Постанова № 29046730, 04.02.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 лютого 2013 року № 2а-15590/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діавест - Комп'ютерний Світ»доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової службипро визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Діавест - Комп'ютерний Світ» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби від 02 жовтня 2012 року № 0004572220.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем винесене податкове повідомлення - рішення від 02 жовтня 2012 року №0004572220 форми «Р» підлягає скасуванню, оскільки воно є протиправним та винесене на підставі необґрунтованих висновків акту. Позивач зазначив, що під час перевірки надав усі документи, що підтверджують правомірність включення до валових витрат відсотки за користування кредитними коштами за договорами, укладеними з ПАТ «Банк Руский Стандарт», ПАТ «Акцент-Банк» та ПАТ КБ «Приватбанк».

Відповідач явку до суду свого представника не забезпечив, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належний чином. У зв'язку з неявкою відповідача, встановивши відсутність необхідності допиту свідків або заслуховування експерта, суд перейшов до вирішення справи в порядку письмового провадження, на підставі частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Через канцелярію суду подано письмові заперечення на позовну заяву, в якій відповідач зазначає про законність прийнятого податкового повідомлення-рішення, оскільки перевіркою встановлено неправомірне віднесення до складу валових витрат сум, що не підтверджені бухгалтерськими документами у розмірі 356 312 гривень. Позивачем не надано до перевірки документів, що підтверджують збільшення вартості товарів при їх продажу на суму нарахованих відсотків.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

На підставі направлень №67/22-109, №68/22-109, №69/22-109, №65/22-109, №66/22-109, №70/22-109, №71/22-109 від 20 квітня 2012 року виданих Державною податковою службою у місті Києві та наказу Державної податкової служби у місті Києві №163 від 09 квітня 2012 року, статті 77, пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України працівниками Державної податкової служби у Голосіївському районі міста Києва (далі - відповідач) проведено планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Діавест - Комп'ютерний світ» (ЄДРПОУ 36376703) (далі - позивач) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2011 року.

За результатами перевірки складено акт №39/22-10/36376703 від 25 травня 2012 року про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Діавест-Комп'ютерний світ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2011 (далі - Акт), яким встановлено порушення пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (із змінами і доповненнями) та пунктів 138.10.3, 138.10.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 250 418,00 гривень в тому числі за 4 квартал 2010 року на суму 53766,00 гривень, за 1 квартал 2011 року на суму 35312,00, за 2 квартал 2011 року на суму 19 497,00 гривень, за 3 квартал 2011 року на суму 64 105,00 гривень за 4 квартал 2011 року на суму 77738,00 гривень.

На підставі акту ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС винесено податкове повідомлення-рішення від 07 червня 2012 року № 0002102220 про сплату 250418,00 грн. податку на прибуток та 41704,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його у порядку адміністративного провадження, передбаченого статтею 56 Податкового кодексу України.

Рішенням Державної податкової служби у м. Києві від 13 серпня 2012 року № 4963/10/12-114 про результати розгляду первинної скарги скаргу позивача задоволено частково, збільшено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток на суму 59,00 грн., скасовано податкове повідомлення-рішення від 07 червня 2012 року № 0002102220 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 28261,50 грн. за І квартал 2011 року, а в іншій частині податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

На підставі зазначеного Рішення ДПС у м. Києві, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 02 жовтня 2012 року № 0004572220, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 263 919,50 грн., в тому числі за основним платежем - 250 477 грн., штрафні (фінансові) санкції - 13 442,50 грн.

Рішенням Державної податкової служби України від 02 листопада 2012 року № 4641/0/61-12/10-2115 скарга позивача на податкове повідомлення-рішення від 02 жовтня 2012 року № 0004572220 залишена без розгляду.

Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням від 02 жовтня 2012 року №0004572220 та вважаючи його таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з відповідним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень Податкового кодексу України органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право зокрема, проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Судом встановлено, що позивачем у періоді, що перевірявся укладено ряд договорів та додаткових угод, а саме:

Договір про організацію безготівкових розрахунків від 13 червня 2010 року №48-8-0000142624 з Публічним акціонерним товариством «Банк Руский Стандарт» (далі Договір №48-8-0000142624).

Відповідно до пункту 2.1 Договору №48-8-0000142624 встановлюється порядок та умови взаємодії між сторонами по організації безготівкових розрахунків, що виникають при обслуговуванні клієнта (фізичні особи), який придбаває у позивача товар з оплатою за рахунок кредиту.

Згідно пункту 3.4. Договору №48-8-0000142624 - Банк надає Клієнту (фізична особа) кредит шляхом зарахування суми кредиту на рахунок Клієнта в Банку. Після зарахування суми кредиту на рахунок Клієнта, Банк здійснює перерахування на користь позивача грошові кошти, належних в оплату товару за рахунок кредиту.

Пунктом 3.5. Договору №48-8-0000142624 визначено, що підставою для надання кредиту Клієнту та перерахування грошових коштів на користь позивача для оплати за товар за рахунок кредиту є передане співробітником Банку на підставі акту приймання передачі заяв в строки, передбачені умовами Договору, та оформленої згідно з правилами Договору заяви. Кредит може бути наданий безпосередньо Клієнту, а також грошові кошти можуть бути перераховані на користь позивача в оплату товару за рахунок кредиту.

Згідно Додаткових угод до вказаного Договору №48-8-0000142624 від 15 червня 2010 року б/н та від 17 лютого 2010 року б/н про проведення спільної акції « 5 місяців - 0%» та « 10 місяців -0%», передбачено що сторони дійшли згоди проведення спільних акцій, в рамках яких Сторони домовились про певні умови надання Банком кредитів та умов продажу товарів за рахунок оплати товарів за рахунок кредиту. Також вказаними додатковими угодами передбачено умови та відсоткові ставки по кредитах, наданих клієнтам позивача, розміри комісії, надання кредитів, строки кредитів та інше.

Отже, згідно умов Договору та Додаткових угод до нього, кредити фактично надаються банком фізичним особам, основні платежі по кредиту також сплачуються фізичними особами. В той же час позивач сплачує відсотки за користування кредитними коштами, що видані зазначеним фізичним особам при придбанні товарів, які також переходять у власність фізичної особи у момент їх продажу, із відповідним віднесенням їх до складу валових витрат.

Як встановлено судом, зобов'язання за договорами між позивачем та ПАТ «Банк Руский Стандарт» виконані сторонами у повному обсязі, що підтверджується актами прийому - передачі виконаних робіт до Договору №48-8-0000142624 - від 02 грудня 2010 року, 05 січня 2011 року, 01 лютого 2011 року, 02 лютого 2011 року, 01 квітня 2011 року, 06 травня 2011 року, 06 липня 2011 року, 06 лютого 2011 року, 03 серпня 2011 року, 06 вересня 2011 року, 05 жовтня 2011 року, 07 листопада 2011 року, 11 грудня 2011 року, 10 січня 2012 року.

Договір про співпрацю №03.01.10.11.10 від 10 листопада 2010 року укладений з Публічним акціонерним товариством «Акцент - Банк» та Договір про співпрацю від 20 травня 2009 року №200509 укладений з ПАТ КБ «Приватбанк».

Предметом цих Договорів є встановлення загального принципу взаємовигідного співробітництва Сторін по впровадженню банківських послуг, що спрямовані на об'єднання зусиль по підвищенню обсягу продажу Продавцем товарів та послуг Клієнтам (фізичні особи) в кредит.

Додатковими угодами №1 від 15 серпня 2011 року та №2 від 02 листопада 2011 року до Договору про співпрацю №03.01.10.11.10 від 10 листопада 2010 року та Додатковою угодою №3 від 01 грудня 2011 року до Договору про співпрацю №200509 від 20 травня 2009 року з ПАТ КБ «Приват Банк» передбачено умови та відсоткові ставки по кредитах, наданих клієнтам позивача, розміри комісії за надання кредитів, строки кредитів та інше.

