Ухвала суду № 29053870, 30.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2013 року м. Київ К/9991/4322/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.-головуючий, судді Бухтіярова І.О., Карась О.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк реконструкції та розвитку" (далі -Товариство)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 18.03.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.01.2011

у справі № 2а-9806/09/2670

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва (далі -ДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про скасування податкових повідомлень-рішень від 24.02.2009 № 0000242380/0, від 23.03.2009 № 0000242380/1, від 01.06.2009 № 0000242380/2 та від 14.08.2009 № 0000242380/3.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 18.03.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.01.2011, у позові відмовлено.

На вказані судові акти Товариством подано касаційну скаргу, в якій заявник зазначає про невідповідність висновків судів статтям 13, 15 Закону України «Про плату за землю», статтям 125, 126 Земельного кодексу України, наслідком чого стало ухвалення неправильних по суті спору рішень.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційні вимоги не підлягають задоволенню з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з'ясовано, що ДПІ було проведено виїзну планову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005 по 30.09.2008, оформлену актом від 10.02.2009 № 8/22-10/26520688. За наслідками цієї перевірки позивачеві було донараховано податкове зобов'язання з податку за землю в сумі 70582,06 грн. (у тому числі 46828,04 грн. за основним платежем та 23754,02 грн. за штрафними санкціями) згідно з податковим повідомленням-рішенням від 24.02.2009 № 0000242380/0.

Правова позиція податкового органу, покладена в основу оспорюваного донарахування, полягає в тому, що за договором купівлі-продажу від 27.06.2007 позивач придбав у власність нежитлове приміщення, розташоване у багатоповерховому будинку; однак Товариство не нараховувало та не сплачувало до бюджету земельний податок пропорційно своїй частці у власності на будівлю.

За змістом частини першої статті 2 Закону України «Про плату за землю»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

У статті 5 цього Закону визначено, зокрема, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, суб'єктом -власник земельної ділянки і землекористувач, у тому числі орендар.

В силу вимог статті 15 вказаного Закону обов'язок сплачувати земельний податок виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

У частинах першій, другій статті 125 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Статтею 126 цього Кодексу (у тій самій редакції) передбачено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Водночас, як вбачається з установлених судами фактичних даних зі спору та підтверджується наявними у справі доказами, у спірному періоді на зазначеній земельній ділянці був розташований багатоповерховий будинок, частина якого перебуває у власності позивача.

Питання щодо права на земельну ділянку у разі набуття права на будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється статтями 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України.

Зі змісту цих законодавчих приписів випливає, що до особи, яка набула право власності на будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені; у разі ж часткової власності - пропорційно частці особи у вартості будівлі та споруди.

Тобто за умови набуття у власність нерухомого об'єкта право користування земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, визнається юридично дійсним і за відсутності державної реєстрації, яка здійснюється за волевиявленням правоволодільця, що, в свою чергу, обумовлює і наявність у Товариства обов'язку сплачувати земельний податок зі спірної ділянки пропорційно частці своєї власності у будівлі незалежно від реєстрації прав на цю ділянку.

За таких обставин попередні судові інстанції цілком обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк реконструкції та розвитку".

2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 18.03.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.01.2011 у справі № 2а-9806/09/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова О.В. Карась