Рішення № 29071030, 29.01.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа № 1490/5001/12 29.01.2013 29.01.2013 29.01.2013

Справа № 22ц/784/27/13 Головуюча у І інстанції Вострікова Л.В. Категорія - 27 Доповідач апеляційної інстанції Самчишина Н.В.

Рішення

Іменем України

29 січня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої Шолох З.Л.,

суддів: Локтіонової О.В., Самчишиної Н.В.,

при секретарі судового засідання - Скопенко В.М.,

з участю:

- представника позивача Ремешевського Є.А.,

- відповідача - ОСОБА_3, його представника - ОСОБА_4,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «Акцент - Банк»

на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2012 року, ухвалене

за позовом

публічного акціонерного товариства комерційний банк «Акцент - Банк» до ОСОБА_5 та ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, товарна біржа «Автопродажа - Плюс», про визнання угоди недійсною та застосування наслідків недійсності правочину

та за позовом

публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» до ОСОБА_3, треті особи: публічне акціонерне товариство комерційний банк «Акцент - Банк», ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет застави,

встановила:

27 березня 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Акцент - Банк» (далі - ПАТ КБ «Акцент - Банк»), правонаступник закритого акціонерного товариства "Акцент - Банк", пред'явило до суду позов до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля від 02 березня 2010 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, та застосування наслідків недійсності правочину.

Позивач зазначав, що 03 жовтня 2008 року між закритим акціонерним товариством "Акцент - Банк" та ОСОБА_5 було укладено кредитно - заставний договір № АВZВАЕ0000157183, за умовами якого останній отримав кредитні кошти у сумі 14 198, 23 доларів США на придбання автомобіля, під зворотнє зобов'язання повернути їх частинами, строком до 02 жовтня 2013 року під 17,04 % річних, які зобов'язався сплачувати з 01 по 05 число кожного місяця.

З метою забезпечення вимог банку, за цим же договором, ОСОБА_5 передав у заставу автомобіль Mersedes Benz S 420, 1994 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_3, легковий седан - В. Відомості про заставу внесені до Державного реєстру обтяжень рухомого майна 09 січня 2009 року.

02 березня 2010 року ОСОБА_5, без попередньої письмової згоди заставодержателя, продав вказаний автомобіль ОСОБА_3

Посилаючись на відсутність його згоди на відчуження предмету застави, позивач просив позов задовольнити.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_3, посилався на безпідставність позовних вимог та його добросовісність, як набувача майна.

Ухвалою Вознесенського місьрайонного суду Миколаївської області від 31 липня 2012 року до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено ВАТ «Кредитпромбанк».

20 серпня 2012 року публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк» (далі - ПАТ «Кредитпромбанк»), як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, пред'явило до суду позов до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави.

ПАТ «Кредитпромбанк» зазначало, що 26 березня 2007 року відкрите акціонерне товариство "Кредитпромбанк», правонаступником, якого воно є, уклало з ОСОБА_8 кредитний договір № 14/027/07- Z, за умовами якого останній отримав кредитні кошти у сумі 13 000, 00 доларів США, під зворотнє зобов'язання повернути їх частинами, строком до 25 березня 2012 року під 16 % річних, які зобов'язався сплачувати щомісячно згідно графіку.

На забезпечення виконання названого кредитного договору, між відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк» та ОСОБА_8 було укладено договір застави рухомого майна, а саме, належного позичальнику автомобіля Mersedes Bens S 140, 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_3.

Не дивлячись на належну договірну поведінку банку, ОСОБА_8 взятого на себе обов'язку не виконував, в зв'язку з чим, станом на 10 серпня 2012 року виникла заборгованість у сумі 24 565, 78 доларів США, що еквівалентно 196 354, 28 гривням.

Посилаючись на вказані обставини, ПАТ «Кредитпромбанк» просило, в рахунок погашення зазначеної заборгованості звернути стягнення на заставлене майно, шляхом проведення публічних торгів, за початковою ціною, визначеною незалежним експертом - оцінювачем на рівні, не нижчому за ринкову. В задоволені позову ПАТ КБ «Акцент - Банк» відмовити.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2012 року відмовлено у задоволені позову ПАТ КБ «Акцент - Банк» та позову третьої особи - ПАТ «Кредитпромбанк».

