Ухвала суду № 29081678, 11.01.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2013 р.

Справа № 9104/176216/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Левицької Н.Г.,

судді Клюби В.В.,

судді Сапіги В.П.,

за участю секретаря судового засідання Сердюк О.Ю.,

За участю представників сторін:

апелянта (позивача у справі):

відповідача у справі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові

апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби, м.Луцьк

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 27.09.2012р. у справі № 2а-/0370/2507/11

за позовом Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби, м.Луцьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньтабак", м.Луцьк Товариства з обмеженою відповідальністю "Еталон Ойл" м.Миколаїв

про стягнення коштів, одержаних за нікчемними правочинами,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 27.09.2012р. відмовлено у задоволенні позовних вимог Луцької об’єднаної податкової інспекції до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньтабак", м.ЛуцькТовариства з обмеженою відповідальністю "Еталон Ойл", м.Миколаїв про стягнення коштів, одержаних за нікчемними правочинами.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем: Луцькою ОДПІ не доведено факту порушення відповідачами податкового законодавства щодо формування податкового кредиту за період лютого 2011р., а також не доведено, що правочини, за наслідками укладення яких сформовано податковий кредит, є нікчемними та такими, що порушують публічний порядок.

Зокрема, судом першої інстанції встановлено, що 01.02.2011р. між ТзОВ "Волиньтабак", м.Луцьк та ТзОВ "Етанол Ойл",м.Миколаїв було укладено Договір №3/02, скріплений печатками обох сторін, за умовами якого продавець (ТзОВ "Етанол Ойл") зобов'язується передати у власність покупця (ТзОВ "Волиньтабак") товар - олію соняшникову нерафіновану першого ґатунку, українського походження, врожаю 2010р., а покупець, в свою чергу, зобов'язується прийняти та оплатити вказаний товар. Загальна кількість товару, що постачається становить - 290,00тон. Загальна сума Договору складає 3697500,00грн.

Також судом першої інстанції встановлено, що 21.02.2011р. між ТзОВ "Волиньтабак" та ТзОВ "Етанол Ойл" було укладено Договір № 4/02, за умовами якої продавець (ТзОВ "Етанол Ойл") зобов'язується передати у власність покупця (ТзОВ "Волиньтабак") товар – олію соняшникову нерафіновану першого гатунку, українського походження, врожаю 2010р., а покупець, в свою чергу, зобов'язується прийняти та оплатити вказаний товар. Загальна кількість товару, що постачається становить 500,00тон. Загальна сума Договору складає 6195000,00грн. З посиланням на відповідні видаткові та податкові накладні, а також на платіжні доручення, судом встановлено виконання умов цих договорів сторонами.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Луцька ОДПІ оскаржила її до Львівського апеляційного адміністративного суду. У своїй апеляційній скарзі апелянт (позивач у справі): Луцька ОДПІ посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, у своїй апеляційній скарзі Луцька ОДПІ вказує, що за результатами проведеної позапланової виїзної перевірки ТзОВ "Волиньтабак" щодо правомірності формування податкових зобов’язань та податкового кредиту за період лютого 2011р. складено відповідний Акт, з якого вбачається, що на формування показників у рядках 10-17 Декларації вплинуло здійснення операцій з придбання тютюнових виробів, олії соняшникової. Також перевіркою встановлено завищення задекларованих в рядках 10-17 Декларації показників, в тому числі, податкового кредиту у сумі 1687689,27грн. по постачальнику ТзОВ "Еталон Ойл", а саме: за Договорами №3/02 від 01.02.2011р. та №4/02 від 21.02.2011р.

В свою чергу, як зазначає апелянт, Актом ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва від 23.03.2011р №975/23-200/37385258 "Про результати невиїзної документальної перевірки ТзОВ "Еталон Ойл" щодо правомірності формування податкового кредиту за січень 2011р. " встановлено порушення вимог ст. 203, 215, 228, 662, 665, 656 ЦК України в частині недодержання правочинів, які спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Відтак, позивач приходить до висновку про те, що фінансово-господарська діяльність ТзОВ "Еталон Ойл" здійснювалась поза межами правового поля; фінансово-господарські взаємовідносини між ТзОВ "Еталон Ойл" та контрагентами є такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами, а реальні операції з оприбуткування, приймання-передачі товарів не проводились, оскільки не виявлено факту передачі між контрагентами товару, у зв’язку із його фактичною відсутністю у торговому обороті, тому вважає, що правовідносини між ТзОВ "Еталон Ойл" та його контрагентами – покупцями, в т.ч. ТзОВ "Волиньтабак" за лютий 2011р. не спрямовані на реальне настання правових наслідків та суперечать інтересам держави і мають ознаки нікчемності.

У зв’язку з цим, апелянт (позивач у справі) просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 27.09.2012р. у справі №2а/0370/2507/11 та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов Луцької ОДПІ задоволити повністю, а саме: стягнути з ТзОВ "Волиньтабак" в дохід держави все одержане ним (придбання олії соняшникової нерафінованої) в сумі 10126135,62грн. за нікчемними правочинами та стягнути з ТзОВ "Еталон Ойл" в дохід держави все одержане ним (продаж олії соняшникової нерафінованої) в сумі 10 126 135, 62 грн. за нікчемними правочинами.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суд приходить до висновку, що оскаржувану постанову суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з огляду на наступні підстави:

ТзОВ "Волиньтабак", м.Луцуьк зареєстровано виконавчим комітетом Луцької міської ради як юридична особа 29.09.1995р., що вбачається із свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 398814. З 05.10.1995р. ТзОВ "Волиньтабак" знаходиться на обліку в органах державної податкової служби, відповідно до довідки Луцької ОДПІ № 35 та відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ серії НБ № 235812 від 10.07.1997р. ТзОВ "Волиньтабак" зареєстрований в Луцькій ОДПІ платником ПДВ.

ТзОВ "Еталон Ойл" зареєстровано виконавчим комітетом Миколаївської міської ради як юридична особа, про що видано свідоцтво про державну реєстрацію від 26.10.2010р. На податковому обліку знаходиться з 27.10.2010р. в ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва. 23.11.2010р. отримало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість за №100311162.

Матеріалами справи підтверджується, що між ТзОВ "Волиньтабак" (покупець) та ТзОВ "Еталон Ойл" (продавець) виникли господарські правовідносини на підставі договорів №3/02 від 01.02.2011р. та №4/02 від 21.02.2011р.

Так, згідно з умовами Договору №3/02 від 01.02.2011р. (том 1, а.с. 89-90) продавцем

виступаєТзОВ"ЕталонОйл",м.Миколаїв,покупцемТзОВ"Волиньтабак",м.Луцьк,вантажоотримувачем – ТзОВ "Кубагро", м.Біляївка. Зі змісту цього Договору вбачається, що він по своїй правовій природі є договором купівлі-продажу, і, виходячи зі змісту пунктів 4, 5 цього Договору, ТзОВ "Еталон Ойл" зобов’язувався продати, а ТзОВ "Волиньтабак" придбати олію соняшникову нерафіновану, першого гатунку, українського походження, врожаю 2010 року у кількості 290 тон (+/- 50 %).

Додатковим Договором №1 до Договору №3/02 від 01.02.2011р. (том 1, а.с. 243) сторони ТзОВ "Еталон Ойл" та ТзОВ "Волиньтабак" доповнили Договір пунктами 15.1. та 15.2. Відповідно до умов п. 15.1. цього Договору, обов’язки покупця по оплаті за поставлений продавцем товар наступають за умови отримання покупцем в повному обсязі засобів за укладеним ним Договору комісії № 9К від 06.12.2010р. з ТзОВ "Кубагро" (м. Беляївка).

Згідно з Актом приймання-передачі товару по якості та кількості №1 від 11.02.2011р. (том 1, а.с. 244), підписаного між ТзОВ "Еталон Ойл", ТзОВ "Волиньтабак" та ТзОВ "Кубарго" на підставі Договору №3/02 від 01.02.2011р. продавець передав, а покупець прийняв у власність товар, а саме: олію соняшникову нерафіновану, першого ґатунку, українського походження, врожаю 2010 року у кількості 286,895т загальною вартістю 3 048 259,37грн., ПДВ – 609 651,88грн.

Факт передачі товару: олії соняшникової нерафінованої першого ґатунку в кількості 286,895т загальною вартістю 3 657 911,25грн. підтверджується видатковою накладною №РН-0000021 від 11.02.2011р. (том 1, а.с. 245) та податковою накладною від 11.02.2011р. на всю суму (том 1, а.с. 246).

Оплата за поставлений товар за Договором №3/02 від 01.02.2011р. проводилась, згідно з платіжними дорученнями, копії яких містяться в матеріалах справи (том 1, а.с. 247-252).

Згідно з умовами Договору №4/02 від 21.02.2011р. (том 2, а.с. 1-2), продавець виступає ТзОВ "Еталон Ойл", покупцем ТзОВ "Волиньтабак", вантажоотримувачем – ТзОВ "Кубагро". Зі змісту цього Договору вбачається, що він по своїй правовій природі є договором купівлі-продажу, і, виходячи зі змісту пунктів 4 та 5 цього договору ТзОВ "Еталон Ойл" зобов’язувався продати, а ТзОВ "Волиньтабак" придбати олію соняшникову нерафіновану, першого ґатунку, українського походження, врожаю 2010 року у кількості 500 тон.

Додатковим Договором №1 до Договору №4/02 від 21.02.2011р. (том 2, а.с. 3) сторони ТзОВ "Еталон Ойл" та ТзОВ "Волиньтабак" доповнили договір пунктами 15.1. та 15.2. Відповідно до умов п. 15.1. цього Договору, обов’язки покупця по оплаті за поставлений продавцем товар наступають за умови отримання покупцем в повному обсязі засобів за укладеним ним Договором комісії № 9К від 06.12.2010р. з ТзОВ "Кубагро" (м. Беляївка).

Згідно з Актом приймання-передачі товару по якості та кількості №1 від 28.02.2011р. (том 2, а.с. 4), підписаного між ТзОВ "Еталон Ойл", ТзОВ "Волиньтабак" та ТзОВ "Кубарго" на підставі Договору №4/02 від 21.02.2011р., продавець передав, а покупець прийняв у власність товар, а саме: олію соняшникову нерафіновану, першого ґатунку, українського походження, врожаю 2010 року у кількості 297,277т загальною вартістю 3 3 683 262,03грн., в т.ч. ПДВ – 613 877,01грн.

Згідно з Актом приймання-передачі товару по якості та кількості №2 від 28.02.2011р. (том 2, а.с. 5), підписаного між ТзОВ "Еталон Ойл", ТзОВ "Волиньтабак" та ТзОВ "Кубарго" на підставі Договору №4/02 від 21.02.2011р. продавець передав, а покупець прийняв у власність товар, а саме, олію соняшникову нерафіновану, першого ґатунку, українського походження, врожаю 2010 року у кількості 224,775т загальною вартістю 2 784 962,25грн., в т.ч. ПДВ – 464 160,38грн.

Факт передачі товару - олії соняшникової нерафінованої першого ґатунку в кількості 297,277т загальною вартістю 3 683 262,03грн. підтверджується видатковою накладною №РН-0000024 від 28.02.2011р. (том 2, а.с. 6), податковою накладною від 28.02.2011р. на суму 3 683 262,03грн. (том 2, а.с. 7); факт передачі товару - олії соняшникової нерафінованої першого ґатунку в кількості 224,775т загальною вартістю 2 784 962,25грн. підтверджується видатковою накладною №РН-0000030 від 28.02.2011р. (том 2, а.с. 8), податковою накладною від 28.02.2011р. на суму 2 784 962,25грн. (том 2, а.с. 9).

Оплата за поставлений товар за Договором №4/02 від 21.02.2011р. проводилась, згідно з платіжними дорученнями, копії яких містяться у матеріалах справи (том 2, а.с. 10-19).

