Рішення № 29025078, 31.01.2013, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32 ______

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

31.01.13 Справа № 19/5014/2640/2012.

За позовом Публічного акціонерного товариства "Дизельний завод", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області,

до Приватного підприємства "ВВ-Плюс", м. Попасна Луганської області,

про стягнення 750569 грн. 68 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача - Гольськов Д.О. - юрисконсульт, - довіреність №3 від 02.01.13 року;

від відповідача - Колотович Д.О. - представник, адвокат, - довіреність №4 від 08.01.13 року, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в:

суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар (напіввагони) у сумі 490128,00 грн., пені за період з 28.02.11 року по 08.10.12 року у сумі 248991,97 грн., 3% річних за період з 19.12.11 року по 08.10.12 року у сумі 11449,71 грн., нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання з його боку умов договору поставки №2101-001, укладеного між сторонами 21.01.11 року.

У зв'язку з надходженням цього позову господарським судом Луганської області було порушено провадження у справі №19/5014/2640/2012, розгляд якої за результатами автоматизованого розподілу документообігу суду було доручено судді Косенко Т.В.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався: з 14.11.12 року до 05.12.12 року - у зв'язку з неявкою відповідача та невиконанням ним вимог ухвали в частині надання витребуваних документів; з 05.12.12 року до 17.12.12 року - у зв'язку з оголошенням перерви з метою надання сторонам часу для примирення (а.с.72); з 17.12.12 року до 03.01.13 року - з метою надання сторонам можливості подати додаткові докази.

Ухвалою суду від 17.12.12 року за заявою позивача термін розгляду справи продовжено на 15 днів, - до 02.01.13 року (а.с.81).

У зв'язку з відпусткою по пологах судді Косенко Т.В. за результатами повторного розподілу автоматизованою системою документообігу суду у відповідності до вимог ст. 21 Господарського процесуального кодексу України дана справа передана на розгляд судді Середі А.П.

На підставі ст. 77 ГПК України її розгляд було відкладено: з 03.01.13 року до 17.01.13 року та з 17.01.13 року до 31.01.13 року - у зв'язку з неявкою відповідача та невиконанням сторонами вимог ухвали в частині надання витребуваних документів.

До початку судового засідання 31.01.13 року від сторін надійшло клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, яке судом задоволено.

У судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги у повному обсязі.

Ознайомившись двічі у судовому засіданні з відзивом відповідача на позов від 31.03.13 року за вих. №77/юр, позивач заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання йому додаткового часу для ознайомлення з відзивом.

З урахуванням обставин справи, наявних у ній доказів, тривалого часу розгляду справи (3,5 місяці) суд відхилив це клопотання як належним чином не обґрунтоване, оскільки відзив відповідачем складено з посиланням на факти та документальні докази, відомі обом сторонам задовго до виникнення цього спору.

Відповідач позов не визнав, посилаючись на повну відсутність у нього боргу перед позивачем (відзив на позов від 31.01.13 року за вих. №77/юр).

У судовому засіданні він подав письмове клопотання про призначення судової колегії по справі (вих. №79/юр від 31.01.13 року), мотивуючи його посланням на тривалий розгляд справи, її складність, яка, на його думку, полягає у дуже великій сумі стягнення, кількості постачань та актів взаємозаліку.

Позивач заперечив проти задоволення цього клопотання, вважаючи його необґрунтованим.

Розглянувши клопотання відповідача, враховуючи думку позивача з цього приводу, а також обставини справи та наявні у ній докази, суд, керуючись ст.ст.43,22,32-34,36 та 43 ГПК України, вважає, що клопотання не підлягає задоволенню як таке, що належним чином не обґрунтоване та не витікає з фактичних обставин справи, а справа підлягає розгляду по суті у цьому судовому засіданні.