Як встановлено судом зобов'язання за договорами між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Акцент - Банк» та ПАТ КБ «Приватбанк» виконані сторонами у повному обсязі, що підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт до Договору про співпрацю №03.01.10.11.10 від 10 листопада 2010 року - №5 від 25 січня 2011 року, №1 від 14 вересня 2011 року, №2 від 24 жовтня 2011 року, №3 від 29 листопада 2011 року, №4 від 14 грудня 2011 року та до Договору про співпрацю від 20 травня 2009 року №200509 укладений з ПАТ КБ «Приватбанк» - №1 від 14 вересня 2011 року, №2 від 24 жовтня 2011 року, №3 від 29 травня 2009 року, №4 від 22 грудня 2011 року, №5 від 25 січня 2012 року.

Судом встановлено, що згідно вищезазначених актів приймання - передачі виконаних робіт до Договору про організацію безготівкових розрахунків від 13 червня 2010 року №48-8-0000142624 з ПАТ «Банк Руский Стандарт», Договору про співпрацю №03.01.10.11.10 від 10 листопада 2010 року укладеного з Публічним акціонерним товариством «Акцент - Банк» та Договору про співпрацю від 20 травня 2009 року №200509 укладеного з ПАТ КБ «Приватбанк», позивачем віднесено до складу валових витрат - відсотки за користування кредитними коштами, які не пов'язані з господарською діяльністю підприємства та не підтверджені документально.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94 - валові витрати виробництва та обігу (валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 статті 5 (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94.

Пунктом 1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94 - господарська діяльність визначена як будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Наведені правові норми підлягають застосуванню в системному зв'язку. За такого застосування валовими витратами не можуть вважатися витрати платника податку, які не відповідають загальноприйнятим правилам та діловій меті будь-якого господарювання, що прямо випливає із законодавчого припису щодо такої ознаки валових витрат, як їх зв'язок з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

Суд встановив, що позивач впродовж періоду, що перевірявся сплачував відсотки за користування кредитними коштами, що видавалися фізичним особам при придбанні товарів, які перейшли у власність фізичної особи у момент їх продажу. Витрати по сплаті відсотків за користування кредитними коштами були включені позивачем до складу валових витрат, без наведення документального підтвердження збільшення вартості товарів при їх продажу на суму нарахованих відсотків, що в свою чергу виключає підстави для оцінки витрат в обліку позивача як таких, що відповідають звичайному сприйняттю господарської діяльності, а відтак як і валових витрат.

Підпунктом 5.3.9. пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94 визначено, що будь - які витрати не підтверджені розрахунками, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку, не належать до складу валових витрат.

Відповідно до підпункту 14.1.127 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій матеріальній або не матеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.

Враховуючи вищевикладене, право на формування валових витрат у платника податку виникає лише за умови фактичного придбання, зокрема, товарів (робіт, послуг), витрати з придбання яких відносяться до складу валових витрат та підтверджуються первинними документами, тобто документами, які складаються під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України до складу валових витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996 визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення;

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996 - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що викладені вище обставини в своїй сукупності дають підстави для висновку, що господарські операції позивача з Банками є реальними та укладені позивачем в межах здійснення звичайної для нього діяльності.

Разом з тим, позивачем до суду не надано доказів того, що станом на момент здійснення господарських операцій були підтверджуючі документи, щодо збільшення вартості товарів при їх продажу позивачем на суму нарахованих відсотків.

Таким чином, позивач не довів економічну доцільність здійснення витрат зі сплати відсотків за користування кредитними коштами за кредитами, що надавались фізичним особам - покупцям.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у періоді, що перевірявся на суму 250 477,00 гривень.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Беручи до уваги вищенаведене у сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись положеннями статей 2, 6, 7, 17, 94, 97, 158, 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діавест - комп'ютерний світ» відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський