Рішення № 2902090, 05.02.2009, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.02.2009 Справа № 2/13-ПД-09

Господарський суд Херсонської області у складі судді Скобєлкіна С.В. при секретарі Лисенко Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Відкритого акціонерного товариства Компанія "Дніпро", м.Херсон

до Північної виправної колонії № 90 Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Херсонській області, м.Херсон

про розірвання договору про сумісну діяльність, зобов'язання повернення майна

за участю представників сторін:

від позивача: Небрат Л.П., довіреність № 1-9/128 від 22.05.2008 р.

від відповідача: Стець О.В., довіреність № 28/15-342 від 21.01.2009 р.

в с т а н о в и в:

Відкрите акціонерне товариство "Компанія "Дніпро" звернулось до суду з позовом до Північної виправної колонії № 90 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Херсонській області про розірвання договору № 27 від 29.06.1999 року "Про сумісну діяльність" та зобов'язання відповідача (ПВК № 90) повернути позивачу товарно-матеріальні цінності згідно переліку та кількості (труби, проволоку, лист, пруток, цвяхи, електроди, килимові покриття) шляхом доставки їх на склад ВАТ "Компанія "Дніпро" за адресою: м.Херсон, вул. Робоча, 66, з посиланням на ст. ст. 526, 530, 694 ЦК України, ст. ст. 5, 179, 193, 216, 222, 265 ГК України.

В судовому засіданні позивач в особі свого представника підтримав заявлені вимоги в об'ємі позовної заяви, посилаючись на надані докази та матеріали справи. Позовні вимоги грунтуються на ствердженні про те, що між ВАТ "Компанія "Дніпро" та Установою ЮЗ 17/90 29.06.1999 року було укладено договір, згідно з яким виправна колонія отримала від позивача товарно-матеріальні цінності. При розгляді зустрічних позовних вимог сторін у межах справи № 2/243-06, яка знаходилась в провадженні господарського суду Херсонської області, правонаступником Установи ЮЗ 17/90, м.Херсон по спірним правовідносинам було визнано Північну виправну колонію № 90, код ЄДРПОУ - 08564699. Позивач вважає на даний час договір № 27 від 29.06.1999 року чинним, факт отримання відповідачем зазначеного у позовній заяві товару - встановленим.

З цих підстав 06.10.2008 року ВАТ "Компанія "Дніпро" звернулась до ПВК № 90 з листом, у якому запропонувало повернути отримані у 1999 році на договірній основі товарно-матеріальні цінності. Оскільки відповідач до цього часу не виконав умови договору та не розрахувався з позивачем векселем державного казначейства, то виконання договору на таких умовах втратило сенс. А відтак, посилаючись на розділ ІХ ГК України, приписи ст. 530 ЦК України, вважаючи договірні відносини сторін діючими, ВАТ "Компанія "Дніпро" у вищезазначеному листі просив відповідача повернути товарно-матеріальні цінності у семиденний термін. ПВК № 90 вимогу позивача не виконала, тому ВАТ "Компанія "Дніпро" на підставі положень п. 6 ст. 265 ГК України, ч. 4 ст. 694 ЦК України вважає, що відповідач повинен повернути позивачу ТМЦ, які йому були відвантажені у червні-вересні 1999 року на підставі накладних № 12, 15, 27, 48 та довіреностей до них.

Відповідач - Північна виправна колонія № 90 УДДУ ПВП в Херсонській області позов не визнав, про що ним було повідомлено як у письмовому відзиві на позов, так і через свого представника в судовому засіданні. Відповідач просить відмовити ВАТ "Компанія "Дніпро" у задоволенні заявлених вимог, вважаючи їх безпідставними.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та матеріали архівної справи № 2/243-06, перевіривши правовідносини сторін, заслухавши їх представників, суд прийшов до висновку про те, що позов ВАТ "Компанія "Дніпро" не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 29.06.1999 року ВАТ "Компанія "Дніпро" та Установа ЮЗ 17/90 (ПВК № 90) підписали договір про спільну діяльність, за умовами якого позивач повинен був передати, а відповідач прийняти товарно-матеріальні цінності в рахунок погашення заборгованості по ПДВ на загальну суму 25043,00 грн.

Відповідно до пунктів 2.1., 2.2. договору ВАТ Компанія "Дніпро" брала на себе зобов'язання відвантажити ТМЦ на суму 25043,00 грн., а ПВК № 90 зобов'язувалось розрахуватись векселем державного казначейства на суму відпущених товарно-матеріальних цінностей відповідно до накладних.

Інших умов, а також строків постачання товару, його сплати, дії договору, цей документ в собі не містить.

Дослідженням доказів по даній справі та на підставі матеріалів архівної справи № 2/243-06 суд встановив що, 16.06.1999 року ВАТ "Компанія "Дніпро" по накладній № 12 за червень 1999 року передало у власність ЮЗ 17/90 (Північна виправна колонія № 90) через представника останнього - Колпакова В.І. товарно-матеріальні цінності: труби металеві та чавунні, дріт і металевий лист на загальну суму 7731,48 грн.

В той же день, 16.06.1999 року позивач (ВАТ Компанія "Дніпро") по накладній № 15 від 14.06.1999 року через ту ж саму особу - представника відповідача - Колпакова В.І., що діяв на підставі довіреності серії ЯАЮ № 699912 виданої йому 14.06.1999 року із строком дії 10 днів, також передав у власність ЮЗ 17/90 (ПВК № 90) металопрокат у вигляді листа титанового на загальну суму 7311,46 грн. шляхом самовивезення.

Обидві накладні (№ 12,15) містять у собі зазначення у графі "підстава", що постачання товару здійснюється на підставі листа № 63/2565 від погашення ПДВ. Крім того, у накладних визначені реквізити одержувача: "Кому" - "Учр. ЮЗ 17/90", "через кого" - "Колпакова В.І.", "розрахунковий рахунок платника" - "р/с 26003264 МФО 352015 м.Херсона, Укрсоцбанк".

Підписи у графах "головний бухгалтер" та "отримав" зі сторони відповідача двох накладних схожі між собою і сумнівів не викликають.

Накладна № 12 за червень 1999 року з відміткою "дата відпуску 16.06." не містить посилання на документ на підставі якого представник ЮЗ 17/90 отримував товар, але довіреність № 699912 на його ім'я прикладена саме до цієї накладної, у якій зазначені підстави для її видачі: отримання металопрокату на суму вісім тисяч грн., що співпадає зі змістом накладної № 12.

У довіреності № 699911 теж зазначено, що вона видана представнику ЮЗ 17/90 для отримання 636 кг листа з титану, що співпадає з даними накладної № 15.

28.06.1999року ЮЗ 17/90 (ПВК № 90) за накладною № 27 за червень того ж року, отримало від ВАТ "Компанія "Дніпро" металевий пруток, цвяхи та електроди на загальну суму 1536,00 грн. через свого представника Колпакова В.І., який діяв на підставі довіреності серії ЯАЮ № 699918 від 23.06.1999 року на отримання вищезазначених товарно-матеріальних цінностей, які зазначені як у накладній, так і в цьому документі на пред'явника, що був дійсним до 03.07.1999 року.

У вересні 1999 року за накладною № 48 на підставі довіреності серії УАН № 298597 від 29.09.1999 року на отримання від ВАТ "Компанія "Дніпро" килимових покрить, відповідач - ЮЗ 17/90 (РВК № 90) через свого представника отримав у свою власність 10 одиниць виробів для покриття підлоги на суму 230,65 грн., а також послуги з оверлоку в сумі 19,35 грн., а всього на загальну суму 300,00 грн., із зазначенням у накладній: "бартер в рахунок погашення ПДВ".

Таким чином, у період з червня по вересень 1999 року ЮЗ 17/90 (ПВК № 90) отримало від ВАТ "Компанія "Дніпро" вироби з металу та товари побутового призначення на загальну суму 16878,94 грн., доказом чого також є дані бухгалтерського обліку за цей період часу: бухгалтерські проводки за 1999 рік руху товарно-матеріальних цінностей відвантажених ЮЗ 17/90, копії з журналів-ордерів та зворотніх відомостей по балансовому рахунку № 463 ("реалізація"), які підтверджують цей рух.

02.03.2000 року сторонами по справі був укладений, підписаний головними бухгалтерами та скріплений печатками обох підприємств акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого заборгованість ЮЗ 17/90 на той момент складала 23854,29 грн., у яку ввійшов і борг перед ВАТ Компанія "Дніпро" за червень-вересень 1999 року у розмірі 16878,94 грн. за чотирма накладними № № 12,15,27,28.

Досліджені матеріали свідчать, що позивач (ВАТ "Компанія "Дніпро") намагався діяти в умовах досягнутої із ЮЗ 17/90 домовленості про оплату товару казначейським векселем, який він очікував отримати від відповідача. Це підтверджується наданими ним доказами, а саме: заявою на погашення казначейського векселя, довідкою на право володіння казначейським векселем, актом прийому-передачі векселів, які були складені за участю керівників підприємств. Але ЮЗ 17/90 не виконав свої обіцянки щодо передачі векселя на суму 25043,00 грн., хоча товар від позивача отримав.

При цьому суд звертає увагу на ту обставину, що за накладними № № 12, 15, 27, 28 товар у власність відповідача був переданий 16 та 28 червня 1999 року, а договір був підписаний представниками сторін лише 29.06.1999 року. Доказів того, що у вересні того ж року по накладній № 48 позивач передав товар на суму 300,00 грн. діючи у межах та умовах договору № 29 ВАТ "Компанія "Дніпро" не надано, у накладній і довіреності інших бухгалтерських документах посилань на цей договір немає.

Відповідно до положень ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладання договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше.

У відповідності до положень ст.ст. 4,151 ЦК УРСР (в редакції 1963 року, що діяв на момент правовідносин сторін), 11, 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених законом, а цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

На момент укладання спірної угоди, правовідносини щодо купівлі-продажу регулювалися положеннями статті 224 ЦК УРСР (1963 року). Відповідно до цієї норми, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ст. 154 ЦК УРСР).

Відповідно до положень ст.153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет і ціну. Предметом договору є майно (товар), яке продавець зобов'язується передати покупцю. Предметом договору можуть бути як окремі речі, так і їх сукупність, як рухоме, так і нерухоме майно.

В даному випадку, предметом договору зазначено «товарно-матеріальні цінності», за які Установа зобов'язалась розрахуватись векселем держказначейства на суму відпущених ТМЦ згідно накладних, а саме на суму 25043,00 грн.

Оскільки, основним обов'язком покупця є сплата обумовленої ціни, а його правом - вимога до продавця щодо передачі обумовленої договором речі (майна), в даному випадку суд прийшов до висновку, що сторони узгодили всі істотні умови (предмет та ціну) договору № 27 від 29.06.1999 року, необхідні для укладення договору купівлі-продажу.

Відсутність у договорі найменування поставляємої продукції, невизначеність її кількості та якості компенсується тим, що зазначення у накладних вартості, найменування, кількості товару, які підписані повноваженими представниками сторін, наявність довіреностей відповідача на отримання товару, визначає дії сторін як виконання ними договірних зобов'язань щодо передачі речі (товару) позивачем та отримання цієї речі (товару) відповідачем.

Це також не протирічить приписам ст. ст. 11, 509, 526, 638, 639 ЦК України, виходячи із звичайних вимог, які ставляться при оплаті передачі речі від одного власника до іншого.

Крім того, в цій частині сторони виконали умови договору в повному обсязі і спору з цього приводу немає, продавець передав, а покупець прийняв товар. Спору між сторонами щодо якості отриманого товару також не виникало.

Оскільки відповідач не довів на підставі ст. 33 ГПК України безоплатне одержання товару від позивача, дії останнього слід розуміти як платну передачу цього товару і виникнення у відповідача зобов'язання здійснити оплату за цей товар.

Відповідно до положень ст. ст. 161, 162 ЦК УРСР (ст. 526 ЦК України) зобов'язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк, у відповідності із вимогами закону, договору, а за відсутністю таких умов у відповідності до звичайних вимог, звичаїв ділового обороту, інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

У відповідності до положень статті 165 ЦК УРСР, яка діяла на час господарських стосунків сторін (до 01.01.2004 року), якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребовування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі здійснити виконання в любий час. Боржник зобов'язаний виконати таке зобов'язання у семиденний термін з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не спливає із закону, договору або із суті зобов'язання.

Як вже зазначалось вище, відповідно до ст. 224 ЦК УРСР, за умовами договору купівлі-продажу продавець повинен передати майно у власність покупцю, а покупець зобов'язаний прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму. Ці обидві дії сторін повинні бути одночасними, або з найменшим відліком у часі. Сплата за товар частинами або через певний час була тоді врегульована статтею 240 ЦК УРСР та могла бути визначеною у договорі.

Крім того, діюча у період 1999-2003 років стаття 171 ЦК УРСР передбачала, що взаємні зобов'язання по договору повинні виконуватись одночасно, якщо із закону, договору або суті зобов'язання не спливає інше.

Як засвідчено матеріалами справи, з вимогою пред'явленою в порядку ст. 530 ЦК України (ст. 165 ЦК УРСР) позивач звернувся до ПВК № 90 тільки 27.04.2006 року, про що свідчить лист ВАТ "Компанія "Дніпро" № 1-9/78. Якщо до цього часу (на час купівлі-продажу товару і до 2004 року) статтею 232 ЦК УРСР та умовами договору строк уплати ціни товару покупцем не був визначений, то статтею 692 ЦК України вже було закріплено та передбачалось, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший порядок оплати товару.

Відповідно до глави 5 ЦК УРСР - Позовна давність та положень статті 71 цього Кодексу, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

За приписами ст. 76 УРСР, перебіг позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Судом встановлено, що сторони договір купівлі-продажу між собою уклали у 1999 році. В тому ж році позивач передав відповідачу зазначений у накладних товар. Тобто, трирічний строк як для витребоування товару продавцем, так і для звернення до суду з вимогою про розірвання угоди скінчився у 2002 році, тобто у 2002 році закінчився трирічний строк позовної давності. А позивач, як вбачається з матеріалів справи, з позовними вимогами про розірвання договору та витребовування від покупця товару звернувся до суду лише у 2009 році, після спливу строку позовної давності.

Відповідно до приписів ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. При цьому суд враховує положення ч. 3 ст. 267 ЦК України, які в даному випадку застосування не потребують, оскільки діюче на час укладання даного договору законодавство передбачало застосування судом строку позовної давності незалежно до зробленої стороною заяви.

Розглядаючи дану справу, суд здійснює процесуальне правонаступництво, визнавши правонаступником відповідача за договором - установу ЮЗ 17/90 Північну виправну колонію № 90 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Херсонській області, на підставі досліджених матеріалів даної справи та архівної справи № 2/243-06.

До досліджених позовних вимог і правовідносин сторін суд також застосовує положення ст. 35 ГПК України, беручи до уваги постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 26.03.2008 року та постанову Вищого господарського суду України від 23.09.2008 року по справі № 2/243-06.

Судові витрати по справі суд відносить за рахунок позивача, оскільки підстави для задоволення позову відсутні.

На підставі викладеного, вищезазначених правових норм, керуючись ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1.В задоволенні позову ВАТ "Компанія "Дніпро" про розірвання договору та зобов'язання повернення товарно-матеріальних цінностей відмовити.

2.Рішення направити сторонам по справі.

Суддя С.В.Скобєлкін