Додатковим рішенням цього ж суду від 14 листопада 2012 року стягнуто з ПАТ КБ «Акцент - Банк» судовий збір у розмірі 689 грн. 50 коп.

Додатковим рішенням цього ж суду від 21 листопада 2012 року стягнуто з ПАТ КБ «Акцент - Банк» на користь ОСОБА_3 3 413 грн. 40 коп. компенсації витрат на правову допомогу.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «Акцент - Банк», посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи та положенням чинного цивільного законодавства, просило рішення суду в частині відмови у задоволені його позовних вимог скасувати і в цій частині ухвалити нове - про задоволення вимог у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з таких підстав.

Відмовляючи у задоволені позову ПАТ КБ «Акцент - Банк», суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів порушення його прав та недійсність договору купівлі-продажу автомобіля з підстав, передбачених ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Також, вважав, що реалізація ОСОБА_5 предмета застави на товарній біржі припинило право застави ПАТ КБ «Акцент - Банк» на нього на підставі п. 3 ч. 1 ст. 593 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ «Кредитпромбанк», суд першої інстанції виходив з того, що автомобіль за спірним договором не є предметом застави за договором застави укладеним цим банком з ОСОБА_8 В цій частині рішення суду не оскаржувалося, тому не є предметом апеляційного розгляду.

З висновком суду в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ «Акцент - Банк» колегія суддів не погоджується, оскільки такий висновок не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

За положеннями ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 2 ст. 586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Аналогічна за змістом норма міститься в ч. 2 ст. 17 Закону України «Про заставу».

Отже, закон прямо покладає на заставодавця обов'язок запитати згоду заставодержателя на відчуження обтяженого майна і цей обов'язок презюмується і йому кореспондує право заставодержателя на захист шляхом визнання правочину недійсним у разі відчуження майна без його згоди.

Такий висновок застосування ст. ст. 203, 215 ЦК України, ч. 2 ст. 17 Закону України «Про заставу», ст.ст. 9,10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», указано в постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року, прийнятій у цивільній справі за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до приватного підприємства «Компанія Чернігівпромінвест», Особи 20 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Указане рішення Верховного Суду України, ухвалене в порядку перегляду судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, тому відповідно до статті 360 - 7 ЦПК України, є обов'язковим для всіх судів України.

З матеріалів справи вбачається, що 03 жовтня 2008 року між закритим акціонерним товариством "Акцент - Банк", правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_5 було укладено кредитно - заставний договір № АВZВАЕ0000157183, за умовами якого останній отримав кредитні кошти у сумі 14198, 23 доларів США на придбання автомобіля, під зворотнє зобов'язання повернути їх частинами, строком до 02 жовтня 2013 року під 17,04 % річних, які зобов'язався сплачувати з 01 по 05 число кожного місяця.

З метою забезпечення вимог банку за цим же кредитним договором, укладеним між цими самими сторонами, ОСОБА_5 передав у заставу належний йому автомобіль Mersedes Bens S 420, 1994 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_3, легковий седан - В.

В п. 6.2.20 цього договору сторони передбачили, що заставодавець не має права без попередньої письмової згоди банку розпоряджатися заставленим майном, відчужувати чи іншим шляхом передавати третім особам у власність, управління, зберігання чи будь-яке використання, а також укладати відносно предмета застави інші правочини.

09 січня 2009 року здійснена реєстрація застави шляхом внесення запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, що підтверджується витягом з реєстру від 17 квітня 2012 року (а.с. 49-53).

Однак, 02 березня 2010 року ОСОБА_5, не отримавши письмової згоди заставодержателя, продав зазначений автомобіль відповідачу ОСОБА_3 за 100 грн. Договір зареєстрували на товарній біржі «Автопродажа - Плюс».

За цим договором, ОСОБА_3 не може бути визнаний добросовісним набувачем, оскільки до Державного реєстру обтяжень рухомого майна були внесені відомості про обтяження спірного автомобіля.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 листопада 2011 року позовові вимоги ПАТ КБ «Приват-Банк» задоволені. Звернуто стягнення на предмет застави - спірний автомобіль в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 за вказаним кредитно-заставним договором шляхом його продажу ПАТ КБ «Акцент-Банк» з укладенням від імені власника договору купівлі-продажу з іншою особою - покупцем.

