Рішення № 29038506, 24.01.2013, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

Справа № 1512/6673/2012

Провадження № 2/520/254/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.01.2013 року Київський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді Реви С.В.,

при секретарі Грановському Є.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю третьої особи ОСОБА_3 про розподіл майна спільної сумісної власності та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення боргу, суд, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому посилається на те, що 11 грудня 2009 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 у Палаці одруження м. Бішкек, Киргизької Республіки, зареєстровано шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис за № 2922.

У 2010 року ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 переїхали до м. Одеса та отримали посвідку на постійне проживання в Україні за адресою сумісно придбаної ними в АДРЕСА_1, але при придбанні вказаної квартири під час шлюбу, її власником було вказано лише ОСОБА_2, як чоловіка ОСОБА_1.

Однак, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 згоди на добровільний поділ майна не досягнуто, у зв'язку з чим ОСОБА_1 звернулася до суду із відповідним позовом, в якому просить суд розділити АДРЕСА_1 в рівних частках між нею та ОСОБА_2, виділивши кожному по Ѕ частині.

Під час розгляду справи, ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення боргу, в якому посилається на те, що 04 листопада 2010 року, ОСОБА_2 перебуваючи у шлюбних відносинах з ОСОБА_1, отримав у нього в борг грошові кошти у розмірі 100.000 доларів США та ОСОБА_2 зобов'язався повернути йому гроші до 04 листопада 2011 року.

Але, ОСОБА_2 ухиляється від виконання взятих на себе зобов'язань щодо повернення коштів, у зв'язку з чим ОСОБА_3 просить суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь 799.000 гривень в рахунок відшкодування боргу, 8.021 гривню 22 копійки в рахунок відшкодування індексу інфляції, а також 9.193 гривні 97 копійок в рахунок відшкодування 3% річних, а всього 816.215 гривень 19 копійок (Том І, а. с. 25-27).

Між тим, не погоджуючись з первісним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 надав суду заперечення проти нього, в якому посилається на те, що після переїзду до України у нього не було грошів для придбання квартири, у зв'язку з чим він взяв в борг у товариша дитинства ОСОБА_3 100.000 доларів США, які отримав він у м. Києві, про що 04 листопада 2010 року написав відповідну розписку. На вказані гроші ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1 та зробив в ній ремонт та витратив на це 85.065 доларів США.

Отже, ОСОБА_2 вважає, що оскільки АДРЕСА_1 придбана за гроші, які він взяв в борг у ОСОБА_3, а тому вказана квартира не може вважатись об'єктом права спільної сумісної власності, у зв'язку з чим ОСОБА_2 просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову про розподіл майна спільної сумісної власності.

Крім того, в цьому запереченні проти первісного позову ОСОБА_2 позов ОСОБА_3 визнав та підтвердив, що дійсно 04 листопада 2010 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_3 позичив йому гроші у розмірі 100.000 доларів США, а він зобов'язався повернути ці гроші до 04 листопада 2011 року, але у зазначений строк вказані гроші не повернув (Том І, а. с. 36-37).

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 просив суд відмовити у задоволенні первісного позову, а проти задоволення зустрічного позову не заперечував.

Представник третьої особи ОСОБА_3 у судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні первісного позову, зустрічний позов підтримав та просив суд зустрічний позов задовольнити, посилаючись на обставини, які викладені у позові.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, однак представник ОСОБА_1 надав суду заяву, в якій просив суд судове засідання, яке призначене га 24 січня 2013 року, провести за відсутністю ОСОБА_1 та її представника.

Вислухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи та надані докази, суд вважає, що первісний позов підлягає задоволенню, а зустрічний позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що 11 грудня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у Палаці одруження м. Бішкек, Киргизької Республіки, зареєстровано шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис за № 2922 (Том І, а. с. 10).

Після одруження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вирішили виїхати з м. Бішкека, Киргизької Республіки до України, щоб розпочати нове життя, але вони матеріально забезпечені не були та накопичень не мали.

У зв'язку з чим, 04 листопада 2010 року у м. Києві ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3 договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_3 100.000 доларів США для придбання, ремонту, облаштування квартири, а також ОСОБА_2 зобов'язався повернути вказані гроші ОСОБА_3 до 04 листопада 2011 року (Том І, а. с. 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 60 СК України, вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Положеннями ч. 4 ст. 65 СК України встановлено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Крім того, п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»зазначено, що при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_2 уклавши з ОСОБА_3 договір позики, яким позичив у нього 100.000 доларів США для придбання, ремонту, облаштування квартири, діяв в інтересах сім'ї, а тому вказані гроші є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Між тим, ОСОБА_2 отримавши від ОСОБА_3 вказані гроші, уклав 10 вересня 2010 року з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який посвідчено приватним нотаріусом одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстраційним № 7763 (Том І, а. с. 40-41).

Крім того, частину позичених грошей ОСОБА_2 витратив на ремонт та облаштування вказаної квартири, що підтверджується доказами, які знаходяться в матеріалах справи (Том І, а. с. 44-107).

У зв'язку з чим, суд критично оцінює посилання ОСОБА_2 на те, що АДРЕСА_1 не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки вказану квартиру він придбав, зробив ремонт та облаштував її за кошти, які були об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а також вказана квартира придбана ОСОБА_2 під час шлюбних відносин з ОСОБА_1.

А тому суд вважає, що АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно зі ч. 1 ст. 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Положеннями ч. 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Таким чином, судом встановлено, що під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали АДРЕСА_1, яка належить їм на праві спільної сумісної власності.

У зв'язку з чим, суд вважає, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим, а тому підлягає задоволенню, шляхом розділення спільного майна, а саме АДРЕСА_1, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, виділивши ОСОБА_1 Ѕ частину та ОСОБА_2 Ѕ частину вказаної квартири.

Щодо позовної заяви ОСОБА_3, судом встановлено, що дійсно 04 листопада 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у м. Києві укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 100.000 доларів США для придбання, ремонту та облаштування квартири. Крім того, ОСОБА_2 зобов'язався повернути вказані гроші ОСОБА_3 до 04 листопада 2011 року (Том І, а. с. 29).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передачі грошей.

Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладеного договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Крім того, ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Однак, ОСОБА_2 свої зобов'язана щодо повернення грошових коштів не виконував та будь-які грошові суми у рахунок повернення боргу ОСОБА_3 не повернув.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк ( термін ).

Згідно із ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На підставі ч. 1 ст. 611 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Таким чином, суд вважає, що оскільки ОСОБА_2 позичивши гроші у ОСОБА_3 для придбання, ремонту та облаштування квартири, та використавши вказані гроші в інтересах сім'ї, а тому за повернення вказаних грошей відповідає ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Отже, оцінивши встановлені по справі обставини у їх сукупності, суд вважає, що у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором позики, загальна грошова сума яка підлягає стягненню із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 складає 100.000 доларів США, що в еквіваленті складає 799.300 гривень.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

А також підлягає стягненню з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 9.193 гривні 97 копійок в рахунок відшкодування 3% річних, тобто загальна сума боргу, яку слід стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 становить 808.193 гривень 97 копійок, виходячи з наступного розрахунку:

(799.000 гривень + 9.193 гривні 97 копійок = 808.193 гривень 97 копійок).

Суд вважає, що оскільки ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти в іноземній валюті, а саме у розмірі 100.000 доларів США, але чинним законодавством України не передбачена можливість стягнення індексу інфляції у разі укладення договору в іноземній валюті, у зв'язку з чим слід відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позову в частині стягнення індексу інфляції.

Таким чином, сума, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 становить 808.193 гривень 97 копійок, тобто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 слід стягнути 404.246 гривень 99 копійок, а з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 404.246 гривень 98 копійок, виходячи з наступного розрахунку:

(808.193 гривень 97 копійок : 2 = 404.246 гривень 98,5 копійок).

Однак, ОСОБА_3 просить суд вказану суму боргу звернути на АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності.

З висновку судової будівельно-технічної експертизи № 070/2012 від 25 травня 2012 року вбачається, що ринкова вартість квартири АДРЕСА_1, загальною площею 86,7 кв.м. становить 114.011 доларів США, що в еквіваленті складає 911.289 гривень 92 копійки.

Оскільки суд звертає стягнення у розмірі 808.193 гривень 97 копійок на АДРЕСА_1, шляхом визнання за ОСОБА_3 право власності на вказану квартиру, а ринкова вартість якої становить 911.289 гривень 92 копійки, у зв'язку з чим, суд вважає, що з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 слід стягнути 103.095 гривень 95 копійок в рахунок відшкодування різниці вартості майна, виходячи з наступного розрахунку:

(911.289 гривень 92 копійки - 808.193 гривень 97 копійок = 103.095 гривень 95 копійок).

Таким чином, суд вважає, що з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 слід стягнути 51.547 гривень 98 копійок, а на користь ОСОБА_1 51.547 гривень 97 копійок, виходячи з наступного розрахунку:

(103.095 гривень 95 копійок : 2 = 51.547 гривень 97,5 копійок).

Крім того, суд вважає, що оскільки стягнення звернуто на АДРЕСА_1, шляхом визнання за ОСОБА_3 право власності на вказану квартиру то слід припинити право власності ОСОБА_1 на Ѕ частину та ОСОБА_2 на Ѕ частину вказаної квартири.

Отже, з урахуванням вказаного, суд дійшов до висновку, що первісний позов ОСОБА_1 обґрунтований, а тому підлягає задоволенню у повному обсязі, а зустрічний позов ОСОБА_3 слід задовольнити частково.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, на підставі ст. ст. 60, 61, 65, 69, 70 СК України, ст. ст. 530, 610, 611, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Розділити спільне майно, а саме квартиру АДРЕСА_1, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, виділивши ОСОБА_1 Ѕ частину та ОСОБА_2 Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

Позов ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 50.000 США, що в еквіваленті дорівнює суму 399.650 (триста дев'яносто дев'ять тисяч шістсот п'ятдесят) гривень в рахунок відшкодування боргу за договором позики, а також 4.596 (чотири тисячі п'ятсот дев'яносто шість) гривень 98 (дев'яносто вісім) копійок в рахунок відшкодування 3% річних, а всього 404.246 (чотириста чотири тисячі двісті сорок шість) гривень 98 (дев'яносто вісім) копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 50.000 США, що в еквіваленті дорівнює суму 399.650 (триста дев'яносто дев'ять тисяч шістсот п'ятдесят) гривень в рахунок відшкодування боргу за договором позики, а також 4.596 (чотири тисячі п'ятсот дев'яносто шість) гривень 99 (дев'яносто дев'ять) копійок в рахунок відшкодування 3% річних, а всього 404.246 (чотириста чотири тисячі двісті сорок шість) гривень 98 (дев'яносто вісім) копійок.

Звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_3 право власності на кватиру АДРЕСА_1.

Припинити право власності ОСОБА_1 на Ѕ частину та ОСОБА_2 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 51.547 (п'ятдесят одну тисячу п'ятсот сорок сім) гривень 97 (дев'яносто сім) копійок в рахунок відшкодування різниці вартості квартири.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 51.547 (п'ятдесят одну тисячу п'ятсот сорок сім) гривень 98 (дев'яносто вісім) копійок в рахунок відшкодування різниці вартості квартири.

В іншій частині відмовити за безпідставністю.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Одеської області шляхом подання через Київський районний суд міста Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя Рева С. В.