І.Заслухавши сторони, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

21.01.11 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) у простій письмовій формі укладено договір поставки №2101-001, відповідно до якого постачальник зобов'язується на підставі заявок покупця виготовити згідно ТУ У 35.2-00190957-042:2008 і поставити товар (напіввагони моделі 12-9790 в кількості 10 одиниць), а покупець - прийняти товар та сплатити за нього грошову суму згідно умовам договору (п.1.1).

Фактична ціна товару зазначена у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Якщо сторони узгодили зміну ціни або кількості партії товару на вже підписану специфікацію, - вони укладають додаткову угоду з новими погодженими умовами, попередню специфікацію визнають такою, що втратила чинність (п.2.1).

Сума договору складається з сум поставок продукції по специфікаціях (додаткових угодах) і на момент укладення договору складає 6.383.760,00 грн. (п.2.3).

Сторони домовилися, що постачальник здійснює доставку товару до станції Кривий Ріг-Сортувальний Придніпровської залізниці, сума витрат становить 478,00 грн. за 1 вагон, компенсацію яких здійснює покупець згідно виставленого постачальником рахунку (п.3.1).

Термін поставок - згідно специфікацій (п.3.1.1).

Датою поставки та переходу права власності на товар вважається дата, вказана в акті прийому-передачі товару на складі постачальника (п.3.1.2).

Перелік документів, якими супроводжується товар, сторони визначили у п.3.3 договору, у т.ч.: рахунок-фактура, накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей, податкова накладна.

Сторони домовилися, що розрахунки за товар покупець здійснює безготівково згідно підписаних специфікацій (п.5.1).

Сторони після виконання договору або закінчення строку його дії складають акти звірення взаєморозрахунків (п.5.2).

У випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язань за договором винна сторона відшкодовує добросовісній стороні заподіяні у зв'язку з цим збитки (п.6.1).

У випадку порушення строків оплати покупець сплачу постачальнику пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день затримки платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ (п.6.3).

Всі зміни та доповнення до даного договору складаються у письмовій формі і вважаються дійсними після підписання їх представниками обох сторін та скріплення їх печатками (п.9.4).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і скріплення їх печатками та діє до 31.12.11 року (п.10.1) (а.с.7-10).

21.01.11 року сторони підписали специфікацію №1 до цього договору, згідно якій постачальник зобов'язався у лютому 2011 року здійснити поставку 10 штук вагонів моделі 12-9790 за ціною 531.980,00 грн. (без ПДВ) за 1 шт. на суму 6383760,00 грн. (з ПДВ). Сторони визначили порядок розрахунків: 40% - попередня оплата протягом 2-х банківських днів з дня виставлення рахунку покупцю. Кінцевий розрахунок - 60% - протягом 2-х банківських днів з моменту підписання акту прийому-передачі товару (а.с.11).

На підтвердження факту виконання умов договору до справи надано наступні документальні докази:

1)підписані сторонами акти прийому-передачі напіввагонів моделі 12-9790:

від 05.04.11 року - на 5 шт. (а.с.17);

від 29.04.11 року - на 5 шт. (а.с.18), - що свідчить про порушення постачальником умов договору про поставку на користь покупця (відповідача) у лютому 2011 року 10 вагонів, - тобто у визначений сторонами термін позивач не виконав своїх зобов'язань щодо поставки по специфікації №1;

2)видаткові накладні - з доказами отримання товару відповідачем:

№Ди-2/101 від 28.02.11 року на 5 вагонів моделі 12-9790 на суму 3.191.880,00 грн. (а.с.22);

№Ди-2/101/1 від 05.04.11 року на 5 вагонів моделі 12-9790 на суму 3.191.880,00 грн. (а.с.25), - а разом на суму 6.383.760,00 грн.;

3)акти здачі-приймання робіт:

№Ди-3/15 від 01.03.11 року - щодо витрат на доставку 5 напіввагонів - на суму 2390,00 грн. (а.с.23);

№Ди-3/24 від 31.03.11 року - щодо витрат на доставку 5 напіввагонів - на суму 25000,00 грн. (а.с.24);

№Ди-4/6 від 05.04.11 року - щодо витрат на залізничний тариф за 5 напіввагонів - на суму 25500,00грн. та за подачу та прибирання 5 вагонів - на суму 2390,00 грн. (а.с.251).

4)документальні докази здійснення розрахунків покупцем за отриманий товар, а саме:

платіжні доручення:

№49 від 18.02.11 року на суму 300.000,00 грн. (а.с.38);

№51 від 24.02.11 року на суму 300.000,00 грн. (а.с.39);

№76 від 21.03.11 року на суму 32.868,00 грн. (а.с.40);

№96 від 06.04.11 року на суму 33.468,00 грн. (а.с.71);

№125 від 28.04.11 року на суму 33.468,00 грн. (а.с.42), - а разом на суму 699.804,00 грн.;

акт заліку взаємних зобов'язань від 09.03.11 року - на суму 2.591.880,00 грн. (а.с.35), - що свідчить про здійснення покупцем станом на 09.03.11 року розрахунків за отриманий товар на загальну суму 3.291.684,00 грн. (699.804,00 грн. + 2.591.880,00 грн.).

Як вбачається з обставин справи та наявних у ній доказів, сторони припустилися порушення умов пункту 2.1 договору при підписані специфікацій №№2,3,4 та 5 до нього.

Так,19.04.11 року вони підписали специфікацію №2, згідно якій постачальник зобов'язався у квітні 2011 року поставити на користь покупця 5 штук вагонів моделі 12-9790 за ціною 553.859,40 грн. (без ПДВ) за 1 шт. на суму 33237156,40 грн. (з ПДВ). Сторони визначили порядок розрахунків: 40% - попередня оплата протягом 2-х банківських днів з дня виставлення рахунку покупцю. Кінцевий розрахунок - 60% - протягом 2-х банківських днів з моменту підписання акту прийому-передачі товару (а.с.12).

12.07.11 року сторони підписали специфікацію №3, згідно якій постачальник зобов'язався у липні 2011 року поставити на користь покупця 5 штук вагонів моделі 12-9790 за ціною 573870,00 грн. (без ПДВ) за 1 шт. на суму 3443220,00 грн. (з ПДВ). Сторони визначили порядок розрахунків: 40% - попередня оплата протягом 2-х банківських днів з дня виставлення рахунку покупцю. Кінцевий розрахунок - 60% - по факту готовності узгодженої партії напіввагонів (а.с.13).

27.07.11 року сторони підписали специфікацію №4, згідно якій постачальник зобов'язався у липні-серпні 2011 року поставити на користь покупця 5 штук вагонів моделі 12-9790 за ціною 573870,00 грн. (без ПДВ) за 1 шт. на суму 3443220,00 грн. (з ПДВ). Сторони визначили порядок розрахунків: 40% - попередня оплата протягом 2-х банківських днів з дня виставлення рахунку покупцю. Кінцевий розрахунок - 60% - по факту готовності узгодженої партії напіввагонів (а.с.14).

28.11.11 року вони підписали специфікацію №5, згідно якій постачальник зобов'язався у грудні 2011 року поставити на користь покупця 5 штук вагонів моделі 12-9790 за ціною 575260,00 грн. (без ПДВ) за 1 шт. на суму 3451560,00 грн. (з ПДВ). Сторони визначили порядок розрахунків: 100% - попередня оплата вартості усього товару (а.с.15).

Як зазначено у п.2.1 договору, якщо сторони узгодили зміну ціни або кількості партії товару на вже підписану специфікацію, - вони укладають додаткову угоду з новими погодженими умовами, - попередню специфікацію визнають такою, що втратила чинність.

У специфікації №2 вказано іншу ціну за 1 напіввагон порівняно зі специфікацією №1, а саме: у специфікації №1 була вказана ціна за 1 напіввагон - 531.980,00 грн. (без ПДВ) за 1 шт., - в той час, як у специфікації №2 - 553.859,40 грн. (без ПДВ) за 1 шт.

Мається різниця і щодо кількості піввагонів, які підлягають поставці: у специфікації №1 - 10 штук, у специфікації №2 - 5 штук.

Аналогічне положення має місце і щодо специфікацій №№ 3,4 та 5.

Договір не містить домовленості сторін про те, що специфікації №2,3,4 та 5 до нього слід вважати додатковими угодами до основного договору.

Чинне законодавство України ґрунтується на засадах обов'язковості договору (ст.629 Цивільного кодексу України).

Зі змісту п.2.1 договору вбачається, що сторони у вищезазначених випадках повинні були внести зміни до нього.

Відповідно до приписів частини 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, а статтею 654 цього Кодексу визначено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Те, що специфікація не є тотожною додатковій угоді до договору, слідує з частини 2 ст. 266 Господарського кодексу України, відповідно до якої загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Вищевикладене свідчить про те, що сторони, з урахуванням змісту п.2.1 укладеного ними основного договору, при підписанні специфікацій №№2,3,4 та 5 були зобов'язані укласти додаткову угоду до основного договору, але не зробили цього, - тобто поставка наступних 20 напіввагонів, що здійснена на підставі специфікацій №2,3,4 та 5 (після поставки 10 напіввагонів, вказаних у специфікації №1), не ґрунтується на договорі поставки №2101-001 від 21.01.11 року (а.с.7-10), тобто є позадоговірною, а тому при вирішенні цього спору позивач не має правових підстав посилатися на цей договір як на підставу своїх вимог та заперечень.

До справи надано документальні докази факту виконання поставок згідно специфікаціям №№2,3,4, та 5, а саме:

1)підписані сторонами акти прийому-передачі напіввагонів моделі 12-9790:

від 07.07.11 року - на 5 шт. (а.с.64);

від 18.07.11 року - на 5 шт. (а.с.16);

від 29.07.11 року - на 5 шт. (а.с.20);

від 19.12.11 року - на 5 шт. (а.с.21).

2)видаткові накладні - з доказами отримання товару відповідачем:

№Ди-4/107 від 29.04.11 року на 5 вагонів моделі 12-9790 на суму 3.323.156,40 грн. (а.с.26);

№Ди-7/114 від 18.07.11 року на 5 вагонів моделі 12-9790 на суму 3.443.220,00 грн. (а.с.29);

№Ди-7/121 від 29.07.11 року на 5 вагонів моделі 12-9790 на суму 3.443.220,00 грн. (а.с.31);

№Ди-12/102 від 19.12.11 року на 5 вагонів моделі 12-9790 на суму 3.451.560,00 грн. (а.с.31), - а разом на суму 13.661.156,40 грн.

(Суд при вирішенні цього спору не приймає до уваги видаткову накладну №Ди-5/24 від 16.05.11 року на відпуск відповідачеві кришок люків напіввагону у кількості 82 шт. на суму 216.480,00 грн. (а.с.28), оскільки предметом поставки за вищезгаданим договором є напіввагони, а не люки до них);

3)акти здачі-приймання робіт:

№Ди-4/39 від 29.04.11 року - щодо витрат на доставку 5 напіввагонів - на суму 27890,00 грн. (а.с.27);

№Ди-7/47 від 18.07.11 року - щодо витрат на доставку 5 напіввагонів - на суму 29095,00 грн. (а.с.30);

№Ди-8/11 від 03.08.11 року - щодо витрат на доставку 5 напіввагонів - на суму 29095,00грн. та за подачу та прибирання 5 вагонів - на суму 2390,00 грн. (а.с.32);

№Ди-12/36 від 19.12.11 року - щодо витрат на доставку 5 напіввагонів - на суму 38568,00грн. (а.с.34);

4)документальні докази здійснення покупцем розрахунків за отриманий товар, а саме:

платіжні доручення:

№235 від 01.08.11 року на суму 34.914,00 грн. (а.с.43);

№401 від 01.12.11 року на суму 1.000.000,00 грн. (а.с.44);

№404 від 04.12.11 року на суму 1.000.000,00 грн. (а.с.45);

№414 від 07.12.11 року на суму 1.000.000,00 грн. (а.с.46), - а разом 3.034.914,00 грн.

(Судом звернуто увагу на те, що 3 останні платежі (платіжні доручення №№401,404 та 414) не містять посилання на специфікацію, - що суперечить умовам п.5.1 договору та підтверджує його висновок про позадоговірний характер поставок, здійснених позивачем на підставі специфікацій №№2,3,4 та 5);

акти заліку взаємних зобов'язань:

від 31.05.11 року - на суму 6.731.516,40 грн. (а.с.36);

від 31.08.11 року - на суму 6.921.354,00 грн. (а.с.37), - а разом на суму 13.652.870,40 грн.

Загальна сума платежів, здійснених відповідачем за поставку напіввагонів, вказаних у специфікаціях №№2,3,4 та 5, становить 16.687.784,40 грн. (3.034.914,00 грн. + 13.652.870,40 грн.).

З наявних у справі доказів вбачається, що відповідач згідно специфікацій №№1,2,3,4 та 5 отримав від позивача 30 напіввагонів (10+5+5+5+5) на загальну суму 20.044.916,40 грн. (6.383.760,00 грн. + 13.661.156,40 грн.).

До справи надано документальні докази, які свідчать, що відповідач за отриманий товар сплатив на користь позивача 19.979.468,40 грн. (3.291.684,00 грн. + 16.687.784,40 грн.), - з огляду на що різниця між вартістю отриманого товару та сумою, яку відповідач сплатив на користь позивача, становить 65.448,00 грн. (20.044.916,40 грн. - 19.979.468,40 грн.), - а не 490128,00 грн., як заявлено позивачем.

В той же час позивач надав до справи акт звіряння взаєморозрахунків станом на 29.03.12 року, згідно якому сторони дійшли висновку, що ПАТ "Дизельний завод" має перед ПП "ВВ-Плюс" борг у сумі 2.287.918,40 грн., а ПП "ВВ-Плюс"- перед ПАТ "Дизельний завод" має борг у сумі 490.128,00 грн. - при цьому сторони дійшли згоди, що позивач має перед відповідачем борг у сумі 1.800.070,40 грн., - що формально свідчить про здійснення сторонами взаємозаліку боргу та про відсутність у відповідача такого перед позивачем (а.с.50).

Дослідивши цей акт, суд, керуючись ст.ст.32-34 ГПК України та частиною 1 ст. 92 Цивільного кодексу України, не приймає його до уваги в якості належного та допустимого доказу у справі з наступних підстав:

1)акт не містить посилання на конкретний договір, - що унеможливлює для суду дійти висновку щодо наявності чи відсутності у відповідача боргу перед позивачем та у якій саме сумі за договором поставки №2101-001 від 21.01.11 року;

2)згідно ч.1 ст. 92 Цивільного кодексу юридична особа набуває прав та обов'язків через свої органи, вказані у установчих документах, якими згідно чинному законодавству, є керівні органи (генеральний директор, директор, голова правління та т.і.).

Акт звіряння підписано з обох сторін головними бухгалтерами підприємств, при цьому у ньому не вказано про наявність у обох представників повноважень на його підписання.

3)взаємозалік однорідних грошових вимог здійснено у формі, не передбаченій статтями 601 та 604 Цивільного кодексу України, - посилання на ці статті Кодексу у акті звіряння відсутнє.

Незважаючи на неодноразові вимоги суду про здійснення взаємозвірки на стадії судового розгляду справи (ухвали від 18.10.12 року, від 14.11.12 року; від 17.12.12 року; від 03.01.13 року та від 17.01.13 року) сторони не зробили цього.

