Постанова № 29011044, 28.01.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"28" січня 2013 р. Справа № 2/72/2012/5003

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Маціщук А.В. ,

суддя Олексюк Г.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

на рішення господарського суду Вінницької області від 03.12.2012 р.

у справі № 2/72/2012/5003 (суддя Мельник П.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСПРОМ"

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Акціонерний комерційний банк "Трансбанк"

про визнання недійсною додаткової угоди № 74309К6/151109К29/2088-2 від 07.09.2009 р. до кредитного договору від 30.05.2007р. №74309К6/151109К29/2088

за участю представників сторін:

позивача: Семенков О.І., Без'язичний Ю.П.

відповідача: Бажуков А.К.

третьої особи: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 03.12.2012 р. у справі № 2/72/2012/5003 позов задоволено. Додаткову угоду №74309К6/151109К29/2088-1 від 07.09.2009 р. до кредитного договору від 30.05.2007р. № 74309К6/151109К29/2088, укладену між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно - імпортний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оспром" визнано недійсною.

При винесенні вищевказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 30.05.2007 року між Акціонерним комерційним банком "Трансбанк" (далі Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оспром" було укладено кредитний договір № 151109К29/2088 та додаткові угод до нього: від 17.08.2007 року - додаткова угода № 1; від 10.03.2009 року - додаткова угода № 2; від 07.04.2009 року - додаткова угода № 3.

Крім того, судом було встановлено, що між Акціонерним комерційним банком "Трансбанк" та Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" укладено Договір від 08.05.2009 р., згідно якого АКБ "Трансбанк" відступає, а ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" набуває право вимоги за кредитними договорами, та Договір від 08.07.2009 р. про відступлення прав за договором іпотеки від 30.05.2007 року.

Публічним акціонерним товариством "Державний експортно - імпортний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оспром" укладено Додаткову угоду № 74309К6/151109К29/2088-2 від 07.09.2009 року до Кредитного договору від 30.05.2007 року № 74309К6/151109К29/2088.

При вирішенні спірних правовідносин, суд першої інстанції послався на відповідні положення Цивільного та Господарського кодексів України, а також окремі положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Аналізуючи матеріали справи та умови спірної угоди, місцевий суд зазначив, що Додатковою угодою від 07.09.2009 р. до Договору № 151109К29/2088 від 30.05.2007 року відповідачем практично змінено редакцію основного договору, як в частині відсоткової ставки так і щодо умов, порядку його видачі та погашення, порядку плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту, що суперечить ст. 514 ЦК України, а саме: до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також місцевий суд встановив, що з умов спірної Додаткової угоди вбачається, що відповідачем було змінено відсоткову ставку по кредиту з 18,5%, як передбачено Додатковою угодою № 1 до Кредитного договору № 2088 від 30.05.2007 року на 21,0% за другим траншем в сумі 1 000 000 (один) мільйон) грн., який всупереч взятих на себе зобов'язань відповідачем не був наданий, хоча однією із умов надання згоди щодо заміни кредитора за Кредитним договором від 30.05.2007 року являлось продовження виконання з боку АТ "Укрсексімбанк" зобов'язань по вище вказаному кредитному договору, в частині видачі залишку ліміту кредитної лінії у розмірі 1 345 00 грн. На виконання умов Договору відповідачем було надано лише першу частину траншу в сумі 345 тис.грн.

Місцевий суд дійшов висновку, що твердження відповідача щодо того, що відсутні підстави вважати та стверджувати, що істотні умови Кредитного договору зазнали значних змін при укладенні спірної додаткової угоди, та з приводу того, що предметом даної угоди є не відступлення права вимоги по кредитному зобов'язанню, а внесення змін до діючого Кредитного договору щодо окремих умов кредитного зобов'язання та приведення його суб'єктного складу у відповідність до вже відбувшихся юридичних фактів та подій, є безпідставними та не відповідають дійсності.

Водночас, в обгрунтування своїх висновків, місцевий суд зазначив, що укладення між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно - імпортний банк України" (що не є стороною основного договору) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оспром" Додаткової угоди від 07.09.2009 р., що вносить зміни до Договору № 151109К29/2088 від 30.05.2007 року є неправомірним, адже первинний договір має у своєму суб'єктному складі тільки дві сторони (Кредитор та Позичальник) і не містить навіть згадки про нового кредитора та умови переведення боргу. Тому переведення боргу завжди має бути оформлене окремим договором.

На підставі вказаного суд першої інстанції дійшов висновку, що у кредитному зобов'язанні (договір № 151109К29/2088 від 30.05.2007 року) не відбулась заміна сторони з АКБ "Трансбанк" на АТ "Укрексімбанк".

Поряд з тим місцевий суд наголошує на тому, що відповідач не являється стороною зазначеного Договору, тому не мав права підписувати та вносити зміни до Договору № 151109К29/2088 від 30.05.2007 року.

Також місцевий суд вирішив, що клопотання позивача щодо поновлення строку позовної давності є обгрунтованим, а тому задоволив останнє.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача обґрунтовані та основані на законі, а тому підлягають задоволенню, відтак, Додаткову угоду № 74309К6/151109К29/2088-1 від 07.09.2009 р. до кредитного договору від 30.05.2007 р. № 74309К6/151109К29/2088, укладену між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно - імпортний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оспром" суд визнав недійсною.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" звернулось з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Вінницької області від 03.12.2012 р. у справі № 2/72/2012/5003 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апелянт вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

Відповідно до умов п. 2.1 Договору від 08.05.2009 р. сторонами були виконані всі необхідні умови для передачі прав вимоги за Кредитним договором, зокрема 01.07.2009 року (тобто перед підписанням сторонами Додатку № 1-3 від 08.07.2009 року) ТОВ "Оспром" за підписом генерального директора Семенкова О.І. надав АКБ "Трансбанк" лист про те, що ТОВ "Оспром" не заперечує проти заміни кредитора за Кредитним договором №2088 від 30.05.2007 року, договором іпотеки від 30.05.2007 року реєстр. № 3368 та зобов'язується надати всі необхідні документи для укладання правочинів щодо заміни кредитора з АКБ «Трансбанк» на АТ «Укрексімбанк» (копія листа надавалась в додатку до відзиву банку від 08.11.2012 р.). Отже, скаржник стверджує, що ТОВ „Оспром" надав попередню згоду на заміну кредитора в Кредитному договорі.

Враховуючи положення ст. ст. 512, 516 ЦК України скаржник стверджує, що операція по передачі прав вимоги за Кредитним договором була юридично здійснена та завершена по факту укладення Договору між АКБ „Трансбанк" та АТ „Укрексімбанк" від 08.05.2009 р. та підписання Додатку № 1-3 до нього.

Також скаржник звертає увагу на положення ч. 1 ст. 24 Закону України "Про іпотеку", згідно якої відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Скаржник звертає увагу на те, що позивач не заперечував проти фактів укладення договорів про відступлення прав за забезпечувальними зобов'язаннями, ці факти були встановлені судом при розгляді справи, а отже, в силу положень ч. 1 ст. 24 Закону України „Про іпотеку" є додатковим підтвердженням юридичного факту відступлення права вимоги за Кредитним договором, що не прийняв до уваги суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення.

Поряд з тим, відповідач зазначає, що після закінчення документального оформлення процедури відступлення прав вимоги за кредитним та забезпечувальними зобов'язаннями 09.07.2009 року АКБ „Трансбанк" відповідно до вимог ст.ст. 516-518 Цивільного кодексу України письмово повідомив ТОВ „Оспром" про заміну кредитора в кредитному зобов'язанні з визначенням нових платіжних реквізитів, по яким повинно відбуватись погашення боргу по кредиту та процентам (копія листа надавалась в додатку до відзиву банку від 08.11.2012 р.). З боку позичальника - ТОВ „Оспром" по даному факту будь-яких заперечень на адресу нового кредитора- АТ „Укрексімбанк" не надходило.

Після юридичного завершення процедури заміни кредитора в кредитному зобов'язанні, 07.09.2009 р. між АТ „Укрексімбанк" та ТОВ «Оспром» за взаємною згодою була укладена додаткова угода №74309К6\151109К29\2088-2 до Кредитного договору. Приц цьому, предметом даної угоди є не відступлення права вимоги по кредитному зобов'язанню, як помилково зазначив суд першої інстанції, а внесення змін до діючого Кредитного договору щодо окремих умов кредитного зобов'язання.

Також відповідач зважає на те, що підтвердженням незмінності кредитного зобов'язання після відступлення прав вимоги є факт виконання ТОВ „Остром" протягом липня-серпня 2009 року зобов'язань за Кредитним договором на користь АТ „Укрексімбанк" на тих же умовах, що існували до передачі прав вимоги, зокрема, в частині сплати процентів в розмірі 18,5% річних.

При цьому, з урахуванням положень п. 3 ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України сторони Кредитного договору за взаємною згодою використали своє право на внесення змін до його умов, зокрема, в частині процентної ставки за користування додатковими траншами кредитних коштів, які надавались вже новим кредитором - АТ „Укрексімбанк" (345 000,00 грн під 21% річних), що жодним чином не порушує положення ст. 514 ЦК України, як стверджує позивач.

Виходячи з аналізу положень ст. 638 Цивільного кодексу та ст. 180 Господарського кодексу свідчить, відповідач наголошує на тому, що істотними умовами кредитного договору як господарського договору, відповідно до закону, є умови про предмет, ціну та строк його дії.

При цьому відсутні підстави вважати, що істотні умови Кредитного договору зазнали значних змін при укладенні спірної додаткової угоди. За будь-яких умов, внесення змін до існуючого зобов'язання є правом його сторін, реалізувати яке вони можуть на власний розсуд та в будь-якій формі, що не суперечить діючому законодавству.

Разом з тим, відповідач стверджує, що судом першої інстанції безпідставно було задоволено клопотання позивача про поновлення строку позовної давності.

В обгрунтування своєї думки, скаржник посилається на те, що позовна заява була підписана генеральним директором ТОВ „Оспром" Семенковим О.І. 07.09.2012 року. Проте, подана до суду лише 18.09.2012 року.

З огляду на це, а також приймаючи до уваги той факт, що строк позовної давності для визнання додаткової угоди від 07.09.2009 року до Кредитного договору (3 роки) недійсною закінчився 07.09.2012 року, то відповідно скаржник вважає, що позовна заява була подана з пропуском даного терміну, у зв'язку з чим визначені законом підстави для задоволення клопотання позивача відсутні.

Враховуючи наведені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, скаржник вважає, що судом першої інстанції було задоволено позовні вимоги за відсутності на те правових підстав, у зв'язку з чим оскаржуване рішення суду першої інстанції суперечить вимогам закону, а тому останнє слід скасувати.

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Акціонерного комерційного банку "Трансбанк" надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу відповідача, згідно яких просить суд апеляційну скаргу задоволити, а рішення суду першої інстанції - скасувати.

Мотивуючи свою позицію, третя особа зазначає, що 08.05.2009 року між третьою особою та відповідачем був укладений Договір, відповідно до якого третя особа відступила відповідачу право на отримання прав вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення відповідно до переліку, визначеному в Додатку № 1 до Договору. Пунктом 6.1 Договору було визначено, що він набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, однак не раніше підписання сторонами Додатку № 1 до нього. 08.07.2009 року між сторонами Договору був підписаний Додаток №1-3, згідно з яким третя особа відступила відповідачу право вимоги за кредитним договором № 2088 від 30.05.2007 року укладеного з позивачем.

Таким чином, АКБ „Трансбанк" стверджує, що Договір від 08.05.2009 року укладений між третьою особою та відповідачем набув чинності в частині відступлення прав вимоги за кредитним зобов'язанням позивача - 08.07.2009 року.

Крім того, 01.07.2009 року позивач надав третій особі лист про те, що позивач не заперечує проти зміни кредитора за Кредитним договором № 2088 від 30.05.2007 року, договором іпотеки від 30.05.2007 року за № 3368 та зобов'язується надати всі необхідні документи для укладення правочинів щодо заміни кредитора з третьої особи на відповідача.

09.07.2009 року третя особа відповідно до вимог ст. ст. 516-518 ЦК України письмово повідомила позивача про заміну кредитора в кредитному зобов'язанні з визначенням нових платіжних реквізитів, по яким повинно відбуватись погашення боргу по кредиту та відсотках.

Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор в зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на вказане, АКБ "Трансбанк" вважає, що правочин з відступлення права вимоги за Кредитним договором та договорами забезпечення між третьою особою та відповідачем був укладений у відповідності з діючим законодавством України.

Підсумовуючи вищезазначене, АКБ "Трансбанк підтримує вимоги, наведені в апеляційній скарзі, та вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам закону, а тому останнє слід скасувати.

Від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСПРОМ" надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, позивач вказує наступне.

Додаткова угода №151109К29/208В-1 від 30.06.2009 року до кредитного договору № 151109К29/2088 від 30.05.2007 року є недійсною, оскільки між АБ "Трансбанком" та ТОВ "ОСПРОМ" укладався лише кредитний договір № 2088, інших кредитних угод між банком та позивачем не укладалось, що прямо суперечить позиції апелянта, оскільки він жодного відношення до кредитного договору № 2088 від 30.05.2007 року не має.

Також позивач зважає на те, що згідно із оскаржуваною додатковою угодою, відповідачем було змінено відсоткову ставку по кредиту з 18,5%, як передбачено Додатковою угодою №1 до Кредитного договору № 2088 від 30.05.2007 року на 21,0% за другим траншем в сумі 345 000,00 грн., який всупереч взятих на себе зобов'язань відповідачем не був наданий, хоча однією із умов надання згоди щодо заміни кредитора за Кредитним договором від 30.05.2007 року являлось продовження виконання з боку АТ "Укрсексімбанк" зобов'язань по вищевказаному кредитному договору, в частині видачі залишку ліміту кредитної лінії у розмірі 1 345 00 грн., що відповідачем навіть не було зазначено в договорі.

З огляду на вказане, позивач стверджує, що твердження скаржника з приводу відсутності у позивача підстав вважати та стверджувати, що істотні умови Кредитного договору зазнали значних змін при укладенні спірної додаткової угоди є помилковим та не відповідають дійсності. Також є помилковим твердження відповідача, що предметом даної угоди є не відступлення права вимоги по кредитному зобов'язанню, а внесення змін до діючого Кредитного договору щодо окремих умов кредитного зобов'язання та приведення його суб'єктного складу у відповідність до вже відбувшихся юридичних фактів та подій.

Крім того, позивач звертає увагу на те, що 08.07.2009 року між сторонами Договору був підписаний Додаток №1-3 до Договору від 08.05.2009 року, яким визначено лише перелік кредитів станом на 08.07.2009 року, за яким АКБ "Трансбанк" відступає право вимоги на користь АТ "Укрексімбанк", де одним із позичальників являється ТОВ "Оспром".

Вказаний Додаток № 1-3 до Договору від 08.05.2009 року, як вважає позивач, в силу положень Цивільного кодексу України, не може являтись правочином, оскільки містить відомості лише щодо переліку кредитів, щодо яких відступається право вимоги і являється лише частиною основного договору. Відтак позивач стверджує, що між АКБ «Трансбанк» та відповідачем повинен був бути укладений договір про відступлення прав за кредитним договором, конкретним кредитним договором, що встановлено п.2.3. договору відступлення права вимоги.

З огляду на вказане, ТОВ "Оспром" наголошує на тому, що твердження скаржника, що саме Додаток № 1-3 до Договору від 08.05.2009 року є по своїй юридичній силі договором відступлення права вимоги за кредитним зобов'язанням, а саме зобов'язанням, передбаченим кредитним Договором №2088 від 30.05.2007 року, є помилковим та не являється виконанням вимог п. 2.3 Договору від 08.05.2009 року, де сторону зобов'язано укласти договори про відступлення права вимоги за відповідним договором.

Також позивач зауважує, що відповідачем були укладені Договора лише про відступлення за забезпечувальними зобов'язаннями, а саме: договір відступлення прав за договором іпотеки від 30.05.2007року р.н. 3368 (іпотекодавець -ТОВ "Оспром") та договір відступлення прав за договором іпотеки від 30.05.2007 року р.н. 3366 (іпотекодавець - Семенкова М.С.).

З урахуванням положень ст. ст. 203, 206, 215, 227 Цивільного кодексу України, позивач вказує на наявність визначених законом підстав для визнання оспорюваної додаткової угоди недійсною.

Враховуючи вищевказане, позивач погоджується з тим, що суд першої інстанції цілком правомірно дійшов висновку про задоволення позову, у зв'язку з чим оскаржуване рішення слід залишити без змін.

28 січня 2012 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник скаржника підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 03.12.2012 р. у справі № 2/72/2012/5003 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представники позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСПРОМ" в судовому засіданні заявили, що з доводами апелянта не погоджуються, вважають їх безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просять суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Заява представника ТзОВ "Оспром" про зняття з розгляду даної справи та направлення її до господарського суду Вінницької області для виправлення описки в оскаржуваному рішенні (Т.2 а.с.59), залишена без задоволення, оскільки така процесуальна дія не передбачена ГПК України, а виправлення описки можливе на будь-якій стадії судового процесу після надходження матеріалів справи до місцевого господарського суду.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 30.05.2007 р. між Акціонерним комерційним банком "Трансбанк" (далі Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оспром" (далі Позичальник) було укладено кредитний договір № 2088/151109К29 та додаткові угоди до нього: від 17.08.2007 року - додаткова угода № 1; від 10.03.2009 року - додаткова угода № 2; від 07.04.2009 року - додаткова угода № 3 (Т.1 а. с. 8-15).

Згідно умов Кредитного договору та додаткових угод до нього Кредитор надає Позичальнику грошові кошти в межах відновлювальної кредитної лінії лімітом 5 000 000 (п'ять мільйонів) гривень (далі - Кредит) на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності, зворотності та інших умов, викладених у цьому Договорі.

08.05.2009 року між Акціонерним комерційним банком "Трансбанк" та Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" укладено Договір, згідно якого АКБ "Трансбанк" відступає, а ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" набуває право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, що укладені на виконання таких кредитних договорів (Т.1 а. с. 16-17).

28.05.2009р. між Акціонерним комерційним банком "Трансбанк" та Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" укладено додаткову угоду до Договору від 08.05.2009р. та додаткові угоди №1 та № 2 від 17.06.2009р.(Т.2 а.с.33-36).

В подальшому 08.07.2009 року між Акціонерним комерційним банком "Трансбанк" та Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" підписано Додаток № 1-3 до Договору від 08.05.2009р. яким сторони визначили перелік кредитів за якими відступається право вимоги де в т.ч. зазначено і ТОВ "Оспром" за кредитною угодою № 2088 на загальну суму 3 703 543,70 грн. (Т.1 а.с.63).

Крім того, 08.07.2009 року між Акціонерним комерційним банком "Трансбанк" та Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" укладено Договір відступлення прав за договором іпотеки від 30.05.2007 року, укладеного між АКБ "Трансбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оспром" (Т.1 а. с. 18).

Разом з тим, Публічним акціонерним товариством "Державний експортно - імпортний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оспром" було укладено Додаткову угоду № 2088/151109К29-1 від 30.06.2009р. до Кредитного договору № 2088/151109К29 від 30.05.2007 року якою текст преамбули договору викладено в новій редакції, а саме зазначено , що сторонами Кредитного договору є ПАТ "Державний експортно - імпортний банк України" та ТзОВ "Оспром", а також викладено в новій редакції пункти 3.2, 5.1, 5.2 Кредитного договору (Т.1 а.с.129).

В подальшому Публічним акціонерним товариством "Державний експортно - імпортний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оспром" було укладено Додаткову угоду № 74309К6/151109К29/2088-2 від 07.09.2009 року до Кредитного договору від 30.05.2007 року № 74309К6/151109К29/2088, згідно якої останній викладено в новій редакції (Т.1 а. с. 19-27).

Підпунком 3.1. Додаткової угоди № 74309К6/151109К29/2088-2 від 07.09.2009 року передбачено, що Банк відкриває Позичальникові невідновлювану кредитну лінію на умовах забезпеченості, повернення, відкличності, платності та цільового характеру використання відповідно до положень та умов цього Договору .

Відповідно до п. 3.2.1 - 3.2.5 Додаткової угоди:

- Ліміт кредитної лінії - 5 000 000,00 (п'ять мільйонів) грн.;

- Кінцевий термін погашення Кредиту - 28 травня 2010 року;

- Процентна ставка:

за Першим траншем (заборгованість, що передана з АКБ "Трансбанк"): - 18,5 % річних до 01.11.2009 р., за Другим траншем: 21,0% річних до 01.11.2009 р., надалі процентні ставки встановлюються:

- якщо Позичальник не виконав умов Договору, визначених в п.п.5.1.3.6. та 5.1.8, то починаючи з першого дня місяця, наступного за звітним, процентна ставка по обом траншам збільшується на 2 процентних пункти.

- п. п. 3.2.6-3.2.9 Додаткової угоди визначаються додаткові комісії та відсотки за здійснення окремих дій, пов'язаних з користуванням кредитною лінією.

Позивач стверджує, що вказана додаткова угода № 74309К6/151109К29/2088-2 від 07.09.2009 р. до кредитного договору від 30.05.2007 р. № 74309К6/151109К29/2088 була укладена між сторонами з порушенням вимог чинного законодавства, а тому останню слід визнати недійсною.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено.

Переглядаючи рішення господарського суду Вінницької області від 03.12.2012 р. у справі № 2/72/2012/5003 на предмет відповідності вимогам діючого законодавства та, вирішуючи питання про те, чи наявні визначені законом підстави для визнання Додаткової угоди № 74309К6/151109К29/2088-2 від 07.09.2009 р. до кредитного договору від 30.05.2007 р. № 74309К6/151109К29/2088 недійсною, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Згідно умов Договору від 08.05.2009 р. та Договору № 151109294-2 від 08.07.2009 року АКБ "Трансбанк" відступив АТ "Укрексімбанк" право вимоги за кредитним договором № 2088/151109К29 від 30.05.2007 року та за договором іпотеки від 30.05.2007 р.

Відповідно до п. 2.1. Договору від 08.05.2009р. перелік юридичних осіб право вимоги за кредитними договорами з яким передано відповідачу, наведено в Додатку 1 до цього договору, який набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріпленння печатками Сторін, але не раніше дати підписання стронами Додатку 1 до цього договору з Актом приймання передачі документів кредитних справ (за описом), відповідно до вимог п.4.1 цього Договору та набуття чинності договору/договорів передбачених п.2.3 цього договору (п.6.1 Договору).

Як зазначено вище, 28.05.2009р. між Акціонерним комерційним банком "Трансбанк" та Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" укладено додткову угоду до Договору від 08.05.2009р., якою в т.ч. і п.6.1 викладено в новій редакції, а саме : "6.1. Цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками Сторін".

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У ч. 1 статті 512 ЦК України наведено перелік підстав, за наявності яких кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою.

В силу приписів статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з приписами статті 516 ЦК України заміна кредитора в зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Виходячи із наведених вище норм закону, очевидним є те, що угода про уступку права вимоги - це двостороння угода між первісним та новим кредиторами. При цьому боржник не є її учасником, якщо інше не встановлено в договірному чи в законодавчому порядку.

Незважаючи на те, що воля боржника за загальним правилом не приймається до уваги в разі заміни кредитора у зобов'язанні, частина 2 статті 516 ЦК України визначає необхідність письмового повідомлення про це боржника. Боржник має знати, на користь кого він повинен виконати зобов'язання. Вказана норма права чітко не визначає, на кого покладається обов'язок повідомити боржника про заміну кредитора. Тобто, це може зробити як старий кредитор, так і новий. Разом з тим, оскільки ризики неповідомлення боржника несе новий кредитор, то відповідно саме він повинен забезпечити належне повідомлення боржника про заміну кредитора у зобов'язанні.

В той же час, матеріалами справи, а саме листом ТОВ "Оспром" від 01.07.2009 р. стверджується той факт, що ТОВ „Оспром" за підписом генерального директора Семенкова О.І. повідомив АКБ «Трансбанк» про те, що ТОВ "Оспром" не заперечує проти заміни кредитора за Кредитним договором № 2088 від 30.05.2007 року, Договором іпотеки від 30.05.2007 року за № 3368 та Договором іпотеки за № 3366, та зобов'язується надати всі необхідні документи для укладання правочинів щодо заміни кредитора з АКБ «Трансбанк» на АТ «Укрексімбанк». Копія вказаного листа додана до відзиву відповідача від 08.11.2012 р. (Т.1 а.с. 64).

