Ухвала суду № 29063745, 30.01.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-14922/11/0170/21

30.01.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Ілюхіної Г.П.,

суддів Яковенко С.Ю. ,

Лядової Т.Р.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Євдокімова О.О.) від 02.04.2012 у справі № 2а-14922/11/0170/21

за позовом Публічного акціонерного товариства Електромашинобудівний завод "Фірма "СЕЛМА" (вул.Ген.Васильєва, 32-А, м.Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим (вул.М.Залки, 1/9, м.Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02.04.2012 адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м.Сімферополі АР Крим від 17.05.2011 № 0001060700.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м.Сімферополі АР Крим від 17.05.2011 № 0001070700.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м.Сімферополі АР Крим від 12.09.2011 № 0001550700.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м.Сімферополі АР Крим від 12.09.2011 № 0001560700.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунку Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м.Сімферополі АР Крим на користь Публічного акціонерного товариства Електромашинобудівний завод «Фірма СЕЛМА» судовий збір в розмірі 29,55грн.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач мав правові підстави для віднесення сум ПДВ за господарськими операціями з контрагентами: ФОП ОСОБА_2, ТОВ "Кримавтопорт", ТОВ "Рейнбоу Технолоджис Україна", ПП "Торгбудсервіс" до складу податкового кредиту у відповідному податковому періоді, позивачем отримані податкові накладні та оплачена вартість за ТМЦ та послуги в зазначених податкових накладних, у зв'язку з чим, висновки відповідача щодо завишення позивачем розміру від'ємного значення суми ПДВ у січні та лютому 2011 року у зв'язку із завищенням податкового кредиту є необґрунтованим та безпідставним.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків в м.Сімферополі АР Крим, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення по справі, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляції мотивовані тим, що судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В судове засідання, призначене на 30.01.2013, позивач та відповідач явку уповноважених представників не забезпечили, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином та своєчасно, позивач надав заперечення на апеляційну скаргу.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 197 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів встановила наступне.

З 19.04.2011 по 10.05.2011 відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за лютий 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалась за період з 01.01.2011 по 31.01.2011, під час якої встановлено порушення позивачем підпунктів 14.1.18, 14.1.155 пункту 14.1 статті 14, пункту 15.1 статті 15, пунктів 200.1, 200.2, 200.4, 200.17 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, а саме позивачем: завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за лютий місяць 2011 року на суму 12249,31 грн. та завищено податковий кредит за лютий 2011 року на суму 229,21 грн.

За результатами вказаної перевірки, відповідачем 10.05.2011 складений Акт № 177/07-00/20732066 (арк.с.10-18).

На підставі зазначеного Акту перевірки відповідачем 17.05.2011 прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001060700, яким зменшено суму бюджетного відшкодування за лютий 2011 року на 12249,31грн. та № 0001070700, яким зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 229,21грн.

Не погоджуючись з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх до Державної податкової адміністрації в АР Крим.

Рішенням Державної податкової адміністрації в АР Крим про результати розгляду первинної скарги від 28.07.2011 вих.№2766/10/25-023 остання залишила без змін, податкові повідомлення-рішення № 0001060700 та № 0001070700 - без змін, та збільшила штрафні санкції по кожному податковому повідомленню-рішенню на 1,00грн., у зв'язку з чим, відповідачем 12.09.2011 прийняті податкові повідомлення-рішення № 0001550700 про нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1,00грн. та № 0001560700 про нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1,00грн.

Рішенням Державної податкової служби України від 13.10.2011 вих.№3632/6/10-2115 скарга позивача залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 17.05.2011 № 0001060700 та № 0001070700 з урахуванням Рішення Державної податкової адміністрації в АР Крим про результати розгляду первинної скарги від 28.07.2011 вих.№ 2766/10/25-023 - без змін.

