Ухвала суду № 29062881, 24.01.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-10681/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Патратій О.В Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Кузьменка В.В., Василенка Я.М.,

при секретарі Киричуку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 листопада 2012 р. у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Ізосев" до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001192260 від 25.04.2012, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 листопада 2012 р. позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі міста Києва ДПС від 25 квітня 2012 року № 0001192260; стягнуто з Державного бюджету України на користь ПАТ «Ізосев» судові витрати у розмірі 1 612,00 грн.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначені апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції, як і колегією суддів апеляційного суду, встановлено, що з 02.04.2012 р. по 06.04.2012 р. ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Український інвестиційний холдинг» за період з 01.01.2011 р. по 29.02.2011 р., за результатами якої було складено акт № 81/22-604/31354250 від 06.04.2012 року.

25 квітня 2012 року на підставі вказаного Акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001192260, яким позивачу за порушення п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п.200.1, п.200.2, п.200.3 ст.200, п.201.1, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 161 240,00 грн., в тому числі з основного платежу у розмірі 128 992,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 32 248,00 грн.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідачем не доведено наявності сукупності обставин та підстав, які відповідно до положень ПК України виключають можливість формування позивачем спірних сум податкового кредиту та не доведено законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення.

Колегія суддів вважає доводи апелянта безпідставними та погоджується з рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового спишу платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пп.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Доказом того, що в структурі активів та власному капіталі позивача та його контрагента виникли зміни є наступне.

Як свідчать матеріали справи, 15 серпня 2011 року між ПАТ «Ізосев» (Замовник) та ТОВ «Український інвестиційний холдинг» (Виконавець) було укладено Договір № 15/08-11 на виконання підрядних робіт по ремонту печі, що обертається, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується виконати відповідно до умов договору роботи по ремонту печі, що обертається, в м. Сіверськ Донецької області (п.1.1). Вартість робіт на момент укладення договору становить 2 993 900,00 грн., в тому числі ПДВ -498 983,00 грн. (п.2.1). Здача-приймання виконання робіт здійснюється після підписання акту виконаних робіт (п.5.1); розрахунки за виконані роботи здійснюються на підставі акту виконаних робіт (п.6.1). 15 серпня 2011 року між сторонами підписано договірну ціну та кошторис на виконання підрядних робіт та матеріалів на ремонт печі, що обертається, на загальну суму 2 993 900, 00 грн. (а.с.48-49).

На виконання умов сказаного договору ТОВ "Український інвестиційний холдинг" надало позивачу обумовлені договором послуги на загальну суму 773 950,00 грн., в тому числі ПДВ - 128 992,00 грн., про що свідчать акт № 1 від 25.08.2011 р. на суму 364 896,00 грн. та акт № 2 від 30.08.2011 р. на суму 409 054,00 грн. на виконання підрядних робіт та матеріалів на ремонт печі, що обертається (а.с.50-51).

За наслідками надання зазначених вище послуг ТОВ «Український інвестиційний холдинг» було виписано на користь позивача податкові накладні на загальну суму ПДВ 128 992,60 грн. (а.с. 53-54), які були складені у момент виникнення податкових зобов'язань ТОВ «Український інвестиційний холдинг», тобто в момент підписання сторонами актів виконаних робіт.

Позивачем здійснено часткову оплату отриманих від ТОВ «Український інвестиційний холдинг»послуг, що підтверджується випискою по рахунку ПАТ «Райффайзен Бан Аваль» від 15.09.2011 р. на суму 46 436,98 грн. (а.с.52). Заборгованість позивача перед ТОВ «Український інвестиційний холдинг»за надані послуги у розмірі 727 512,62 грн. підтверджується довідкою, наявною в матеріалах справи (а.с.172).

Суми ПДВ за вищевказаними операціями віднесені позивачем до складу податкового кредиту в загальному розмірі 128 992,00 грн. за серпень 2011 року - за датою отримання податкових накладних.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, передбачено тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

В акті перевірки податкового органу не має відомостей про відсутність податкових накладних.

Первинний документ - це документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення і повинен мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ст. 9 Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Пунктом 18 Порядку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації від 30.05.1997р. № 165 "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення" так і пунктом 16 Порядку, затвердженого наказом від 21.12.2010р. № 969 "Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення" передбачено, що всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку продавця.

Наряду з цим, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних лише в разі фактичного здійснення господарської діяльності.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської діяльності.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкова ознака господарської операції, кореспондує з вище наведеними нормами законодавства.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем доведено факт здійснення господарської операції з його контрагентом та настання правових наслідків для сторін цієї операції.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців видами діяльності позивача є інші види оптової торгівлі (51.70.0), організація перевезення вантажів (63.40.0), оптова торгівля відходами та брухтом (51.57.0), брокерські операції з цінними паперами (67.12.1). Як вбачається з матеріалів справи, за позивачем на праві колективної власності зареєстровано об'єкти нерухомого майна, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно. Зазначене майно, розташоване в м. Сіверську Донецької області, має у своєму складі цех печей, що обертаються.

Як вже було зазначено вище, ТОВ «Український інвестиційний холдинг» надавало позивачеві послуги по ремонту печі, що обертається, місцеперебуванням якої є м. Сіверськ Донецької області, і яка використовується позивачем для здійснення його статутної діяльності, пов'язаної з переробкою відходів та брухту.

У зв'язку з цим, колегія суддів приходить до висновку, що придбання послуг у ТОВ «Український інвестиційний холдинг» здійснювалось позивачем з метою здійснення звичайної господарської діяльності, що спрямована на отримання доходу, чим і спростовуються твердження відповідача про фіктивність спірних операцій позивача.

Що ж стосується доводів відповідача щодо відсутності у ТОВ «Український інвестиційний холдинг» ліцензії на виконання будівельних робіт, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно зазначив, що роботи по ремонту печей не входять до Переліку робіт провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, які потребують ліцензування, що затверджені Наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України 27.01.2009 р. № 47. Згідно п. 4.10.00 даного Наказу до переліку ліцензованого виду робіт входять лише роботи з монтажу промислових печей та агрегатів, однак роботи по ремонту таких печей до даного переліку не входять.

Крім того, в Інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11 Вищим адміністративним судом України сформовано позицію, відповідно до якої установленим обставинам належить давати оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності. Зокрема, відсутність ліцензії чи іншого дозвільного документа не є безумовним доказом неправомірності вчиненої господарської операції.

Так, податковий кредит позивачем сформований вірно, на підставі п.198.2, п. 198.6 ПК України, положення яких надавало позивачу право формувати кредит з дати списання коштів з банківського рахунку або дати отримання ним товарів та послуг, при підтверджені здійснення господарських операцій відповідними податковими накладними, іншими наявними документами, передбаченими п. 201.11 ПК України.

Позивач, відповідно до ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», проводив належний фінансовий облік господарських операцій, з подачею відповідної звітності, а його первинні документи відповідають вимогам, передбачених ст. 9 зазначеного вище Закону, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року за № 88.

До того ж, колегія суддів звертає увагу на те, кримінальна справа за даними обставинами не порушена, відомості про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб позивача та його контрагентів у відповідача відсутні, тоді як при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Оскільки відповідачем дійсно не надано суду будь-яких доказів щодо притягнення до кримінальної відповідальності вищезазначеного контрагента або позивача, то відсутні підстави стверджувати про їх намір вчинення нікчемного правочину.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 листопада 2012 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 29.01.2013.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М

Кузьменко В. В.