Ухвала суду № 29013132, 23.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" січня 2013 р. м. Київ К-10811/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

при секретарі Патюк А.О.

за участю представника позивача -Діденко Л.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2008 року у справі №2-а-5239/08 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «ТДК»до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області про визнання нечинними податкових повідомлень рішень

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2008 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «ТДК»до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення від 18.04.2008 №0000252310/0, яким визначено податкові зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 529763,00грн. та №0000262310/0, яким визначено податкові зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 348538,00грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 24.02.2010 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 12.08.2010 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2008 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 7.2.1, пп. 7.2.3 п 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі акту перевірки №398/23-104/32796917 від 07.04.2008, складеного за результатом виїзної планової документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ТДК»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 по 31.12.2007, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.04.2008 №0000262310/0, яким визначено податкові зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 348538,00грн. у тому числі 235375,00грн. основного платежу та 113163,00грн. -штрафних (фінансових) санкцій та №0000252310/0, яким визначено податкові зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 529763,00грн., у тому числі 353175,00грн. основного платежу та 176588,00грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою для визначення податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення позивачем п.5.9, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.7.2.1, п.п. 7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: невідповідність заповнення додатку К1/1 згідно балансових рахунків підприємства; до складу валових витрат віднесені витрати, пов'язані з страхуванням комерційних ризиків, які мають місце у системі правовідношень, визначених договорами страхування; відсутня можливість підтвердити документально бухгалтерський облік та фінансово-господарську діяльність підприємства по сільськогосподарським роботам, що були проведені за договорами підряду, в зв'язку з чим отриманий податковий кредит по ПДВ також не приймається до уваги.

Відповідно до п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Таким чином, податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарно - матеріальних цінностей веде виключно відносно тих товарно - матеріальних цінностей, які відносяться до валових витрат.

Згідно з п. 1. ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачем для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Отже, відповідно до правил бухгалтерського обліку на матеріальних рахунках №20, 21, 22, 23, 26, 28 підприємство веде облік не тільки товарно - матеріальних цінностей, вартість яких віднесено до складу валових витрат, а також і товарно - матеріальних цінностей, вартість яких не віднесена до складу валових витрат.

До матеріалів справи залучено первинні бухгалтерські документи, що стосуються понесених підприємством витрат, але не включених до складу валових витрат.

Разом з тим, в акті перевірки не зазначено яка частка витрат по придбанню ТМЦ, які обліковуються на рахунках №20, 21, 22, 23, 26, 28 віднесена до складу валових, відповідно є безпідставним твердження про порушення підприємством п.5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п.п.5.4.6 п.5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку у податковий період їх отримання.

Віднесення до складу валових витрат платника податку витрат із страхування (крім витрат по медичному, пенсійному страхуванню та за обов'язковими видами страхування) здійснюється в розмірі, що не перевищує 5 відсотків валових витрат за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року, а для сільськогосподарських підприємств - за звітний податковий рік.

Судом встановлено, що позивач згідно з договорами добровільного майнового страхування фінансових ризиків, укладених із Страховою компанією «Лемма» №57/8904 від 25.07.2006, №58/8904 від 28.08.2006, №59/8904 від 26.09.2006, №60/8904 від 30.10.2006 здійснював страхування комерційних ризиків, які мають місце у системі правових взаємовідносин, визначених договорами страхування. Об'єктом страхування є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з комерційними ризиками в господарській діяльності, а саме страховими випадками за цими договорами страхування є виникнення збитків внаслідок невиконання контрагентами - газозбутовою організацією СП «Полтавська нафтогазова компанія»своїх обов'язків відповідно до договорів про постачання природного газу.

Отже, з огляду на підтвердження факту здійснення позивачем господарської діяльності, а саме, розподілення та постачання газу, наявності відповідної ліцензії на здійснення такого виду діяльності, віднесення позивачем витрат із страхування ризиків пов'язаних з розподіленням та постачанням газу до валових витрат є правомірним.

Твердження відповідача про відсутність підстав для укладення вищезазначених договорів, оскільки п.11.3 Правил подачі та використання природного газу в народному господарстві України, затверджених Наказом ДЕРЖКОМНАФТОГАЗ №355 від 01.11.1994 передбачена майнова відповідальність газозбутових організацій (споживча пеня у розмірі 8%) від вартості недопоставленого газу, правомірно не прийнято до уваги, з огляду на те, що пеня є лише одним із засобів забезпечення зобов'язання, проте суб'єкт господарювання має право на укладання такого виду договору як страхування та розглядати його як додатковий спосіб забезпечення виконання зобов'язань перед іншими контрагентами.