Не погодившись з рішеннями відповідача Публічне акціонерне товариство Електромашинобудівний завод "Фірма СЕЛМА" (далі позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим (далі відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.05.2011 №№0001060700, 0001070700 та від 12.09.2011 №№ 0001550700, № 0001560700.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Правовідносини сторін регулюються Податковим кодексом України, Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон України №996), Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 №168/704 (далі - Положення №88),

Суд першої інстанції здійснив аналіз зазначеного законодавства та дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Підпунктом 14.1.39 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно підпункту 14.1.178 статті 14 Податкового кодексу України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.191 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Статтею 185 Податкового кодексу України закріплено визначення об'єкта оподаткування, де у пункті б) підпункту 185.1. закріплено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку зокрема з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено підпунктом 14.1.179 статті 14 Податкового кодексу України.

У відповідності до підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно пункту 201.1 статті Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 статті Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно пункту 201.7 Податкового кодексу України виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 № 969, яким затверджено форму Податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної, також встановлено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість (пункт 2). Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку (пункт 5). Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (пункт 6.2).

Згідно пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до положень статті 1 Закону України №996 первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України №996 передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.1 Положення №88 первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Пунктом 2.4 Положення № 88 визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Згідно декларації з податку на додану вартість за лютий 2011 року позивачем у рядку 17 задекларовано податковий кредит в розмірі 783218,00грн., до якого увійшли господарські операції по контрагентам: ФОП ОСОБА_2, ТОВ "Кримавтопорт", ТОВ "Рейнбоу Технолоджис Україна".

Позивач отримав від зазначених контрагентів податкові накладі: від ФОП ОСОБА_2 на загальну суму 11458,62грн., у т.ч. ПДВ 1909,77грн., від ТОВ "Кримавтопорт" на загальну суму 2990,00грн., у т.ч. ПДВ 498,33грн., від ТОВ "Рейнбоу Технолоджис Україна" на загальну суму 1375,00грн., у т.ч. ПДВ 229,17грн.

Позивачем оплачені товарно-матеріальні цінності (послуги), що підтверджується матеріалами справи, зокрема, платіжними дорученнями та актами виконаних робіт.

Таким чином, позивач мав правові підстави для віднесення зазначених сум ПДВ до складу податкового кредиту у відповідному податковому періоді.

Отже, посилання відповідача на те, що при автоматизованому співставленні податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України за лютий 2011 року станом на 10.05.2011 ФОП ОСОБА_2 має відхилення суми ПДВ в розмірі 0,03 грн., ТОВ "Кримавтопорт" має відхилення суми ПДВ в розмірі 0,01 грн., ТОВ "Рейнбоу Технолоджис Україна" має стан "10" (не встановлено за місцезнаходженням) на суму ПДВ 229,17грн., є необґрунтованими та безпідставними, оскільки позивачем отримані податкові накладні та оплачена вартість за ТМЦ та послуги в зазначених податкових накладних. У зв'язку з чим, є необґрунтованим та безпідставним висновок відповідача щодо завишення позивачем розмір від'ємного значення суми ПДВ у лютому 2011 року у розмірі 229,21грн. у зв'язку із завищенням податкового кредиту у лютому 2011 року на зазначену суму.

Також, згідно акту перевірки вбачається, що відповідачем зроблено висновок про завищення суми бюджетного відшкодування у лютому 2011 року на 12249,31грн., у зв'язку з тим, що позивачем завищено податковий кредит за січень 2011 року на 12249,31 грн. по наступним контрагентам: ПП "Торгбудсервіс" на суму ПДВ 8802,99 грн., ТОВ "Рейнбоу Технолоджис Україна" на суму ПДВ 2068,60 грн., ПП "Химстимул" ПДВ 1377,60 грн., ТОВ "Постачрадіокомплект" має відхилення суми ПДВ 0,10 грн., ТОВ "Кримавтопорт" має відхилення суми ПДВ 0,01 грн., ТОВ "Транспортна компанія "Сат" має відхилення суми ПДВ 0,01 грн.