В п. 6.2.23 кредитно-заставного договору передбачено, що будь-які правочини щодо заставленого майна допускаються за згодою банка за умови врахування положень цього договору та, що таке відчуження заставного майна, не призведе до втрати його чинності чи можливості примусового виконання.

Тому висновок суду про те, що права банку не були порушені є помилковим.

Пункт 3 ч. 1 ст. 593 ЦК України передбачає підстави припинення право застави, зокрема у разі реалізації предмета застави.

Положеннями ч. 7 ст. 20 Закону України «Про заставу», 24, 25, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачені способи реалізації предмета забезпечувального обтяження, або за рішенням суду, або шляхом обрання одного з позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Серед цих способів продаж заставодавцем предмета застави без згоди заставодержателя не передбачено, тому висновок суду про припинення права застави ПАТ КБ «Акцент - Банк» з підстав п. 3 ч. 1 ст. 593 ЦК України є також помилковим.

Таким чином, відповідно до вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України, ч. 2 ст. 17 Закону України «Про заставу» договір купівлі-продажу автомобіля, укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 під час перебування його в заставі, є недійсним, тому що не відповідає вимогам закону - укладений без згоди заставодержавця.

Отже, позовні вимоги ПАТ КБ «Акцент- Банк» в частині визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу підлягають задоволенню.

Оскільки суд першої інстанції був іншої думки, то відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду в частині визнання договору недійсним підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення.

Положеннями ч. 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

В п. 10 Пленум Верховного Суду України в постанові «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року роз'яснив, що реституція як засіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма ч. 1 ст. 216 ЦК не може застосовуватись, як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі.

З довідок відділу реєстраційно-екзаменаційної роботи УДАІ з обслуговування м. Миколаєва УМВС України № В-5 від 28 вересня 2012 року та № 208 від 29 січня 2013 року вбачається, що спірний автомобіль не зареєстрований за ОСОБА_3, а на підставі довідки - рахунку ДПІ 674495 від 03 жовтня 2012 року - зареєстрований за ОСОБА_10

Оскільки спірний автомобіль не належить ОСОБА_3, як стороні недійсного правочину, тому позовні вимоги ПАТ КБ «Акцент- Банк» в частині застосування наслідків недійсності правочину, з підстав ч. 1 ст. 216 ЦК України, не підлягають задоволенню.

Ухвалюючи додаткове рішення від 21 листопада 2012 року за заявою ОСОБА_3 про компенсацію витрат на правову допомогу, відповідно до положень ст. 88 ЦПК України, суд першої інстанції не врахував, що на час ухвалення рішення від 02 жовтня 2012 року повноваження його представника ОСОБА_11 у суді посвідчувались довіреністю, а витрати документально підтверджені не були (а.с. 25). Тому, згідно п. 4 ч. 1 ст. 220 ЦК України підстав вважати, що судом не було вирішено питання щодо витрат на правову допомогу ОСОБА_3 не вбачається.

Таким чином, додаткове рішення суду від 21 листопада 2012 року на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню, а заява ОСОБА_3 про стягнення витрат на правову допомогу - без задоволення.

На підставі ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Акцент - Банк» підлягають стягненню по 80 грн. 47 коп. (53,65 грн. +26,82 грн.) судових витрат.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Акцент - Банк» задовольнити частково.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2012 року скасувати в частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «Акцент - Банк».

Позовні вимоги публічного акціонерного товариства комерційний банк «Акцент - Банк» задовольнити частково.

Визнати недійним договір № 5568 купівлі-продажу транспортного засобу - автомобіля Mersedes Benz S 420, 1994 року випуску, номер кузова НОМЕР_3, легковий седан - В, реєстраційний номер НОМЕР_1 (за договором - державний (транзитний) номерний знак НОМЕР_4), укладений 02 березня 2010 року між продавцем ОСОБА_5 та покупцем - ОСОБА_3, який зареєстрований товарною біржею «Авто продажа - Плюс».

Відмовити у задоволені позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «Акцент - Банк» про застосування наслідків недійсності правочину.

Стягнути з кожного ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Акцент - Банк» по 80 грн. 47 коп. судових витрат.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Додаткове рішення того ж суду від 14 листопада 2012 року залишити без змін.

Додаткове рішення того ж суду від 21 листопада 2012 року скасувати та відмовити у задоволені заяви ОСОБА_3 про стягнення витрат на правову допомогу.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча Судді: