Постанова № 29026149, 24.01.2013, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2013 р. Справа № 2а-3858/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Главача І.А.,

за участю секретаря судового засідання Куриша Р.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Григоріва В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до відповідача: Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішеня № 0001561792 від 04.12.2012 року,-

ВСТАНОВИВ:

17.12.2012 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у м. Івано-Франківську) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішеня № 0001561792 від 04.12.2012 року.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Суду пояснив, що вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення нечинним, так як не погоджується із зафіксованими в акті перевірки висновками щодо безтоварності операцій з контрагентом ТзОВ «Маркет-Строй КО». Свої доводи позивач обґрунтовував наявністю належно оформлених первинних документів, в тому числі податкових та видаткових накладних, платіжних документів Просив позов повністю задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву. Просив у задоволенні позову відмовити.

Вислухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши наявні та подані докази, суд прийшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 12.05.2010 року зареєстрований Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області як фізична особа-підприємець (ідентифікаційний номер - НОМЕР_2) та 13.05.2010 року взятий на податковий облік як платник податків ДПІ у м. Івано-Франківську (зворотна сторона а.с.9).

З матеріалів справи вбачається, що з 22.10.2012 року по 12.11.2012 року посадовими особами ДПІ у м. Івано-Франківську на підставі направлень та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання проведено планову виїзну комплексну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 за питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт за № 10853/17-2/НОМЕР_2 від 19.11.2012 року (а.с.9-23).

У даному акті зафіксовано порушення, зокрема, п.1,5 ст.203, п.1, 2 ст. 215, ст.. 216 Цивільного кодексу України, п.185.1 ст. 185, п.187.1 ст. 187, п.188.1 ст. 188, п.198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податку на додану вартість в сумі 69 703,47 грн., в тому числі за березень 2011 року - у сумі 28 391,72 грн., за квітень 2011 року - у сумі 41 311,75 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки ДПІ у м. Івано-Франківську 04.12.2012 року винесено податкове повідомлення-рішення № 0001561792, згідно якого позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 69 705,00 грн., у тому числі 69 704,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.25).

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його у судовому порядку.

Судом встановлено, що підставою для визначення вказаних зобов'язань слугував висновок відповідача про те, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 документально не підтверджено товарність та реальність здійснення господарських операцій із ТзОВ «Маркет-Строй КО» та до складу податкового кредиту включено суми, що проведені на підставі здійснення безтоварних операцій.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством, є бухгалтерський облік. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 1 вказаного Закону визначено, що під господарською операцією слід розуміти дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95року за № 168/704, згідно якого первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення.

Як випливає із змісту вказаних правових норм, наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема, повинні відображати реальні товарні операції.

Відповідно до абзацу 2 пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до вимог абзацу 1 пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, сплачені в ціні товару (послуг) суми податку на додану вартість для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість судом встановлено наступне.

За період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 задекларовано податковий кредит по податку на додану вартість у сумі 306 641,00 грн. (а.с.15).

Одним із контрагентів позивача, господарська діяльність з яким вплинула на формування податкового кредиту за березень-квітень 2011 року, було ТзОВ «Маркет-Строй Ко».

У судовому засіданні встановлено, що позивачем на підставі податкових накладних, виписаних ТзОВ «Маркет-Строй Ко» за №№ 66, 67 від 01.03.2011 року, № 98 від 02.03.2011 року, № 282 від 28.03.2011 року, № 57 від 01.04.2011 року, № 74 від 04.04.2011 року, № 91 від 06.04.2011 року, до складу податкового кредиту за березень 2011 року та за квітень 2011 року включено 28 391,72 грн. та 41 311,75 грн. податку на додану вартість, нарахованого (сплаченого) фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 у зв'язку із придбанням товарів сантехнічної групи.

Із наявних у матеріалах справи копій вищевказаних податкових накладних вбачається, що позивачем придбано товари сантехнічної групи згідно договорів поставки від 01.03.2011 року, від 02.03.2011 року, від 28.03.2011 року та від 01.04.2011 року, укладених із ТзОВ «Маркет-Строй Ко», однак дані договори не були представлені суду.

У позовній заяві позивач зазначив, що доставку товару, придбаного у ТзОВ «Маркет-Строй Ко», він здійснював особисто малотоннажним автомобілем Valkswagen Caddy, реєстраційний номер НОМЕР_3. Однак, мінімальна відстань між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та його контрагентом - ТзОВ «Маркет-Строй Ко» становить 850 км в одну сторону, відтак навіть теоретично неможливо припустити фізичну можливість та економічну доцільність долання позивачем 1 700 км за добу з врахуванням часу на завантаження та розвантаження придбаного товару. Більше того, враховуючи тип транспортного засобу - автомобіля Valkswagen Caddy та номенклатуру товару (кількість, габарити), суд приходить до переконання, що товар, визначений у податкових накладних №№ 66, 67 від 01.03.2011 року, не міг бути перевезений даним транспортним засобом за один раз.

