Постанова № 29060686, 30.01.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2013 р. Справа № 5023/3451/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоДунаєвської Н.Г.суддів :Мележик Н.І., Подоляк О.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 19.11.2012у справі№ 5023/3451/12 господарського суду Харківської областіза позовомТОВ "Харківський інститут підготовки кадрів" (надалі - Товариство)доПАТ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк" (надалі - Банк)третя особа без самостійних вимог на предмет пору на стороні відповідача Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4провизнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконаннюза участю представників: від позивача- не з'явилисьвід відповідача- Гіленко А.М.від третьої особи - не з'явились

В С Т А Н О В И В:

У липні 2012 року Товариство звернулося до господарського суду з позовом до Банку про визнання виконавчого напису від 19.04.2012 реєстраційний № 927 про звернення стягнення на предмет іпотеки (об'єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення підвалу № 1-8, першого поверху - № 1-74, другого поверху - № 1-33, площею 2694,4 кв. м, в літ."А-2", а також нежитлові будівлі літ. "А-1", "Ж-1", "В-1", "И-1", "Е-1", "Д-1", "Б-1", "Г-1", площею 327,1 кв. м, загальна площа - 3021,5 кв. м, що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 4-А.), таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.10.2012 (суддя Кухар Н.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.11.2012 (судді: Пуль О.А., Білоусова Я.О., Хачатрян В.С.) позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Банк звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 22.05.2008 між Банком та ТОВ Інвестиційно-Будівельною фірмою "ВБК" (надалі - Позичальник) укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № 820/1/02-8/018 (надалі - Генеральний договір), за умовами якого Банк надає Позичальнику грошові кошти на умовах кредитування.

З метою забезпечення виконання Позичальником своїх зобов'язань за Генеральним договором, 22.05.2008 між Банком (надалі - Іпотекодержатель) та Товариством (надалі - Іпотекодавець) було укладено іпотечний договір № 820/2/02-8/198 (надалі - Іпотечний договір).

Відповідно до п. 1.1 Іпотечного договору предметом іпотеки є нежитлові приміщення підвалу № 1-8, першого поверху - № 1-74, другого поверху - № 1-33, площею 2694,4 кв. м, в літ."А-2", а також нежитлові будівлі літ. "А-1", "Ж-1", "В-1", "И-1", "Е-1", "Д-1", "Б-1", "Г-1", площею 327,1 кв. м, загальна площа майна - 3021,5 кв. м, що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 4-А. (надалі - Предмет іпотеки).

Вартість Предмета іпотеки, згідно п. 1.2 Іпотечного договору, за домовленістю сторін складає 11 615 521,50 грн.

Як встановлено судами, Позичальник не виконав належним чином свої зобов'язання за Генеральним договором.

19.04.2012 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 вчинено виконавчий напис за реєстровим № 927 (надалі - Виконавчий напис), про звернення стягнення на Предмет іпотеки.

Звертаючись до суду з позовом про визнання Виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, Товариство стверджувало, що він не відповідає вимогам ст. 89 Закону України "Про нотаріат", оскільки не містить визначення строку, за який провадиться стягнення.

Також, як стверджувало Товариство, на дату здійснення Виконавчого напису заборгованість позивача перед відповідачем не була безспірною, оскільки була предметом судового розгляду в межах справи № 5023/2442/11.

Частиною 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ч. 3 вказаної статті звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

12.03.2009 Банк листом-вимогою № 18-3-15/67-1155 сповістив ТОВ Інвестиційно-Будівельну фірму "ВБК" (Позичальника) про усунення порушень Генерального договору.

Так як вказана вимога Банку Позичальником виконана не була, 18.09.2009 Банк листом № 11.4/67 повідомив Товариство про порушення Позичальником умов Генеральної угоди.

Виконавчий напис було вчинено 19.04.2012.

Згідно ст. 88 Закону України "Про нотаріат", нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що Виконавчий напис було вчинено всупереч ст. 88 Закону України "Про нотаріат", оскільки з дня виникнення у Банка права вимоги по даній заборгованості минуло більше одного року.

Оскаржуючи рішення судів попередніх інстанцій Банк в касаційній скарзі послався на те, що вчинення Виконавчого напису випливає з правочинів, для яких встановлено загальний трирічний строк позовної давності, а тому, в силу ч. 2 вказаної вище статті, нотаріус вчинив виконавчий напис в межах визначеного строку.

Проте, строк, на протязі якого може бути здійснено виконавчий напис нотаріусом, не є строком позовної давності, оскільки після його закінчення стягувач може захистити своє право в суді.

Також, згідно приписів ст. 89 Закону України "Про нотаріат", у виконавчому написі, крім іншого, повинен зазначатися строк, за який провадиться стягнення.

Відповідно до ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно зі ст. ст. 252 та 253 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, вказівка у Виконавчому написі на те, що стягнення проводиться станом на 02.06.2009 не є визначенням строку, за який проводиться стягнення, оскільки не містить даних про дату початку перебігу строку.

Крім того, твердження Банку, що обраний Товариством спосіб захисту прав та інтересів не відповідає законодавчо встановленим способам захисту, обґрунтовано спростовано господарськими судами попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 цього Кодексу закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Дана норма кореспондується з положеннями ст. 20 ГК України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Перелік способів захисту прав і інтересів, зазначений у вказаних нормах, не є вичерпним; суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 50 Закону України "Про нотаріат" встановлено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Частиною 3 ст. 15 ГПК України передбачено, що справи у спорах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача.

Таким чином, Господарський процесуальний кодекс України встановлює можливість та порядок розгляду спорів за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Статтею 1 Закону України "Про третейські суди" передбачено, що до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Згідно ст. 6 вказаного Закону третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України.

Враховуючи, що статтею 50 Закону України "Про нотаріат" передбачено можливість оскарження нотаріальних дій виключно до суду, то доводи Банку про необхідність передачі спору до третейського суду є не обґрунтованими.

Що стосується твердження скаржника в касаційній скарзі про відсутність обмежень оскарження нотаріальних дій лише до суду на час укладення третейської угоди, то вони є необґрунтованими, оскільки на момент виникнення спору дане обмеження вже існувало.

Отже, суди правомірно відмовили відповідачу у задоволенні клопотання про застосування третейського застереження.

З огляду на викладене, господарські суди першої та апеляційної інстанції правомірно задовольнили позов Товариства та визнали таким, що не підлягає виконанню оспорюваний ним Виконавчий напис.

Щодо тверджень Товариства в позовній заяві про те, що на дату вчинення Виконавчого напису заборгованість позивача перед відповідачем не була безспірною, оскільки була предметом судового розгляду в межах справи № 5023/2442/11, то колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку № 1172 від 29.06.1999, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України.

Згідно п. 1 вказаного Переліку для одержання виконавчого напису в разі стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, подаються: оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Наявність всіх вказаних в Переліку документів є для нотаріуса підставою вважати відповідну заборгованість безспірною.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що оскаржуваний судовий акт прийнятий з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та ч. ч.1, 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання скаржника на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.11.2012 та рішення господарського суду Харківської області від 02.10.2012 у справі № 5023/3451/12 залишити без змін.

Головуючий, суддя Н. Дунаєвська

С у д д і Н. Мележик

О. Подоляк