Постанова № 2900443, 30.01.2009, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2009 р. Справа № 53/316-08

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І., Плужник О.В.

при секретарі Пироженко І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Омельницька Т.В.

відповідача - Фомін Р.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача вх. № 2979Х/3-7 на рішення господарського суду Харківської області від 12.11.08 по справі № 53/316-08

за позовом ВАТ "Шляхове ремонтно-будівельне управління № 33", сел. Буди

до ПФ "Ніколь", м. Харків

про стягнення 28932,00 грн. -

встановила:

В жовтні 2008 р. позивач –ВАТ „Шляхове ремонтне будівельне управління № 33”, с. Буди звернувся до господарського суду з позовною заявою в якій просив суд стягнути з відповідача –ПФ „Ніколь”, м. Харків 28932 грн. матеріальної шкоди та судових витрат, мотивуючи свої вимоги тим, що матеріальну шкоду в зазначеній сумі він поніс в зв’язку з необхідністю здійснення ремонту автомобіля, який було пошкоджено внаслідок ДТП, яке в свою чергу сталося з вини відповідача.

Рішенням господарського суду від 12.11.08 р. (суддя Прохоров С.А.) по справі № 53/316-08 позов задоволено. З відповідача на користь позивача стягнуто 28932 грн. в якості відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожно - транспортної пригоди, 289,32 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивоване з тих підстав, що факт спричинення відповідачем шкоди та її розмір позивачем належним чином доведений, в зв’язку з чим, на підставі ст.ст. 1172, 1187, 1192 ЦК України вона підлягає стягнення з відповідача на користь позивача та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що господарський суд при винесенні рішення безпідставно не взяв до уваги той факт що належний відповідачу автомобіль КАМАЗ-55П, яким керував водій відповідача під час скоєння ДТП, є застрахованим, відповідно до страхового полісу повне КАСКО № ВВ/4899230, страховою компанією „Гарантія”, яка, як вважає відповідач, і повинна була виплатити позивачу матеріальну шкоду. Тобто відповідач вважає себе неналежним відповідачем по даній справі. Крім того, відповідач також зазначає, що рішення господарським судом було прийняте за відсутності його представника, оскільки відповідача не було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи та ін.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що вина відповідача в скоєнні ДТП підтверджується постановою Московського районного суду м. Харкова від 21.07.08 р. по адміністративній справі № 3-18305/08, при цьому розмір заподіяної матеріальної шкоди позивачем також належним чином доведений, в зв’язку з чим, на підставі ст.ст. 1172, 1187, 1192 ЦК України вона підлягає стягнення з відповідача, як винної в скоєнні ДТП особи. Разом з тим, позивач також зазначає, що наявність страхового полісу жодним чином не звільняє відповідача від відповідальності в скоєнні ДТП та ін.

Відповідач надав до суду заяву „Про роз’яснення апеляційної скарги” (вх.№ 341 від 22.01.09 р.) в якій просив суд витребувати у ВАТ „Страхове товариство „Гарантія” матеріали справи стосовно спірного ДТП.

Однак вказана заява не підлягає задоволенню, оскільки матеріали справи страхової компанії стосовно спірного ДТП не мають відношення до предмету спору по даній справі та в будь-якому випадку не можуть вплинути на прийняття рішення по даній справі.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 04.06.2008 р. на вулиці Спартака в м. Харкові водієм підприємства відповідача Пузина Валерієм Геннадійовичем, 1965 року народження, який керував автомобілем „КАМАЗ-55П" д.н. 21145 ХА, було скоєно дорожньо - транспортну пригоду, внаслідок якої належний позивачу автомобіль „Мерседес МЛ350” д.н. АХ 1717 АС, зазнав значних технічних пошкоджень.

Постановою Московського районного суду м. Харкова від 21.07.2008 р. по адміністративній справі № 3-18305/08 Пузину Валерія Геннадійовича визнано винним у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КоАП України та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.

Відповідно до висновку експерта автотоварознавця Товарної біржі „РАДАР” № 259 від 11.06.2008 р., розмір матеріального збитку, який було спричинено власнику автомобілю „Мерседес МЛ350” д.н. АХ 1717 АС внаслідок ДТП становить 16596,43 грн.

Як зазначає позивач, на відновлення пошкодженого відповідачем внаслідок ДТП автомобіля, ним були витрачені кошти в розмірі 28552,00 грн. В обґрунтування вказаного позивач посилається на акт виконаних робіт № СП-316 від 11.07.2008 р., калькуляцію № СП-316 від 11.07.2008 р. та Калькуляцію № СП-316 від 11.07.2008 р. При цьому, позивач також вказує, що грошові кошти в сумі 28552,00 грн. за ремонт автомобіля „Мерседес МЛ350” д.н. АХ 1717 АС, були сплачені ним на користь ТОВ СП „Соллі Плюс”.

Крім того, позивачем сплачено 380,00 грн. та користь Товарної біржі „РАДАР” за проведення оцінки розміру спричиненої внаслідок ДТП шкоди.

Як зазначає відповідач, належний йому автомобіль КАМАЗ-55П, д.н. 21145 ХА, яким керував водій відповідача під час скоєння ДТП, є застрахованим відповідно до умов договору страхування 2-1-1/08 від 10.01.08 р. та полісу № ВВ/4899230 страховим товариством „Гарантія”, в зв’язку з чим, відповідач вважає, що зазначена обставина унеможливлює притягнення його як відповідача по даній справі про стягнення збитків, заподіяних внаслідок ДТП, оскільки обов’язок по сплаті збитків (страхового відшкодування) покладається на вказану страхову компанію. Тобто, ПФ „Ніколь” вважає себе неналежним відповідачем по даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що факт спричинення відповідачем позивачу шкоди в сумі 28932 грн. останнім належним чином доведений, в зв’язку з чим, на підставі ст.ст. 1172, 1187, 1192 ЦК України вона підлягає стягнення з відповідача на користь позивача та ін.

Однак, викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, не повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, і хоча судом правовідносинам, що склалися між сторонами в цілому була надана належна правова оцінка, однак при цьому суд помилково дійшов висновку про розмір шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, в зв’язку з чим, прийняте по справі рішення підлягає зміні.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 34, 36 ГПК України, Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Ст. 1 ГПК України встановлено право на звернення до суду підприємств, установ, організацій, інших юридичні особи, громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі —підприємства та організації), згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При цьому, ст. 15-16 ЦК України встановлено право, порядок та способи захисту особами цивільних прав та законних інтересів.

Відповідно до п. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Гл. 67 ЦК України, та Закон України „Про страхування” регулюють відносини у сфері страхування.

Враховуючи викладене, є безпідставними та необґрунтованими посилання відповідача на те, що він нібито є неналежним відповідачем по даній справі з посиланням на той факт, що цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована, внаслідок чого саме страхова компанія повинна бути відповідачем по даній справі, оскільки вимоги зазначених положень закону надавали позивачу, як стороні яка вважає свої права порушеними внаслідок дій відповідача, на звернення до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів, в т.ч. з підстав стягнення з відповідача заподіяної матеріальної шкоди.

Разом з тим, не можуть бути прийняті до уваги посилання відповідача на обов’язок в даному випадку саме страхової компанії компенсувати позивачу збитки, оскільки страхові виплати здійснюються за умов, наявність яких встановлена договором, відповідними положеннями Цивільного кодексу, та законом України „Про страхування” (ст. 25 в т.ч. поданні страхувальником відповідної заяви, складання страхового акту, тощо), доказів наявності яких, крім іншого, відповідач суду не надав. До того ж, положення чинного законодавства не ставлять в залежність факт наявності у особи, яка заподіяла шкоду, договору страхування з обов’язком особи, якій було заподіяно шкоду, звертатися з вимогою про відшкодування збитків саме до страховика. Тобто, за наявності певних обставин, подання позивачем позову конкретно до особи, яка заподіяла шкоду або страхової компанії є виключно правом позивача, а не його обов’язком. Крім того, відповідно до умов укладеного між відповідачем та страховою компанією договору № 2-1-1/08 обов’язок сплатити страхове відшкодування на користь 3-ої особи страховик має виключно перед відповідачем.

Відповідно до ст. 1172 ч. 1 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до ст. 1187 ч. 2 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно зі ст. 1192 ч. 1 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Як вже зазначалося вище, відповідно до висновку експерта автотоварознавця Товарної біржі „РАДАР” № 259 від 11.06.2008 р., розмір матеріального збитку, який було спричинено власнику автомобілю „Мерседес МЛ350” д.н. АХ 1717 АС внаслідок ДТП становить 16596,43 грн.

Оскільки сторонами не надано суду доказів оскарження або не згоди з визначеною у Висновку сумою збитків, а так само доказів, що спростовують визначену Висновком суму збитків, з огляду на відсутність заперечень з боку сторін (в т.ч. відповідача) проти визначеної Висновком суми збитків, в колегії суддів відсутні обґрунтовані сумніви щодо її вірності.

Беручи до уваги те, що визначені в звіті збитки в сумі 16596,43 грн. є прямим наслідком ДТП, вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, з урахуванням вимог ст. 22 ЦК України, також підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 380 грн. вартості проведеної експертизи.