Підставою для звернення позивача з цим позовом до суду стала відмова відповідача від сплати основного боргу у сумі 490.128,00 грн., на яку він нарахував:

пеню за період з 03.03.11 року по 08.10.12 року у сумі 248.991,97 грн.;

3% річних за період з 19.12.11 року по 08.10.12 року у сумі 11449,71 грн.

Відповідач позов не визнав.

ІІ.Заслухавши сторони, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).

За загальним правилом договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ); він є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).

З норми, викладеної у частині 1 ст. 179 Господарського кодексу України, а також аналізу спірного договору вбачається, що він належить до числа господарських договорів та є договором купівлі-продажу.

Згідно ст.655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Уклавши договір, сторони набули низку прав та зобов'язань.

Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана виконати на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші і т.д.) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язання (ч. 1 ст.509 ЦКУ).

Одностороння відмова від зобов'язання є неприпустимою (ст. 525 ЦКУ).

Відповідно до ст.526 ЦКУ (ст.193 ГКУ) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 ЦКУ встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 691 ЦКУ встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, але відповідач не у повному обсязі сплатив вартість отриманого товару, тобто припустився порушення зобов'язань за договором.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу пунктів 3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Але, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позивач у порядку та у спосіб, встановлені чинним законодавством, не довів наявність у діях відповідача повного складу цивільного правопорушення, а саме: неправомірних дій (бездіяльності), збитків як наслідку їх вчинення, причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) та їх наслідками, а також вини відповідача у спричиненні останніх.

Так, договір поставки №2101-001 від 21.01.11 року було виконано сторонами після здійснення позивачем поставки товару відповідно до специфікації №1, тобто 10 напіввагонів.

Сторони, підписуючи специфікації №№2,3,4 та 5 до основного договору, не дотрималися умов пунктів 2.1 та 9.4 останнього, відповідно до якого, якщо сторони узгодили зміну ціни або кількості партії товару на вже підписану специфікацію, - вони у письмовій укладають додаткову угоду з новими погодженими умовами, попередню специфікацію визнають такою, що втратила чинність.

Тобто поставки на підставі специфікацій №№2,3,4 та 5 мають позадоговірний характер.

З огляду на вищевикладене позивач документально не довів факт наявності у відповідача основного боргу у сумі 490.128,00 грн. саме за договором поставки №2001-001 від 21.01.11 року.

Зазначена обставина не надає суду правових підстав при вирішенні цього спору, у т.ч. питання про стягнення основного боргу, який виник після поставок напіввагонів, здійснених згідно специфікаціям №№2,3,4 та 5, дійти висновку, що вимоги позивача грунтуються на договорі поставки №2101-001 від 21.01.11 року.

В той же час суд вважає, що відповідач документально довів, що він належним чином виконав свої зобов'язання щодо сплати вартості отриманих 10 напіввагонів, поставлених позивачем згідно договору поставки та специфікації №1 до нього.

З урахуванням фактичних обставин справи позивач невірно обрав спосіб захисту порушеного права, а тому його вимога про стягнення основного боргу задоволенню не підлягає, як не підлягає задоволенню також і вимога про стягнення сум пені та 3% річних, оскільки вони є похідними від основного грошового зобов'язання

За таких обставин суд при вирішенні спору керується наступним.

Згідно ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За приписами ст. 32 Кодексу доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу (ст. 33 ГПК), при цьому господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК).

Отже, позов не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище у цьому рішенні.

Керуючись ст.ст.44 та 49 ГПК України, суд сплату судового збору покладає на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43,32-34,36,43,44,49,82,84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області

в и р і ш и в :

1.У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Дизельний завод" до Приватного підприємства "ВВ-Плюс" - про стягнення 750569 грн. 68 коп. - відмовити.

2.Сплату судових витрат покласти на позивача.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 31.01.13 року оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення складено у повному обсязі та підписано - 04 лютого 2013 року.

Суддя А.П.Середа