте відповідачем не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Т-ПЛАСТ" підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Пунктами 198.1-198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, з огляду на зазначені приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою, але не беззаперечною передумовою для визначення правильності формування податкового кредиту. Формування податкового кредиту відбувається не лише на підставі підписання договорів та виписування податкових накладних, воно має бути обумовлено фактичною поставкою товару, в іншому випадку право на податковий кредит у особи не виникає, оскільки не дотримується обов'язкова передумова його виникнення - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ "Укрстройсервіс ЛТД" укладено договір поставки ТМЦ від 01.07.2011 року (а.с.41-42), оплата за умовами додаткової угоди № 1 від 04.08.2011 року здійснюється за допомогою векселів (а.с.43).

На виконання умов договору позивачеві виписані податкові накладні (а.с.49-57), з податкових накладних вбачається, що вони відповідають вимогам ст. 201 Податкового кодексу України, наказу Державної податкової адміністрації від 21.12.2010 №969 "Про затвердження форм та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість"), тобто у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

Факт отримання товару та взяття його на облік підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними, рахунками фактурами (а.с.44-48, 58-62).

Використання придбаних у ТОВ "Укрстройсервіс ЛТД" ТМЦ та подальша реалізація товару підтверджується наявними у матеріалах справи договорами, видатковими накладними, довіреностями на отримання ТМЦ, податковими накладними, виписаними позивачем контрагентам-покупцям (а.с.82-198).

Перевезення товару, тобто реальність господарської операції за ознакою наявності фізичного переміщення товару, підтверджується приєднаними до матеріалів справи накладними на вантаж, договором на перевезення вантажів, актами здачі - приймання робіт (а.с.65-81).

Відносно розрахунків за зазначеним договором, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Із додаткової угоди до договору від 01.06.2011 року № 1-1/6/11 вбачається, що оплата товару здійснюється за допомогою векселів (п.3.4 Договору). Вказані вище векселі передані контрагенту позивача, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі векселів та пред'явлення їх до сплати(а.с.63-64).

Перевіривши перелічені первинні документи за правилами ст. 86 КАС України, колегія суддів зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Виходячи з вищенаведених обставини, колегія суддів зазначає, що позивачем доведено факт придбання у свого контрагента ТОВ "Укрстройсервіс ЛТД" товару, оскільки останніми виконані умови укладеного договору, що підтверджують первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані з додержанням вимог п. 9.2. ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995року за №168/704), п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, п.2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".

Також, відповідно в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої, що відповідач приймаючи податкове повідомлення - рішення від 06.03.2012р. № 0002442305 діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги є обгрунтовані та підлягають задоволенню.

Таким чином, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2012р. по справі № 2а-7483/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Жигилій С.П.Судді(підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Жигилій С.П.

Повний текст ухвали виготовлений 21.01.2013 р.