Постанова № 29060164, 28.01.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2013 р. Справа № 5017/120/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Алєєвої І.В.

Євсікова О.О.

за участю представників:

Прокурора: від Генеральної прокуратури України - Зузака І.О., посв. № 014200 від 26.12.2012 року;

Позивача: не з'явився;

Відповідача: не з'явився;

розглянувши касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.09.2012 року

у справі № 5017/120/2012 господарського суду Одеської області

за позовом прокурора Овідіопольського району Одеської області в інтересах держави в особі Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3

про визнання будівництва самочинним та зобов'язання знести самочинно збудовані об'єкти нерухомості

В С Т А Н О В И В:

У січні 2012 року прокурор Овідіопольського району Одеської області, виступаючи в інтересах держави в особі Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, просив (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 13.02.2012 року) (т. 2, а.с. 77-79) визнати самочинним та знести за рахунок відповідачки здійснене нею за адресою АДРЕСА_1 будівництво обєктів нерухомості, а саме: літ. Ю - літнього житлового будинку загальною площею 106,6 кв.м.; літ. Ю-1 - навісу загальною площею 134,8 кв.м.; літ. Я - літнього житлового будинку загальною площею 77,2 кв.м.; літ. Я-1 - навісу загальною площею 99,0 кв.м.; літ. Щ - санблоку загальною площею 88,6 кв.м.; літ. Ш, Ш-1 -торгового павільйону з кафе-їдальнею та мансардою загальною площею 110,6 кв.м.; спорудами №№ 7, 10 та реконструйовані об'єкти нерухомості, а саме: третій поверх літ. Г-3 - будинку відпочинку площею 129,2 кв.м.; другий, третій поверхи та кімнати на першому поверсі під № 6 (підсобного) літ. Е-3 - будинку відпочинку площею 300,4 кв.м. (т. 1, а.с. 2-5).

Рішенням господарського суду Одеської області від 13.06.2012 року (головуючий Малярчук І.А., судді Демешин О.А., Меденцев П.А.) позов задоволено частково. Зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 знести за власний рахунок вищеперелічені самочинно збудовані та реконструйовані об'єкти нерухомості. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено (т. 8, а.с. 84-89).

Судовий акт мотивовано тим, що будівництво та реконструкція спірних об'єктів нерухомості є самочинними, оскільки фізична особа-підприємець ОСОБА_3 не отримала у встановленому законом порядку дозвіл на виконання будівельних робіт, не затвердила проект будівництва та реконструкції та у неї відсутнє належне оформлення права користування земельною ділянкою, на якій були збудовані та реконструйовані спірні об'єкти нерухомості.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.09.2012 року (головуючий Будішевська Л.О., судді Лисенко В.А., Мишкіна М.А.) рішення господарського суду Одеської області від 13.06.2012 року скасовано в частині задоволення позову та стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 судових витрат, прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В інший частині рішення залишено без змін (т. 9, а.с. 12-18).

Оскаржений судовий акт мотивовано тим, що будівництво та реконструкція, які були проведені фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 здійснювалось у межах земельної ділянки, яка знаходилась у її користуванні з 2006 року відповідно до угоди № 10 про право тимчасового користування землею від 19.07.2006 року, договорів короткострокової оренди землі від 18.06.2007 року, від 02.07.2008 року, договорів на дольову участь у землекористуванні № 26 від 18.06.2009 року, № 31 від 23.06.2010 року, № 25 від 26.06.2011 року, укладених з Дальницькою сільською радою Овідіопольського району Одеської області, що виключає факт самовільного зайняття фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1.

Не погодившись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим актом, заступник прокурора Одеської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просив постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.09.2012 року скасувати, рішення господарського суду Одеської області від 13.06.2012 року залишити в силі.

Розпорядженням заступника секретаря третьої судової палати № 03.09-05/525 від 06.11.2012 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді Куровський С.В., Міщенко П.К. (т. 9, а.с. 27).

Ухвалою Вищого господарського суду України віл 07.11.2012 року касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області прийнято до провадження та призначено до розгляду на 20.11.2012 року (т. 9, а.с. 28).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.11.2012 року розгляд касаційної скарги відкладено на 04.12.2012 року (т. 9, а.с. 55).

Розпорядженням секретаря третьої судової палати № 03.09-05/567 від 03.12.2012 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Ткаченко Н.Г., судді Катеринчук Л.Й., Коробенко Г.П. (т. 9, а.с. 56).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 04.12.2012 року розгляд касаційної скарги відкладено на 11.12.2012 року (т. 9, а.с. 57).

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 03.14.03-04/1423 від 05.12.2012 року призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв'язку з відпусткою судді Коробенка Г.П.

Ухвалою Вищого господарського суду України віл 10.12.2012 року касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18.12.2012 року (т. 9, а.с. 61).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.12.2012 року розгляд касаційної скарги відкладено на 08.01.2013 року (т. 9, а.с. 62).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.01.2012 року розгляд касаційної скарги відкладено на 11.01.2013 року (т. 9, а.с. 63).

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 08.03-04/21 від 08.01.2013 року призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв'язку з відпусткою судді Данилової М.В.

Ухвалою Вищого господарського суду України віл 14.01.2013 року касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області прийнято до провадження та призначено до розгляду на 21.01.2013 року (т. 9, а.с. 61).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.01.2013 року розгляд касаційної скарги відкладено на 28.01.2013 року (т. 9, а.с. 69-72).

