Ухвала суду № 29071750, 29.01.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/5141/12

Головуючий у 1-й інстанції: Альчук М.П.

Суддя-доповідач: Кузьмишин В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Кузьмишина В.М.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Залімського І. Г.

при секретарі: Лукашик М.О.

за участю представників сторін:

представника позивача: Шлінчука Анатолія Івановича;

представників відповідачів: Корноухової Оксани Миколаївни, Прокопюк Олени Ігорівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції у Вінницькій області, Державної податкової служби у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2012 року у справі за адміністративним позовом ПСП "Кристал" до Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції у Вінницькій області, Державної податкової служби у Вінницькій області про скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось приватне сільськогосподарське підприємство "Кристал" з адміністративним позовом до Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 27 листопада 2012 року даний позов задовольнив.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідачі подали апеляційні скарги, у яких просять скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.

В обґрунтуванні апеляційних скарг відповідачі посилаються на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що, на їх думку , призвело до неправильного вирішення спору. Зокрема відповідачі зазначають, що позивачем в господарській діяльності неправомірно використовувались земельні ділянки, так як відповідно до ст. 125 ЗК України право оренди земельної ділянки виникає з моменту його державної реєстрації. Факт оренди земельних ділянок (в тому числі і сільськогосподарських угідь) може бути підтвердженим виключно даними про реєстрацію договору оренди, а не фактом укладення договорів оренди, сплати орендної плати чи подання договорів на реєстрацію. Отже, право користування землею виникає в орендаря після реєстрації договору оренди. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, а також на вироблену продукцію. Оскільки позивач не є правомірним землекористувачем, відповідачі вважають, що право на податкову пільгу у вигляді несплати до бюджету сум податку на додану вартість з поставлених товарів виникає лише за умови реалізації сільськогосподарської продукції, належної такому платникові, за умови її виготовлення таким платником на власних або орендованих потужностях.

У судовому засіданні представники відповідачів підтримали доводи апеляційних скарг та просили суд їх задовольнити.

Представник позивача заперечував проти доводів апеляційних скарг та просив суд залишити їх без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційних скарг наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що приватне сільськогосподарське підприємство "Кристал" як суб'єкт господарювання зареєстроване Тростянецькою районною державною адміністрацією Вінницької області 14.10.2002 року, з 20.10.2002 року знаходиться на податковому обліку в Тростянецькій ОДПІ за № 398, а згідно свідоцтва № 100167271 з 01.01.2009 року є суб'єктом спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість.

На підставі направлення № 87 від 17.09.2012 року ревізором-інспектором ДПС у Вінницькій області в період з 18.09.2012 року по 28.09.2012 року проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПСП "Кристал" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.06.2012 року.

За результатами перевірки складено акт № 43/16-02/32148485 від 05.10.2012 року, відповідно до якого відповідачем було встановлено, що ПСП "Кристал" порушило пункти 8-1.2, 8-1.6 ст. 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" (для перевіряємого періоду з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року ) та вимоги п.п. 209.2, 209.6 ст. 209 Податкового кодексу України (для перевіряємого періоду з 01.01.2011 року по 30.06.2012 року), в результаті чого завищено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що не підлягає сплаті та залишається в розпорядженні сільськогосподарського товаровиробника та занижено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у період, що перевірявся.

На підставі акту перевірки, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000073500 від 29.10.2012 року, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 9027534 грн., з яких 3973143грн. за основним платежем та 5054391 грн. штрафні санкції.

Суд першої інстанції задовольняючи позов виходив із його обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується із даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до п. 8-1.1. ст. 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість", чинного на момент виникнення спірних правовідносин, резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського господарства відповідає критеріям, встановленим у пункті 8-1.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Пунктом 8-1.6. ст. 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Згідно п. 8-1.2. ст. 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Аналогічні норми містить стаття 209 ПК України, зокрема п. 209.1 визначено, що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно (п. 209.6 ст. 209 ПК України).

Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей (п. 209.2 ст. 209 ПК України).

В ході перевірки податковим органом встановлено, що ПСП "Кристал" протягом перевіряємого періоду отримувало дохід від реалізації продуктів рослинництва та продуктів її переробки, яка була вирощена ним на орендованих у фізичних осіб земельних ділянках та земельних ділянках, що використовувались на підставі договорів про спільне використання майна з іншими сільськогосподарськими підприємствами. При цьому, у 2010 та 2011 роках позивач використовував 53,94% та 67,45% земельних ділянок за договорами оренди з фізичними особами та договорами про спільне використання майна, які не пройшли державну реєстрацію, що у 2010 році становить 62,69%, а в 2011 - 81,32% від загальної кількості договорів.

ПСП "Кристал" за період 2010-2012 років задекларовано податкове зобов'язання з податку на додану вартість з реалізації продукції власного виробництва в сумі 8023044 грн. Зазначені зобов'язання не були перераховані до бюджету, а були залишенні позивачем у власному розпорядженні. Таким чином, з врахуванням відсотку земель та частини реалізованої продукції, що була вирощена на земельних ділянках, договори за якими не пройшли державну реєстрацію, тобто продукція не була власного виробництва, на ПСП "Кристал" не поширюється спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість, а задекларована сума зобов'язань підлягає відображенню у загальній декларації.

З огляду на зазначене, податковий орган вважає, що при використанні у господарській діяльності земельних ділянок, за договорами, які не пройшли державної реєстрації, позивач втрачає право на застосування спеціального режиму оподаткування з податку на додану вартість в частині таких не зареєстрованих договорів. Тобто, при визначенні суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість по скороченій декларації позивач до складу такого зобов'язання має відносити лише реалізацію продукції, вирощеної на належним чином оформлених та зареєстрованих земельних ділянках. Реалізація продукції, вирощеної підприємством на земельних ділянках, що орендуються на підставі договорів оренди або використовуються на підставі договорів про спільну діяльність, що не пройшли державної реєстрації, повинна відноситись позивачем до складу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній декларації по якій відбуваються розрахунки до бюджету.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо хибності позиції податкового органу з огляду на наступне.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок", чинного на момент виникнення спірних правовідносин, особи можуть бути зареєстровані як платники ФСП, якщо такі особи є сільськогосподарськими підприємствами різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, у яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу.

Згідно ч. 1 ст. 3 вказаного Закону об'єктом оподаткування для платників фіксованого сільськогосподарського податку (далі - платники податку) є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди.

Аналогічні норми також містить Податковий кодекс України, зокрема відповідно до п. 301.1 ст. 301 ПК України платниками податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Об'єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди (ст. 302 ПК України).

Податковим органом в основу розрахунку визначення питомої ваги вартості поставлених позивачем сільськогосподарських товарів протягом 2010 - 2012 років покладено співвідношення загальної кількості орендованих земельних ділянок (площ) до кількості земельних ділянок, договори по яких не пройшли державну реєстрацію.

Як слідує із матеріалів справи, зокрема акту перевірки, згідно звіту форми 4-СГ, поданого до органу статистики, у користуванні позивача для ведення господарської діяльності перебували та перебувають земельні ділянки на підставі укладених договорів оренди землі з власниками земельних ділянок (паїв), які знаходяться на території Кирнасівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, Будянської, Савинецької та Ілляшівської сільських рад Тростянецького району Вінницької області, а на підставі договорів про спільне використання майна з ФГ "Агро-реконструкція" (смт. Кирнасівка Тульчинського району), ПСП "України" (с. Кинашів Тульчинського району), ПП "АФ "Іззія" (с. Буди Тростянецького району).

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що такий підхід не ґрунтується на законі, оскільки п.8-1.6 ст.8-1 ЗУ "Про ПДВ" та приписи п. 301.1 ст. 301 Податково кодексу України визначають питому вагу як вартість поставлених сільськогосподарських товарів, що має становити не менше 75% загальної кількості поставлених товарів, а не як кількість орендованої землі, яка пройшла етап державної реєстрації по відношенню до загальної кількості орендованих земельних ділянок.

