Постанова № 29010709, 24.01.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.01.13 Справа № 5015/3085/12(12/75)

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Малех І. Б.

суддів Желік М. Б.

Костів Т. С.

при секретарі судового засідання М. Кришталь

за участю представників:

від позивача -Тильчик В.П., Бабій О.О.,

від відповідача -Ільницький І.Й., Стеблецький Р. В.,

від третіх осіб - не з'явилися,

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" від 30.11.2012 року

на рішення господарського суду Львівської області від 19.11.2012 року

у справі № 5015/3085/12

за позовом: Приватного акціонерного товариства "ІРОКС", м. Львів

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державне підприємство "Львівське будівельно -монтажне управління", м. Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Галичбудмонтаж", м. Львів

про: стягнення 923 245,57 грн. заборгованості по сплаті орендної плати та 636 777,03 грн. неустойки

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 20.12.2011 року у справі 12/75 в задоволенні позовних вимог приватного акціонерного товариства "ІРОКС" до Дочірньої компанії "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" в особі філії Газопромислового управління "Львівгазовидобування" про стягнення 923 245,57 грн. заборгованості по сплаті орендної плати та 636 777,03 грн. неустойки - відмовлено. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2011 року в справі 12/75 частково скасовано рішення господарського суду Львівської області від 20.12.2011 року. Стягнуто з дочірньої компанії "Укргазвидобування"НАК "Нафтогаз України" в особі філії Газопромислового управління "Львівгазовидобування" (79026, м.Львів, вул.Рубчака,27, код ЄДРПОУ 25560533) на користь приватного акціонерного товариства "ІРОКС"(79034, м.Львів, вул..Буйка,17а, р/р 2600699221 в Райффайзен Банк Аваль, м.Київ, МФО 380805, код ЄДРПОУ 23958651) 402220,51 грн. боргу, 74430,53 грн. неустойки. В решті рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідач подав касаційну скаргу. Відповідно до Постанови Вищого господарського суду України від 21.06.2012 р. на новий розгляд передано справу за позовом Приватного акціонерного товариства "ІРОКС", м. Львів до відповідача: Дочірньої компанії "Укргазвидобування"НАК "Нафтогаз України"від імені якої діє філія Газопромислового управління "Львівгазвидобування", м. Львів, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державне підприємство "Львівське будівельно -монтажне управління", м. Львів про стягнення 923 245,57 грн. заборгованості по сплаті орендної плати та 636 777,03 грн. неустойки. В своїй постанові Вищий господарський суд вказав що враховуючи, те що предметом доказування в даній справі є обставини щодо існування між сторонами спору правовідносин суборенди у спірний період, і, відповідно, обставини щодо існування у цей же період правовідносин оренди між позивачем і правопопередником третьої особи, апеляційний господарський суд в порушення приписів вищенаведених норм і встановлених судом першої інстанції обставин справи не дав оцінки доказу, який свідчить про факт укладення 01.03.2001 року між ЗАТ "Ірокс" та Військовою частиною А 2714 договору про розірвання договору оренди від 30.03.2001 року, що є порушенням приписів ст.43 ГПК України. Разом з тим, враховуючи, що судом першої інстанції не встановлено будь-яких обставин щодо договору оренди, який став підставою для укладення сторонами спору договору суборенди (дата його укладення, строк дії, предмет оренди), встановлені ним обставини про припинення у сторін спору правовідносин суборенди у зв'язку з припиненням з 01.03.2001 року у позивача права оренди спірного майна не відповідає матеріалам справи, що також є порушенням приписів ст.43 ГПК України. Наведена норма вимагає від суду обов'язку оцінити всі обставини справи у їх сукупності, в тому числі і ті, які свідчать про те, що орендодавець за договором оренди не зажадав повернення йому майна, оскільки в матеріалах справи відсутні докази повернення майна як за договором оренди, так і за договором суборенди.

13.11.2012 р. позивачем в канцелярію господарського суду Львівської області подано Заяву № 665 від 13.11.2012 р., відповідно до якої позивач уточнює позовні вимоги та просить суд стягнути з відповідача 354 824,73 грн. боргу зі сплати з фактичне користування об'єктами нерухомості, 349 316,39 грн. збитків від інфляції, 68 922,85 грн. 3 % річних, всього -773 066,97 грн.

Рішенням господарського суду Львівської області від 19.11.2012 р. у справі № 5015/3085/12 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Дочірньої компанії "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" на користь Приватного акціонерного товариства "ІРОКС" 316 448,48 грн. боргу за користування нежитловим приміщенням, 303 173,50 грн. інфляційних втрат, 59 397,18 грн. 3 % річних, всього 679 019,16 грн. В решті вимог у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням відповідач, ПАТ "Укргазвидобування", подав апеляційну скаргу, в якій просить дане рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому апелянт вказує, що між сторонами даного спору, не укладались договори або жодні інші правочини з приводу оренди нерухомого майна, а договір суборенди, який був укладений 01.03.2001 року, між позивачем та відповідачем, припинив свою дію із розірванням договору оренди від 01.03.2001 року.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив доводи відповідача, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, при цьому вказав, що судом першої інстанції було повно і вичерпно з'ясовано обставини справи та винесено обґрунтоване і законне судове рішення. Також позивач, у своєму відзиві, вказав, що відповідач у відповідності до пункту 2.5. Договору від 01.03.2001 року орендоване майно позивачу не повернув і користувався ним до 01.03.2007 року.

У своїх додаткових поясненнях від 15.01.2013 року, представник відповідача вказав, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України «Про реорганізацію дочірніх компаній Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» від 13.06.2012 року № 360-р, наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України «Про реорганізацію Дочірньої компанії «Укргазвидобування» національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» від 18.07.2012 року № 529 дочірню компанію «Укргазвидобування» реорганізовано, шляхом перетворення в ПАТ «Укргазвидобування». Відповідно до статуту ПАТ «Укргазвидобування» є правонаступником всіх прав та обов'язків ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України».

Враховуючи вищенаведене, відповідно до ст. 25 ГПК України, колегією суддів Львівського апеляційного господарського було замінено відповідача ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» на ПАТ «Укргазвидобування».

В судовому засіданні представник відповідача навів доводи, аналогічні, викладеним в апеляційній скарзі, просив рішення суду першої інстанції скасувати, в позовних вимогах відмовити повністю, в свою чергу представник позивача заперечив доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши наявні в справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, заслухавши пояснення представників відповідача та позивача в судовому засіданні, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

01.03.2001 р. між ЗАТ "Ірокс"(орендар) та Військовою частиною А-2714 (орендодавець) було укладено Договір № 22 оренди нежитлових приміщень, відповідно до умов якого позивачу в оренду було передано нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, вул. Авіаційна, 7 загальною площею 14725,9 кв.м. Договір укладено строком на п'ять років -з 01.03.2001 р. по 01.03.2006 р. (п. 10.1 Договору.)

Того ж дня, позивач, за згодою орендаря підписав із Газопромисловим управлінням "Львівгазвидобування"(Суборендар) Договір суборенди нежитлових приміщень загальною площею 14725,9 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Авіаційна, 7, що знаходиться на балансі Військової частини А2714.

У п. 10.1 Договору, визначено, що даний Договір діє з 1 березня 2001р. по 1 березня 2006р. строком на п'ять років. Згідно Додаткової угоди № 1 від 27.02.2006 р. термін дії Договору було продовжено до 31.12.2006 р.

На виконання умов Договору суборенди об'єкт нерухомості було передано у користування відповідачу, про що свідчить підписаний сторонами Акт прийому-передачі (а.с 11).

01.08.2003 р. сторони Договору № 22 оренди нежитлових приміщень від 01.03.2001 р. підписали Угоду про розірвання Договору оренди від 30.03.2001 р., якою визначили, що договір оренди припиняє дію з 01.08.2003 р.

Пунктом 2.5. Договору оренди від 01.03.2001 р. передбачено, що у випадку розірвання договору оренди орендар повинен повернути орендодавцю орендоване майно в належному стані. Орендодавець повинен прийняти майно, згідно Акту прийому-передачі об'єкт, оренди протягом одного місяця.

При дослідженні матеріалів справи суд встановив, що передбачений вищенаведеним пунктом Договору Акт приймання-передачі майна з оренди серед представлених суду документів відсутній.

У зв'язку із припиненям правовідносин між ЗАТ "Ірокс"та Військовою частиною А-2714, щодо оренди нерухомого майна, Військова частина звернулась на адресу відповідача із Листом № 477 від 24.10.2003 р., відповідно до якого пропонувала укласти договір на користування майном Військової частини А 2714 за адресою: м. Львів, вул. Аваційна, 7.

01.08.2003 р. між Військовою частиною А2714 (орендодавець) та Газопромисловим управлінням "Львівгазвидобування"(орендар) було укладено Договір оренди нежитлових приміщень, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно загальною площею 11080 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Авіаційна,7 та перебуває на балансі військової частини А 2714.

Відповідно до п. 10.1. Договору оренди, термін його дії визначено -з 01.08.2003 р. по 31.12.2003 р.

Передачу відповідачу в оренду нерухомого майна оформлено Актом прийому передачі (а.с. 43).

31.12.2003 р. Військовою частиною А2714 та відповідачем було підписано Акт приймання-передачі майна з оренди.

24.09.2003 р. між Військовою частиною А2714 (продавець) та ЗАТ "Ірокс"(покупець) укладено Біржову угоду №171-03/4 Договір купівлі-продажу об'єкту нерухомості, відповідно до умов якого позивач купив будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Авіаційна, 7.

Згідно наявних в матеріалах справи Актів прийому-передачі від 31.12.2003 р. на підставі біржової угоди у власність ЗАТ "Ірокс" було передано нежитлові приміщення загальною площею 11 221,70 м2, а також огорожа із залізобетонних панелей, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Авіаційна, 7.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених, відповідно до законів України військових формувань, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна"(надалі Закон), з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України"(ч. 2 ст. 1 Закону в редакції від 18.05.2000 р.).

Згідно визначення, наведеного у ст. 2 даного Закону - орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Частина 2 ст. 22 Закону передбачає право орендаря передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди. При цьому строк надання майна у суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди.

Суд встановив, що передане відповідачу в суборенду нерухоме майно позивач орендував на підставі Договору № 22 оренди нежитлових приміщень від 01.03.2001 р., укладеного між ЗАТ "Ірокс" та Військовою частиною А-2714. Строк дії вказаного Договору оренди визначено з 01.03.2001 р. по 01.03.2006 р. (п. 10.1 Договору.). На такий же термін було укладено і Договір суборенди від 01.03.2001 р.

Також судом встановлено, що шляхом підписання 01.08.2003 р. Угоди про розірвання Договору оренди від 30.03.2001 р., ЗАТ "Ірокс" та Військова частина А-2714 домовились про розірвання Договору оренди № 22 з 01.08.2003 р.

Відповідно до положень 2 ст. 22 Закону строк надання майна в суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди. У зв'язку з цим в разі дострокового припинення (розірвання) договору оренди, договір суборенди, також автоматично припиняється (Вказаної позиції дотримується Верховний Суд України у Постанові від 10.10.2003 р.).

Таким чином із розірванням Договору № 22 оренди нежитлових приміщень від 01.03.2001 р. з 01.08.2003 р. припинив свою дію і Договір суборенди від 01.03.2001 р.

Проте, як встановив суд, фактичного повернення майна позивачу з суборенди не відбулося, акт приймання-передачі майна сторонами не складався та не підписувався. Отже, нерухоме майно на вул. Авіаційна, 7 у м. Львові залишилось у фактичному користуванні відповідача.

Положення ст. 762 ЦК України встановлюють, що користування майном є платним. За користування майном з наймача щомісячно справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається, з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

В процесі розгляду справи судом встановлено, та наявними в матеріалах справи документами підтверджено, що починаючи з 01.03.2001 р. і до 01.03.2007 р. нерухоме майно за адресою: м. Львів, вул. Авіаційна, 7 з 2001 р. фактично перебувало у користуванні відповідача. Також суд встановив, що за заявлений в уточнених позовних вимогах період з квітня 2005 р. по лютий 2007 р. оплати за користування об'єктами нерухомості відповідач не здійснював.

З врахуванням вищенаведеного, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача плати за фактичне користування майном обґрунтованими та підставними.

Проте, суд не погоджується із заявленою до стягнення сумою боргу, оскільки позивачем невірно вказано загальну площу приміщень, якими користувався відповідача. Аналіз змісту договорів оренди та Біржової угоди №171-03/4 Договір купівлі-продажу об'єкту нерухомості 24.09.2003 р. дає можливість зробити висновок, що загальна площа нежитлових приміщень, які використовувалися відповідачем становить 10 619 м2. Згідно здійсненого судом розрахунку сума заборгованості за користування об'єктами нерухомості за період з квітня 2005 р. по лютий 2007 р. включно становить 316 448,48 грн.

У ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, а у відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правова норма ч. 1 ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), а у випадку, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд встановив, що 03.01.2006 р. позивач звернувся на адресу відповідача із листом № 1, відповідно до якого просив погасити заборгованість за користування майном. Однак, викладеної у листі вимоги позивача відповідач не задоволив, а тому вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання перед позивачем.

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Із врахуванням положень вищенаведених правових норм, суд здійснивши перерахунок уточнених позовних вимог прийшов до висновку про стягнення з відповідача 303 173,50 грн. інфляційних втрат та 59 397,18 грн. 3 % річних.

В частині решти позовних вимог суд дійшов висновку про відмову за необґрунтованістю.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд, вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте, з врахування всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" - відмовити.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 19.11.2012 р. у справі № 5015/3085/12 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 29.01.2013 р.

Головуючий суддя Малех І. Б.

Суддя Желік М. Б.

Суддя Костів Т. С.