Позивачем у січні 2011 року отримані від вищезазначених контрагентів податкові накладні: від ПП "Торгбудсервіс" на загальну суму 52817,94 грн., у т.ч. ПДВ 8802,99 грн., від ТОВ "Рейнбоу Технолоджис Україна" на загальну суму 12411,60 грн., у т.ч. ПДВ 2068,60 грн., від ПП "Химстимул" на загальну суму 8265,60 грн., у т.ч. ПДВ 1377,60 грн., від ТОВ "Постачрадіокомплект" на загальну суму 15208,92 грн., у т.ч. ПДВ 2534,82 грн., від ТОВ "Кримавтопорт" на загальну суму 1600,00 грн., у т.ч. ПДВ 266,67 грн., від ТОВ "Транспортна компанія "Сат" на загальну суму 9615,00 грн., у т.ч. ПДВ 1602,50 грн.

Позивачем оплачені ТМЦ та послуги отримані від вищезазначених контрагентів, що підтверджується залученими до матеріалів справи актами виконаних робіт, платіжними дорученнями.

Статтею 200 Податкового кодексу України визначений порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України закріплено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктами 200.2 та 200.3 статті 200 Податкового кодексу України визначено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг (п. 200.4 Податкового кодексу України).

Отже, з аналізу вищезазначених приписів податкового законодавства слідує, що платнику податку на додану вартість надане право на здійснення бюджетного відшкодування у тій частині, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченого отримувачем товарів у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів, а не сумі податкового кредиту попереднього податкового періоду, сплаченого в такому податкового періоді.

Таким чином, право платника податку на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ залежить лише від фактичної оплати цього податку в ціні товару в податковому періоді, що передує звітному, незалежно від того, в яких періодах фактично були отримані товари.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 10.10.2011.

Стосовно позиції відповідача, що викладена в акті перевірки щодо нікчемності угод із ПП "Торгбудсервіс" суд першої інстанції встановив наступне.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Частинами першою та п'ятою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (частина перша); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина друга).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки, ні рішення податкового органу за результатами розгляду скарг позивача не тільки не містять таких посилань, а й не доводять умислу позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, що підтверджують нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договору із контрагентом ПП "Торгбудсервіс" не надано.

Будь-яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не надано. В матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

На час формування податкового кредиту по операції з ПП "Торгбудсервіс", позивачем не тільки отримані ТМЦ, але й сплачена їх вартість.

Таким чином, зміст правочину з постачальником ПП "Торгбудсервіс" не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договір поставки муки укладений за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаною господарською операцією свідчать про реальне виконання вказаного правочину, ці документи були належним чином оформлені.

Позивач з ПП "Торгбудсервіс" свої обов'язки за договірними зобов'язаннями виконали в повному обсязі.

Отже, висновки відповідача щодо завищення позивачем суми бюджетного відшкодування за лютий 2011 року на 12249,31 грн., та завищення розміру від'ємного значення суми ПДВ за лютий 2011 року у розмірі 229,21 грн. є необґрунтованими та безпідставними, у зв'язку з чим є безпідставним нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1,00грн. за завищення позивачем суми бюджетного відшкодування за лютий 2011 року на 12249,31 грн. та 1,00грн. та завищення розміру від'ємного значення суми ПДВ за лютий 2011 року у розмірі 229,21грн.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування покладається в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен подати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до частини першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В порядку, передбаченому статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не надано документів, які б свідчили, про необґрунтованість позовних вимог.

Згідно вимог статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною третьою зазначеної статті передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При викладених обставинах, суд першої інстанції дійшов вірного висновку. Що податкові повідомлення-рішення від 17.05.2011 №№ 0001060700, 0001070700 та від 12.09.2011 №№0001550700, 0001560700 не можуть бути визнані такими, що прийняті на підставі та відповідно до вимог діючого законодавства, добросовісно та безсторонньо, тому позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1.Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02.04.2012 у справі № 2а-14922/11/0170/21 залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02.04.2012 у справі № 2а-14922/11/0170/21 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна

Судді підпис С.Ю. Яковенко

підпис Т.Р.Лядова

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна