Рішення № 29036403, 20.12.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2012 р.Справа № 5023/5263/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Френдій Н.А.

при секретарі судового засідання Алексєєвій Т.О.

розглянувши матеріали справи

за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

до Шевченківської районної державної адміністрації, вул. Лермонтова, 2, сел. Шевченкове, Харківська область, 63601, код ЄДРПОУ 24283422.

про скасування розпорядження

за участю представників:

позивача -ОСОБА_2 за довіреністю №1318 від 15.11.2012р., ОСОБА_1, особисто

відповідача -Леонова Ю.О. за довіреністю №02-27/08 від 04.01.2012р., Корх О.О. за довіреністю №02-31/2732 від 02.11.2012р.

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач -фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Шевченківської районної державної адміністрації про скасування розпорядження голови Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області № 143 від 17.06.2009р. «Про визнання таким що втратило чинність розпорядження голови Шевченківської районної державної адміністрації від 28.12.2007 №499»; судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що відповідачем, під час прийняття оскаржуваного розпорядження порушено норми ст.ст. 6, 13, 21, 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації, а також ч.11 ст.151 Земельного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.11.2012р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні 06.12.2012р.

В судовому засіданні 06.12.2012р. представникам сторін роз'яснено права і обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

06.12.2012р. відповідач надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№21150), в якому відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, вказуючи на те, що оскаржуване розпорядження прийнято із дотриманням норм діючого законодавства та на те, що в період з 28.12.2007 року по 17.06.2009 року, тобто на час дії дозволу, ФОП ОСОБА_1 до Шевченківської районної державної адміністрації не було надано технічної документації на затвердження в установлений розпорядженням та законом строк та на те, що додана до позовної заяви технічна документація із землеустрою не відповідає вимогам чинного законодавства, не внесена до бази даних автоматизованої системи Державного земельного кадастру. Окрім того, відповідач просить суд застосувати наслідки позовної давності до позовних вимог у даній справі, оскільки твердження позивача про те, що про прийняття оскаржуваного розпорядження йому стало відомо у вересні 2012р. не відповідають дійсності, тому, що позивача було повідомлено листом від 26.06.2009 року № 01-20/985 про те, що розпорядженням голови районної державної адміністрації від 17.06.2009 року № 143 було визнано таким, що втратило чинність розпорядження від 28.12.2007 року № 449, та надано копію відповідного розпорядження. Разом із відзивом відповідач надав до суду документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 06.12.2012р., з метою ознайомлення з матеріалами справи та надання сторонам можливості надати до суду додаткові докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень по суті спору, оголошено перерву до 20.12.2012р.

Суд перейшов до розгляду справи по суті.

Представник позивача та позивач в судовому засіданні 20.12.2012р. позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просять суд позов задовольнити, підтримали письмові пояснення, надані до суду 20.12.2012р., в яких позивач надає додаткові пояснення щодо пропуску строків позовної давності позивачем, вказуючи на те, що доказів надсилання відповідачем позивачу листа №01-20/985 від 26.06.2009р., на який посилається відповідач у своєму відзиві в матеріалах справи немає, а надана копія журналу реєстрації вихідної кореспонденції райдержадміністрації не може бути розглянута як доказ належного сповіщення ФОП ОСОБА_1 про прийняття оскаржуваного розпорядження, оскільки відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету міністрів України №270 від 05.03.2009, документом, що підтверджує надання послуг поштового зв'язку є розрахунковий документ, який повинен відповідати встановленій відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо). Також у поясненнях від 20.12.2012р. відповідач зазначає, що з огляду на те, що земельні ділянки, передача яких передбачалась на підставі розпорядження №499 відносяться до категорії земель сільськогосподарського призначення, їх передача в оренду ФОП ОСОБА_1 здійснювалась на підставі розробленої технічної документації, а не за проектом відведення.

Представники відповідача в судовому засіданні 20.12.2012р. проти позовних вимог заперечували та просили суд відмовити в позові повністю, з підстав, викладених у відзиві на позов від 06.12.2012р., та підтримали пояснення від 20.12.2012р., надані до суду за вх.№23493 разом із документами для долучення до матеріалів справи, в яких відповідач наголосив на тому, що згідно інформації, викладеної у листі Безмятежненської сільської ради від 25.07.2012 року № 02- 21/336, ОСОБА_1 використовує земельну ділянку без правовстановлюючих документів з 1998 року. Крім того, відповідач зазначає, що навіть після прийняття розпорядження голови районної державної адміністрації від 17.06.2009 року № 143 до жовтня 2012 року (тобто протягом більш як З років) позивачем не було проведено ніяких дій щодо внесення технічної документації до бази даних АС ДЗК, її затвердження та укладання договору оренди землі належним чином, позивач протягом більш як трьох років мав можливість повторно звернутися до районної державної адміністрації щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та здійснити всі необхідні дії, передбачені законодавством, щодо укладення договору оренди землі.

За висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору та є необхідними для прийняття повного і обґрунтованого судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи позовної заяви та заперечень проти позову, заслухавши пояснення представників сторін, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про оренду землі»у разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір оренди землі відповідно до вимог цього закону. Договір оренди земельної ділянки може бути укладений лише за взаємним волевиявленням сторін.

Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оренду землі»оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ст. 6 цього закону орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Частиною першою ст. 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Ст. 124 Земельного кодексу України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст.17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; б) участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель; в) координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; г) підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок: г) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених законом; д) підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст; є) здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок; є) координація діяльності державних органів земельних ресурсів; ж) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно п.12. розділу «Перехідні положення»Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель. зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Пунктом 7 ст. 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»визначено, що до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі.

Зі змісту вказаних вище норм законодавства України випливає, що розпорядження землями, що розташовані поза межами населеного пункту, у тому числі - вирішення питань про надання згоди на розроблення проектів відведення земельних ділянок та про надання земельних ділянок у користування, віднесено до компетенції райдержадміністрації, яка реалізує її шляхом прийняття відповідних розпоряджень.

Розпорядженням голови Шевченківської районної адміністрації Харківської області №499 від 28.12.2007р. (а.с.13) ФОП ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) надані із земель незапитаних спадкоємцями сертифікатів - ріллі загальною площею 106,7698 га, сіножатей -16 га та складання документів, що посвідчують право оренди на земельні ділянки, розташовані на території Безмятежненської сільської ради за межами населеного пункту.

Розпорядженням голови Шевченківської районної державної адміністрації від 17.06.2009р. №143(а.с.68) визнано таким, що втратило чинність розпорядження №499 від 28.12.2007.

Підставою позовних вимог стало те, що відповідачем, під час прийняття оскаржуваного розпорядження порушено норми ст.ст. 6, 13, 21, 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації, а також ч.11 ст.151 Земельного кодексу України, застосування положень якої у даному разі є таким, що не відповідає відносинам, що склалися між сторонами, оскільки вказана норма визначає строк дії дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, а розпорядженням голови Шевченківської районної адміністрації Харківської області №499 від 28.12.2007 Позивачеві надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) надані із земель незапитаних спадкоємцями сертифікатів - ріллі загальною площею 106,7698 га, сіножатей - 16 га та складання документів, що посвідчують право оренди на земельні ділянки, розташовані на території Безм'ятежненської сільської ради за межами населеного пункту.

Натомість відповідач вказує на те, що відповідно до статті 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»встановлює, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки. Пунктом 12 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06,2003 № 899-VI, передбачено, що нерозподілені (не витребувані) земельні ділянки передаються в розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду. Порядок отримання в користування саме не витребуваних земельних часток (паїв) земельним законодавством не встановлений, а тому застосовується аналогічний порядок згідно статті 123 Земельного кодексу, який передбачає, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки, звертається з клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради. Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації. Тобто, в даному випадку застосовується аналогія закону для подібного виду правовідносин.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 3 ст. 1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою. У відповідності до п.3 ст.16 цього ж Закону місцеві державні адміністрації на відповідних територіях здійснюють державний контроль за використанням та охороною лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить, з-поміж іншого, вирішення питань щодо використання землі. Тобто, при здійсненні таких своїх повноважень райдержадміністрації повинні керуватись галузевим законодавством - Земельним кодексом України.