Разом з тим, суд першої інстанції при визначенні дійсного розміру заподіяної шкоди безпідставно виходив з відомостей, зазначених в акті виконаних робіт № СП-316 від 11.07.2008 р., та Калькуляції № 259 від 09.06.2008 р., оскільки по-перше, визначений в калькуляції № СП-316 від 11.07.2008 р. обсяг проведеного ремонту не повністю співпадає з відомостями про пошкодження, визначеними в калькуляції № 259 від 09.06.2008 р. складеній експертом (зокрема щодо необхідності ремонту дверей в калькуляції експерта з заміною вказаних дверей в калькуляції № СП-316, миттям автомобіля тощо) що дає суду підстави вважати що позивач не довів та не надав суду доказів того, що весь проведений ремонт автомобіля, здійснений відповідно до акту № СП-316 від 11.07.2008 р., є прямим наслідком ДТП. Крім того, зазначена в акті виконаних робіт № СП-316 від 11.07.2008 р. сума суперечить експертному висновку.

Тобто, оскільки деякі з найменувань ремонтних робіт, визначених в калькуляції № СП-316 від 11.07.2008 р., були здійснені на розсуд позивача, їх віднесення останнім до матеріальних збитків зазнаних внаслідок ДТП, є безпідставним.

До того ж, позивач в обґрунтування своїх вимог не надав доказів реальності понесення витрат на ремонт, зазначених в акті № СП-316 від 11.07.08 р.

Враховуючи викладене, прийняте по справі рішення підлягає зміні, зі скасуванням його в частині стягнення 11955,57 грн. матеріальної шкоди, зайво нарахованої господарським судом до стягнення на підставі акту виконаних робіт № СП-316 від 11.07.2008 р. і калькуляції № СП-316 від 11.07.2008 р., та з залишенням без змін іншої частини рішення.

Крім того, безпідставними є вимоги відповідача про скасування судового рішення по мотивах того, що господарський суд приймаючи рішення нібито належним чином не повідомив відповідача про час та місце розгляду справи, та прийняв рішення за відсутності відповідача, чим, на думку відповідача, порушив його процесуальні права.

Згідно із статтею 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції надсилав на адресу відповідача ухвалу від 23.10.08 р. про порушення провадження по справі, а так само відкладав розгляд справи 03.11.08 р. в т.ч. в зв’язку з неявкою представника відповідача, та надсилав на його адресу відповідну ухвалу, тим самим надававши можливість останньому направити в судове засідання свого представника та надати свої доводи стосовно заявлених позивачем позовних вимог та необхідні докази в їх обґрунтування, однак відповідач вказаною можливістю з невідомих причин не скористався. Крім того, відповідач в обґрунтування своїх вимог не надав жодного доказу неотримання зазначених ухвал (навпаки в судовому засідання 26.01.09 р. визнав факт їх отримання, проте вказав що отримав їх з запізненням), а так само надісланої позивачем на його адресу копії позовної заяви. Беручи до уваги викладене, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати, що суд першої інстанції при розгляді даної справи порушив процесуальні права відповідача. Разом з тим враховуючи, що норми ГПК України передбачають можливість розгляду справи без участі представників сторін, повідомлених про час та місце розгляду справи, за наявними в справі матеріалами, вимоги відповідача про скасування прийнятого по справі рішення не підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни судового рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. При цьому, відповідач, не надав жодного доказу того, що господарський суд при винесенні рішення порушив норми процесуального права, які могли б в будь-якому випадку бути підставою для скасування даного рішення.

З урахуванням вимог ст. 49 ГПК України, також підлягає скасуванню рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача 119,55 грн. держмита. При цьому, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню 59,77 грн. держмита по скарзі.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду не відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, і воно підлягає зміні з інших підстав та мотивів, ніж ті, що зазначені заявником в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 4 ст. 103, п. 1, 3 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.11.08 р. по справі № 53/316-08 змінити.

В частині стягнення 11955,57 шкоди, 119,55 грн. держмита рішення скасувати та в позові в цій частині відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Шляхове ремонтно - будівельне управління № 33 (Юридична адреса: 62456, сел. Буди, вул. Шевченко, №48, Харківського району, адреса органу управління: 61009, м. Харків, вул. Желєзнякова, №235, р\р 26009845032160 в ХОФ АКБ СР „Укрсоцбанк" м. Харкова, МФО 351016, код 05422384) на користь Приватної фірми „Ніколь” (Юридична адреса-. 61022, м. Харків, вул. Клочківська, 101 б, кв. 105, адреса місцезнаходження:: 61022, м. Харків, вул. Клочківська, 325а, Код 23003596, дані про р\р в банківських установах в матеріалах справи відсутні) 59,77 грн. держмита по скарзі.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.

Повний текст постанови підписано 30.01.09 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Судді Пушай В.І.

Плужник О.В.