У судове засідання 28.01.2013 року представники позивача - Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області, відповідача - фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 не з'явилися, причин неявки суду не повідомили.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників позивача - Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області, відповідача - фізичної особи - підприємця ОСОБА_3.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши прокурора, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 9 ст. 37 Закону України від 17.02.2011 року № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" виконання будівельних робіт без відповідного документа, який дає право виконувати такі роботи, вважається самочинним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України від 16.11.1992 року № 2780-XII "Про основи містобудування" при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені, зокрема, розробка містобудівної документації, проектів конкретних об'єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил.

Частиною 1 ст. 34 Закону України від 17.02.2011 року № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що замовник має право виконувати будівельні роботи після: направлення замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт Державній архітектурно-будівельній інспекції України або її територіальному органу за місцезнаходженням об'єкта будівництва - щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України; реєстрації відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до I - III категорій складності; видачі замовнику відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до IV і V категорій складності.

Згідно ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України від 17.02.2011 року № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа відповідної інспекції державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

Відповідно до ч. 7 ст. 376 Цивільного кодексу України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Відповідно до п. 2 ст. 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фізична особа - підприємець ОСОБА_3 є власником 50/100 частини будівель і споруд бази відпочинку „Автомобіліст", розташованої за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується певними правовстановлюючими документами, які містяться у матеріалах справи.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що прокуратурою Овідіопольського району Одеської області були проведені перевірки дотримання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 вимог чинного законодавства щодо будівництва та реконструкції об'єктів нерухомості, а саме: літ. Ю - літнього житлового будинку загальною площею 106,6 кв.м.; літ. Ю-1 - навісу загальною площею 134,8 кв.м.; літ. Я - літнього житлового будинку загальною площею 77,2 кв.м.; літ. Я-1 - навісу загальною площею 99,0 кв.м.; літ. Щ - санблоку загальною площею 88,6 кв.м.; літ. Ш, Ш-1 - торгового павільйону з кафе-їдальнею та мансардою загальною площею 110,6 кв.м.; споруд №№7, 10; третього поверху літ. Г-3 будинку відпочинку площею 129,2 кв.м.; другого, третього поверхів, кімнат на першому поверсі під № 6 (підсобної) літ Е-3 будинку відпочинку площею 300,4 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, за результатами яких складені протоколи огляду місця пригоди від 14.05.11 року, від 23.12.11 року, від 27.12.11 року, від 05.01.12 року, де встановлено порушення фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 вимог законодавства, які полягають у проведенні будівельних робіт та реконструкції на вищеперелічених об'єктах нерухомості без дозвільної документації Інспекції ДАБК в Одеській області та на земельній ділянці, що належить територіальній громаді с. Дальник, яка не виділялась їй під таке будівництво.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Частиною 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду апеляційною інстанцією є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Частково скасовуючи прийнятий у справі судовий акт, апеляційна інстанція зазначила про хибність висновку доведеності факту самовільного будівництва та реконструкції, неможливості перебудови спірних об'єктів нерухомості та застосування до спірних правовідносин положень п. 7 ст. 376 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Відповідно до п. п. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно п. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Документи, які посвідчують право на земельну ділянку, зазначені у ст. 126 Земельного кодексу України, зокрема, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, а право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 19.06.2003 року № 963-IV "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до наведених вимог закону, обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність у цієї особи таких документів, є самовільним зайняттям вказаної земельної ділянки.

Як було зазначено вище, судом апеляційної інстанції встановлено, що будівництво та реконструкція спірних об'єктів нерухомості здійснювались у межах земельної ділянки, яка знаходилась у користуванні фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 відповідно до угоди № 10 про право тимчасового користування землею від 19.07.2006 року, договорів короткострокової оренди землі від 18.06.2007 року, від 02.07.2008 року, договорів на дольову участь у землекористуванні № 26 від 18.06.2009 року, № 31 від 23.06.2010 року, № 25 від 26.06.2011 року, укладених з Дальницькою сільською радою Овідіопольського району Одеської області,, що виключає факт самовільного зайняття нею вищезазначеної земельної ділянки.

Крім того, договорами корострокової оренди землі від 18.06.2007 року та від 02.07.2008 року, які діяли на час проведення будівництва та реконструкції спірних об'єктів нерухомості, передбачалось право фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 за письмовою згодою орендодавця зводити у встановленому законодавством порядку житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі, споруди та заклади.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Частиною 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що самочинне будівництво та реконструкція спірних об'єктів здійснені у межах земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти нерухомості, що належать фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 на праві власності.

Крім того, як встановлено рішенням господарського суду Одеської області від 03.03.2010 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.04.2010 року та постановою Вищого господарського суду України від 29.07.2010 року у справі № 16/166-09-4440 об'єкти нерухомості, позначені літерами Ю, Ю-1, Я, Я-1 виконують функцію берегоукріплювальних споруд та були зведені з метою збереження інших будівель та споруд бази відпочинку "Автомобіліст", а їх знесення призведе до незворотних наслідків та, передусім, пошкодження та знищення інших будівель та споруд, внаслідок зсуву ґрунтів.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги заступника прокурора Одеської області, оскільки судом апеляційної інстанції було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених апеляційної інстанцією обставин справи, що не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.09.2012 року у справі № 5017/120/2012 залишити без змін.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.В. Алєєва

О.О. Євсіков