Предметом спору у даній справі є скасування розпорядження голови Шевченківської районної державної адміністрації від 17.06.2009р. №143, яким визнано таким, що втратило чинність розпорядження №499 від 28.12.2007, яким в свою чергу ФОП ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) надані із земель незапитаних спадкоємцями сертифікатів - ріллі загальною площею 106,7698 га, сіножатей -16 га та складання документів, що посвідчують право оренди на земельні ділянки, розташовані на території Безмятежненської сільської ради за межами населеного пункту.

При цьому, п.2 розпорядження №499 від 28.12.2007р. зобов'язано ОСОБА_1 замовити у 15-денний термін технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі на місцевості, та в шестимісячний термін надати до райдержадміністрації розроблену та погоджену в установленому порядку технічну документацію на затвердження, а у пункті 3 цього розпорядження міститься попередження, що у разі ненадання в установлений термін технічної документації на затвердження без поважних причин зазначений дозвіл втрачає чинність.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Як свідчать матеріали справи, докази на підтвердження того, що в період з 28.12.2007 року по 17.06.2009 року, тобто на час дії дозволу, ФОП ОСОБА_1 до Шевченківської районної державної адміністрації було надано технічну документацію на затвердження в установлений розпорядженням та законом строк, в матеріалах справи відсутні, не було надано таких доказів і позивачем.

Суд критично ставиться до заяви від 04.06.2009р. (а.с.70), яку надано позивачем на підтвердження відповідного звернення до відповідача, оскільки на вказаній заяві від 04.06.2009 року, яка додана до позовної заяви, відсутня відмітка (дата, вхідний номер тощо) про прийняття її районною державною адміністрацією та не надано доказів надсилання такої заяви у відповідності до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету міністрів України №270 від 05.03.2009, згідно яких документом, що підтверджує надання послуг поштового зв'язку є розрахунковий документ, який повинен відповідати встановленій відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).

В контексті вищевикладеного, дозвіл, наданий розпорядженням №499 від 28.12.2007р., на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) надані із земель незапитаних спадкоємцями сертифікатів - ріллі загальною площею 106,7698 га, сіножатей -16 га та складання документів, що посвідчують право оренди на земельні ділянки, розташовані на території Безмятежненської сільської ради за межами населеного пункту, - втратив свою чинність після перебігу шестимісячного строку, встановленого п.2 цього розпорядження, оскільки в процесі судового розгляду справи встановлено, що позивач не виконав приписів цього розпорядження. Більш того, позивач був попереджений, що у разі ненадання в установлений термін технічної документації на затвердження без поважних причин зазначений дозвіл втрачає чинність (п.3 Розпорядження).

Принципи розумності та добросовісності закріплені в ст. 3 ЦК України. Суд зазначає, що дії позивача щодо не виготовлення технічної документації із землеустрою та неподання її на затвердження, користування при цьому земельною ділянкою без правовстановлюючих документів впродовж 2007-2012р.р.,, що підтверджується листом Державної інспекції сільського господарства в Харківській області від 10.09.2012р. №4779, листом відділу Держкомзему у Шевченківському районі Харківської області від 11.12.2012р. №1377, листом Безм ятежинськї сільської ради від 25.07.2012р. №02-21/336, є порушенням принципів розумності та добросовісності, а також приписів чинного земельного законодавства України.

Разом з тим, суд враховує наступне.

Приписами ч.1 ст. 41 Закону №586-XIV визначено, що голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.

Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень, відповідно до ч.5 ст. 118 Конституції України, відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Згідно з приписами ч. 8 ст. 118 Конституції України, рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

В порядку ч.3 ст. 33 Закону №586-XIV, право скасовувати розпорядження голів районних державних адміністрацій, що суперечать Конституції України та законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України, Кабінету Міністрів України, голів обласних державних адміністрацій, а також міністерств, інших центральних органів виконавчої влади належить головам обласних державних адміністрацій.

Акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, згідно з ч.1 ст. 43 Закону №586-XIV, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.

Конституційний Суд України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»(справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вирішив, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно зі статтею 59 Закону № 280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Крім того, у пункті 5 рішення № 7-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Враховуючи приписи перелічених норм, у голови Шевченківської районної державної адміністрації відсутні повноваження визнавати таким, що втратило чинність своє власне розпорядження №499 від 28.12.2007р., а тому, скасовуючи його відповідач діяв всупереч вище перелічених вимог Конституції України та Закону №586-XIV.

Суд оцінюючи відповідність заявлених позовних вимог вимогам чинного законодавства, зважує на таке.

Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно абз. 2 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України ч.2 ст. 20 Господарського кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес способами, що встановлені договором або законом.

Так, за загальними правилами цивільного законодавства під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин.

Натомість обраний позивачем спосіб захисту до такого результату (відновлення права) привести не спроможний, оскільки обставини даної справи свідчать про те, що обраний позивачем спосіб захисту, не призведе до відновлення його прав, оскільки дозвіл, наданий розпорядженням №499 від 28.12.2007р., на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) надані із земель незапитаних спадкоємцями сертифікатів - ріллі загальною площею 106,7698 га, сіножатей -16 га та складання документів, що посвідчують право оренди на земельні ділянки, розташовані на території Безмятежненської сільської ради за межами населеного пункту, - втратив свою чинність після перебігу шестимісячного строку, встановленого п.2 цього розпорядження, тобто до звернення до суду з даним позовом, а також до винесення оскаржуваного розпорядження.

Застосування судом заходів, які не приводять до захисту права неприпустимо, оскільки не відповідає завданням суду визначеним статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка передбачає, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Висновок суду про неможливість застосування способу захисту права, який не відповідає Закону, договору і не приводить до відновлення порушеного права узгоджується з позицією ВГСУ, викладеною в п.3 Інформаційного листа від 25.11.2005 року N 01-8/2229, а також із правовою позицією ВСУ викладеною в його постановах від 13.07.2004 року у справі №10/732 та від 14.12.2004 у справі №6/11.

Разом з тим, господарський суд зазначає, що статтею 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку, таким чином, верховенство права, передбачене конституційною нормою щодо судового захисту, не позбавляє сторону у справі, в даному випадку позивача, на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів у спосіб, як це передбачено чинним законодавством.

Викладене означає, що позовні вимоги не відповідають нормам чинного законодавства і тому не підлягають задоволенню.

Стосовно клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності у даній справі, то суд відмовляє у його задоволенні, з огляду на наступне.

Згідно ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. У відповідності до положень ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В даному разі з матеріалів справи не вбачається, що позивач довідався про ті обставини, котрі стали на його думку підставою для скасування розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації від 17.06.2009р. № 143 раніше ніж із листа голови Шевченківської районної державної адміністрації №Г-206/02-20 від 18.09.2012р., як стверджує позивач, оскільки доказів надсилання відповідачем позивачу листа №01-20/985 від 26.06.2009р., на який посилається відповідач у своєму відзиві в матеріалах справи немає, а надана копія журналу реєстрації вихідної кореспонденції райдержадміністрації не може бути розглянута як доказ належного сповіщення ФОП ОСОБА_1 про прийняття оскаржуваного розпорядження, оскільки відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету міністрів України №270 від 05.03.2009, документом, що підтверджує надання послуг поштового зв'язку є розрахунковий документ, який повинен відповідати встановленій відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо). Відтак, перебіг строку позовної давності розпочався у вересні 2012 року, отже підстави для застосування наслідків пропущення строку позовної давності відсутні.

Витрати по сплаті судового збору згідно ст. 49 ГПК України, покладаються на позивача.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1.В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 24.12.2012р.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Суддя Френдій Н.А.