Транспортування товару (олії соняшникової) здійснювалось, згідно з товарно-транспортними накладними автопідприємством ПП "ПТК "Белтранс"___ на замовлення ТзОВ "Еталон Ойл" (том 1, а.с. 103-130).

Також, як вбачається з матеріалів справи (том 2, а.с. 20-21), між ТзОВ "Волиньтабак" та ТзОВ "Кубагро" укладено Договір комісії № 9К від 06.12.2010р. за умовами якого, комітент (ТзОВ "Волиньтабак") доручає, а комісіонер (ТзОВ "Кубагро") зобов'язується від свого імені та за рахунок комітента за обумовлену винагороду здійснити одну чи декілька зовнішньоекономічних угод по продажу олії соняшникової нерафінованої першого ґатунку українського походження, врожаю 2010 року, ДСТУ 4492:2005 (далі-товар) в кількості, перерахованому у відповідному додатку до даного договору комісії.

Згідно з Додатком №1 від 20.12.2010р. до Договору № 9К від 06.12.2010р., комітент передасть комісіонеру товар, а саме: олію соняшникову нерафіновану першого ґатунку в кількості 980,000т, мінімальна ціна реалізації партії товару 10 167 255,00грн., строк поставки 28.02.2011р. (том. 2, а.с. 22).

Згідно з Додатком №2 від 18.01.2011р. до Договору № 9К від 06.12.2010р. комітент передасть комісіонеру товар, а саме: олію соняшникову нерафіновану першого ґатунку в кількості 310,000 т, мін. ціна реалізації партії товару 3 314 752,50грн., строк поставки 28.02.2011р. (том. 2, а.с. 23).

Згідно з Додатком №3 від 26.01.2011р. до Договору № 9К від 06.12.2010р., комітент передасть комісіонеру товар, а саме: олію соняшникову нерафіновану першого гатунку в кількості 200,000т, мінімальна ціна реалізації партії товару 2 152 860,00грн., строк поставки 31.03.2011р. (том. 2, а.с. 24).

Актами приймання-передачі товару по кількості та якості від 29.12.2010р. №1, від 30.12.2010р. №2, від 30.12.2010р. №3, від 24.01.2011р. №4, від 26.01.2011р. №5, від 11.02.2011р. №6, від 28.02.2011р. №7, від 28.02.2011р. №8, які підписано на підставі згаданого вище Договору комісії № 9К від 06.12.2010р. підтверджується передача від ТзОВ “Волиньтабак” до ТзОВ “Кубагро” товару, а саме: олію соняшникову нерафіновану першого гатунку, українського походження, урожаю 2010р. (том. 2, а.с. 25-32).

З метою виконання своїх зобов’язань за Договором комісії № 9К від 06.12.2010р. ТзОВ "Кубагро" укладено Контракт №1314 від 31.01.2011р. та Контракт №1331 від 31.01.2011р. з компанією Allseeds Switzerland S.A. (Швейцарія) (том 2, а.с. 58-70). Так, згідно з умовами п. 1 цього Контракту продавець продає, а покупець приймає і оплачує олію соняшникову нерафіновану першого ґатунку, українського походження, урожаю 2010р., наливом за умовами даного Контракту.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме: з довідки ПАТ "Укрсиббанк" вих. №137-03-2/2260 від 23.09.2011р. (том 2, а.с.71) - банківська установа підтверджує факт надходження грошових коштів на поточний рахунок ТзОВ "Волиньтабак" від контрагента ТзОВ "Кубагро" з призначенням платежу: “оплата за олію соняшникову, згідно з Договором комісії № 9К від 06.12.2010р.” за період 13.01.2011р. по 04.04.2011р.

Також матеріалами справи підтверджується, що ТзОВ "Кубагро" надавав звіти ТзОВ "Волиньтабак" про виконання своїх зобов’язань за Договором комісії, про що сторони підписували акти здачі-приймання виконаних робіт. Також ТзОВ "Кубагро" виставляло ТзОВ "Волиньтабак" рахунки-фактури на оплату комісійної винагороди та виписувало податкові накладні.