Разом з тим, листом № 02-02/1652 від 09.07.2009 р. АКБ «Трансбанк» повідомив ТОВ "Оспром" про відступлення з 08.07.2009 р. права вимоги за Кредитним договором № 2088 від 30.05.2007 року, Договором іпотеки від 30.05.2007 року за № 3368 та Договором іпотеки за № 3366 на користь АТ «Укрексімбанк» (Т.1 а.с. 65).

Наведені вище факти свідчать про те, що ТОВ „Оспром" надав попередню згоду на заміну кредитора в Кредитному договорі № 2088 від 30.05.2007 року.

Таким чином, відступлення права вимоги АКБ «Трансбанк» АТ «Укрексімбанк» було здійснено шляхом укладення Договору від 08.05.2009 р. та Договору від 08.07.2009 р. з дотриманням вимог діючого законодавства.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні посилається на п. 2.3 Договору від 08.05.2009 р., згідно якого Сторона 2 зобов'язується укласти з Кредитором/кредиторами договір/договори про відступлення прав вимоги за відповідним договором/договорами, перелік та суми яких викладено в Додатку 2 до цього Договору, який після підписання сторонами є невід'ємною частиною цього Договору.

При цьому слід враховувати, що наведені положення п. 2.3. Договору від 08.05.2009 р. стосуються укладення угод з особами, які були кредиторами АКБ «Трансбанк» за Договором від 08.05.2009 р., який був укладений в рамках реалізації положень Постанови Правління НБУ № 97 від 28.02.2009 р. та Постанови Правління НБУ № 279 від 08.05.2009 р. „Про продаж кредитної заборгованості з одночасним переведенням зобов'язань АКБ „Трансбанк" Відкритому акціонерному товариству „Державний експортно-імпортний банк України", передавались не тільки права вимоги за кредитними договорами, в яких АКБ „Трансбанк" був кредитором (активи), однак і зобов'язання за договорами банківського вкладу, в яких АКБ „Трансбанк" був боржником (пасиви).

Отже, договори, про укладення яких йдеться в п. 2.3 Договору від 08.05.2009 р., не мають відношення до господарської операції по відступленню права вимоги за Кредитним договором, укладеним між АКБ „Трансбанк" з ТОВ „Оспром", оскільки останній є боржником, а не кредитором в сенсі п. 2.3 Договору від 08.05.2009 р..

Даний висновок підтверджується також змістом Додаткової угоди від 28.05.2009р. до Договору від 08.05.2009р. та додаткових угод №1 та № 2 від 17.06.2009р. (Т.2 а.с.33-36).

З огляду на вказане, висновок суду першої інстанції про необхідність укладення додаткового договору про уступку права вимоги за Кредитним договором є безпідставним та таким, що суперечить обставинам справи та вимогам закону.

В силу приписів ч. 1 ст. 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не заперечував проти фактів укладення договорів про відступлення прав за забезпечувальними зобов'язаннями, а отже, в силу положень ч. 1 ст. 24 Закону України „Про іпотеку", є додатковим підтвердженням юридичного факту відступлення права вимоги за Кредитним договором, що не було враховано судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення.

Як було зазначено вище та підтверджується матеріалами справи, після закінчення документального оформлення процедури відступлення права вимоги за кредитним та забезпечувальними зобов'язаннями, 09.07.2009 року АКБ „Трансбанк", відповідно до вимог ст.ст. 516-518 Цивільного кодексу України, письмово повідомив ТОВ „Оспром" про заміну кредитора в кредитному зобов'язанні з визначенням нових платіжних реквізитів, по яким повинно відбуватись погашення боргу по кредиту та процентам.

Зі сторони позичальника - ТОВ „Оспром" по даному факту будь-яких заперечень на адресу нового кредитора - АТ „Укрексімбанк" не надходило.

07.09.2009 р. між АТ „Укрексімбанк" та ТОВ «Оспром» за взаємною згодою було укладено Додаткову угоду № 74309К6/151109К29/2088-2 до Кредитного договору від 30.05.2007 р. № 74309К6/151109К29/2088, відповідно до якої текст та умови Кредитного договору були викладено в новій редакції.