У судовому засіданні, яке відбулося 24.01.2013 року, представник позивача вказав, що придбаний у ТзОВ «Маркет-Строй Ко» товар позивач отримав у м. Чернівці. Доставку товару з м. Одеса до м. Чернівці здійснював постачальник, тобто ТзОВ «Маркет-Строй Ко». Однак, ні позивачем, ні його представником не подано суду документальне підтвердження про те, що товар було доставлено до м. Чернівці, де його було отримано фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (товарно-транспортні накладні з відмітками про місця завантаження, розвантаження, рахунки-фактури, акти приймання-передачі товару тощо).

Крім того, з актів ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 01.07.2011 року № 1800/23-5/37420365 «Про неможливість проведення позапланової документальної перевірки ТзОВ «Маркет-Строй КО», код ЄДРПОУ - 37420365, з питань підтвердження відомостей, отриманих від ТОВ «Галіон Бест» код ЄДРПОУ - 36611856 за період квітень 2011 року» та від 24.02.2012 року № 506/23-5/37420365 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТзОВ «Маркет-Строй КО», код ЄДРПОУ - 37420365 щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період березень, травень-грудень 2011 року» вбачається, що у період, за який проводилась звірка, відповідальним за фінансово-господарську діяльність суб'єкта господарювання була директор та бухгалтер в одній особі ОСОБА_4.

Відділом податкової міліції ДПІ у Приморському районі м. Одеси встановлено, що громадянка ОСОБА_4 знаходиться у Ізмаїльському районі Одеської області та доглядає хвору матір, та не має можливості вести господарську діяльність у м. Одеса. Відповідно до інформації отриманої від управління обліку та звітності ДПС в Одеській області згідно відомостей з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів (по 1 ДР) громадянка ОСОБА_4 протягом 2010-2011 років доходи на території України не отримала.

ТзОВ «Маркет-Строй КО» за юридичною адресою: м. Одеса, вул. Тираспільська, 18 не знаходиться .

Основний вид діяльності ТзОВ «Маркет-Строй КО» 51.90.0 - Інші види оптової торгівлі. Згідно податкового розрахунку комунального податку за ІV квартал 2010 року (від 07.02.2011 року № 327700, статус - перевірений) код ряд 01 - кількісний склад працівників за базовий податковий (звітний) період усього «-». Згідно бази Бест Звіт форми 1-ДФ до ДПІ у Приморському районі м. Одеси не надана, таким чином на підприємстві відсутні співробітники, що свідчить про неможливість здійснення фінансово-господарської діяльності.

Згідно бази Бест Звіт до ДПІ у Приморському районі м. Одеси не надано додатку К1/1 до податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2010 рік, І квартал 2011 року, таким чином виробничі потужності та основні фонди на підприємстві відсутні.

Згідно висновку Відділу податкової міліції ДПІ у Приморському районі м. Одеси на ТзОВ «Маркет-Строй КО» відсутні трудові ресурси, підприємство не має на балансі складських та виробничих приміщень, транспортних засобів (а.с.82-85).

Враховуючи вищевикладене, а також те, що у ТзОВ «Маркет-Строй КО» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності в силу відсутності найманих працівників, основних засобів, складських приміщень та транспортних засобів, суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТзОВ «Маркет-Строй КО» були безтоварними. У судовому засіданні представником позивача не доведено суду факт отримання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 товару (сантехнічних виробів) згідно договорів поставки від 01.03.2011 року, від 02.03.2011 року, від 28.03.2011 року та від 01.04.2011 року, укладених із ТзОВ «Маркет-Строй Ко».

За таких обставин, видаткові та податкові накладні, платіжні доручення за відсутності самого факту поставки товару не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку і, як наслідок, сплачені в ціні товару суми податку на додану вартість не можуть включатися до податкового кредиту з податку на додану вартість.

Посилання представника позивача лише на належно оформлені документи (видаткові та податкові накладні) з контрагентом ТзОВ «Маркет-Строй Ко» суд вважає безпідставними, оскільки господарські операції повинні обліковуватися відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Таким чином, позивачем до складу податкового кредиту за березень 2011 року та за квітень 2011 року безпідставно включено 28 391,72 грн. та 41 311,75 грн. податку на додану вартість згідно податкових накладних, виписаних ТзОВ «Маркет-Строй Ко» за №№ 66, 67 від 01.03.2011 року, № 98 від 02.03.2011 року, № 282 від 28.03.2011 року, № 57 від 01.04.2011 року, № 74 від 04.04.2011 року, № 91 від 06.04.2011 року.

Посилання представника позивача на те, що підставою для визначення платнику податків (фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3) грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугував висновок відповідача про нікчемність договорів поставки, тоді як органи державної податкової служби не наділені відповідними повноваженнями, а отже оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено протиправно, суд не приймає до уваги, оскільки установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до підпункту 111.1.3 пункту 111.1 статті 111 цього Кодексу за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовується фінансова відповідальність.

Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені (пункт 111.2 статті 111).

Статтею 119 Податкового кодексу України встановлено, що неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень (пункт 119.2).

Згідно пункту 7 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що відповідачем правомірно винесено податкове повідомлення-рішення від 04.12.2012 року № 0001561792, згідно якого фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 69 705,00 грн., у тому числі 69 704,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

За таких обставин, в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі ст.124 Конституції України та керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

в задоволенні позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя Главач І.А.

Постанова складена в повному обсязі 28.01.2013 року.