За період з 26.04.2012р. по 25.05.2012р. Луцькою ОДПІ на підставі пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 ПК України, а також на підставі наказу та направлення на перевірку було проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ "Волиньтабак", щодо правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за лютий 2011 року.

За результатами перевірки 25.05.2012р. Луцькою ОДПІ складено Акт № 4108/23-1/21736857, яким встановлено порушення ТзОВ "Волиньтабак" ст.185, п.186.1. ст.186, п.198.1, п.198.6. ст.198, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого зменшено податковий кредит на суму 1687689,27 грн. На підставі Акту перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення за №0001112302 від 10.06.2011р. про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1687691,27грн.

Щодо змісту та форми первинних документів, якими супроводжувались господарські операції між ТзОВ "Волиньтабак" і ТзОВ "Еталон Ойл" спору немає. Спір виник щодо фіктивності (безтоварності, нереальності) господарських операцій та дійсність укладених між ними договорів.

Вирішуючи спір, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступних вимог законодавства України:

Відповідно до вимог ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним і т.д.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму Верховного Суду від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі, якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів укладених між відповідачами ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 25.05.2011р.

У п.24 Постанови Пленуму від 06.11.2009р. № 9 Верховним Судом України відзначено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТзОВ "Волиньтабак" на укладення договорів з ТзОВ "Еталон Ойл" без наміру створити наслідки, які передбачені цими договорами. Цих доказів не надано і під час судового розгляду справи, навпаки, документально доведено виконання зобов’язань щодо поставки товарів. Це підтверджується документами та фактичним рухом товару, який продавався, реальними діями сторін щодо оплати отриманого товару, його подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зазначені обставини було встановлено податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатись нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Апеляційний суд зазначає, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 234 ЦК України, фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, крім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом взято до уваги, що викладені в Акті перевірки висновки суб’єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблено з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 р. (у чинній на той час редакції), суд прийшов до висновку про те, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до вимог п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов’язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Всупереч наведеній нормі, відповідач досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовано у бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд відзначає, що в силу вимог п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України, для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З огляду на приписи наведених вище норм права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов’язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки висновків про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб’єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведено в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Під час складення Акту перевірки від 25.05.2011р. ці вимоги податковим органом не виконані. Фактично, в основу перевірки покладено акт перевірки ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва від 23.03.2011р. №975/23-200/37385258 "Про результати невиїзної документальної перевірки ТзОВ "Еталон Ойл" щодо правомірності формування податкового кредиту за січень 2011р.". Первинні документи, надані відповідачем, невмотивовано не взято до уваги і не вплинули на висновки податкового органу.

Суд враховує також те, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази, зокрема, акти перевірки податкового органу, цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже, не можуть бути взяті до уваги судом під час вирішення справи.

Таким чином, апеляційний суд не знаходить підстав для скасування оскаржуваної постанови суду та задоволення апеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції вирішив справу із вірним застосуванням норм матеріального права та не порушив вимоги процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, щосуд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись вимогами ст. ст.160, 195, 197, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст. ст.206, 254 КАС України,

суд, -

УХВАЛИВ :

1.Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби м.Луцьк на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 27.09.2012р. у справі № 2а-/0370/2507/11 за позовом Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби м.Луцьк до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньтабак", м.Луцьк Товариства з обмеженою відповідальністю "Еталон Ойл" м.Миколаїв про стягнення коштів, одержаних за нікчемними правочинами - залишити без задоволення.

2.Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 27.09.2012р. у справі № 2а-/0370/2507/11 за позовом Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби м.Луцьк до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньтабак", м.Луцьк Товариства з обмеженою відповідальністю "Еталон Ойл" м.Миколаїв про стягнення коштів, одержаних за нікчемними правочинами - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.

Касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Н.Г.Левицька

Суддя В.В.Клюба

Суддя В.П.Сапіга

Повний текст ухвали виготовлено 21.01.2013р.