Зі змісту спірної Додаткової угоди вбачається, що предметом даної угоди є не відступлення права вимоги по кредитному зобов'язанню, як помилково зазначив суд першої інстанції, а внесення змін до діючого Кредитного договору щодо окремих умов кредитного зобов'язання.

Виходячи зі змісту ст. 514 ЦК України, згідно якої до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом, слід зазначити, що на момент відступлення права вимоги за Кредитним договором банк набув права первісного кредитора в тому ж об'ємі та на умовах, які існували на момент переходу цих прав, що відповідає вимогам вказаної статті.

Наведені обставини підтверджуються Додатковою угодою № 151109К29/2088-1 від 30.06.2009 р. до Кредитного договору від 30.05.2007 року, яку було додано до письмових пояснень АТ „Укрексімбанк" від 03.12.2012 р. вих. № 074-09/2799 (Т. 1 а. с. 129).

Виходячи з положень, закріплених п. 3 ч. 1 ст. та ст. 627 ЦК України, слід зазначити, що сторони Кредитного договору від 30.05.2007 р., керуючись принципом свободи договору, використали своє право на внесення змін до його умов, зокрема, в частині процентної ставки за користування додатковими траншами кредитних коштів, які надавались вже новим кредитором - АТ „Укрексімбанк" (345 000,00 грн. під 21% річних), оскільки до нового кредитора перейшли всі права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу згідно ст. 514 ЦК України.

Так, дія принципу свободи договору, закріпленого в ст. 3 ЦК України, зумовлює те, що більшість договорів, які укладаються в умовах ринкової економіки, є вільними, тобто такими, укладення котрих залежить виключно від розсуду сторін. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Нормами ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначенні на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Враховуючи наведені вище норми закону та встановлені обставини справи, судова колегія вважає, що укладення спірної Додаткової угоди №74309К6/151109К29/2088-2 від 07.09.2009 р. є правом сторін, реалізувати яке вони можуть на власний розсуд та в будь-якій формі, що не суперечить діючому законодавству.

Згідно зі статтею 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Згідно з п. 7 вказаної Постанови правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Натомість, як свідчать матеріали справи Додаткову угоду було укладено з дотриманням вимог закону, докази, які б доводили протилежне, в матеріалах справи відсутні.

З урахуванням наведеного, судова колегія дійшла висновку, що визначені законом підстави для визнання спірної угоди недійсною відсутні.

Посилання представників позивача на те, що у Додатковій угоді №74309К6/151109К29/2088-2 від 07.09.2009 р. зазначено, що вона укладена до Кредитного договору від 30.05.2007 р. №74309К6/151109К29/2088, тоді як кредитний договір за таким номером між сторонами не укладався, не може бути підставою для визнання додаткової угоди недійсною, так як дана обставина розцінюється судом апеляційної інстанції, як очевидна описка. При цьому, як підтверджено матеріалами справи та встановлено у судовому засіданні, будь-яких інших кредитних договорів 30.05.2007р. сторони не укладали, а оспорювана Додаткова угода та Додаткова угода № 151109К29/2088-1 від 30.06.2009р. підписані уповноваженими представниками сторін без заперечень.

Щодо заперечень скаржника з приводу безпідставності поновлення позовної давності судом першої інстанції, то дана обставина в даному випадку, не має значення для вирішення спору, оскільки відсутні підстави для задоволення позову по суті позовних вимог.

Підсумовуючи вищевказане, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевим господарським судом було неправильно застосовано наведені вище норми матеріального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до прийняття рішення, яке не відповідає вимогам закону.

Відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що доводи апелянта є цілком обгрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідають вимогам закону, в зв'язку з чим рішення господарського суду Вінницької області від 03.12.2012 р. у справі № 2/72/2012/5003 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" задоволити.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 03.12.2012 р. у справі № 2/72/2012/5003 скасувати.

Прийняти нове рішення. В позові відмовити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оспром" (21001 м. Вінниця, вул. Привокзальна, 40, ідентифікаційний код 02968869) на користь Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії "Державний експортно-імпортний банк України" в м.Вінниці (21050 м. Вінниця, вул. Козицького, 51, ідентифікаційний код 24896705) - 536 грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Господарському суду Вінницької області видати наказ на виконання даної постанови.

5. Справу № 2/72/2012/5003 надіслати господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.