Відповідно до п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не пiдтвердженi вiдповiдними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення i зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Згідно з п. 5.11. ст. 5 вказаного Закону встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Судом встановлено, що підприємство позивача уклало з ТОВ «Слобожанщина»договори підряду №4 від 04.09.2006 та №5 від 03.08.2007, відповідно до умов яких позивач доручив, а ТОВ «Слобожанщина»прийняло на себе зобов'язання виконати комплекс агропромислових робіт, обробити грунт під сіяння, засіяти та провести збирання врожаю. За умовами договорів позивач сплачує вартість робіт після збирання врожаю та підписання акту виконаних робіт.

Факт надання послуг за вказаними договорами підтверджується матеріалами справи, зокрема актами виконаних робіт та розрахунковими документами, та спростовує висновок податкового органу про неправомірність віднесення витрат до складу валових.

При цьому, слід зазначити, що роботи за договорами підряду проводилися на землях, що належать ТОВ «Слобожанщина» на праві користування, посилання відповідача на відсутність у позивача власної землі, договорів оренди землі сільськогосподарського призначення, відсутність карт посівів є безпідставними.

Недоречними є також посилання відповідача на відсутність у позивача бухгалтерського обліку біологічних активів і сільськогосподарської продукції згідно з ПСБО №30 «Біологічні активи», затверджені Наказом Міністерства фінансів України від 18.11.2005, №790, оскільки вимоги цього положення є обов'язковими для підприємств та організацій, щодо сільськогосподарської діяльності (п.2 Положення). Відповідно до п. 4 цього положення сільськогосподарська дiяльнiсть - процес управлiння бiологiчними перетвореннями з метою отримання сільськогосподарської продукції та/або додаткових бiологiчних активів. Оскільки виконавцем робіт є ТОВ «Слобожанщина», то в даному випадку саме це підприємство повинно здійснювати відповідний облік, оскільки відповідає за процес управління біологічними перетворенням з метою отримання сільськогосподарської продукції, яка в подальшому повинна бути передана позивачу, а не сам позивач, який замовив певні види робіт.

Посилання органу податкової служби на невиконання вимог Наказу Міністерства Аграрної політики України від 18.05.2001, №132 також є неправомірним, оскільки відповідно до п. 1 цього Наказу стосуються сільськогосподарських підприємств. Положеннями Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» передбачено, що сільськогосподарське підприємство (включаючи селянське (фермерське), рибальське та рибницьке господарства) - юридична особа, основним видом дiяльностi якої є вирощування та переробка сільськогосподарської продукції, виручка від реалiзацiї якої становить не менше 50 вiдсоткiв загальної суми виручки. Доказів того, що саме позивач є сільськогосподарським підприємством відповідач не надав, тому положення цього Наказу не можуть застосовуватись до діяльності підприємства позивача.

Не знайшли свого підтвердження і посилання відповідача на те, одним із засновників ТОВ фірма «ТДК»в перевіряючому періоді (II півріччя 2006 року та по 02.08.2007 року) був громадянин Російської Федерації ОСОБА_1, який є засновником ТОВ Слобожанщина», оскільки з протоколу загальних зборів ТОВ фірма «ТДК» та статуту товариства вбачається, що ОСОБА_1 на підставі власної заяви був виключений зі складу засновників товариства.

Отже, висновок судів щодо неправомірності донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств відповідає обставинам справи.

З огляду на те, що п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»пов'язує право платника податку на включення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (послуг) з метою їх подальшого використання в межах господарської діяльності, а правомірність віднесення витрат з надання робіт за договорами підряду, як таких, що понесені в процесі здійснення господарської діяльності підтверджена матеріалами справи, посилання відповідача на порушення позивачем п.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є також безпідставним.

За результатом розгляду справи не підтверджено також порушення позивачем п.п.7.2.1, п.п. 7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки в акті перевірки зазначено про заповнення номенклатури податкових накладних.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 -238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ________Т.М.Шипуліна Судді: ________Л.І. Бившева ________А.М. Лосєв