Суд погоджується з тим, що використання позивачем при виробництві власної продукції земельних ділянок, договори по яких не пройшли державну реєстрацію, не є підставою вважати вироблену сільськогосподарську продукцію, продукцією не власного виробництва. Водночас, причини, через які окремі договори оренди землі не були зареєстровані, не залежали від позивача.

Вищий адміністративний суд України у своєму листі від 28.12.2012 року № 2614/12/13-12 роз'яснив, що земельне законодавство України вимагає державної реєстрації документа, що встановлює право користування земельною ділянкою.

Так, відповідно до частини другої статті 20 Закону України від 06.10.1998 № 161-XIV "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Таким чином, для цілей регулювання земельних відносин виникнення права оренди земельної ділянки пов'язане із фактом державної реєстрації відповідного договору.

Водночас податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Враховуючи пріоритетність застосування норм Податкового кодексу України перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, варто визнати, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку. Розглядувані угіддя будуть знаходитися у користуванні платника сільськогосподарського податку. При цьому варто враховувати, що виникнення орендних відносин відповідно до вимог земельного законодавства не є обов'язковою умовою для визнання сільськогосподарських угідь такими, що знаходяться в користуванні платника фіксованого сільськогосподарського податку. Зазначене пояснюється тим, що оренда є лише одним із видів права користування землею.

У свою чергу, Податковий кодекс України не зводить користування сільськогосподарськими угіддями лише до виникнення права оренди на відповідні земельні ділянки. Відповідно, зареєстрований належним чином договір оренди не може вважатися єдиним обов'язковим документом, що підтверджує правомірність перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку. Відтак, дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва.

За таких обставин продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу XIV Податкового кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.

Державна податкова адміністрація України листом від 06.12.2005 р. №11924/6/15-0616 надала роз'яснення щодо питань оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком, в якому зокрема, зазначено, що платниками ФСП не можуть бути господарства, які не мають об'єкту оподаткування, визначеного статтею 3 Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок", але відповідають вимогам абзацу першого статті 2 цього ж Закону.

Разом з тим, колегія суддів погоджується із тим, що зазначеним Законом не передбачено інших вимог до підприємства для того, щоб набути статус платника ФСП, окрім того, що юридична особа повинна бути сільськогосподарським підприємством, у якого в наявності є сільськогосподарські угіддя та/або землі водного фонду - об'єкт обкладення ФСП - та у якого сума, отримана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75% загальної суми валового доходу підприємства.

З викладеного слідує, що аргументація викладена податковим органом у Акті перевірки стосовно того, що позивачем не дотримано умов, які є достатніми правовими підставами для сплати ФСП не знайшла свого підтвердження.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною 5 ст. 126 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Крім того, відносини щодо користування земельною ділянкою врегульовані і спеціальними нормами, які містяться в Законі України "Про оренду землі", якими також передбачено, зокрема статтею 6 Закону, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Посилання відповідача на порушення вимог законодавства щодо реєстрації договорів оренди та використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів є безпідставне, оскільки органом, який здійснює державний контроль за додержанням власниками землі та землекористувачами земельного законодавства, встановленого режиму використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення та умов надання, не було виявлено та зафіксовано жодного порушення щодо використанням ПСП "Кристал" земельних ділянок без правовстановлюючих документів, у порушення вимог ст. ст. 125, 126 Земельного Кодексу України. Відповідних доказів відповідачами суду не надано.

Згідно листа ДПА України № 22231/7/15-0717 від 12.10.2009 року податкова адміністрація України дозволила у випадках, коли правовстановлюючі документи проходять процедуру оформлення і ще не зареєстровані в базі даних структурних підрозділів Центру державного земельного кадастру, використовувати в якості підтвердження наявності в користуванні земельних ділянок довідки відділів Держкомзему у районах. З акту перевірки вбачається, що такі довідки відділів Держкомзему у Тростянецькому та Тульчинському районах надавалась під час перевірки.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, орган державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції у Вінницькій області, Державної податкової служби у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2012 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 05 лютого 2013 року .

Головуючий Кузьмишин Віталій Миколайович

Судді Мельник-Томенко Жанна Миколаївна

Залімський Ігор Геннадійович